Рішення № 137202120, 08.06.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2026 р. № 520/1648/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просять суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.07.2025 № 262540007670 щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 16.01.2019 (дата першого звернення за її призначенням) та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних позивач зазначила, що ОСОБА_1 , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , трудовий стаж складає понад 20 років, що підтверджено трудовою книжкою та довідкою про заробітну плату. 14.11.1991 позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання. Отже, при віці 73 роки і страховому стажі понад 20 років, позивач досягла усіх необхідних умов призначення пенсії за віком, встановлених ч. 1 ст. 26 Закону про пенсії, проте пенсія так не призначалась, відповідно, пенсійних виплат вона не отримує. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.07.2025 № 262540007670 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, позивач вважає таке рішення незаконним та таким, що порушує гарантовані Конституцією України права, оскільки нею були надані неналежним чином завірених копії всіх необхідних документів у підтвердження стажу. Позивач, не погоджуючись із діями відповідача, звернулась до суду із вказаним позовом

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначив, що 16.01.2019 представник позивача повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві заяву позивача від 16.01.2019 розглянуто та винесено Рішення №№25061/03 від 07.02.2019 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2019 по справі № 640/10794/20 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 14.12.2018 № 134489/03 та від 07.02.2019 №25061/03 щодо відмови в призначенні пенсії за віком та зобов`язано повторно розглянути заяву позивача. На виконання вище зазначеного рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 13.07.2022 №2600-0307-8/8159412 позивачу направлено рішення про відмову у призначенні пенсії від 15.06.2022 та 12.07.2022 у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи для призначення пенсії. Позивачем зазначені рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.06.2022 та 12.07.2022 в установленому законом порядку не оскаржено до суду, натомість подано нову заяви про призначення пенсії за віком від 10.05.2023, яка за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та винесено Рішення від 19.05.2023 №262540007670 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком. З урахуванням зазначеного, Рішення від 19.05.2023 №262540007670 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» приймалось на підставі заяви позивача від 10.05.2023. Отже, дата з якої позивач просить зобов`язати відповідача у справі призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» « 16.01.2019 (з дати першого звернення за призначенням пенсії)» не стосується даного спору, а тому ці позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 по справі №520/33813/24 зобов`язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.05.2023 про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у даній справі. На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 по справі №520/33813/24, Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянуто заяву ОСОБА_2 від 10.05.2023 про призначення пенсії згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду. За результатом повторного розгляду заяви винесено рішення про відмову в призначенні пенсії від 08.07.2025 №262540007670. За доданими до заяви документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи та періоди навчання згідно з копією трудової книжки без номеру від 13.08.1969 (зокрема, з 06.10.1969р. по 31.10.1969, з 01.11.1969 по 31.11.1969, з 01.12.1969 по 31.12.1969, з 02.01.1970 по 31.01.1970, з 15.02.1971 по 01.09.1971, з 01.09.1971 по 01.09.1973, з 01.09.1973 по 01.07.1975, з 15.08.1975 по 15.08.1978) оскільки до електронної пенсійної справи № 262540007670 долучено скан-копію трудової книжки - відповідно до Порядку до заяви про призначення/перерахунок пенсії документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. Крім того, на титульній сторінці дата народження заявниці зазначено неповністю, що є порушенням порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993р. за №110. Крім того, періоди роботи «по трудовому соглашению» з 06.10.1969 по 31.10.1969, з 01.11.1969 по 31.11.1969, з 01.12.1969 по 31.12.1969, з 02.01.1970 по 31.01.1970 та період навчання з 01.09.1973 по 01.07.1975 потребує підтвердження додатковими документами, оскільки в записах дати наказів на зарахування зазначено некоректно (рік зазначено неповністю). Отже, відсутні законні підстави для зарахування вищезазначених періодів роботи до страхового стажу позивача, у зв`язку із чим просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача надав до суду відповідь на відзив на позовну заву, відповідно до якої підримав позов та просив суд його задовольнити.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , громадянка України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон номер НОМЕР_1 . виданий органом 2ISR, виданого 24.06.2020.

