Рішення № 137200380, 08.06.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/19988/23

Провадження №2/522/1327/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

08 червня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі головуючої судді Косіциної В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Військової академії (м. Одеса) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги, -

ВСТАНОВИВ:

10 жовтня 2023 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява Військової академії (м. Одеса) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги, у якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за наданні комунальні послуги у розмірі 470 589,51 гривень, а також здійснити розподіл судових витрат.

За результатами автоматичного розподілу справа передана для розгляду судді Приморського районного суду міста Одеси Свяченій Ю.Б.

Ухвалою суду від 02 листопада 2023 року позовну заяву Військової академії (м. Одеси) до ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 26 грудня 2023 року позовну заяву повернуто позивачу.

Постановою Одеського апеляційного суду від 11.10.2024 ухвалу приморського районного суду м. Одеси від 26.12.2023 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 04 листопада 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи в приміщені Приморського районного суду м. Одеси.

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 16.01.2025 № 171/25 було проведено повторний автоматизований розподіл справи між суддями, за результатними якого справу було передано на розгляд судді Ковтун Ю.І.

Ухвалою суду від 27 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Копія ухвали суду від 27 січня 2025 року було направлено за зареєстрованим місцем проживання відповідача листом із рекомендованим повідомленням про вручення, який повернувся до суду із відміткою: «закінчення встановленого терміну зберігання».

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 16.04.2026 № 671/26 було проведено повторний автоматизований розподіл справи між суддями, за результатними якого справу було передано на розгляд судді Косіциній В.В.

20 квітня 2026 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Надано відповідачеві 15-ти денний строк з моменту отримання копії ухвали для подання відзиву.

Копія ухвали суду від 20 квітня 2026 року було направлено за зареєстрованим місцем проживання відповідача листом із рекомендованим повідомленням про вручення, який повернувся до суду із відміткою: «закінчення встановленого терміну зберігання».

Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи те, що відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, про відкриття провадження був повідомлений належним чином а також те, що позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд, керуючись положеннями ст. 280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказах.

Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Військова академія (м. Одеси) займається обслуговуванням будівлі № 12/13, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме надає послуги мешканцям приміщення з водопостачання, опалення, забезпечення електроенергією, здійснює вивіз сміття та займається обслуговуванням будівля.

Відповідно до відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру від 20.04.2026 №2624531 ОСОБА_1 з 22.04.2005 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є споживачем комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до розрахунку заборгованості по комунальним послугам у ОСОБА_1 , станом на 20.09.2023 існує заборгованість по комунальним послугам за період з 01.03.2014 по 01.09.2023 у розмірі 111 041,42 гривень.

Згідно з ч. 1ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами першими статей 15, 16 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Статтею 1 Закону України «Про Збройні Сили України» визначено, що Збройні Сили України -це військове формування, на яке покладається оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і неподільності.

Згідно ст. 8 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим майна Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, передане військовим частинам, органам військового управління, підрозділам, закладам, установам та організаціям Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку, а також акції, частки у статутному капіталі юридичних осіб (далі - корпоративні права), майнові права інтелектуальної власності тощо.

Статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» встановлено, що з моменту передачі державного майна військовій частині на праві узуфрукта державного майна таке майно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують військове майно виключно за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-ІV (далі-Закон №1875-ІV).

Відповідно до ст. 1 Закону №1875-ІV, яка визначає терміни, які вживаються у цьому Законі, житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст. 5 Закону №1875-ІV України, до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Аналіз змісту цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акту спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово комунальних послуг.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону №1875-ІV, п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 08 жовтня 1992 № 572, споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами або законом.

Згідно із ст. 9 Закону №1875-ІV споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Частиною 1 ст. 12 Закону №1875-ІV визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Обов`язок щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг одночасно покладено як на споживача (відповідача), так і на виконавця (позивача) (п. 1 ч. 2 ст. 7, п. 2 ч. 2 ст. 8 Закону №1875-ІV).

Відповідно до ст.13 Закону №1875-ІV договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

З пропозицією про укладення договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до 13 Закону №1875-ІV) може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.

У частині першій ст.19 Закону №1875-ІV встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, разом з тим відповідно до п. 1 ч.1 ст.20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 1 ч.3 ст. 20 та п.3 ч.2 ст. 21Закону №1875-ІV споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Таким чином, обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Матеріали справи також не містять актів-претензій про неналежне надання або ненадання послуг, які б підтверджували твердження відповідача про здійснення розрахунків за ненадані послуги.

