Рішення № 137195730, 08.06.2026, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/5564/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Якимець О. І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні муніципальні технології Паркове» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасні муніципальні технології Паркове» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач ) в якому просить стягнути заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг (послуг з управління, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території) за період з 01.06.2025 по 28.02.2026 у розмірі 17 520,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 .

Зазначається, що 26.06.2025 між відповідачем та позивачем укладено договір № 9-12 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. Надання послуг до моменту укладання договору здійснювались на підставі фактичних договірних відносин та відповідно до вимог законодавства у сфері житлово-комунальних послуг.

У позові наголошується, що відповідачем не сплачена вартість спожитих ним житлово-комунальних послуг, що надані позивачем, в результаті чого утворилась заборгованість за період з 01.06.2025 по 28.02.2026 у розмірі 17 520,60 грн.

11.05.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якій останній просить суд:

- відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

- зобов`язати позивача здійснити перерахунок заборгованості: електроенергія та електроенергія МЗК - за побутовим тарифом

- послуги з управління - здійснити перерахунок за ринковими цінами відповідно до фактично наданих та підтверджених актами послуг.

- скасувати нарахування за вивезення сміття та охорону до початку фактичного проживання/виконання ремонтних робіт у квартирі

- зобов`язати позивача виконати інструктаж та підключення квартири до мереж без витребування внеску в 10 000 грн, який не є передбаченим договором з УК.

- стягнути з позивача судовий збір та витрати на правову допомогу.

- розглянути справу без його участі на підставі наявних матеріалів.

- у разі необхідності призначити судову експертизу кошторису та тарифів.

Відповідач вказує, що готовий у повному обсязі сплатити обґрунтовану та перераховану заборгованість відразу після отримання правильного розрахунку.

У відзиві звертається увага на те, що позивач застосовує до квартир та МЗК комерційний (непобутовий) тариф, тоді як відповідач, як фізична особа - власник квартири, має право на побутовий тариф.

Відповідач зауважує, що позивач встановив тариф 18,2 грн/м2, що майже на 30% вище, ніж у сусідньому ідентичному будинку (14,2 грн/м2), який обслуговується тією самою УК. Також тариф значно перевищує ринкові у Києві (9-12 грн/м2, на 80%). Кошторис витрат на утримання будинку є необґрунтованим.

Як стверджується у відзиві, додатковий сумнів викликають витрати у новобудові на: поточні ремонти, дезінсекцію, дератизацію, вивезення снігу (в будь-який сезон). Позивач не надав актів виконаних робіт за вказаними статтями кошторису.

Щодо послуг з вивезення сміття, відповідач зазначає, що нарахування здійснюється попри те, що він не проживає у квартирі. Позивач достовірно знає про не проживання, оскільки саме УК здійснює підключення таких квартир до мереж. Розмір плати вдвічі перевищує ринковий (45-50 грн).

Щодо послуг з охорони, відповідач стверджує, що послуга не є обов`язковою та була нав`язана.

Зі слів відповідача, позивач не забезпечував належного інформування: рахунки надсилалися виключно через додаток «Дах», який у нього не був встановлений. Не було здійснено жодних спроб надіслати рахунки за допомогою пошти, електронної пошти або зв`язатись з ним телефоном.

20.05.2026 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій вказується наступне.

Позивачем не здійснюється нарахування плати за електричну енергію, спожиту безпосередньо у квартирі відповідача. Нарахування здійснюються виключно за електричну енергію, використану для забезпечення функціонування місць загального користування та спільного майна багатоквартирного будинку (освітлення МЗК, робота інженерного обладнання, ліфтів, насосів, систем безпеки тощо), що прямо передбачено умовами договору про управління багатоквартирним будинком. Крім того, відповідач не має укладеного прямого договору з оператором системи розподілу чи постачальником універсальних послуг, зокрема з ДТЕК, щодо постачання електричної енергії для побутових потреб квартири. Відтак посилання відповідача на право застосування побутового тарифу є безпідставними, оскільки предметом нарахувань позивача є не індивідуальне побутове споживання електроенергії у квартирі, а компенсація витрат управителя на забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Позивач не є постачальником універсальної послуги електричної енергії для населення, а здійснює управління багатоквартирним будинком та забезпечує функціонування спільного майна будинку відповідно до умов договору. Вартість електричної енергії, включена до нарахувань, формується виходячи із фактичних витрат позивача, пов`язаних із забезпеченням функціонування будинку та спільного майна, а також умов закупівлі електричної енергії. Жодних належних доказів неправомірності здійснених нарахувань відповідачем суду не подано.

