Рішення № 137197962, 08.06.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 червня 2026 рокум. Ужгород№ 260/3069/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Жупан Артур Юрійович, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якій просить суд:

1. Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо припинення ОСОБА_1 з 01.11.2025 року виплати пенсії по інвалідності, призначеної та обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та облікування переплати за період з 01.06.2021 року по 31.10.2025 року в сумі 143464,00 грн.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності, призначеної та обчисленої згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дати її припинення, а саме - з 01.11.2025 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо припинення виплати йому пенсії та нарахування переплати в сумі 143464,00 грн. у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон. Позивач зазначає, що не був належним чином повідомлений про прийняті пенсійним органом рішення, не отримував листа від 16.10.2025 року щодо необхідності з`явитися до органу Пенсійного фонду та подати заяву про зняття з обліку, а також не був ознайомлений із будь-якими рішеннями про припинення виплати пенсії, зняття з пенсійного обліку чи утримання надміру виплачених сум. На думку позивача, відповідач безпідставно припинив виплату пенсії, не надав належного обґрунтування своїх дій та порушив його право на отримання пенсійного забезпечення, у зв`язку з чим він просить поновити виплату пенсії та здійснити виплату належних сум.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

28 травня 2026 року представником відповідача, через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив, що не погоджується з позовними вимогами та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначив, що під час опрацювання рекомендацій Міністерства фінансів України було встановлено факт оформлення позивачем документів для виїзду на постійне місце проживання за кордон. У зв`язку з цим листом від 16.10.2025 позивача було повідомлено про необхідність звернення до органу Пенсійного фонду для подання заяви про зняття з обліку та врегулювання питання подальшої виплати пенсії. За твердженням відповідача, 04.11.2025 позивач особисто подав заяву про припинення виплати пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Чеської Республіки, а також відмовився від передбаченої законом виплати пенсії за шість місяців наперед. Крім того, під час розгляду поданих документів було встановлено, що позивач знятий з реєстрації місця проживання в Україні ще з 13.05.2021.

Також відповідач вказав, що після зняття з реєстрації місця проживання позивач продовжував отримувати пенсійні кошти, внаслідок чого утворилася переплата пенсії за період з 01.06.2021 по 31.10.2025 у сумі 143464,00 грн. Зазначена сума була взята на облік як переплата, а позивачу неодноразово направлялися листи щодо можливості її добровільного погашення. При цьому Пенсійний фонд заперечив твердження позивача про те, що його заява від 04.11.2025 року стосувалася зміни способу виплати пенсії за місцем фактичного проживання, оскільки у поданій заяві не було зазначено фактичної адреси проживання та не надано банківських реквізитів для здійснення виплат.

Крім того, відповідач повідомив, що 25.03.2026 року позивач звернувся із заявою про поновлення виплати пенсії та надав документи на підтвердження особи, ідентифікаційного номера, фактичного місця проживання та банківського рахунку. Заява була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, однак рішенням від 03.04.2026 року у поновленні виплати пенсії було відмовлено через неподання одного з документів, передбачених Порядком №22-1. З огляду на наведене відповідач дійшов висновку про відсутність порушень з його боку та просив суд відмовити у задоволенні позову.

03 червня 2026 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив у якій зазначив, що доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області є необґрунтованими та спрямованими на уникнення відповідальності за припинення виплати пенсії позивачу. Також представник позивача наголосив, що рішення про відмову у поновленні виплати пенсії, а також листи, на які посилається відповідач у відзиві, позивачу не надсилалися та ним не отримувалися, а доказів їх направлення до матеріалів справи не подано. На думку позивача, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийняло рішення про припинення виплати пенсії по інвалідності з 01.11.2025 року та здійснило облік переплати пенсійних коштів, а тому є належним відповідачем у даному спорі. Позивач вважає безпідставними доводи про необхідність залучення до участі у справі Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області як співвідповідача.

Крім того, представник позивача зазначив, що відповідач посилається на норми законодавства без урахування чинної редакції Порядку №22-1 та фактичних обставин справи. На його переконання, відомості про місце фактичного проживання позивача вже містилися у пенсійній справі, а тому відсутні підстави стверджувати, що заявник не надав необхідних документів для поновлення виплати пенсії. З огляду на це позивач просив суд відхилити заперечення відповідача та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області поновити нарахування і виплату пенсії по інвалідності з дати її припинення, а саме з 01.11.2025 року.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 перебував на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та отримував пенсію по інвалідності ІІІ групи, призначеної та обчисленої відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»

Зі змісту наданої копії паспорта громадянина України позивача серії НОМЕР_2 , виданого Тячівським РВ ГУ ДМВ України в Закарпатській області від 15 лютого 2013 року, вбачається, що такий містить відмітку щодо оформлення виїзду на постійне місце проживання до Чеської Республіки.

