Рішення № 137201274, 08.06.2026, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2026 року Справа № 480/10855/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Опімах Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/10855/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 184150002557 від 23.09.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу період роботи з 12.11.2001 по 10.10.2017 в подвійному розмірі;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.09.2024 про призначення пенсії за вислугу років.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.09.2024 позивач подала через відділ обслуговування громадян № 6 (сервісний центр м. Охтирка) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області з використанням електронного цифрового підпису заяву про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне страхування", пункту "е" статті 55 та статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення". За принципом екстериторіальності її заяву про призначення пенсії було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та прийнято рішення № 184150002557 від 23.09.2024, яким відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років. При цьому, за підрахунками відповідача, страховий стаж позивача на день звернення з заявою про призначення пенсії становить 21 рік 11 місяців 17 днів, спеціальний стаж становить 14 років 06 місяців 15 днів (станом на 11.10.2017р.). Як вбачається із рішення про відмову в призначенні пенсії, до спеціального стажу роботи не зараховано період роботи з 12.11.2001 по 10.10.2017 з тих підстав, що неможливо встановити на якій посаді працювала позивач - дільнична медична сестра 0,5 ставки чи медична сестра тубкабінету. Позивач вважає, що дане рішення є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки воно не відповідає вимогам чинного законодавства.

За наслідками автоматизованого розподілу справ у Сумському окружному адміністративному суді зазначена справа була розподілена судді Осіповій О.О.

Ухвалою суду від 23.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, зазначивши, що враховуючи положення пункту 2-1 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV пенсія за вислугу років згідно положень пункту "е" статті 55 Закону України № 1788- XII може бути призначена особам за наявності спеціального стажу станом на 10.10.2017 року 26 років 6 місяців, що дає право на призначення даного виду пенсії. Також, відповідач наголосив, що відповідно до ст. 7 Закон №1788-ХІІ пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію. 16.09.2024 ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пункту "е" статті 55 та статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення". На підставі повного, всебічного та об`єктивного розгляду заяви та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області (структурний підрозділ, що розглядав вказану заяву за принципом екстериторіальності) винесено рішення від № 184150002557 від 23.09.2024 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю 26 років 6 місяців спеціального стажу роботи станом на 10.10.2017. Управління, діяло в межах чинного законодавства, порядок дій було повністю дотримано, порушень з боку органу Фонду відсутні.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 з посади судді Сумського окружного адміністративного суду на підставі Указу Президента України № 958/2025 від 13 грудня 2025 року та наказу голови Сумського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 № 5-ОС відповідно до статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та Засад використання автоматизованої системи документообігу Сумського окружного адміністративного суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 480/10855/24.

За наслідками повторного автоматизованого розподілу справа була розподілена судді Опімах Л.М.

Ухвалою суду від 27.01.2026 справу № 480/10855/24 прийнято до провадження, вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 16.09.2024 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років (а. с. 9).

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 23.09.2024 № 184150002557 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в зв`язку з відсутністю 26 років 6 місяців спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017.

У рішенні зазначено, що до спеціального стажу роботи не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 12.11.2001 по 10.10.2017, оскільки неможливо встановити на якій посаді працювала заявниця - дільнична медична сестра 0,5 ставки чи медична сестра тубкабінету. Страховий стаж заявниці становить 21 рік 11 місяців 17 днів. Спеціальний стаж становить 14 років 06 місяців 15 днів.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

У преамбулі Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Статтею 2 Закону №1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до статті 7 Закону № 1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію. Як визначено статтею 83 Закону №1788-XII, пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку.

Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 52 Закону №1788-XII мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Згідно пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII (у редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015 та Закону № 901-VIII від 23.12.2015) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

У свою чергу, пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-XII (у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII від 02.03.2015 та Законом № 901-VIII від 23.12.2015) було визначено, що право на пенсію за вислугу років мали працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Відтак, змінами, внесеними Законом № 213-VIII від 02.03.2015 до положень Закону №1788-XII підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктом "е" статті 55 Закону1788-XII, а Законом № 901-VIII від 23.12.2015 встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону № 1788-XII) за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Конституційний Суд України у своєму рішенні вказав, зокрема, що положення статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 911-VI у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті "е" статті 55 Закону № 1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей1,3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Також, зазначив, що положення статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Суд звертає увагу, що після прийняття Закону № 213-VIII від 02.03.2015 та Закону № 901-VIII від 23.12.2015 до Закону № 1788-XII неодноразово вносилися зміни, однак такі зміни не стосувалися призначення пенсії за вислугу років окремим категоріям працівників, які мають право на пенсію за вислугу років згідно статті 55 Закону № 1788-XII.

З огляду на рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019, суд звертає увагу на те, що з 05.06.2019 відновила дію редакція статті 55 Закону № 1788-XII, яка була чинною до 01.04.2015 (у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII від 02.03.2015 та Законом № 901-VIII від 23.12.2015).

Отже, з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України № 2-р/2019 від 04.06.2019, відновлено право позивача на призначення пенсії за вислугою років як працівнику охорони здоров`я при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Суд зазначає, що відповідачем при розгляді заяви позивача про призначення пенсії не враховано той факт, що з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України № 2-р/2019 від 04.06.2019 відбулися зміни в правовому регулюванні питання призначення окремим категорія працівників пенсії за вислугою років згідно статті 55 № 1788-XII, в тому числі і працівникам освіти.