Так, 26.06.2025 між сторонами було укладено Договір № 9-12 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, умови якого, у тому числі щодо вартості послуг та кошторису витрат, були відомі відповідачу на момент підписання договору та добровільно ним погоджені. Жодних зауважень чи заперечень щодо розміру тарифу, структури витрат або умов договору відповідачем під час укладення договору не заявлялось. Більше того, відповідач не звертався до суду із позовом про визнання договору недійсним, зміну умов договору, визнання тарифу незаконним. Таким чином, відповідач, добровільно погодившись із умовами договору та приймаючи послуги позивача, фактично намагається уникнути виконання власних договірних зобов`язань шляхом безпідставного оспорювання погодженого ним же тарифу вже після виникнення заборгованості.

Посилання відповідача на «ринкові тарифи» та тарифи інших будинків не мають жодного правового значення для вирішення даного спору, оскільки кожен багатоквартирний будинок має індивідуальний перелік витрат, кошторис формується окремо щодо конкретного будинку, вартість послуг залежить від технічних характеристик будинку, обладнання, площ місць загального користування, інженерних систем, рівня сервісу та фактичних витрат управителя. При цьому жодного належного та допустимого доказу неправомірності чи незаконності затвердженого тарифу відповідачем суду не надано. Фактично доводи відповідача зводяться виключно до суб`єктивного невдоволення розміром платежів, що саме по собі не є підставою для звільнення від виконання взятих на себе договірних зобов`язань та оплати фактично наданих послуг.

Посилання відповідача на не проживання у квартирі не звільняє його від обов`язку брати участь у витратах на утримання багатоквартирного будинку та оплату послуг, передбачених укладеним між сторонами договором. Відповідач є власником квартири у багатоквартирному будинку та співвласником спільного майна будинку, у зв`язку з чим відповідно до ст. 322 ЦК України зобов`язаний утримувати належне йому майно та брати участь у витратах, пов`язаних із забезпеченням належного функціонування будинку. При цьому послуги з вивезення побутових відходів, послуги охорони, інші складові послуги з управління багатоквартирним будинком - є складовими загального комплексу послуг з управління та утримання будинку, що були погоджені сторонами при укладенні договору.

Відповідач добровільно підписав договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком та погодився із визначеним переліком послуг і їх вартістю. Жодних заперечень щодо включення послуг охорони чи вивезення побутових відходів до структури тарифу на момент укладення договору відповідачем не заявлялось. Твердження про те, що послуга охорони є «нав`язаною», є виключно суб`єктивною оцінкою відповідача та не підтверджене жодними належними доказами.

20.05.2026 від відповідача надійшли заперечення, в яких зауважується, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 було прийнято в експлуатацію (отримано сертифікат про здачу) 25 грудня 2024 року. Станом на травень 2026 року Забудовник та Управляюча компанія вже більше року не забезпечують ні приєднання будинку до мереж оператора системи розподілу за постійною схемою, ні виконання інструкцій щодо тимчасового забезпечення розподілу та постачання електричної енергії на період дії воєнного стану в Україні у прийнятих в експлуатацію багатоквартирних будинках, стосовно яких не завершено процедуру приєднання до електричних мереж за постійною схемою. Через наведену вище ситуацію з тарифами на електроенергію відповідач вже більше року змушений відкладати виконання ремонтних робіт у власній квартирі та не може користуватися нею в повному обсязі.

Відповідач заперечує визнання обсягу чи якості наданих послуг, оскільки позивач відмовляється надавати детальні звіти чи акти виконаних робіт. Тим самим відмовляється підтверджувати цільове використання коштів

Ухвалою суду від 08 квітня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

На адресу суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, які були вказані в ухвалі суду від 08 квітня 2026 року.

20 квітня 2026 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін у справі.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України).

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

Згідно матеріалів справи, та учасниками справи не заперечується, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 .

Між позивачем та відповідачем укладено договір № 9-12 від 26.06.2025 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору управитель зобов`язується надавати співвласнику послугу з управління багатоквартирним будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , кількість кімнат 3, загальна площа 92,7 кв.м, а співвласник зобов`язується оплачувати управителю послугу з управління відповідно до вимог законодавства та умов цього договору.

Відповідно до п. 1.3 Договору послуга з управління полягає у забезпеченні управителем належних умов проживання та задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання та ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території.

Згідно з п. 1.4 Договору послуга з управління включає, зокрема утримання спільного майна багатоквартирного будинку; прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території; виконання санітарно-технічних робіт; обслуговування внутрішньобудинкових систем; організацію надання комунальних послуг; закупівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.

У відповідності до п. 1.7 Договору, співвласник зобов`язаний оплачувати управителеві надані послуги з управління в порядку, за ціною та у строки, встановлені цим договором.

Також згідно матеріалів справи, відповідачем було підписано Кошторис витрат на утримання будинку та прибудинкової території будинку по АДРЕСА_1 , відповідно до якого, позивач встановив тариф, а саме: 18,20 грн/м2 за управління будинку, 85 грн з квартири з вивезення твердих побутових відходів, 350 грн з квартири за послуги консьєржа/охорони/обслуговування шлагбаума.