04.11.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про виплату пенсії, в якій просив припинити перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок та здійснювати їх виплату за місцем його фактичного проживання. При цьому позивач зазначає, що будь-якого рішення, прийнятого за результатами розгляду вказаної заяви, йому не надсилалося та про результати її розгляду він повідомлений не був.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 02.03.2026 року №0700-0503-8/13241 позивача повідомлено про виникнення переплати пенсії за період з 01.06.2021 року по 31.10.2025 року в сумі 143464,00 грн. у зв`язку з оформленням документів та виїздом на постійне місце проживання до Чеської Республіки.

З метою з`ясування підстав припинення пенсійних виплат, наявності відповідних рішень пенсійного органу, а також отримання інформації щодо пенсійного забезпечення, представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 02.04.2026 року №01/04, в якому просив надати відомості про вид та розмір пенсії, підстави її припинення, наявність рішень щодо зняття з пенсійного обліку, утримання надміру виплачених сум та інших дій, пов`язаних із пенсійною справою позивача.

Листом від 07.04.2026 року №0700-0305-8/22181 відповідач повідомив, що під час опрацювання рекомендацій Міністерства фінансів України було встановлено факт оформлення позивачем документів для виїзду на постійне місце проживання за кордон, у зв`язку з чим листом від 16.10.2025 року його було повідомлено про необхідність з`явитися до територіального органу Пенсійного фонду України для подання заяви про зняття з обліку та про призупинення виплати пенсії з 01.11.2025 року до з`ясування обставин. Також відповідач вказав, що згідно із заявою позивача від 04.11.2025 року №5265 про припинення виплати пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Чеської Республіки та доданими документами встановлено, що останній був знятий з реєстрації місця проживання в Україні ще з 13.05.2021 року. При цьому позивача було повідомлено про право на отримання пенсії за шість місяців наперед перед виїздом за кордон, однак від такої виплати він відмовився. Крім того, відповідач зазначив, що встановлено факт використання позивачем пенсійних коштів після зняття з реєстрації місця проживання в Україні, внаслідок чого утворилася переплата пенсії за період з 01.06.2021 року по 31.10.2025 року в сумі 143464,00 грн., яка на даний час облікована органом Пенсійного фонду, а позивачу направлено відповідні листи щодо можливості її погашення.

Позивач, вважаючи дії відповідача щодо призупинення виплати пенсії протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Згідно із частиною третьою статті 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).

Ч.1 ст.5 Закону №1058-ІV передбачено, що він регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, суд відмічає, що відповідно до положень ст.2 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-ІІІ, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Також, відповідно до ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 №1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналізуючи зазначені норми права, суд доходить висновку, що за загальним правилом кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав, в тому числі права на пенсійне забезпечення, тобто право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Порядок припинення виплати пенсії регулюється нормами ст. 49 Закону №1058-ІV, відповідно до частини 1 якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.51 Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення другого речення статті 51 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009).

Питання пенсійного забезпечення громадян України та Чеської Республіки регулюються Договором між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення від 04.07.2001, який набув чинності з 01.04.2003 (далі - Договір) та Адміністративною угодою про застосування Договору між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення, згідно вимог яких зарахування страхового стажу здійснюється за умови підтвердження його компетентними органами іншої країни, шляхом надсилання відповідних запитів та листів органами Пенсійного фонду України.

Статтею 14 Договору між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення, ратифікованою Україною 22.11.2002, визначено, що якщо згідно з правовими нормами однієї Договірної Сторони виникнення, тривання або поновлення права на пенсію залежить від наявності або набуття певного страхового стажу, Уповноважений орган в необхідному обсязі має прийняти до уваги наявність та подібний страховий стаж, який особа набула згідно з правовими нормами іншої Договірної Сторони, за умови, що періоди страхування не збігаються в часі.

Відповідно до статті 15 означеного Договору якщо право на надання пенсії згідно з правовими нормами однієї Договірної Сторони виникає лише на основі зарахування страхового стажу, набутого згідно з правовими нормами іншої Договірної Сторони, то Уповноважений орган першої Договірної Сторони: визначає розмір пенсії, яка підлягає виплаті, із урахуванням усіх періодів страхування таким чином, якби весь страховий стаж був набутий виключно згідно з власними правовими нормами.

Положення, зокрема, п.2 ч.1 ст.49 Закону №1058-ІV та другого речення статті 51 Закону №1058-ІV, які фактично стали підставою для припинення виплати пенсії позивачу, втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009.

При цьому, частиною першою статті 152 Конституції України встановлено, що Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відтак, зазначені положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення - 07.10.2009).

