Ухвала суду № 137202172, 08.06.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 У Х В А Л А

з питань забезпечення адміністративного позову

"08" червня 2026 р. справа №520/15038/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Ольги Горшкової розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову по адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, за участі 3-ї особи Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Харківського окружного адміністративного суду, в якій просить суд: скасувати постанови Північно-східного міжрегіонального управління державної служб з питань праці №38-ДПС від 08.04.2026 року та №40-ДПС від 08.04.2026 року про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .

Разом з позовною заявою позивач надав до суду заяву про забезпечення адміністративного позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні № 81118680, відкритому Холодногірсько-Новобаварським відділом державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на підставі постанов Північно-Східного міжрегіонального управління державної служб з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 38-ДПС від 08.04.2026 року та № 40-ДПС від 08.04.2026 року до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

Заява мотивована тим, що після вивчення матеріалів виконавчого провадження №81118680 позивачем встановлено раніше невідомий їй факт винесення стосовно неї Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці постанов про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №38-ДПС від 08.04.2026 року та №40-ДПС від 08.04.2026 у розмірах 432350 грн. та 8647 грн. відповідно. Позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову, оскільки стягнуті кошти будуть перераховані стягувачу і їх повернення потребуватиме значного часу та зусиль.

Дослідивши заяву про забезпечення позову, суд встановив наступне.

Частинами 1, 2 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини третьої статті 151 КАС України).

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що

Як вбачається із прохальної частини позовної заяви, предметом оскарження в межах цього адміністративного позову є скасування постанови Північно-східного міжрегіонального управління державної служб з питань праці №38-ДПС від 08.04.2026 року та №40-ДПС від 08.04.2026 року про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .

Водночас, позивач, подаючи заяву про забезпечення позову, просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у зведеному виконавчому провадженні №81118680, відкритому Холодногірсько-Новобаварським відділом державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на підставі постанов Північно-Східного міжрегіонального управління державної служб з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 38-ДПС від 08.04.2026 року та № 40-ДПС від 08.04.2026.

Разом із тим, суд звертає увагу, що у даній справі постанови Північно-східного міжрегіонального управління державної служб з питань праці №38-ДПС від 08.04.2026 року та №40-ДПС від 08.04.2026 року про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення прийняті на підставі частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.

Оскаржувані постанови є самостійним виконавчим документом і можуть бути пред`явлені до виконання органам державної виконавчої служби в будь-який час в порядку встановленому Законом № 1404-VIII

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).

У пункті 9 Порядку № 509 передбачено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

Відповідно до абзацу 4 пункту 11 Порядку № 509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Отже, Порядок № 509 встановлює місячний строк на добровільне виконання рішення органу Державної служби України з питань праці (далі - Держпраці) та сплату штрафу. У разі несплати штрафу він підлягає стягненню органами державної виконавчої служби.

Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 12 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Підстави для зупинення вчинення виконавчих дій вказані у статті 34 Закону №1404-VIII. У вказаній статті не передбачено можливість зупинити вчинення виконавчих дій у разі оскарження в судовому порядку постанов органів Держпраці про накладення штрафів.

В Законі № 1404-VIII взагалі відсутні норми, які б передбачали можливість зупинення вчинення виконавчих дій чи зупинення виконавчого провадження у випадку оскарження в судовому порядку, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, рішень інших державних органів, які законом визнані виконавчими документами.

За приписами частини четвертої статті 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Зупинення вчинення виконавчих дій не є тотожним забезпеченню позову судом шляхом зупинення дії постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення до набрання законної сили рішенням суду у відповідній справі.

При розгляді спорів про оскарження постанов органів Держпраці про накладення штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України, може бути виправданим забезпечення позову за певних умов.

Так, у постанові Верховного Суду від 20.08.2019 у справі № 200/3887/19-а не підтримано висновок судів про забезпечення позову, з тих мотивів, що державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Решта ж коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов`язань, виплачувати заробітну плату тощо.

Колегія суддів застосувала підхід, за якого при вирішенні подібних заяв необхідним є надання відомостей щодо поточних фінансових показників суб`єкта господарювання, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо. Враховуючи зазначене, суди повинні перевіряти, чи володів заявник фінансовими можливостями, з урахуванням сум штрафів, визначених у спірних постановах, достатніми для нормального функціонування товариства і здійснення ним господарської діяльності.

У постанові від 01.06.2022 у справі № 380/4273/21 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду виснувала:

« 42. Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

43. Інститут забезпечення позову направлений на захист прав та інтересів позивача від негативних наслідків рішення суб`єкта владних повноважень, яке оспорюється позивачем.

44. Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

45. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

46. Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку....

48. Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

49. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

50. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

51. З системного аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти».

Суд вважає зазначений висновок застосовним до справи, що розглядається, правовідносини у якій є подібними правовідносинам, що були предметом розгляду у справі № 380/4273/21.

Водночас суду не наведено обставини, які впливають на співмірність та необхідність забезпечення позову з метою уникнення негативних наслідків які, в свою чергу, можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача.

З матеріалів справи вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до заяви про забезпечення позову не додала документів на підтвердження майнового стану та фінансових можливостей, які б містили відомості щодо його поточних фінансових показників, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо.

Матеріали справи також не містять доказів неможливості позивачем, з урахуванням розміру накладеного штрафу, продовжувати здійснювати господарську діяльність.

Вказана позиція підтверджується постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.04.2026 по справі №160/24879/25.

Крім того, щодо посилання позивача на ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів без вжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову, Верховний Суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше. Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 29.09.2022 у справі №380/3826/21, від 25.06.2025 у справі № 260/976/25, від 05.08.2025 у справі № 160/31220/24.

За таких обставин, враховуючи приписи наведених положень нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що у даному випадку підстави, передбачені ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України для забезпечення даного позову - відсутні, тому відмовляє у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.

Керуючись статтями 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви про забезпечення позову по адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, за участі 3-ї особи Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування постанови - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя Ольга ГОРШКОВА