Ухвала суду № 137200975, 08.06.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

08 червня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/5833/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І., розглянувши матеріали заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про виконання рішення суду у справі №440/5833/25, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 по справі №440/5833/24 ухвалено наступне:

"Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 13967927) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, що полягає у непроведенні, ОСОБА_1 , індексації пенсії шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який врахований для обчислення пенсії у розмірі 7 763,17 грн, з 28 жовтня 2024 року на коефіцієнти збільшення 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796 та з 1 березня 2025 року на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести, ОСОБА_1 , з 28 жовтня 2024 року індексацію пенсії шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який врахований для обчислення пенсії у розмірі 7 763,17 грн, на коефіцієнти збільшення 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, та у зв`язку з чим провести перерахунок та виплату пенсії з 28 жовтня 2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести, ОСОБА_1 , з 1 березня 2025 року індексацію пенсії шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який врахований для обчислення пенсії у розмірі 7 763,17 грн, на коефіцієнт збільшення 1,115, та у зв`язку з чим провести перерахунок та виплату пенсії з 1 березня 2025 року."

Ухвалою суду від 24.02.2026 заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю у справі задоволено, встановлено судовий контроль за виконанням рішення від 11.06.2025 по справі №440/5833/25, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у тримісячний строк з дня отримання копії цієї ухвали подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 по справі №440/5833/24 з підтверджуючими доказами про його виконання.

26.05.2025 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області надійшов звіт про повне виконання рішення суду, в якому Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області просило прийняти звіт про виконання рішення суду у даній справі.

В обґрунтування заяви зазначено, що на виконання Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 по справі №440/5833/25, що набрало законної сили 10.11.2025, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , здійснено нарахування пенсійних коштів в сумі 44363,21 грн за період з 28.10.2024 по 31.05.2026. В межах бюджетних асигнувань, виплату нарахованих пенсійних коштів проведено наступним чином: в лютому 2026 року 6118,00 грн; в березні 2026 року 1358,58 грн.

Ухвалою суду від 26.05.2026 розгляд звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у даній справі призначений судом у письмовому провадженні.

Розглянувши звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Як вбачається з наданого відповідачем звіту і доданих до нього документів, з 28.10.2024 відповідач на виконання рішення суду у даній справі провів певний перерахунок пенсії позивача, в результаті якого розмір пенсії з 28.10.2024 склав 6044,47 грн., що підтверджується рішенням № 163950008977 від 16.12.2025 про перерахунок пенсії.

З 01.03.2025 відповідач на виконання рішення суду у даній справі провів певний перерахунок пенсії позивача, в результаті якого розмір пенсії з 01.03.2025 склав 7058,40 грн., що підтверджується рішенням № 163950008977 від 25.05.2026 про перерахунок пенсії.

При цьому, до виконання рішення суду у даній справі відповідно до рішенням № 163950008977 від 23.04.2024 про перерахунок пенсії розмір пенсії позивача з 01.04.2024 становив 4107,71 грн, відповідно до рішенням № 163950008977 від 19.03.2025 про перерахунок пенсії розмір пенсії позивача з 01.03.2025 становив 4521,84 грн.

Відповідно до статті 382-2 КАС України, суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.

До звіту додаються: 1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо звіт поданий представником і такі документи раніше не подавалися; 2) докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.

У разі постановляння ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (ч. 3 ст. 382-3 КАС України).

Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України (ч. 4 ст. 382-3 КАС України).

Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними (абз. 2 ч. 5 ст. 382-3 КАС України).

Згідно з частиною десятою статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб`єкта владних повноважень.

Отже, суд може вжити заходів реагування в контексті судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу, відповідальну за виконання рішення суду.

Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 30 червня 2022 року у справі № 826/9960/15, а також Верховним Судом в ухвалах від 11 серпня 2020 року у справі №160/3586/19 та від 17 вересня 2024 року у справі №200/3958/19-а.

Усталеною судовою практикою також сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, або встановлення нового строку подання звіту, або накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу є правом суду, а не його обов`язком.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2021 року у справі №9901/598/19.

Слід також зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.

Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.

Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.

В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.

За змістом постанови Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі Кечко проти України (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.

Суд зазначає, що однакове застосування закону для осіб із тотожним правовим статусом у подібних відносинах забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

Єдина практика застосування законів поліпшує суспільне сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя у свідомості будь-якої особи, яка звертається до суду України.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Додатково суд вважає за необхідне зазначити, що загальноприйнятним є принцип тлумачення закону на користь особи, що є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи.

Цей принцип також часто відомий як in dubio pro persona або in dubio pro homine (латинською мовою), що означає у вагомих сумнівах - на користь людини.

Важливо також відзначити, що принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

Такий висновок здійснений Верховним Судом у постанові від 10 січня 2024 року справа №240/4894/23 (п. 47-49 постанови Суду).

