Рішення № 137198317, 08.06.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2026 р. справа № 300/8799/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Коломойцев М.М., в інтересах ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області (далі відповідач) про визнання бездіяльності протиправною щодо проведення остаточного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 87 095,68 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем був проведений з ним лише 14.11.2025 на виконання рішення по справі №300/8513/24. У зв`язку із цим, представник позивача звертався до відповідача із заявою щодо надання інформації про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте листом від 02.12.2025 відповідачем повідомлено про відсутність підстав для такого нарахування та виплати.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.12.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

24.12.2025 представник відповідача подав суду відзив на позовну заяву із викладеними запереченнями проти позову. Зокрема, представник відповідача зазначив, що належним відповідачем у цій справі є 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, оскільки відповідно до наказу УДСНС України в Івано-Франківській області від 11.06.2013 №61, відповідно до пунктів 32.36 Порядку про проходження служби особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, ОСОБА_1 , який прибув для подальшого проходження служби з МНС України, за погодженням з ДСНС України, зараховано в кадри Державної служби України з надзвичайних ситуацій та призначено з 11.06.2013 колишнього командира відділення-водія ДПРЧ-11 ТУ МНС, - командиром відділення-водієм 11 державної пожежно-рятувальної частини УДСНС України в Івано-Франківській області (м. Надвірна). Відповідно до наказу УДСНС України в Івано-Франківській області від 02.05.2018 за №166 прапорщика служби цивільного захисту ОСОБА_1 командира відділення-водія 11 державної пожежно-рятувальної частини УДСНС України в Івано-Франківській області (м. Надвірна), звільнено з служби з виключенням із кадрів ДСНС України за станом здоров`я 02.05.2018. При цьому, правонаступником 11 державної пожежно-рятувальної частини УДСНС України в Івано-Франківській області (м. Надвірна) є 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, який є юридичною особою, за організаційно-правовою формою господарювання є державною організацією, не несе відповідальності за зобов`язаннями територіального органу та ДСНС, відповідно територіальний орган та ДСНС не несуть відповідальності за зобов`язаннями 4 ДПРЗ. По суті спору відповідачем зазначено, що представник позивача помилково ототожнює «особу начальницького складу служби цивільного захисту» та «працівника», оскільки законодавство про працю в даному випадку не підлягає застосуванню. У зв`язку із вказаним, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову (а.с. 16-19).

На виконання вимог підпункту 2.3.44 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 №39 згідно Протоколу від 06.04.2026 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справи головуючим суддею по даній справі призначено Кафарського В.В.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.04.2026 прийнято до провадження адміністративну справу №300/8799/25 та призначено судовий розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) (а.с. 23-24).

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, встановив наступне.

Згідно з копією витягу з наказу УДСНС України в Івано-Франківській області (по особовому складу) від 02.05.2018 №166 ОСОБА_1 звільнено з служби з виключенням із кадрів ДСНС України за станом здоров`я 02.05.2018 (а.с. 8).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі №300/8513/24, залишеним без змін Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.10.2025 позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення від час проходження служби за період з 01.02.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше проведених виплат. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078, при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.03.2018 по 02.05.2018. Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 02.05.2018 в сумі 3 887,50 грн щомісячно, із урахуванням вимог абзацу 6 пункту 4, абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078, та з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з відомостями карткового рахунку ОСОБА_1 , ГУ ДСНС в Івано-Франківській області 14.11.2025 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення згідно рішення суду від 30.01.2025 у справі №300/8513/24 на користь ОСОБА_1 у сумі 84 827,31 грн (зв. ст. а.с. 8).

Однак, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, у зв`язку із чим представник позивача звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців (осіб служби цивільного захисту) регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».

Водночас, указані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю (особи служби цивільного захисту) середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми Кодексу Законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців (осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту) стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту), зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Закріплені у ст. ст. 116, 117 Кодексу Законів про працю України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців (осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту), не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд доходить висновку про можливість застосування норм статті 116 та Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Кодексу законів про працю України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача щодо нерозповсюдження на виниклі правовідносини норм трудового законодавства.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (в редакції на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 року.

Переглядаючи справу №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, суд бере до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки суд керується критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 в справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування може бути зменшено судом незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, суд зазначає, що спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року в справі №489/6074/23).

Аналогічна правова позиція міститься і в постановах Верховного Суду від 23.10.2025 у справі №340/4454/23, від 18.12.2025 у справі №460/20762/23.

Враховуючи наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов таких висновків:

- оскільки позивача ОСОБА_1 з 02.05.2018 звільнено з військової служби, то відповідно до статті 116 КЗпП України відповідач був зобов`язаний до цього дня провести повний розрахунок з ним. Отже, спірні правовідносини виникли 03.05.2018, на наступний день після звільнення позивача;

- спірні правовідносини за період з 03.05.2018 по 18.07.2022 (включно) врегульовано статтею 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 №3248-IV, яка передбачала виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, тобто з можливістю зменшення нарахованої суми, виходячи з принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець несвоєчасно сплатив працівникові;

- спірні правовідносини з 19.07.2022 по 14.11.2025 врегульовано статтею 117 КЗпП України в редакції, що діяла після набрання чинності закону Законом №2352-ІХ, тобто після 19.07.2022 (у редакції чинній на момент їх виникнення) згідно якої законодавець обмежив виплату середнього заробітку шістьма місяцями, із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 08.10.2025 в справі №489/6074/23, тобто з можливістю зменшення нарахованої суми, виходячи з принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець несвоєчасно сплатив працівникові.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 28.08.2025 у справі №580/890/24 і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.

Судом встановлено, що позивача фактично звільнено з військової служби 02.05.2018.

Остаточний розрахунок з виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду в справі №300/8513/24 проведений відповідачем 14.11.2025.

Як зазначено судом вище, стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Із змісту вказаних правових норм суд робить висновок, що відповідальність в розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо слідує зі статті 117 КЗпП України.

Отже, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум, прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.

Коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати, застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 №100 (підпункт «л» пункту 1 цього Порядку).

Згідно з п. 2 вказаного Порядку №100 від 08.02.1995, середня заробітна плата за час затримки всіх сум належних на час звільнення виплат, обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як уже зазначалось судом, закінченням проходження служби вважається день звільнення, тобто день виключення особи з кадрів ДСНС, у випадку з позивачем таким днем є 02.05.2018.

Отже, період затримки розрахунку при звільненні обчислюється починаючи з першого дня після звільнення, тобто з 03.05.2018 до дати остаточного розрахунку включно, тобто 14.11.2025.

Враховуючи, що позивача було звільнено з військової служби у травні 2018 року, то для обчислення середнього заробітку необхідно брати період служби за березень, квітень 2018 року.

З матеріалів справи вбачається, що нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 становило у березні 2018 року 8 925,02 грн та у квітні 2018 року 16 800,40 грн, всього за два місяці до дня звільнення з військової служби 25 725,42 грн.

Отже, середньоденне грошове забезпечення для розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошових компенсацій становить 421,73 грн (25 725,42 грн розділити на 61 календарний день).

Суд зазначає, що позивач звільнений з військової служби 02.05.2018, а належні йому при звільненні суми грошового забезпечення в сумі 84 827,31 грн виплачено остаточно лише 14.11.2025. Період прострочення з 03.05.2018 по 18.07.2022 становить 1 538 календарних дні (а не 1 536, як зазначив представник позивача у позові).

Крім того, при обрахунку середнього заробітку за період з 19.07.2022 по 14.11.2025 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, яка передбачає, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає стягненню, але не більш як за шість місяців, тобто 185 календарних днів.

Отже, загальний термін затримки виплати сум становить 1 723 дні (1 538 + 185).

Таким чином, середній заробіток за час затримки виплати сум, що належать позивачу до виплати в день звільнення, становить 726 640,79 грн (421,73 грн х 1 723).

Враховуючи встановлені в цій справі обставини, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Згідно із відомостями карткового рахунку ОСОБА_1 , ГУ ДСНС в Івано-Франківській області 14.11.2025 виплатило позивачу індексацію грошового забезпечення згідно рішення суду від 30.01.2025 у справі №300/8513/24 у розмірі 84 827,31 грн (зв. ст. а.с. 8).

Отже, істотність частки невиплаченої суми грошового забезпечення позивача в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за складає 11,67% (з розрахунку: 84 827,31 грн х 100 / 726 640,79 грн).

Таким чином, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача 84 798,98 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із виплати вказаної вище грошової компенсації (11,67% від 726 640,79 грн).

Щодо доводів відповідача про те, що ГУ ДСНС в Івано-Франківській області є неналежним відповідачем, оскільки ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту в 11 ДПРЧ УДСНС України в Івано-Франківській області, правонаступником якої є 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Івано-Франківській області, то такі суд відхиляє, з огляду на те, що звільнено 02.05.2018 позивача саме наказом ГУ ДСНС в Івано-Франківській області.

Крім того, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 у справі №300/8513/24 зобов`язано виплатити спірні суми індексації грошового забезпечення саме ГУ ДСНС в Івано-Франківській області, попри те, що 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Івано-Франківській області був залучений співвідповідачем у межах тієї справи.

Більше того, виплату коштів у сумі 84 827,31 грн на виконання рішення суду від 30.01.2025 у справі №300/8513/24 також здійснено ГУ ДСНС в Івано-Франківській області, що підтверджується відомостями карткового рахунку ОСОБА_1 (зв. ст. а.с. 8).

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання. Водночас, позивач довів протиправність бездіяльності та дій відповідача, а тому позовні вимоги підлягають до часткового задоволення (враховуючи невірно визначену суму до стягнення з відповідача).

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору згідно вимог Закону України «Про судовий збір», судові витрати щодо судового збору відповідно до статті 139 КАС України розподілу не підлягають.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , с. Верхній Майдан, для листування: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 38555228, вул. Івана Франка, 6, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 38555228, вул. Івана Франка, 6, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , с. Верхній Майдан, для листування: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в розмірі 84 798 (вісімдесят чотири тисячі сімсот дев`яносто вісім) 98 коп.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Представнику позивача та відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.