Крім того, доказів того, що послуги відповідачу не надавались, що він не користувався наданими послугами і потреби в таких послугах не мав, належними та допустимими доказами не доведено та матеріалами справи не підтверджено.

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Пунктом 5 ч. 3 ст. 20 Закону №1875-ІV визначено, що споживач, серед іншого, зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги в строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 68 ЖК України плата за комунальні послуги у жилому приміщенні, що належить громадянинові, береться, крім квартирної плати, за затвердженими у встановленому порядку тарифами, у строки, визначені угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги.

Відповідно до ч.1ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 2 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За таких обставин, суд, за результатами розгляду справи, вважає доведеним позивачем фактичне виконання відповідачем обов`язку щодо оплати вартості отриманих послуг за період з 01.03.2014 по 01.09.2023 у розмірі 111 041,42 гривень.

Окрім того представником позивача було заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за інфляційними втратами у розмірі 326 160,09 гривень та заборгованості за 3% річних у розмірі 31 679,00 гривень.

Однак, суд не погоджується із зазначеним розрахунком заборгованості з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що нарахування інфляційних втрат здійснювалося ним у період з березня 2014 року по вересень 2023 року, а. 3% річних за період з 01.03.2014 по 01.09.2023.

Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 р. № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє до сьогодні.

Кабінет Міністрів України своєю Постановою № 1405 від 29 грудня 2023 року вніс зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 р. № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1290; 2023 р., № 46, ст. 2465) виклавши його в такій редакції: «Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285)».

Враховуючи вище викладене, суд доходить до висновку, що у період з 24.02.2022 по 01.09.2023 позивачем було неправомірно нараховано інфляційні встати та 3% річних на заборгованість зі плати комунальних послуг. Отже розрахунок заборгованості за інфляційними втратами та 3% річних повинен виглядати наступним чином:

Розрахунок заборгованості за інфляційними втратами з березня 2014 по лютий 2022 (включно):

Розмір основної заборгованості: 111 041,42 грн.

- Період нарахування: з березня 2014 по лютий 2022 (включно).

- Сукупний індекс інфляції: 307,906%

- Розмір заборгованості за інфляційними втратами: 230 861,83 гривень.

Розрахунок заборгованості за 3% річних з 01.03.2014 по 23.02.2022 (включно):

- Розмір основної заборгованості: 111 041,42 грн.

- Період нарахування: з 01.03.2014 по 23.02.2022 (включно).

- Кількість днів у періоді: 2917 днів.

- Відсоткова ставка: 3% річних (відповідно до ст. 625 ЦК України).

- Розмір заборгованості за 3% річними: 26 604,29 гривень.

Отже загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед Військовою академією (м. Одеси) складає 368 507,54 гривень, з яких:

- 111 041,42 гривень основна сума заборгованості;

- 230 861,83 гривень заборгованість за інфляційними втратами;

- 26 604,29 гривень заборгованість за 3% річними.

Враховуючи викладене, суд доходить до висновків про наявність підстав для частково задоволення позовних вимог Військової академії (м. Одеси) та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані комунальні послуги разом з інфляційними втратами та 3% річних, у розмірі 368 507,54 гривень.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 530, 612, 625, 628, 638ЦК України, ст.ст. 77, 79, 80, 141, 263 265, 279, 282-283 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Військової академії (м. Одеса) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги, задовольнити частково.

Стягнути з відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь позивача Військової академії (м. Одеса), м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд. 10, ЄДРПОУ - 24983020, заборгованість за надані комунальні послуги у розмірі 111 041 (сто одинадцять тисяч сорок одна) гривня 42 (сорок дві) копійки.

Стягнути з відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь позивача Військової академії (м. Одеса), м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд. 10, ЄДРПОУ - 24983020, заборгованість за інфляційними втратами в розмірі 230 861 (двісті тридцять тисяч вісімсот шістдесят одна) гривня 83 (вісімдесят три) копійки.

Стягнути з відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь позивача Військової академії (м. Одеса), м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, буд. 10, ЄДРПОУ - 24983020, заборгованість за 3% річних у розмірі 26 604 (двадцять шість тисяч шістсот чотири) гривні 29 (двадцять дев`ять) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вказаний строк може бути поновлений судом за заявою відповідача, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.

Текст рішення складено та підписано 08 червня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.