Так, Конституційний Суд України в Рішенні №25-рп/2009 зазначив «оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами».

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначив «право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення)».

У пункті 54 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини зробив висновок «різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.»

Враховуючи те, що рішення Європейського Суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику Європейського Суду з прав людини, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Отже, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Крім того, необхідно зазначити, що такої ж правової позиції щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах дотримувався і Верховний суд України у постановах від 12.05.2015р., від 19.05.2015р. та від 06.10.2015р. у справах за №21-180а15, 21-168а15, 308/1088/14-а, відповідно.

Приписами ч.2 ст.49 Закону №1058-ІV передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч.3 ст.35 та ст.46 цього Закону.

У свою чергу відповідно до, зокрема, ст.46 Закону №1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Всупереч ч.2 ст.49 Закону №1058-IV, ст.46 Закону №1058-IV, поновлення виплат пенсії позивачу рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області не здійснено.

Відтак, на підставі викладеного, зважаючи на встановлені обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржувані дії відповідача щодо припинення пенсійних виплат не можуть відповідати критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо нарахування переплати за період з 01.06.2021 року по 31.10.2025 року в сумі 143464,00 грн., суд зазначає наступне.

Порядок утримання надміру виплачених сум пенсій та відрахування з пенсій визначений статтею 50 Закону №1058-IV.

Згідно з частиною 1 цієї статті суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Відповідно до пункту 1 Порядку повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 21.03.2003 №6-4 (далі - Порядок №6-4), цей Порядок визначає механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання територіальними органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення.

Переплата пенсії - сума пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій), виплачена з різних причин понад розмір, визначений законодавством (пункт 2 Порядку №6-4).

Згідно з пунктом 3 Порядку №6-4 суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Рішення про стягнення приймає територіальний орган Пенсійного фонду України, в якому пенсіонер перебуває на обліку як одержувач пенсії (додаток 1).

Зі змісту наведених норм слідує, що сума пенсії, яка надміру виплачена, повертається пенсіонером або стягується на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку у двох випадках: коли вона виплачена внаслідок зловживань з боку пенсіонера або у разі подання страхувальником недостовірних відомостей.

З огляду на це, чинним законодавством передбачені дві самостійні підстави для відшкодування зайво сплаченої пенсії, кожна з яких визначає суб`єкта, на якого покладається такий обов`язок, залежно від того, хто із цих суб`єктів вчинив відповідні дії, що призвели до такої зайвої сплати. У випадку зловживань з боку пенсіонера обов`язок відшкодування може бути покладений на нього, а у випадку подання недостовірних відомостей страхувальником обов`язок відшкодування зайвих виплат покладається на страхувальника.

У той же час, відповідальність може бути покладена на пенсіонера на підставі статті 50 Закону №1058-IV виключно внаслідок зловживання з боку особи, яке може полягати, зокрема, в поданні ним документів з явно неправильними/неправдивими відомостями. Відтак, умовою відповідальності є свідомі, активні та навмисні дії з боку пенсіонера, які призвели до надмірної виплати йому пенсії.

Вказаний перелік підстав для утримання надміру виплачених сум пенсії є вичерпним, тому, для вирішення питання правомірності утримання надміру сплачених сум пенсії орган, що уповноважений призначати пенсії, повинен встановити факт переплати пенсії у зв`язку саме з поданням недостовірних відомостей, що враховуються при її обчисленні, та того з чиєї вини нараховані суми виплат у розмірі, що не відповідає вимогам закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 року у справі №688/742/17.

Як зазначено, відрахування надміру виплаченої особі суми пенсії можливе лише у зв`язку із зловживаннями з боку пенсіонера або поданням страхувальником недостовірних даних.

На підставі викладеного, зважаючи на встановлені обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що переплата пенсії не виникла в результаті зловживання з боку пенсіонера, а отже пенсійним органом необґрунтовано вирішено питання щодо нарахування переплати за період з 01.06.2021 року по 31.10.2025 року в сумі 143464,00 грн.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дії щодо призупинення виплати пенсії по інвалідності позивачу, тому позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за рахунок бюджетних асигнувань в рахунок повернення суми судового збору в розмірі 1064,96 грн., сплачених позивачем за подання позовної заяви.

Керуючись ст.ст.73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо призупинення ОСОБА_1 з 01.11.2025 року виплати пенсії по інвалідності та щодо нарахування переплати за період з 01.06.2021 року по 31.10.2025 року в сумі 143464,00 грн.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з дати її припинення, а саме - з 01.11.2025 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063) сплачений судовий збір в сумі 1064,96 грн. (одну тисячу шістдесят чотири гривні 96 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЯ. М. Калинич