14 листопада 1991 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

21.11.2018 позивач через свого представника звернулась до Пенсійного Фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до листа Пенсійного Фонду України №26941/Р-11 від 30.11.2018 заяву позивача направлено для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві.

Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві заяву позивача від 21.11.2018 розглянуто та винесено рішення №134489/03 від 14.12.2018 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

16.01.2019 позивач через свого представника звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві заяву позивача від 16.01.2019 розглянуто та винесено рішення №25061/03 від 07.02.2019 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, позивач звернулась до суду з відповідною позовною заявою, яку розглянуто в межах справи №640/10794/20.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.10.2021 по справі №640/10794/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 14.12.2018 № 134489/03 та від 07.02.2019 № 25061/03 щодо відмови в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з моменту звернення за її призначенням, а саме з 16.01.2020. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.11.2024 по справі №640/10794/20 заяву представника позивача про виправлення описки в рішенні задоволено.

Виправлено технічну описку в тексті рішення від 18.10.2021 у справі № 640/10794/20 шляхом викладення в тексті рішення від 18.10.2021 вірної дати звернення позивача за призначенням пенсії 16.01.2019 замість помилкового 16.01.2020 та п. 3 резолютивної частини рішення викласти в редакції: "Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з моменту звернення за її призначенням, а саме з 16.01.2019".

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання вищезазначеного рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 13.07.2022 №2600-0307-8/8159412 позивачу направлено рішення про відмову у призначенні пенсії від 15.06.2022 та 12.07.2022 у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи для призначення пенсії.

10.05.2023 позивачем було подано повторно заяву про призначення пенсії за віком, яку за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та винесено Рішення від 19.05.2023 №262540007670 (2000-0302-9/65988) про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю обов`язкових документів паспорта громадянина України або тимчасового посвідчення громадянина та довідки про місце проживання.

Не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, позивач звернулась до суду з відповідною позовною заявою, яку розглянуто в межах справи №520/34783/23.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2024 у справі №520/34783/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій та рішення протиправними, їх скасування, зобов`язання вчинити певні дії, скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 19.05.2023 №262540007670 (2000-0302-9/65988) про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.05.2023 про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовити.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду 05.06.2024 року у справі №520/34783/23, Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 10.05.2023 про призначення пенсії згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.

За результатом повторного розгляду заяви Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області винесено рішення про відмову в призначенні пенсії від 16.07.2024 №262540007670, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зі змісту рішення про відмову в призначенні пенсії від 16.07.2024 №262540007670 вбачається, що визнаний пенсійним органом страховий стаж ОСОБА_1 складає 14 років 01 місяць 03 дні (при необхідних 15 роках). Не взято до уваги довідку № 03/д від 12.01.2019 року, довідку № 16-21/7-19 від 03.01.2019 року, довідку № 294 від 13.12.2018 року, оскільки заявником надані чорно-білі копії довідок, які не можливо ідентифікувати як оригінал. При цьому, вік позивача на момент звернення складав 71 рік.

Не погоджуючись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 16.07.2024 №262540007670, позивач звернулась до суду з позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 по справі №520/33813/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №262540007670 від 16.07.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.05.2023 про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у даній справі. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2025 по справі №520/33813/24 апеляційну скаргу Головного управління залишено без задоволення, а рішення першої інстанції без змін.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 по справі №520/33813/24, Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянуто заяву ОСОБА_2 від 10.05.2023 про призначення пенсії згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.

За результатом повторного розгляду заяви винесено рішення про відмову в призначенні пенсії від 08.07.2025 №262540007670.

