Рішення № 137200633, 08.06.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4768/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження, визначеного ч.5 ст.262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області №262940023955 від 27.11.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019, з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 19.11.2025 року, та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 19.11.2025 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він 19.11.2025 року звернувся через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Водночас, рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області №262940023955 від 27.11.2025 року позивачу було відмовлено у призначені пенсії.

Вважаючи вищевказане рішенням протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Ухвалою суду у справі №420/4768/26 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч.5 ст.262 КАС України. Вирішено здійснювати розгляд адміністративної справи в електронній формі.

Ухвалою суду від 26.02.2026 року провадження у справі №420/4768/26 було зупинено на підставі п.6 ч.2 ст.236 КАС України, та, відповідно, поновлено ухвалою суду від 24.03.2026 року.

Під час розгляду справи до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області був наданий відзив, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає, та зазначає, що за наслідками розгляду заяви та наданих документів Головним управлінням винесено рішення №262940023955 від 28.11.2025 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років за відсутності спеціального стажу роботи станом на 10.10.2017 року - 26 років 06 місяців.

Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій зазначено, що рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення абзаців першого, дванадцятого - двадцять шостого пункту "а" статті 54, абзаців першого, дванадцятого - двадцять п`ятого пункту "е", пункту "ж" статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII. Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. З огляду на це, після ухвалення Конституційним Судом України Рішення №2-р/2019 від 04.06.2019 п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, підлягає застосуванню у такій редакції: «Право на пенсію за вислугу років мають: е) працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку».

Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві адміністративний позов позивача з додатками, а також ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано 25.02.2026 року, що підтверджується матеріалами адміністративної справи.

У визначений КАС України п`ятнадцятиденний строк відзив на адміністративний позов відповідачем наданий не був, будь-яких клопотань щодо продовження строку для подання відзиву відповідачем не заявлено, будь-яких пояснень щодо неможливості надання відзиву у строк, встановлений судом, не надано.

При цьому, від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до суду надійшли матеріали пенсійної справи позивача.

Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_1 19.11.2025 року звернувся через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Заяву позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності розглядало Головне управління Пенсіи?ного фонду Украі?ни в Одеській області.

До вказаної заяви було додано примірник трудової книжки серії НОМЕР_1 , відповідно до якої вбачаються наступні періоди роботи позивача у сфері охорони здоров`я:

- в Кустанайській станції швидкої допомоги на посаді «фельдшера» у період з 01.04.1987 року по 01.11.1987 рік (записи №2-3);

- в Харківській лікарні швидкої і невідкладної медичної допомоги на посаді «медсестри відділення» у період з 01.11.1993 року по 01.06.1994 рік (записи №8-9);

- в Харківській лікарні швидкої і невідкладної медичної допомоги на посаді «виїзного фельдшера» у період з 06.10.1994 року по 01.06.1996 рік (записи №10-11);

- в Черкаській обласній лікарні на посаді «лікаря» у період з 01.08.1996 року по 31.01.1998 рік (записи №14-15);

- в Клінічній лікарні №10 м. Києва на посаді «лікаря-отоларинголога» у період з 11.01.1998 року по 02.09.2001 рік (записи №16-18);

- в Інституті отоларингології у період з 03.09.2001 року по 31.08.2003 рік (записи №19-20);

- в Центральній районній поліклініці Голосіївського району у період з 15.09.2003 року по 01.10.2024 рік на посаді «завідувач, лікаротоларинголог» (записи №21-27).

За наслідками розгляду вищевказаної заяви та наданих документів, 28.11.2025 року (а не 27.11.2025 року, враховуючи відомості матеріалів пенсійної справи позивача) Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області винесено рішення №262940023955 про відмову у призначені позивачу пенсії за вислугу років за відсутності необхідного спеціального стажу станом на 10.10.2017 року - 26 років 06 місяців. Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату - з 21.06.2028 року.

У рішенні також зазначено, що п.2-1 Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та пунктом е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення передбачено призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на: 1 квітня 2015 року - не менше 25 років, 1 січня 2016 року - не менше 25 років 06 місяців, 10.10.2017 року - не менше 26 років 06 місяців. При цьому, страховий стаж заявника становить 39 років 08 місяців 12 днів (станом на 10.10.2017 року - 31 рік 11 місяців 12 днів), а спеціальний стаж роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 10.10.2017 рік - 19 років 01 місяць 19 днів. За доданими позивачем документами до спеціального та страхового стажу зараховано всі періоди.

Водночас, сторона позивача посилається на те, що рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 року визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення абзаців першого, дванадцятого - двадцять шостого пункту "а" статті 54, абзаців першого, дванадцятого - двадцять п`ятого пункту "е", пункту "ж" статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII (далі - Закон №911). За змістом рішення Конституційного суду України положення пункту а статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. Таким чином, на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії, пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.

Не погоджуючись із відмовою пенсійного органу в призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернувся до суду за захистом власних прав та інтересів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно приписів частини 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши адміністративний позов, відзив, відповідь на відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).

Згідно п.16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Пунктом 2-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону №1058-IV визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону №1788-XII, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом №1788-XII.

Закон України від 03.10.2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" набрав чинності 11.10.2017 року.

Тобто, пенсія за вислугу років згідно приписів Закону №1788-ХІІ призначається за умови наявності в особи станом на 11.10.2017 року визначеного цим Законом страхового і спеціального стажу.

Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015 року) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Пізніше, після прийняття Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами д, е, ж статті 55 Закону №1788-ХІІ, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 року №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції Закону України від 24.12.2015 року №911-VIII) встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Водночас, рішенням від 04.06.2019 року №2-р/2019 Конституційний Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII.

Відповідно до п.2 рішення положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

В наведеному рішенні суд конституційної юрисдикції також зазначив, що внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №788 випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Отже, починаючи з 04.06.2019 року положення пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року №911-VIII, відповідно до якого право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом під час розгляду справи, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугу років слугувала відсутність спеціального стажу роботи не менше 26 років 06 місяців.

Разом з цим, вимога щодо необхідного спеціального стажу була визначена пенсійним органом станом на 11.10.2017 року (26 років 6 місяців), тобто без врахування висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 04.09.2019 року. При цьому, суд враховує, що позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років 19.11.2025 року, тобто після прийняття рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 року, а відтак відповідач повинен був застосовувати положення пункту "е" ч.1 статті 55 Закону №1788 в первісній редакції, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Враховуючи вищевказані обставини, суд, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, доходить висновку про те, що оскаржуване позивачем рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №262940023955 від 28.11.2025 року є необґрунтованим, протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Суд також зазначає, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на встановлені обставини у справі №420/4768/26, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.11.2025 року про призначення та виплату йому пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та прийняти рішення у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині заявлених вимог зобов`язального характеру суд відмовляє з вищенаведених обставин.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи наявність підстав для задоволення основної позовної вимоги, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1064,96 грн. з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень, оскільки саме вказаним територіальним управлінням Пенсійного фонду України було прийнято оскаржуване рішення по справі.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №262940023955 від 28.11.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.11.2025 року про призначення та виплату йому пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та прийняти рішення у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого нею судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне найменування сторін по справі:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Суддя О.В. Білостоцький