Ухвала суду № 137198649, 08.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без розгляду

08 червня 2026 року Київ Справа№ 320/47131/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Сас Є.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з вимогами:

- Ухвалити рішення, яким визнати протиправною невиплату Управлінням Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства ввнутрішніх справ України в місті Києві компенсації втрати частини грошового забезпечення ОСОБА_2 у зв`язку з порушенням термінів його виплати та зобов`язати Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (код ЄДРПОУ 24523569) виплатити на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини грошового забезпечення за період з 17 січня 2015 року по 07 листопада 2022 року у зв`язку з порушенням термінів його виплати у %% співвідношенні до виплаченого грошового забезпечення за вимушений прогул.

Ухвалою суду від 03.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 21.05.2026 позовну заяву залишено без руху у зв`язку із пропуску строку звернення до суду, встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення вищезазначених недоліків.

25.05.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків та поновлення строку звернення до суду.

В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду позивач зазначає, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 відкрито провадження у справі, а тому, на його думку, суд уже встановив відповідність позовної заяви вимогам процесуального закону та відсутність підстав для залишення її без руху.

Також позивач вказує, що ухвалою суду від 21.05.2026 позовну заяву залишено без руху та запропоновано надати заяву про поновлення строку звернення до суду, чим фактично переглянуто попередні висновки суду щодо дотримання вимог процесуального законодавства.

Крім того, позивач посилається на практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості надмірного формалізму під час вирішення питання доступу особи до правосуддя, а також зазначає, що про порушення свого права він дізнався після отримання відповіді відповідача від 01.08.2025, яку отримав 13.08.2025, у зв`язку з чим вважає, що строк звернення до суду ним не пропущено або пропущено з поважних причин.

Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає таке.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 надано оцінку обставинам дотримання строку звернення до суду та зазначено, що виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу на виконання рішення суду відповідач здійснив 14.12.2023.

При цьому судом було встановлено, що саме з першого дня місяця, наступного за місяцем проведення відповідної виплати, тобто з 01.01.2024, позивач повинен був дізнатися про відсутність нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Вказаний висновок було зроблено з урахуванням правового висновку, сформульованого у постанові Верховного Суду від 30.04.2026 у справі №460/18141/25.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.06.2025 у справі №580/11183/24.

З приводу покликання представника позивача на отримання листа відповідача 13.08.2025 суд відзначає, що такий факт не змінює моменту, коли позивач повинен був дізнатися про можливе порушення свого права. Отримання відповіді на звернення лише відображає позицію відповідача щодо спірного питання та не пов`язується із початком перебігу строку звернення до суду.

Вказане також узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 30.04.2026 у справі №460/18141/25, від 06.06.2025 у справі №580/11183/24.

Також суд зазначає, що посилання позивача на те, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 відкрито провадження у справі та встановлено відповідність позовної заяви вимогам процесуального закону, суд зазначає таке.

Вирішення питання про відкриття провадження у справі не позбавляє суд права під час подальшого розгляду справи перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду та надати оцінку відповідним обставинам. При цьому залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у випадках, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, не свідчить про перегляд судом раніше встановлених обставин справи, а є реалізацією процесуальних повноважень суду.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 19.03.2025 у справі № 640/21123/22.

Щодо посилань позивача на практику Європейського суду з прав людини та рішення Конституційного Суду України, суд зазначає таке.

Так, у заяві про поновлення строку звернення до суду позивач посилається на практику Європейського суду з прав людини щодо необхідності забезпечення ефективного доступу особи до правосуддя та недопустимості надмірного формалізму при застосуванні процесуальних норм, зокрема на рішення у справах «DIYA 97 v. Ukraine» від 21 жовтня 2010 року, «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» від 11 січня 2007 року, «Brumarescu v. Romania» (заява № 28342/95), «Walchli v. France» від 26 липня 2007 року, «ТОВ «Фріда» проти України» від 08 грудня 2016 року, «Miragall Escolano and Others v. Spain», «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» від 28 жовтня 1998 року, а також на рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2013, № 9-рп/2013 та № 1-р/2025.

У справі «DIYA 97 v. Ukraine» заявник скаржився на порушення права на справедливий судовий розгляд у зв`язку із прийняттям Верховним Судом України до розгляду касаційної скарги з порушенням національних процесуальних норм. За результатами розгляду справи ЄСПЛ наголосив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на їх застосування. При цьому зазначений принцип поширюється як на учасників справи, так і на національні суди.

У справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» предметом розгляду ЄСПЛ були скарги заявників на неналежні умови тримання під вартою та відсутність ефективних засобів юридичного захисту. Суд встановив порушення статей 3 та 13 Конвенції. Крім того, ЄСПЛ звернув увагу на те, що одним із завдань мотивованого судового рішення є демонстрація сторонам того, що їхні доводи були почуті та належним чином розглянуті судом.

У справі «Brumarescu v. Romania» заявник отримав остаточне та виконане судове рішення про повернення належного йому майна, однак у подальшому таке рішення було скасовано внаслідок надзвичайної процедури перегляду. ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та наголосив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata, тобто остаточності судових рішень.