Так, в оскаржуваному рішенні від 08.07.2025 №262540007670 зазначено: дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України: 10.05.2023;необхідний вік становить: 55 років жінки, які народились по 30 вересня 1956 року; вік заявника: 71 рік 3 місяці 1 день; необхідний страховий стаж становить: не менше 15 років; страховий стаж заявника: 14 років 1 місяць 3 дні.

За доданими документами до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи та періоди навчання згідно з копією трудової книжки без номеру від 13.08.1969 (зокрема, з 06.10.1969 по 31.10.1969, з 01.11.1969 по 31.11.1969, з 01.12.1969 по 31.12.1969, з 02.01.1970 по 31.01.1970, з 15.02.1971 по 01.09.1971, з 01.09.1971 по 01.09.1973, з 01.09.1973 по 01.07.1975, з 15.08.1975 по 15.08.1978), оскільки до електронної пенсійної справи № 262540007670 долучено скану копію трудової книжки - відповідно до Порядку до заяви про призначення/перерахунок пенсії документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.

Також зазначено, що на титульній сторінці дата народження заявниці зазначено неповністю, що є порушенням порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110.

Крім того, повідомлено позивача, що періоди роботи «по трудовому соглашению» з 06.10.1969 по 31.10.1969, з 01.11.1969 по 31.11.1969, з 01.12.1969 по 31.12.1969, з 02.01.1970 по 31.01.1970 та період навчання з 01.09.1973 по 01.07.1975 потребує підтвердження додатковими документами, оскільки в записах згідно з копією трудової книжки б/н від 13.08.1969р. відсутні номери наказів про початок та закінчення трудового договору, відсутні номери договорів, самі трудові договори не подано; також дату наказу на зарахування зазначено некоректно (рік зазначено неповністю).

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням про відмову в призначенні пенсії від 08.07.2025 №262540007670, позивач звернулась до суду із вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України "Про пенсійне забезпечення".

Закон України "Про пенсійне забезпечення" №1788 від 05.11.1991, відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення тощо) пенсії мають громадяни України та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року від 15 до 16 року.

Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначено статтею 44 Закону № 1058-IV, відповідно до частин 1 якої, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

При цьому, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2005 року № 21-1, затвердженого на виконання наведеного вище Закону (надалі також - Порядок).

Відповідно до пункту 2.22 наведеного Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Відповідно до пункту 2.25 Порядку до заяви про виплату пенсії у зв`язку з виїздом за кордон подається паспорт громадянина України для виїзду за кордон з відповідним записом про виїзд на постійне місце проживання за кордон, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, та довідка або інший документ про зняття з реєстрації місця проживання в Україні.

Згідно із пунктом 4.1 зазначеного Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Відповідно до пункту 4.2 наведеного Порядку при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Як встановлено судом вище та підтверджується матеріалами справи, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії була відсутність необхідного страхового стажу (15 років), передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відповідачем не зараховано періоди роботи та періоди навчання згідно з копією трудової книжки без номеру від 13.08.1969 (зокрема, з 06.10.1969 по 31.10.1969, з 01.11.1969 по 31.11.1969, з 01.12.1969 по 31.12.1969, з 02.01.1970 по 31.01.1970, з 15.02.1971 по 01.09.1971, з 01.09.1971 по 01.09.1973, з 01.09.1973 по 01.07.1975, з 15.08.1975 по 15.08.1978), у зв`язку із тим, що до електронної пенсійної справи № 262540007670 долучено скану копію трудової книжки - відповідно до Порядку до заяви про призначення/перерахунок пенсії документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Порядок № 22-1).

Згідно з пунктами 1.1 зазначеного Порядку заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший; заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання; заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.

За пунктами 1.7, 1.8 Порядку № 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за поновленням виплати пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі.

Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж; 3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу; 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи (підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком, підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку).

Відповідно до пункту 2.23 Порядку документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав і, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на призначення пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 127/20588/17.

Суд зазначає, що оригінали трудової книжки та інших документів надавались органам ПФУ особисто під розписку неодноразово зокрема, 10.05.2023, 28.11.2023 у м. Львові.

