Рішення № 137192671, 01.06.2026, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа №359/1107/26

Провадження №2/359/3130/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2026 р. м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Чирки С.С.,

при секретарі судового засівання Кривохижі О.М.

за участю

представника відповідача Буцан О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 21523,23 грн. та судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 02.04.2024 між сторонами укладено кредитний договір. За яким позивач зобов`язалось надати відповідачу кредит у розмірі 11000 гривень, а відповідач зобов`язався протягом визначеного терміну повернути вказану суму та сплатити відсотки за користування нею. ТОВ «Споживчий центр» виконало своє зобов`язання за кредитним договором та надало ОСОБА_1 грошові кошти у вказаному розмірі. Відповідач неналежним чином виконував грошові зобов`язання, тому у нього виникла заборгованість у загальному розмірі 21523,23 грн., з яких: 10246,56 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 8526,67 грн. - сума заборгованості за відсотками та 2750,00 неустойки. Тому ТОВ «Споживчий центр»просить суд стягнути з відповідача вказану заборгованість.

08 квітня 2026 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник просить відмовити у задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» у повному обсязі та стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. Основні заперечення зводяться до того, що позивач, на думку відповідача, не довів належне укладення кредитного договору та ідентифікацію відповідача через BankID, оскільки наданий фрагмент документа не містить підпису, печатки, реквізитів особи, яка його склала, а також містить некоректний номер телефону. Також відповідач вказує, що позивач не надав належних доказів фактичного перерахування кредитних коштів саме відповідачу. Зокрема, квитанція LiqPay, на думку відповідача, не є первинним бухгалтерським документом, не містить повних даних платіжного засобу та не підтверджує належність карткового рахунку відповідачу. Окремо відповідач заперечує проти стягнення неустойки 2 750 грн, посилаючись на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за яким у період воєнного стану позичальник звільняється від сплати штрафу, пені та інших санкцій за прострочення кредитного зобов`язання. Крім того, відповідач вважає нікчемною умову договору про комісію 1 650 грн, оскільки надання кредиту є обов`язком кредитодавця, а не окремою послугою, за яку споживач має додатково сплачувати.

Загалом позиція відповідача полягає в тому, що позивач не довів належними та допустимими доказами ані факт отримання відповідачем кредиту, ані правильність розрахунку заборгованості, тому позовні вимоги вважає необґрунтованими.

14 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді ТОВ «Споживчий центр» заперечує доводи відповідача та наполягає, що позовні вимоги є обґрунтованими і підтверджені належними доказами. Позивач зазначає, що відповідач лише формально заперечує проти позову, однак не надав доказів на спростування факту укладення договору, отримання коштів чи наявності заборгованості. Позивач вказує, що кредитний договір був укладений в електронній формі шляхом оферти, заявки та акцепту, а відповідач підписав його одноразовим ідентифікатором, надісланим на фінансовий номер телефону. Також позивач стверджує, що відповідач пройшов ідентифікацію через BankID. Щодо видачі коштів позивач зазначає, що кредит був перерахований на картковий рахунок відповідача через інтернет-еквайринг, а надані документи є достатнім підтвердженням платіжної операції. Водночас позивач пояснює, що не може надати повний номер картки чи банківські виписки відповідача, оскільки така інформація є банківською таємницею. Також позивач не погоджується з доводами про незаконність комісії та неустойки. Комісію він вважає платою за супутню послугу з перерахування кредитних коштів, а неустойку правомірною, оскільки кредитний договір укладений після змін до Закону України «Про споживче кредитування». У підсумку позивач просить позов задовольнити та розглядати справу без участі його представника.

20 квітня 2026 року від представника відповідача на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшло заперечення на відповідь на відзив. У запереченнях відповідач не погоджується з відповіддю на відзив ТОВ «Споживчий центр» та просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Основні доводи такі: відповідач вважає умови кредитування несправедливими та надмірно обтяжливими, оскільки при сумі кредиту 11 000 грн щомісячний платіж фактично становив понад 5 300 грн., тобто майже половину суми кредиту; зазначає, що договір містить дві різні денні процентні ставки 1% та 0,84%, тому нечіткі умови мають тлумачитися на користь споживача; заперечує проти стягнення неустойки 2 750 грн, посилаючись на дію воєнного стану та п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який звільняє позичальника від штрафів і пені за прострочення кредитного зобов`язання; додатково вказує, що щодо неустойки позивачем пропущено спеціальну позовну давність в один рік, оскільки штраф нарахований у травні-червні 2024 року, а позов подано у січні 2026 року; також відповідач повторно наполягає, що умова про сплату комісії 1 650 грн є нікчемною, оскільки надання кредиту є обов`язком кредитодавця, а не окремою послугою, за яку споживач має додатково платити. Загалом позиція відповідача полягає в тому, що позивач безпідставно нарахував проценти, неустойку та комісію, а умови кредитного договору порушують баланс прав сторін на шкоду споживачу.

02 березня 2026 року ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про день час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. У відповіді на відзив представник позивача просив проводити розгляд справи у його відсутності.

Представник відповідача у судовому засіданні проти пред`явленого позову заперечив, просив у його задоволенні відмовити у повному обсязі.

Заслухавши думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02 квітня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №02.04.2024-100002409, шляхом обміну електронними повідомленнями, а саме прийняття позичальником пропозиції кредитора про укладення кредитного договору (оферти).

Так, відповідно до заявки та підтвердження укладення кредитного договору від 02.04.2024 кредитор надає позичальнику кредит на наступних умовах: сума кредиту: 11000,00 грн.; період користування кредитом 112 днів з його надання; процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування Кредитом; денна процентна ставка складає 0,84%.

Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредит шляхом перерахування коштів на рахунок споживача, у тому числі з використанням реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5355-28XX-XXXX-4192.

Згідно із ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Частина третя статті 11 цього Закону передбачає, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та її прийняття другою стороною. Частина дванадцята статті 11 Закону встановлює, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку статті 12 цього Закону, прирівнюється за правовими наслідками до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Одноразовий ідентифікатор відповідно до пункту 12 частини першої статті 3 цього Закону є алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що приймає пропозицію укласти електронний договір.

З кредитного договору вбачається, що електронний кредитний договір складався з пропозиції про укладення кредитного договору, заявки, сформованої на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, та відповіді позичальника про прийняття пропозиції, підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим у смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при ідентифікації.

У заявці кредитного договору зазначено, що договір № 02.04.2024-100002409 укладено 02.04.2024 о 15:43, позичальником є ОСОБА_1 , а реквізитами електронного платіжного засобу для надання коштів визначено картку у форматі 5355-28XX-XXXX-4192.

Крім того, у договорі та акцепті зазначено, що позичальник розуміє, що підписує та укладає кредитний договір на визначених умовах шляхом введення коду з смс-повідомлення, направленого на фінансовий номер 0990832562.

Відповідач не надав належних доказів того, що фінансовий номер телефону або платіжний засіб, використані під час укладення договору, йому не належали або були використані іншою особою.

Також суд враховує, що позивач на підтвердження видачі кредитних коштів надав квитанцію №2444921420 від 02.04.2024 року про перерахування коштів у розмірі 11000 грн. Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив часткову оплату за кредитним договором, що свідчить про фактичне існування між сторонами кредитних правовідносин та враховано позивачем при визначенні розміру заборгованості.

Таким чином доводи відповідача про недоведеність укладення договору суд оцінює критично, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами. Відповідач не надав доказів того, що фінансовий номер телефону, використаний для підписання договору, йому не належав, що він втратив доступ до цього номера, що одноразовий ідентифікатор був використаний іншою особою без його волі, або що він звертався до правоохоронних органів чи кредитодавця із заявами про несанкціоноване оформлення кредиту.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання. Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до умов кредитного договору відповідачу було надано кредит у розмірі 11 000 грн на строк 112 днів, з датою повернення 22 липня 2024 року. Процентна ставка визначена у розмірі 1 % за один день користування кредитом, є фіксованою та застосовується протягом строку кредитування.

Паспортом споживчого кредиту та графіком платежів передбачено порядок повернення кредиту, розмір чергових платежів, складові кожного платежу, зокрема частину платежу, яка спрямовується на проценти, комісію та суму кредиту.

Доводи відповідача про те, що договір містить дві різні процентні ставки 1% та 0,84%, суд вважає необґрунтованими.

Зі змісту договору та паспорта споживчого кредиту вбачається, що ставка 1% за один день користування кредитом є саме договірною процентною ставкою за користування кредитом. Натомість показник 0,84 % зазначений як денна процентна ставка, розрахована за формулою загальних витрат за споживчим кредитом відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування», та має інформаційно-розрахунковий характер.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачає порядок обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки, а стаття 12 цього Суд також враховує, що паспортом споживчого кредиту відповідачу було доведено інформацію про умови кредитування, орієнтовну загальну вартість кредиту, графік платежів, процентну ставку, комісію та наслідки прострочення. Позичальник підтвердив отримання та ознайомлення з цією інформацією шляхом підписання одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, з урахуванням часткової оплати відповідача, заборгованість за тілом кредиту становить 10 246 грн 56 коп, заборгованість за процентами 8 526 грн 67 коп. Вказаний розрахунок відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту та процентів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Закону вимагає зазначення у договорі денної процентної ставки, її розрахунку та загальних витрат за споживчим кредитом. Тому саме по собі зазначення у договорі розрахункового показника денної процентної ставки не змінює погоджену сторонами фіксовану процентну ставку за користування кредитом.

Відповідач посилається на нікчемність умови договору щодо комісії у розмірі 1650грн., зазначаючи, що надання кредиту є обов`язком кредитодавця, а не окремою послугою.

Суд враховує ці доводи, однак зазначає, що у цій справі позивач заявив до стягнення заборгованість, яка складається з тіла кредиту, процентів та неустойки. Комісія як окрема самостійна складова заборгованості до стягнення у прохальній частині позову не заявлена.

Позивач просить стягнути з відповідача неустойку у розмірі 2 750 грн.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою, штрафом, пенею є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Разом з тим пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит або позику банком чи іншим кредитодавцем, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки, штрафу, пені за таке прострочення. Також неустойка, штраф, пеня та інші платежі, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання таких договорів, підлягають списанню кредитодавцем.

Відповідач у відзиві та запереченнях посилався саме на зазначене положення закону та вказував, що неустойка нарахована за прострочення виконання кредитного зобов`язання у період дії воєнного стану.

Суд враховує, що заявлена до стягнення неустойка виникла саме у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання за кредитним договором. Кредитний договір укладений 02 квітня 2024 року, тобто у період дії воєнного стану, а неустойка також нарахована за період дії воєнного стану.

Тому в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 гривень. Позов задоволений частково. Тому, з відповідача на користь позивача слід примусово стягнути витрати на оплату судового збору у розмірі 2322,22 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог 87,22%.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.12,13,76-82,89,141,223,263,265ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» розташованого за адресою м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, код ЄДРПОУ 37356833, заборгованість за кредитним договором у розмірі 18773,23 грн. та судовий збір у розмірі 2322,22 грн.

В задоволенні позовних вимог в більшому розмірі відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 08 червня 2026 року.

Суддя Чирка С.С.