У справі «Walchli v. France» ЄСПЛ досліджував питання доступу особи до суду та дійшов висновку, що при застосуванні процесуальних норм національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може призвести до необґрунтованого обмеження права на доступ до суду, так і надмірної гнучкості, яка нівелює вимоги процесуального законодавства.

У справі «ТОВ «Фріда» проти України» ЄСПЛ встановив порушення права заявника на доступ до суду у зв`язку з надмірно формальним підходом національних судів до оцінки клопотання про поновлення процесуального строку. Суд зазначив, що застосування процесуальних норм не повинно бути надмірно формалістичним та призводити до непропорційного обмеження права особи на судовий захист.

У справі «Miragall Escolano and Others v. Spain» ЄСПЛ розглядав питання застосування національними судами процесуальних строків звернення до суду та наголосив, що встановлення таких строків саме по собі не суперечить положенням Конвенції, оскільки спрямоване на забезпечення належного здійснення правосуддя та принципу правової визначеності. Водночас застосування таких правил не повинно бути непередбачуваним або надмірно формальним.

У справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» ЄСПЛ також зазначив, що процесуальні строки слугують цілям належного здійснення правосуддя та забезпечення принципу правової визначеності, а учасники процесу повинні розраховувати на їх застосування. Разом з тим застосування процесуальних вимог не повинно позбавляти особу реального доступу до суду.

Отже в цілому заявник посилається на нерелавнтну практику ЄСПЛ.

Окремо суд оцінює посилання позивача на рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15.10.2013, № 9-рп/2013 від 15.10.2013 та № 1-р/2025 від 11.12.2025.

Так, у рішенні № 8-рп/2013 Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України та дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з вимогами про стягнення індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025 положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України визнано таким, що не відповідає Конституції України, у частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Водночас наведені рішення Конституційного Суду України ухвалені за результатами тлумачення та перевірки на відповідність Конституції України положень трудового законодавства, зокрема статті 233 Кодексу законів про працю України, та стосуються гарантій судового захисту прав працівників у трудових правовідносинах.

Натомість спір у даній справі виник із публічно-правових відносин та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Питання дотримання строку звернення до адміністративного суду у таких спорах врегульовано положеннями статей 122, 123 КАС України, які є спеціальними процесуальними нормами.

Отже, наведені позивачем рішення Конституційного Суду України не стосуються питання строків звернення до адміністративного суду у справі цієї категорії, не містять висновків щодо застосування статей 122, 123 КАС України та не спростовують висновків суду про пропуск позивачем установленого законом строку звернення до суду.

Також суд відхиляє посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, оскільки наведені висновки стосуються застосування принципу jura novit curia («суд знає закон») та обов`язку суду самостійно здійснювати правову кваліфікацію спірних правовідносин і визначати норми права, які підлягають застосуванню. Водночас зазначені висновки не стосуються питань дотримання чи поновлення процесуальних строків звернення до суду.

Водночас наведені позивачем правові позиції Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України не спростовують висновків суду щодо пропуску строку звернення до суду та не свідчать про наявність об`єктивних і непереборних обставин, які унеможливлювали своєчасне звернення позивача до суду з даним позовом.

Більше того, Європейський суд з прав людини у своїй усталеній практиці виходить з того, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати допустимим обмеженням, зокрема шляхом встановлення процесуальних строків звернення до суду. Такі обмеження переслідують легітимну мету забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності.

Так, ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У справах Стаббігс та інші проти Великобританії, Девеер проти Бельгії Суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду.

Таким чином, і за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Так, у рішеннях «Bellet v. France», «Ilhan v. Turkey», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини наголошував, що питання поновлення процесуальних строків належить до дискреційних повноважень національних судів, які повинні оцінювати конкретні обставини кожної справи та встановлювати наявність чи відсутність поважних причин їх пропуску.

Суд звертає увагу, що наведені позивачем доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду, викладеними в ухвалі від 21.05.2026, а також до власного тлумачення моменту початку перебігу строку звернення до суду.

Разом з тим такі доводи не містять належного обґрунтування поважності причин пропуску строку та не підтверджуються жодними належними і допустимими доказами існування об`єктивних та непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду.

Отже, наведені позивачем посилання на практику Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України не свідчать про необхідність ігнорування встановлених законом процесуальних строків та не можуть бути самостійною підставою для їх поновлення за відсутності належних доказів існування об`єктивних і непереборних причин пропуску такого строку.

За таких обставин суд дійшов висновку, що підстави, наведені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду, не можуть бути визнані поважними, а тому правові підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду відсутні.

Отже, подане позивачем клопотання не містить належного обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, а наведені у ньому обставини не підтверджують існування об`єктивно непереборних перешкод для своєчасного подання позовної заяви.

За приписами ч.ч. 3 та 4 ст. 123 КАС якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Таким чином, суд дійшов висновку про залишення позову без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.

Керуючись статтями 121, 240, 243, 248 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні клопотання представника позивача від 25.05.2026 про поновлення строку звернення з цим позовом - відмовити.

2. Позов ОСОБА_1 до Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - залишити без розгляду.

3. Роз`яснити, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

4. Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення.

Ухвала може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або закінчення строку на апеляційне оскарження.

Суддя Сас Є.В.