Так, 10.05.2023 та 28.11.2023, представник позивача, враховуючи діючий принцип екстериторіальності УПФУ, на підставі нотаріальної довіреності, подав до Личаківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Львівській області заяву про призначення пенсії з оригіналами необхідним для такого призначення документами, що підтверджується розписками-повідомленнями №325014 та №8614.

За правилами п.4.2 Порядку № 22-1, при прийманні документів працівник сервісного центру: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Таким чином, подана заява із доданими до неї документами була відсканована працівниками Личаківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 19.05.2023 №262540007670 (2000-0302-9/65988) відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку із відсутністю обов`язкових документів паспорта громадянина України або тимчасового посвідчення громадянина та довідки про місце проживання.

Водночас, доказів повідомлення відповідачем позивача у визначений Порядком №22-1 спосіб про необхідність подання додаткових документів, в тому числі надання оригіналу трудової книжки, матеріали справи не містять.

При повторному розгляді заяви позивача від 10.05.2023 на виконання судового рішення від 06.03.2025 по справі №520/33813/24, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області у рішення від 08.07.2025 №262540007670, зазначено підставу - до електронної пенсійної справи № 262540007670 долучено скану-копію трудової книжки а, відповідно до Порядку до заяви про призначення/перерахунок пенсії документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.

Отже, на момент прийняття первинного рішення у розпорядженні відповідача перебувала та сама трудова книжка позивача, яка досліджувалась під час розгляду заяви про призначення пенсії. Проте первинне рішення не містило зауважень щодо подання скан-копії трудової книжки або неможливості врахування відомостей про стаж із цих підстав. Лише після скасування попереднього рішення судом та під час його виконання відповідач навів нові мотиви відмови.

Така поведінка свідчить не про виконання висновків суду, а про фактичну заміну одних підстав відмови іншими, що суперечить змісту судового рішення про повторний розгляд заяви з урахуванням висновків суду.

У відповідності до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Згідно статті 101 Закону №1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Слід відзначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у абзаці 7 пункту 4.7 Порядку №22-1.

В спірному випадку позивач не повинна нести відповідальності за дії працівників пенсійного органу під час сканування її трудової книжки, а тому відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у призначенні позивачу пенсії за віком через скан копію трудової книижки в матеріалах електронної пенсійної справи є необґрунтованою та безпідставною.

Щодо посилань відповідача на те, що на титульній сторінці дата народження заявниці зазначено неповністю, а також на те, що періоди роботи «по трудовому соглашению» з 06.10.1969 по 31.10.1969, з 01.11.1969 по 31.11.1969, з 01.12.1969 по 31.12.1969, з 02.01.1970 по 31.01.1970 та період навчання з 01.09.1973 по 01.07.1975 потребує підтвердження додатковими документами, оскільки в записах згідно з копією трудової книжки б/н від 13.08.1969р. відсутні номери наказів про початок та закінчення трудового договору, відсутні номери договорів, самі трудові договори не подано; також дату наказу на зарахування зазначено некоректно (рік зазначено неповністю), суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5)

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 23 Порядку, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Відповідно до пункту 24 Порядку, для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 у справі № 336/6112/16-а та від 31.10.2019 у справі № 688/4170/16-а, 18 травня 2021 року у справі № 229/2330/17, 24 червня 2021 року у справі № 758/15648/15-а, від 20 вересня 2022 року у справі № 291/1321/17.

Так, дослідивши трудову книжку позивача, суд зазначає, що записи у трудовій книжці, їх співставлення між собою, не містять протиріч та у своїй сукупності підтверджують факт роботи позивача у визначені у трудовій книжці періоди.

На час заповнення трудової книжки в частині спірного періоду діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (далі Інструкція №162).

Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 року № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі - Порядок №656) та цією Інструкцією.