Стороною позивача також долучено копії: Правил користування приміщеннями, прибудинковою територією та вимоги до виконання будівельних ремонтних та опоряджувальних робіт; Витягу з Державного реєстру речових прав № 426067065; Статуту ТОВ ««Сучасні муніципальні технології Паркове»; Договір № 25/03 про управління та обслуговування будинку від 02.04.2025, укладеного між ТОВ «Акронінвест» та ТОВ ««Сучасні муніципальні технології Паркове».

Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання.

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує. Відповідно до ч. 5 даної статті, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно з ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно пунктів 5, 10 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.

За змістом ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначено відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг отриманих ним до укладання відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України.

Доказів неналежного надання або ненадання послуг управителем з управління багатоквартирним будинком, зазначених у п. 1.4 Договору - відповідачем не подано.

При цьому суд також враховує, що відповідач не надав доказів складання актів-претензій у порядку, визначеному договором (п.5.2., 5.3. Договору) або чинним законодавством, які б підтверджували істотні порушення з боку управителя та могли бути підставою для звільнення від оплати послуг або зменшення їх вартості.

Крім того, згідно квитанцій на оплату за червень 2025 - березень 2026 року вбачається, що відповідачем сплачено у березні 2026 року суму заборгованості у розмірі 8000,00 грн, що фактично свідчить про визнання існування зобов`язання.

Разом з тим, відповідно до розрахунку позивача заборгованість відповідача по оплаті житлово-комунальних послуг (послуг з управління, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території) за період з 01.06.2025 по 28.02.2026 становить 17 520,60 грн.

Суд зазначає, що відповідач доводів позивача про визначену ним у позові суму заборгованості не спростував, контррозрахунку заборгованості не зробив, доказів сплати заборгованості не подав, факт ненадання позивачем відповідних послуг, або відмови від отримання таких послуг - не довів.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

Позивачем у справі, що є предметом розгляду, доведено обставини, на які він посилався на підтвердження своїх вимог в частині наявності підстав для стягнення заборгованості і його розміру.

При цьому, як зазначалось, доказів, які б спростували визначений позивачем розмір заборгованості, відповідач в ході судового розгляду справи не надав, як і не надав допустимих доказів належного виконання ним зобов`язань по сплаті за житлово-комунальні послуги.

Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що відповідач не виконував свій обов`язок щодо оплати житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 17 520,60 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у сумі 2442,40 грн, що підтверджено платіжним документом, який міститься у матеріалах справи. Також до матеріалів справи долучено квитанції на підтвердження понесених витрат у розмірі 120,00 грн за надсилання поштової кореспонденції.

Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати у розмірі 2782,40 грн.

Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного.

Із матеріалів справи убачається, що 03.03.2026 між позивачем та адвокатом Юхименко Ю.Ю. укладено договір № 03-03/26-1 про надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаннях з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 цього Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд зазначає про те, що відповідно до укладеної угоди адвокат надає позивачу правничу допомогу в обсязі та на умовах, визначених договором. За надання правової допомоги клієнт зобов`язується виплатити адвокатському об`єднанню гонорар винагороду).

Відповідно до акту № 1 наданих послуг від 03.03.2026 адвокатом було надано, а позивач отримав наступні послуги: підготовка до розгляду: аналіз фактичних обставин справи, формування доказів, аналіз судової практики, надання юридичних консультацій щодо подання позовної заяви, розгляду справи в суді, достатність наявних доказів для подання позовної заяви до суду (1 год) - 1 000,00 грн; складання, оформлення та надсилання позовної заяви (2,5 год.) -2500,00 грн. Всього на загальну суму 3 500,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що частина з наданих послуг не може бути віднесена до правничої допомоги, подання позовної заяви до суду, вивчення судової практики, як окремої правничої послуги, формування та друк додатків до позовної заяви.

З урахуванням наведеного, оцінюючи об`єктивно складність цієї справи, предмет спору з урахуванням ціни позову за майновою вимогою, задоволення судом позовних вимог; з огляду на приписи ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме у розмірі 1 000,00 грн, що відповідає критерію реальності та розумності, та є співмірним, виходячи зі складності, категорії справи, виконаних адвокатом робіт та наданих адвокатських послуг, а відтак заяву представника позивача задовольнити частково.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 141, 259, 265, 273, 280-284, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні муніципальні технології Паркове» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні муніципальні технології Паркове» заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг у розмірі 17 520 (сімнадцять тисяч п`ятсот двадцять) гривень 60 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні муніципальні технології Паркове» 2782,40 грн судових витрат та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000,00 грн.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч. 2 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасні муніципальні технології Паркове»: місцезнаходження - місто Київ, вулиця Освіти, будинок 16-А, квартира 174, ЄДРПОУ 45727203,

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Суддя О.І.Якимець