Відповідач керувався тим, що згідно п.2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (тобто, 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст.52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Суд вважає такі висновки відповідача безпідставними, оскільки позивач звернулася до пенсійного органу зі заявою про призначення пенсії за вислугу років після прийняття Конституційним Судом України рішення від 04.06.2019 № 2-р/2019, а відтак відповідач повинен застосовувати положення п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в первісній редакції, яка, як вже зазначено судом, визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Посилання пенсійного органу на те, що спеціальний страховий стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" обчислений по 11.10.2017 повинен становити 26 років 6 місяців, є безпідставними, оскільки орган Пенсійного фонду застосував редакцію Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка рішенням Конституційного Суду України 04.06.2019 № 2-р/2019 визнана неконституційною.

Щодо незарахування до спеціального стажу позивача періоду роботи з 12.11.2001 по 10.10.2017 в подвійному розмірі суд зазначає наступне.

В рішенні про відмову в призначенні пенсії відповідачем зазначено, що не зараховано до спеціального стажу в подвійному розмірі період роботи позивача згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 12.11.2001 по 10.10.2017 з тих підстав, що неможливо встановити на якій посаді працювала позивач.

Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Із матеріалів справи, зокрема, копії трудової книжки позивача, встановлено, що записи у трудовій книжці позивача виконані чітко, зрозуміло, та в повному обсязі містять інформацію про періоди роботи та займану посаду, реквізити відповідних наказів, на підставі яких вони внесені. При цьому, від відповідача відсутні будь-які зауваження щодо заповнення трудової книжки позивача.

У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 наявний запис № 6 від 12.11.2001 р. - переведено на посаду дільничної медсестри на 0,5 ставки та на 0,5 ставки кабінетної медсестри тубамбулаторії, наказ № 58к від 12.11.2001 р.

Як зазначено в довідці Комунального некомерційного підприємства Охтирської міської ради "Охтирська центральна районна лікарня" від 28.08.2024 № 2834/6, ОСОБА_1 за період з 12.11.2001 р. (наказ від 12.11.2001 р. № 58к) по 30.09.2021 р. (наказ від 30.09.2021 р. № 129 к) виконувала роботу за професією, посадою 0,5 ставки дільнична медична сестра та 0,5 ставки кабінетна медсестра тубамбулаторії.

Згідно ст. 60 Закону України № 1788-XII та наказу МОЗ України № 133 від 19.07.1995 р. "Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб" робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909, пунктом 2 якого передбачена робота лікаря та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) в наступних закладах: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.

Суд зауважує, що законодавство, чинне на час виникненння спірних правовідносин, не містить заборон щодо можливості віднесення роботи медичної сестри в лікарняному закладі за сумісництвом до роботи, що передбачена у Переліку закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.10.2019 у справі № 295/8391/15-а, згідно якої жоден нормативно-правовий акт, який входить до діючого законодавства України, не містить прямої заборони зараховувати до стажу роботи, який дає право на отримання пенсії за вислугу років медичним працівникам, роботу за сумісництвом.

Отже, відповідач протиправно не врахував до спеціального стажу позивача період роботи з 12.11.2001 по 10.10.2017 в подвійному розмірі на посаді кабінетна медсестра тубамбулаторії, а позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача зарахувати цей період до спеціального стажу позивача в подвійному розмірі підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Абрамовичем О.В. 30.10.2024 укладено Договір про надання правничої допомоги № 108 (а.с. 13). Відповідно до Додаткової угоди № 1 від 30.10.2024 до договору про надання професійної правничої допомоги № 108 від 30.10.2024 орієнтовний розмір гонорару адвоката становить 10000,00 грн (а.с. 14). Опис наданих адвокатом послуг викладено в Акті приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 17.12.2024, відповідно до якого вартість роботи адвоката становить 9084,00 грн (а.с. 15). На підтвердження оплати послуг адвоката у розмірі 9084,00 грн надано квитанцію № 108 від 17.12.2024 (а.с. 15 на звороті).

При цьому суд не має права змінювати розмір гонорару і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, з аналізу статті 134 КАС України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу, зокрема, неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Суд бере до уваги, що адвокатом дійсно складений адміністративний позов, вчинено процесуальні дії, безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи. При цьому розмір витраченого часу та вартість погоджена сторонами у договорі.

Представник відповідача заперечив проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, однак доказів на підтвердження своєї позиції суду не надав та доводів позивача не спростував.

Таким чином, позивач документально підтвердив, що він сплатив кошти на виконання договору про надання правової допомоги. Тобто цей гонорар був фактичним. У свою чергу, відповідач всупереч вимогам ч. 7 ст. 134 КАС України не довів неспівмірність витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи викладене, відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судовий збір в сумі 1211,20 грн та 9084,00 грн в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 184150002557 від 23.09.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, Одеська область, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до спеціального стажу період роботи на посаді кабінетної медсестри тубамбулаторії з 12.11.2001 по 10.10.2017 в подвійному розмірі.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, Одеська область, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 16.09.2024 про призначення пенсії за вислугу років

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, Одеська область, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) судовий збір у розмірі 1211,20 грн та 9084,00 грн в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Опімах