Відповідно до п.1 Порядку №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 18 Порядку № 656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Згідно з п.2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Також, суд враховує, що відповідно до п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затверджену Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

За приписами п.4.1 ч.1 Інструкції №58 записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Враховуючи положення п.2.3 Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону

Згідно з п.2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Згідно з абз. 2 п. 6.1 Інструкції № 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301 визначено, що трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Відповідно до пункту 4 Постанови № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Отже, посилання відповідача, як підставу відмови у задоволені позову, на порушення вимог законодавства в частині заповнення трудової книжки, не відповідає положенням законодавства та не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів.

Суд наголошує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, та її ведення. Вказані відповідачем обставини, не можу бути підставою для неврахування записів у трудовій книжці та виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства (установи) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22, 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Отже, посилання відповідача, як підставу відмови у задоволені позову, на порушення вимог законодавства в частині заповнення трудової книжки, не відповідає положенням законодавства та не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів.

Будь яких доказів щодо неналежності трудової книжки позивачеві або відомостей зазначених в ній відповідачем не надано.

Тобто, трудова книжка позивача містить всі належні записи про роботу, що дають право на зарахування всього спірного періоду роботи.

Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

З огляду на встановлені судом обставини та докази, суд дійшов до висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено у зарахуванні спірного періоду до стажу позивача.

Таким чином, позивач виконала всі вимоги для отримання права на призначення пенсії за віком.

Щодо вимог зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Так, під час розгляду справи №520/33813/24, суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати спірні періоди роботи та призначити пенсію за віком, натомість, зобов`язавши відповідача лише повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.

Суд апеляційної інстанції у справі №520/33813/24 залишив рішення суду першої інстанції без змін в цій частині.

На виконання судових рішень, прийнятих судами у справі №520/33813/24, відповідач повторно розглянув заяву позивача, однак, знову виніс рішення про відмову у призначенні пенсії з формальних причин, що змусило позивача повторно звертатися до суду для захисту своїх прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Суд вважає безпідставними доводи, що зобов`язання відповідача призначити пенсію є втручанням в його адміністративний розсуд (дискреційні повноваження) з наступних підстав.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувались у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12).

У ухвалі Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі № 816/1229/14 серед іншого зазначено, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, а у разі невиконання чи неналежного виконання рішення не виникала потреба повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У подібних справах вимагається формування судом активної позиції щодо захисту прав та дотримання принципу верховенства права, оскільки, як показує практика, позиція окремих суддів про неможливість втручання у дискреційні повноваження призводять виключно до негативних наслідків для суб`єкта звернення.

Підміною органу виконавчої можна було б вважати той випадок, коли власне суд вчинив якісь повноваження, властиві певному органу (наприклад, постановою суд закрив виконавче провадження).

Однак, якщо дискреція органу передбачає лише два варіанти: "відмовити" або "задовольнити", і за наявних обставин доведено та встановлено судом, що "відмова" була незаконною, то зобов`язання судом органу державної влади задовольнити певне клопотання, вчинити відповідні дії не буде заміною повноважень, а буде способом відновлення порушених прав та інтересів суб`єкта, законності та справедливості загалом, як це передбачено Конституцією та КАС України.

Таким чином, можливість ефективного судового захисту існує, однак, вона залежить не лише від формальної констатації порушення норм законодавства.

Якщо адміністративний суд у своєму рішенні визнає факт протиправних дій чи бездіяльності органу влади, але, посилаючись на його дискреційні повноваження, відмовляє у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, то говорити про належний захист прав, свобод та інтересів позивача не доводиться.

З матеріалів справи вбачається, що позивач досяг встановленого законом пенсійного віку, має необхідний стаж для призначення пенсії, встановленим чином звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, додавши необхідні документи.

Як встановлено, ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Жодних обґрунтованих та достатніх доказів про відсутність правових підстав для призначення пенсії позивачу при розгляді цієї справи пенсійним органом не надано.