Також суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду послідовно застосовує у спорах, пов`язаних із захистом соціальних прав осіб, принцип найбільшого сприяння особи у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а, від 3 листопада 2021 року у справі № 360/3611/20.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy)". Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини (Sika v. Slovakia)", N 2132/02, п. п. 24-27 від 13.06.2006, п. п. 18 рішення у справі "Ліпісвіцька проти України" N 11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26.04.2005, та у справі Крищук проти України (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи.

Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про наявність вини, тобто умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях посадової особи суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення саме цієї посадової особи від виконання рішення суду (див. зокрема постанову Верховного Суду від 10.02.2022 у справі № 160/13013/19).

Резолютивна рішення суду від 11.06.2025 у цій справі частина є цілком зрозумілою для виконання, оскільки у рішенні суду чітко вказане про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести ОСОБА_1 з 28 жовтня 2024 року індексацію пенсії шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який врахований для обчислення пенсії у розмірі 7 763,17 грн, на коефіцієнти збільшення 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, та у зв`язку з чим провести перерахунок та виплату пенсії з 28 жовтня 2024 року; з 1 березня 2025 року індексацію пенсії шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який врахований для обчислення пенсії у розмірі 7 763,17 грн, на коефіцієнт збільшення 1,115, та у зв`язку з чим провести перерахунок та виплату пенсії з 1 березня 2025 року.

Отже, очевидним є зобов`язання проведення Головним управлінням Пенсійного фонду України індексації пенсії з 01.03.2025 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який врахований для обчислення пенсії у розмірі 7 763,17 грн., на коефіцієнт збільшення 1,115 після послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який врахований для обчислення пенсії у розмірі 7 763,17 грн, на коефіцієнти збільшення 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796.

Мотивувальна та резолютивна частина рішення суду у даній справі є зрозумілою, викладеною у повній мірі відповідно до правових висновків Верховного Суду та законодавства щодо послідового збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який врахований для обчислення пенсії на відповідні коефіцієнти збільшення.

Суд встановив, що відповідач у своєму звіті не навів відомостей про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, порядок та спосіб його виконання на виконання вимог п. 5 ч. 2 ст. 382-2 КАС України - а саме не зазначив, яким чином проведені розрахунки пенсії позивачу з 28.10.2024 та з 01.03.2025, у результаті яких її розмір склав з 28.10.2024 6044,47 грн., що підтверджується рішенням № 163950008977 від 16.12.2025 про перерахунок пенсії, а з 01.03.2025 - 7058,40 грн., що підтверджується рішенням № 163950008977 від 25.05.2026 про перерахунок пенсії.

Окрім того, відповідач має надати суду розрахунок суми заборгованості, розрахованої на виконання рішення суду у даній справі та витяг із Реєстру судових рішень щодо обліку відкладеної та поточної заборгованості на виконання вимог п. 7 ч. 2 ст. 382-2 КАС України.

Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює.

Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту.

З урахуванням абзацу 2 ч. 5 ст. 382-3 КАС України, суд звільняє керівника відповідача - ОСОБА_2 (РНКОПП НОМЕР_2 ) від штрафу за невиконання рішення суду та встановлює новий строк для подання звіту.

Відповідач має надати суду докази виконання рішення суду від 11.06.2026 у цій справі в частині проведення перерахунку пенсії позивача - а саме з 28 жовтня 2024 року індексації пенсії шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який врахований для обчислення пенсії у розмірі 7 763,17 грн, на коефіцієнти збільшення 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, з 01.03.2025 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який врахований для обчислення пенсії у розмірі 7 763,17 грн., на коефіцієнт збільшення 1,115 після послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який врахований для обчислення пенсії у розмірі 7 763,17 грн, на коефіцієнти збільшення 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796.

Отже, встановлення строку для подання звіту відповідно до норм процесуального законодавства (в межах, визначених приписами частини третьої статті 382-1 КАС України) є дискреційними повноваженнями суду.

З урахуванням наведеного та для повного виконання рішення суду, суд дійшов висновку про можливість надання відповідачу нового строку для подання звіту про виконання судового рішення у цій справі - до трьох місяців з дня отримання цієї ухвали.

Керуючись статтями 14, 241, 243, 248, 256, 370, 382, 382-1, 382-2, 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у прийняття звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на виконання рішення виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 суду у цій справі.

Звільнити керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від сплати штрафу у зв`язку з відмовою суду у прийнятті звіту.

Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Полтавській області новий строк для подання звіту про виконання рішення виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 у цій справі та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подати звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 у цій справі у строк до трьох місяців, з відповідними відомостями та підтверджуючими доказами щодо його виконання, згідно із мотивувальної частини цієї ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Головуючий суддя В.І. Бевза