Рішення № 137192655, 08.06.2026, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/11653/25

Провадження № 2/359/1970/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

08 червня 2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Бокей А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

29 вересня 2025 року через систему «Електронний суд» представник позивача Усенко М.І. звернувся до суду з позовом, яким просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за споживчим кредитом № 103516816 від 15 грудня 2022 року в розмірі 19 825, 00 грн., сплачений судовий збір в сумі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 8000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15 грудня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений Договір про надання споживчого кредиту № 103516816, згідно умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 5000,00 грн., строком кредитування на 105 днів, зі сплатою процентів за стандартною процентною ставкою 1,5 % в день за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором, комісією в розмірі 10,00% одноразово. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі та надало відповідачу грошові кошти. 29 березня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу № 94-МЛ, відповідно умов якого та у відповідності зі ст. 512 ЦК України позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб боржників ТОВ «Мілоан», включаючи і відповідача. Відповідач не виконав умови кредитного договору у зв`язку з чим в нього утворилась заборгованість у розмірі 19 825, 00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 5000, 00 грн., заборгованість за відсотками 14 325, 00 грн., заборгованості за комісією 500, 00 грн.. Тому, позивач змушений звернутись до суду з позовом.

Ухвалою суду від 17 жовтня 2025 року було відкрито провадження у цивільній справі та вирішено розгляд цивільної справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін до суду.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про день час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Від представника позивача надійшла заява, якою просив проводити розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Заяв, клопотань чи відзиву на позов до суду не подав.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно вимог ст. 223, 280, 281 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, проти такого вирішення справи не заперечує і представник позивача.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення.

Враховується судом і рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 згідно якого у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема позовній заяві) яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їй належним чином.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи з наявними в ній доказами, застосувавши належні норми матеріального і процесуального права до спірних правовідносин, прийшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 15 грудня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений Договір про надання фінансового кредиту № 103516816.

Пунктом 1.3.-1.4. вказаного Договору визначено, що сума кредиту становить 5000, 00 грн, кредит надається на 105 днів з терміном повернення 30 березня 2023 року.

Комісія, згідно п. 1.5.1 договору складає 500, 00 грн., яка нараховується за ставкою 10,00% від суми кредиту одноразово.

Відповідно п. 1.5.2 Договору стандартна процентна ставка складає 1,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, вказаного у п. 1.3 договору.

ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання перед відповідачем виконав у повному обсязі, надавши 17 грудня 2022 року ОСОБА_1 кредитні кошти у розмірі 5000,00 грн., що підтверджується листом АТ «Ощадбанк», згідно якої на платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану на ім`я відповідача здійснено переказ грошових коштів у розмірі 5000,00 грн.

Судом також встановлено, що 29 березня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу № 94-МЛ/Т, відповідно умов якого та у відповідності зі ст. 512 ЦК України позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб боржників ТОВ «Мілоан», включаючи і відповідача.

Відповідно ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення,невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу,який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 уклав вищевказаний кредитний договір з ТОВ «Мілоан», отримав кредитні кошти, однак не виконав зобов`язання за кредитним договором, а тому з нього утворилась заборгованість 19 825, 00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 5000, 00 грн., заборгованість за відсотками 14 325, 00 грн., заборгованості за комісією 500, 00 грн..

Доказів належного виконання, повного чи часткового погашення наявної заборгованості відповідачем до суду не подано, як і не спростовано факт укладення вказаного договору чи вчинення щодо ОСОБА_1 шахрайських дій з використанням його персональних даних, у зв`язку з чим суд вважає наявними підстави для задоволення позову в частині вимог про стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Кредит Капітал» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5000, 00 грн. та комісії в розмірі 500, 00 грн..

Однак щодо розміру процентів, які погоджено сторонами та за якими заборгованість більша за фактично отримані позичальником кошти, слід зазначити таке.

Відповідно п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституцій-ного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Відповідно положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року за №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

Відповідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі за №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам право-порушення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення сторонами кредитного договору від 26 листопада 2022 року за № 500121 та отримання позичальником кредитних коштів; встановивши неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення кредиту та сплати процентів за користування; враховуючи, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в цій частині та необхідність стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ « Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованості за відсотками в розмірі 8 000, 00 грн.

З огляду на вказане з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 103516816 від 15 грудня 2022 року в розмірі 13 500, 00 грн. (5000, 00 + 500, 00 + 8 000, 00).

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розміні 8 000 грн., суд приходить наступного висновку.

Відповідно ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 та ч. 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Приймаючи до уваги складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання адвокатських робіт (наданих послуг), ціну позову, суд вважає, що вимоги про стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги у даній справи підлягають частковому задоволенню, в розмірі 3000, 00 грн.

Згідно ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом ТОВ «Фінансова компанія «Кредит- Капітал» сплатило судовий збір у розмірі 2422,40 грн.. Наведене підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України № 23557 від 26 вересня 2025 року.

Однак, позовні вимоги задоволено частково, а саме на 68, 10 % (13 500, 00/ (19 825, 00)/100)), у зв`язку з чим з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит- Капітал» слід стягнути судові витрати у розмірі 1649, 65 коп. ((2422, 40/ 100) х 68, 10 %).

Керуючись ст. 509, 525, 526, 530, 1054-1055 ЦК України та вимогами ст. 4, 5, 10 - 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 284, 288, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 103516816 від 15 грудня 2022 року у розмірі 13 500 (тринадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 (нуль) копійок, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1649 (одна тисяча шістсот сорок дев`ять) гривні 65 (шістдесят п`ять) копійок та на правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.

В задоволенні іншої частини вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - відмовити.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», юридична адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236, рахунок : НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи - НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте Бориспільським міськрайонним судом Київської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга Київському апеляційному суду через Бориспільський міськрайонний суд протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили , якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст заочного рішення суду виготовлено 08 червня 2026 року.

Суддя Л.В. Яковлєва