Рішення № 137199038, 08.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

з

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2026 року м.Київ 320/3143/26

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Головенка О.Д., суддів: Колеснікової І.С., Перепелиці А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання нечинним та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кабінету Міністрів України та просить суд:

визнати нечинним та протиправним абзац 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2026 № 1778 Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану в частині застосування до осіб, яким пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.03.2029 було залучено у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України та Пенсійний фонд України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.03.2029 відмовлено в задоволенні клопотання щодо об`єднання в одне провадження справ № 320/3143/26 та № 320/5903/26.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що вказана постанова Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» (далі Постанова № 1778) суперечить суті і духу Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262), який не містить жодних обмежень в частині нарахування та виплат пенсій.

Обмеження виплати пенсії, нарахованої особі в порядку, передбаченому Законом № 2262, не може бути встановлено постановою Кабінету Міністрів України.

Позивач вказує, що постановою Пленуму Верховного Суду № 5 від 23.01.2026 Верховний Суд звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 46 Закону України „Про Державний бюджет України на 2025 рік від 19.11.2024 № 4059-ІХ і постанови Кабінету Міністрів України „Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану від 03.01.2025 № 1 у частині обмеження розміру пенсії особам, яким така пенсія призначена (перерахована) відповідно до Закону № 2262.

Зазначає, що Конституційним Судом України відкрито провадження у справі № 04/92 (26) від 17.02.2026 за конституційним поданням Верховного Суду.

Вважає, що Постанова № 1778 прийнята на виконання ст. 30 Закону України ,,Про державний бюджет України на 2026 рік подібні, мають однаковий предмет правового регулювання розміру пенсії особам, яким така пенсія призначена (перерахована) відповідно до Закону № 2262.

Відповідач зазначає, що в пояснювальній записці до проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», метою прийняття акта є забезпечення реалізації норм ст. 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» спрямованих на оптимізацію видатків на виплату пенсій, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідач стверджує, що спірна постанова відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини. Постанова прийнята в межах компетенції Кабінету Міністрів України, у відповідності до Конституції України та Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік, ст. 46 якого прямо передбачено можливість застосування коефіцієнтів до пенсій, що перевищують встановлений рівень. Це положення чинне, є обов`язковим до виконання та не визнане неконституційним.

Крім того, відповідач посилається на правові позиції Конституційного Суду України (справи № 9-рп/2001, № 20-рп, № 3-рп/2012), які підтверджують, що рівень пенсійного забезпечення може змінюватися залежно від фінансового стану держави та соціально-економічної ситуації, а держава має право нормативно врегульовувати механізми соціального захисту в умовах обмежених бюджетних ресурсів.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що оскаржувана постанова є правомірною, ухваленою в межах наданих повноважень, не порушує конституційних прав позивача та відповідає принципам пропорційності, справедливості та фінансової доцільності..

Також від третіх осіб надійшли пояснення щодо суті заявлених вимог, де останні вказують, що проти позову заперечують та просять відмовити у його задоволенні. Зазначають, що Постанова № 1778 була прийнята на виконання ст. 30 Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік з метою забезпечення фінансової стабільності держави в умовах воєнного стану та обмежених бюджетних ресурсів.

Вказують, що Постановою № 1778 визначено розміри та порядок застосування коефіцієнтів до пенсій, призначених за спеціальними законами, розмір яких перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та визначити діапазони, в межах яких застосовуються коефіцієнти.

Саме з метою забезпечення справедливого балансу інтересів отримувачів пенсій і з урахуванням того, що держава має забезпечити виплату пенсій у розмірах, визначених законодавством, тим особам, для яких пенсія є основним джерелом доходів, ст. 30 Закону України ,,Про Державний бюджет України на 2026 рік у 2026 році на період воєнного стану передбачено застосування коефіцієнтів до пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до спеціальних законів (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, установленого для осіб, які втратили працездатність (25 950,00 грн).

Вважають, що реалізація такої норми забезпечить скорочення дисбалансу в розмірах пенсій (мінімальний розмір пенсії на 01.01.2026 2 595,00 грн, розмір пенсій, перерахованих на виконання рішень судів, від 25 950,00 грн та понад 200 тис. грн), що дасть змогу забезпечити соціальний захист найбільш вразливі версти населення, пенсія яких є єдиним джерелом для існування.

Використання коефіцієнтів до пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до спеціальних законів (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) вжито для забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави шляхом справедливого та неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами із забезпеченням збалансованості бюджету.

11.05.2026 судом ухвалено продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що 30.12.2026 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1778, текст якої оприлюднено в газеті Урядовий кур`єр.

Відповідно до Постанови № 1778, у 2026 році на період дії воєнного стану пенсії (пенсійні виплати), призначені або перераховані відповідно до ряду спеціальних законів, зокрема Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, у разі перевищення їх розміру над десятикратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням знижених коефіцієнтів до частини суми перевищення. Зокрема, встановлено такі коефіцієнти:

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.

Не погоджуючись з п. 1 Постановою № 1778 та вважаючи його протиправним, позивач звернувся з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.

Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» № 794-VII від 27.02.2014 (далі - Закон № 794) діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.

Статтею 1 Закону № 794 визначено, що до основних завдань Кабінету Міністрів України належать:

1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості;

3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування, національної пам`яті Українського народу;

4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм;

5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави;

6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону;

7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Згідно з положеннями ст. 4 Закону № 794 Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Приписами ст. 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови та розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 794 Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 21 Закону № 794 Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.

Крім того, Уряд спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Закон України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до ст. 1 Закону № 2262 особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності.

Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Стаття 1-1 Закону № 2262 визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, то застосовуються норми міжнародного договору.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до ст. 13 Закону № 2262 пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:

а) особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (п. "а" ст. 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я, особам, звільненим зі служби в поліції на підставі п. 2, 3 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію", звільненим зі служби у Службі судової охорони, Державному бюро розслідувань та звільненим зі служби у Національному антикорупційному бюро України за віком чи через хворобу, звільненим зі служби в органах та підрозділах цивільного захисту за віком чи за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (ст. 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;

б) особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають страховий стаж 25 років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ, поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України (п. "б" ст. 12): за страховий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний повний рік стажу понад 25 років - 1 процент відповідних сум грошового забезпечення (ст. 43);

в) особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, які звільняються з військової служби на умовах Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" (п. "в" ст. 12): за вислугу 20 років - 50 процентів відповідних сум грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 3 проценти за кожний повний рік вислуги понад 20 років, але не більше ніж 65 процентів відповідних сум грошового забезпечення (ст. 43).

Максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення (ст. 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

Відповідно до ст. 43 зазначеного закону, Пенсії, які призначаються відповідно до цього Закону особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей, обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, який одержували військовослужбовці до призову на строкову військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомісячного грошового забезпечення, одержуваного військовослужбовцями в період проходження військової служби за контрактом. При цьому середньомісячний заробіток (грошове забезпечення) для обчислення їм пенсій визначається в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Особам із числа військовослужбовців строкової служби, які до призову на строкову військову службу та після звільнення з військової служби не працювали і не перебували на військовій службі за контрактом, та членам їх сімей пенсії встановлюються у мінімальних розмірах, передбачених відповідно ст. 22 і 37 цього Закону.

Пенсії особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, оклади та/чи доплати за військове (спеціальне) звання, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку (доплату) за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі Постанова № 704), яка почала діяти з 01.03.2018 і передбачає визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців відповідно до займаних посад з урахуванням коефіцієнтів, визнано такою, що втратила чинність Постанова Кабінету Міністрів України № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Відповідно до ст. 63 Закону № 2262 усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі, якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Статтею 54 Закону № 2262 передбачено, що у разі, якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до ч. 4 ст. 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону № 2262. Сума індексації враховується під час подальшого перерахунку пенсії відповідно до ст. 63 цього Закону.

Статтею 30 Закону України Про державний бюджет України на 2026 рік передбачено, що у 2026 році у період дії воєнного стану в Україні пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з преамбули Постанови № 1778, така прийнята на виконання цієї норми.

Відповідно до Постанови № 1778 установлено, що у період воєнного стану у період воєнного стану у 2026 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України Про державну службу, Про прокуратуру, Про статус народного депутата України, Про Національний банк України, Про Кабінет Міністрів України, Про дипломатичну службу, Про службу в органах місцевого самоврядування, Про судову експертизу, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів, Про наукову і науково-технічну діяльність, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95-ВР Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.

Для осіб, які отримують пенсії (пенсійні виплати) у розмірі, визначеному в абзаці першому цього пункту, та мають право на пенсію відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до ч. 1 ст. 27, абзацу 2 ч. 1 ст. 28 і ст. 29 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до ч. 1 ст. 27, абзацу 2 ч. 1 ст. 28 і ст. 29 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Установлено, що у період воєнного стану у 2026 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім`ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру ветеранів війни, отриманими Пенсійним фондом України у порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 46 Конституції України кожен громадянин має право на соціальний захист, який включає забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від нього обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, що фінансується за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також за рахунок бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Крім того, держава забезпечує створення мережі державних, комунальних і приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії та інші види соціальних виплат, які часто є основним джерелом існування для громадян, мають гарантувати рівень життя, не нижчий за встановлений законом прожитковий мінімум.

Водночас, ст. 64 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Конституції України передбачає можливість обмеження окремих прав і свобод у період воєнного або надзвичайного стану, зокрема, ст. 46 Конституції України, однак із чітким визначенням строку таких обмежень.

Так, Закон України Про правовий режим воєнного стану № 389-VIII від 12.05.2015 регулює правовий режим введення, дії та скасування воєнного стану, встановлює порядок діяльності органів державної влади, військового командування, органів місцевого самоврядування, підприємств та організацій, а також гарантії прав і свобод людини та громадянина, а також юридичних осіб в цей період.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 цього Закону, указ Президента України про введення воєнного стану має містити вичерпний перелік конституційних прав і свобод, що тимчасово обмежуються, із зазначенням строку таких обмежень, а також перелік тимчасових обмежень прав і законних інтересів юридичних осіб.