Таким чином, відповідач не довів правомірність, обґрунтованість рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком.

Водночас орган ПФУ, реалізуючи відповідні дискреційні повноваження щодо правових підстав для призначення пенсії за віком, при здійсненні зазначеного правового регулювання пов`язаний вимогами Конституції України, яка встановлює, в тому числі, що всі рівні перед законом і судом, а держава зобов`язана гарантувати кожному рівність права і свободи.

З аналізу положення Закону № 1058-IV випливає, що орган ПФУ може ухвалити одне з таких рішень:

а) про призначення пенсії;

б) про відмову у призначенні пенсії.

Іншими словами, при вирішенні питання про наявність права особи на призначення пенсії відповідач не наділений повноваженнями у конкретних фактичних обставинах діяти не за законом, а на власний розсуд.

Процес надання позивачу формальних відмов у призначенні пенсії за віком може тривати нескінченно, внаслідок чого створюється хибне коло.

Суди паралізовані масовими повторними судовими розглядами пенсійних спорів, у результаті різко падає якість прийнятих рішень.

Враховуючи вищенаведене, зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком, не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а є належним і ефективним способом захисту прав позивача.

Крім того, відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 травня 2024 року по справі №580/3690/23, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі). Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України № 1058-IV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відповідно до п. 1.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Суд зазначає, що 16.01.2019 представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві заяву позивача від 16.01.2019 розглянуто та винесено Рішення №№25061/03 від 07.02.2019 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2019 по справі №640/10794/20 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 14.12.2018 № 134489/03 та від 07.02.2019 №25061/03 щодо відмови в призначенні пенсії за віком та зобов`язано повторно розглянути заяву позивача.

На виконання вище зазначеного рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 13.07.2022 №2600-0307-8/8159412 позивачу направлено рішення про відмову у призначенні пенсії від 15.06.2022 та 12.07.2022 у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи для призначення пенсії.

Поряд із тим, позивачем зазначені рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.06.2022 та 12.07.2022 в установленому законом порядку не оскаржено до суду, натомість подано нову заяви про призначення пенсії за віком від 10.05.2023, яка за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

Отже, після прийняття останнього рішення за результатами розгляду заяви від 16.01.2019 позивач не оскаржила його у судовому порядку, а натомість 10.05.2023 звернулася до органу Пенсійного фонду України із новою заявою про призначення пенсії за віком.

Таким чином, заява від 10.05.2023 року є самостійною підставою для виникнення нових правовідносин щодо вирішення питання про призначення пенсії, а рішення, прийняте за результатами її розгляду, є предметом оскарження у цій справі.

З огляду на викладене, враховуючи наявність у позивача права на пенсію за віком, така пенсія підлягає призначенню з дати звернення із заявою від 10.05.2023, а не з 16.01.2019 як зазначає позивач.

Щодо вимоги позивача здійснювати виплату пенсії, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає, що вимоги у цій частині спрямовані на майбутнє, натомість судовому захисту підлягають лише порушені, не визнані або оспорювані права, відповідне порушення повинно мати місце на момент розгляду справи судом, адже судовими актами не можуть регулюватись відносини на майбутнє. До завдань адміністративного судочинства належить не просто констатування існування певного права у особи, яка звернулася в суд, а саме захист такого права, порушення якого вже настало. Судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання, а зазначена частина вимог спрямована на майбутнє, шляхом зобов`язання відповідача вчиняти дії у здійсненні яких відповідачем відмовлено не було.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів існування у відповідача наміру допускати порушення закону у процедурі проведення майбутніх виплат. За таких обставин позовні вимоги в цій частині заявлені на майбутнє.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

Відповідно до пункту 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною1статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 08.07.2025 № 262540007670 щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 10.05.2023 та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) частину судових витрат в розмірі 532,48 грн (п`ятсот тридцять дві гривні 48 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Ольга ГОРШКОВА