Рішення № 137196397, 08.06.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

08 червня 2026 р. Справа № 120/15940/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі також - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі також - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що 01.08.2025 він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснило ГУ ПФУ в Житомирській області. Зокрема, рішенням №023830023165 від 08.08.2025 йому було відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 18.11.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк представниками відповідачів подано відзиви на позовну заяву, в яких останні заперечили щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначили, що до страхового стажу позивача не може бути зарахований періоди його роботи

- з 05.12.1989 по 01.08.1990, оскільки наявне виправлення в даті наказу при звільненні;

- з 21.07.1993 по 31.12.2003, оскільки запис про звільнення завірений печаткою в якій відсутній код підприємства;

- з 01.09.1989 по 31.12.1991, оскільки недотримані вимоги Постанови №562 та перетинається з роботою;

- з 01.01.1992 по 19.06.1993, оскільки період навчання в російській федерації.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 01.08.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Подана позивачем заява про призначення пенсії була передана за принципом екстериторіальності на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирський області №023830023165 від 08.08.2025 позивачу було відмовлено в призначенні відповідного виду пенсії. Рішення мотивоване тим, що наявний у позивача страховий стаж - 20 років 02 місяці 04 дні є недостатнім для призначення йому пенсії за віком. При цьому, відповідач також зазначив про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно трудової книжки від 11.03.1982 серія НОМЕР_1 :

- з 05.12.1989 по 01.08.1990, оскільки наявне виправлення в даті наказу при звільненні;

- з 21.07.1993 по 31.12.2003, оскільки запис про звільнення завірений печаткою в якій відсутній код підприємства.

Також, в рішенні рішенням повідомлено про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів навчання відповідно до диплому НОМЕР_2 від 19.06.1993:

- з 01.09.1989 по 31.12.1991, оскільки не дотримані вимоги Постанови №562 та перетинається з роботою;

- з 01.01.1992 по 19.06.1993, оскільки період навчання в РФ.

Незгода позивача із також відмовою, зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

В даному ж випадку, як уже було встановлено судом вище, рішенням №023830023165 від 08.08.2025 відмовлено у зарахуванні до страхового стужу позивача періодів його роботи, зокрема:

- з 05.12.1989 по 01.08.1990, оскільки наявне виправлення в даті наказу при звільненні;

- з 21.07.1993 по 31.12.2003, оскільки запис про звільнення завірений печаткою в якій відсутній код підприємства.

З приводу даних обставин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, на момент внесення у трудову книжку позивача записів були чинні Інструкція "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі також - Інструкція № 162) та Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 (далі також - Інструкція №58).

Підпунктом 1.1. Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Відповідно до п. 1 Постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС "Про трудові книжки робітників і службовців" №656 від 06.09.1973, що була чинна на момент внесення у трудову книжку позивача записів №5-7, №11-12 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з п.п. 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.

Відповідно до 2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 4.1 Інструкції №162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні приписи містить і Інструкція № 58, яка діє після втрати чинності Інструкції №162 та діє на теперішній час.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.

Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносились відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем. Більше того, недоліки її заповнення не можна вважати обставиною, що вказує на відсутність у позивача трудового стажу за вказаний період.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення її трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними.

Відтак, суд доходить висновку, що наявність виправлень в даті наказу при звільненні та відсутність коду підприємства в печатці, якою завірено запис про звільнення не є підставою для не зарахування до стажу даних періодів, а тому, періоди з 05.12.1989 по 01.08.1990 та з 21.07.1993 по 31.12.2003 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Щодо періодів навчання, то суд зазначає, що законодавство не містить прямої норми про автоматичне зарахування таких періодів до страхового стажу після набрання чинності Законом № 1058-IV.

До 01.01.2004 діяли норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII, стаття 56 якого передбачала зарахування до стажу роботи навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, училищах, курсах підвищення кваліфікації тощо. Проте з введенням системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування страховий стаж формується виключно за періодами, коли особа підлягала страхуванню та сплачувалися страхові внески. Періоди навчання не передбачають обов`язкової сплати внесків, тому після 2004 року вони зараховуються лише за умови добровільної участі в системі страхування з відповідною сплатою внесків. Для періодів до 2004 року зарахування можливе лише в частині, якщо навчання підтверджене належними документами та не перетинається з періодами роботи, які вже зараховані, а також якщо тривалість періоду відповідає встановленим освітнім стандартам. Накладання періодів навчання на періоди роботи є підставою для відмови в зарахуванні, оскільки неможливо підлягати страхуванню одночасно за різними підставами.