Отже, обмеження конституційних прав і свобод громадян у період воєнного стану повинно бути прямо визначене в Указі Президента України, який затверджується Верховною Радою України.

Для деталізації та реалізації цих обмежень можуть бути видані відповідні підзаконні акти - постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств тощо.

В Указі Президента України Про введення воєнного стану в Україні № 64/2022 від 24.02.2022 визначено перелік конституційних прав і свобод, які можуть бути тимчасово обмежені, зокрема, це права, передбачені ст. 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також введені тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах, необхідних для забезпечення заходів воєнного стану.

При цьому зі змісту зазначеного Указу вбачається, що ст. 46 Конституції України, яка гарантує право на соціальний захист, не включена до переліку статей, права за якими можуть бути обмежені у зв`язку з введенням воєнного стану.

Таким чином, юридично обмеження права на соціальний захист громадян у період воєнного стану можуть бути встановлені лише за умови дотримання чіткої послідовності нормативно-правових актів: Конституція України (ст. 64) - Закон України Про правовий режим воєнного стану - Указ Президента України про введення воєнного стану із затвердженням Верховною Радою України - нормативні акти Кабінету Міністрів України, міністерств тощо.

Водночас, у спірному випадку така послідовність і відповідне нормативне врегулювання відсутні.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуване обмеження соціальних виплат, закріплених ст. 46 Конституції України, встановлене Постановою № 1778, є неправомірним, оскільки суперечить як законодавчо визначеній процедурі для застосування таких обмежень, що свідчить про порушення конституційних прав позивача, а отже наявні підстави для скасування відповідної постанови та відновлення конституційних гарантій соціального захисту.

Крім того, відповідно до приписів ч. 1 та ч. 3 ст. 1-1 Закону № 2262 законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Проте, оскаржуваними положеннями Постанови № 1778 фактично визначено підстави для обмеження у спосіб застосування коефіцієнтів розміру пенсій, зокрема, призначених відповідно до Закону № 2262, що призвело в процесі правозастосування до зменшення пенсійним органом (пенсійних виплат) позивачу.

В контексті спірних правовідносин, колегія суддів враховує висновок Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19 про те, що обмеження виплати пенсії, нарахованої особі в порядку, передбаченому Законом № 2262, не може бути встановлено постановою Кабінету Міністрів України.

Також відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних (далі - Конвенція) свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Право на пенсію підпадає під сферу дії ст. 1 Протоколу першого до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

У справі Кечко проти України Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні ст. 1 Першого протоколу.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів вважає, що положення п. 1 Постанови № 1778 є такими, що суперечать ч. 3 ст. 1-1 Закону № 2262, тобто нормативно-правовому акту, що має вищу юридичну силу.

Щодо доводів відповідача стосовно прийняття Постанови № 1778 на виконання положень ст. 30 Закону України Про державний бюджет України на 2026 рік, суд зауважує наступне.

Дійсно вказаною статтею передбачено, що у 2026 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Отже, на момент прийняття відповідачем Постанови № 1778 одночасно чинними були норми ч. 3 ст. 1-1 Закону № 2262 та ст. 46 Закону України Про державний бюджет України на 2026 рік.

В контексті спірних правовідносин колегія суддів вважає за можливе звернути увагу на постанову Верховного Суду від 11.09.2025 у справі № 120/1081/25 та враховує такі висновки.

Конституційний Суд України в п. 4 мотивувальної частини Рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий п. 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч. 2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема, до Закону № 2262, а інші нормативноправові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.

Тому, враховуючи неодноразово викладену Конституційним Судом України юридичну позицію стосовно того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (зокрема, абзаци 3, 4 п.п. 5.4 п. 5 мотивувальної частини рішення від 22.05.2008 № 10-рп/2008), суд зазначає, що Закон про Державний бюджету України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Слід наголосити, що зміни до Закону № 2262 у частині, яка регламентує спірні правовідносини (щодо обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії та застосування до суми перевищення коефіцієнту, визначеного спірною постановою, не вносилися.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori), закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali), закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Тобто існує колізія положень двох нормативно правових актів рівня закону, подолати якими можливо, застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону (lex specialis derogat generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 2262, а положення Закону про Державний бюджету України вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Беручи до уваги, що вищенаведене правове регулювання відносин щодо особливостей пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби та прирівняних до них осіб, здійснюється Законом № 2262, а отже саме Закон № 2262 є спеціальним до зазначених правовідносин.

Відтак, норми Закону № 2262 мають перевагу перед нормами Закону України Про державний бюджет України на 2026 рік.

Суд звертає увагу, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (mutatis mutandis) рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі Проніна проти України. Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та являється інвалідом ІІ групи.

Керуючись ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати нечинним та протиправним абзац 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2026 № 1778 Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану в частині застосування до осіб, яким пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Головуючий - суддя Головенко О.Д.

Судді: Колеснікова І.С.

Перепелиця А.М.