Незарахування періоду навчання з 01.09.1989 по 31.12.1991 відповідач аргументує недотриманням вимог Постанови №562 та перетинанням з роботою тим. Відмову у зарахуванні періоду навчання з 01.01.1992 по 19.06.1993 відповідач 2 обґрунтовує тим, що таке навчання мало місце в РФ.

Відповідно до матеріалів справи, а саме диплому серії НОМЕР_2 , у 1989 році позивач вступив до "Ордена Почета Висшую профсоюзную школу культури" (мовою оригіналу) і в 1993 році закінчив навчання.

Згідно записів № 15 - 16 трудової книжки серії НОМЕР_3 позивач 01.09.1990 був зарахований студентом 2 курсу денного відділення та відрахований 31.12.1991 в зв`язку з ліквідацією навчального закладу.

Також, згідно записів № 17 - 19 трудової книжки серії НОМЕР_3 позивач 01.01.1991 зарахований студентом 3 курсу денного відділення та відрахований 21.06.1993 в зв`язку з закінченням навчання.

Судом встановлено, що згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_3 наявні в ній записи № 14 та №19 не перетинаються із записами № 15-19 про навчання позивача та узгоджуються між собою та відомостями диплому серії НОМЕР_2 .

Таким чином, відповідачами не доведено, а наявними в матеріалах справи документами не підтверджено наведених у спірному рішенні тверджень щодо перетину періодів навчання позивача із роботою.

Щодо виходу України з 19 червня 2025 року з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсії громадянам, які проживали/працювали на території Російської Федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення").

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 року (далі - Угода від 14.01.1993 року) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.1993 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового, пільгового та спеціального стажу та обчислення пенсій, пов`язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Російської Федерації або на підприємстві зареєстрованому на території Російської Федерації після 13.03.1992 року, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в Російській Федерації. Тобто, існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.

Крім цього, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.

В силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Таким чином, припинення участі Російської Федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Крім цього, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації припинено співробітництво з країною-агресором. Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії в належному розмірі не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди. Також, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у призначенні пенсії за період роботи/навчання у РФ.

Також, суд зазначає, що згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженим наказом Міністерства освіти України від 02.06.1993 №161, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 23.11.1993 за №173 (чинним на період навчання позивача), навчальний рік починається з 1 вересня і складається з навчальних днів, днів проведення підсумкового контролю, екзаменаційних сесій, вихідних, святкових і канікулярних днів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави не враховувати період навчання позивача на території Російської Федерації саме з 01.09.1989 по 19.06.1993.

Таким чином, відповідачем не доведено правомірність прийняття своїх дій щодо відмови в зарахуванні до страхового та спеціального стажу позивача періоду навчання з 01.09.1989 по 19.06.1993.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області №023830023165 від 08.08.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Водночас в ході судового розгляду встановлена протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в частині відмови в призначенні пенсії з підстав незарахування до страхового стажу періодів роботи позивача: з 05.12.1989 по 01.08.1990, з 01.09.1989 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 19.06.1993, з 21.07.1993 по 31.12.2003.

У зв`язку із скасуванням оскаржуваного рішення, процедура розгляду заяви позивача про призначення йому пенсії за віком вважається незакінченою і пенсійний орган, реалізуючи свої законні повноваження щодо призначення пенсії, повинен повторно розглянути відповідну заяву позивача, здійснити підрахунок наявного страхового стажу та прийняти за результатами її розгляду рішення з урахуванням висновків суду.

За встановлених обставин справи саме такий спосіб захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає найбільш правильним і таким, що не буде суперечити закону.

Суд дійшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 01.08.2025 призначити пенсію, необхідно відмовити в силу передчасності заявлених позовних вимог, адже наведеним діям передує прийняття уповноваженим органом відповідного рішення та вчинення відповідних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

Оскільки позов містив декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який прийняв спірне рішення, підлягає сума у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №023830023165 від 08.08.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди: з 05.12.1989 по 01.08.1990, з 01.09.1989 по 31.12.1991, з 01.01.1992 по 19.06.1993, з 21.07.1993 по 31.12.2003.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.08.2025 з врахуванням висновків суду у цій справі.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )

Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341)

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна