Рішення № 137192075, 26.05.2026, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/11445/25

Категорія 75

2/295/239/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Чішман Л.М.,

за участю секретаря Лайчук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 адвоката Рябчука Ігоря Валерійовича до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - ВСТАНОВИВ :

Представник позивача звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористані 32 дні відпустки у сумі 120 108, 12 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 432 110, 75 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що29.05.2024 позивача було призначено на посаду директора Філії «Словечанське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» відповідно до Наказу Державного підприємства «Ліси України» № 387 від 27.05.2024.

Наказом Державного підприємства «Ліси України» № 193-к від 25.03.2025 ОСОБА_1 звільнений в порядку переведення у філію «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» відповідно до пункту 5 частини 1 статті 36 Кодексу Законів про Працю України (надалі КЗпП України). У день звільнення грошова компенсація за невикористану відпустку не виплачена, позивача в день звільнення, ні пізніше, не було письмово повідомлено роботодавцем про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства).

Ухвалою суду від у справі відкрито загальне позовне провадження (а.с. 44).

В ході розгляду справи ухвалами від 16.10.2025 та 22.12.2025 у відповідача витребовувались докази (а.с. 124, 203).

16.10.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с. 84-88).

В обґрунтування відзиву зазначено, що позивача звільнено відповідно до наказу від 25.03.2025 № 193-к, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Вказаний пункт ст. 36 КЗпП України застосовується в разі переведення праацівника на інше підприємство, однак 01.04.2025 позивач був прийнятий на посаду інженера лісового відділу лісового господарства за основним місцем роботи в порядку переведення з філії «Словечанське лісове господарство» ДП «Ліси України» згідно із наказом №596-К від 28.03.2025 року.

Філія «Словечанське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та філія «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є відокремленими підрозділами ДП «Ліси України».

Тобто відбулось переведення з однієї філії в іншу, роботодавцем залишився ДП "Ліси України", а тому через відсутність факту звільнення з роботи ОСОБА_1 з ДП «Ліси України», положення норм ч. 1 ст. 116 КЗпП України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Переведення працівника на іншу роботу в межах того самого підприємства не передбачає обов`язкової виплати компенсації за невикористані дні відпустки.

При переведенні, як в даному спірному випадку, дні невикористаних відпусток залишаються як зобов`язання за роботодавцем: або надати відповідну кількість днів відпусток невикористаних при роботі в попередньому структурному підрозділі роботодавця протягом часу роботи працівника в структурному підрозділі, до якого його перевели або отримати компенсацію, коли працівник при невикористанні днів відпусток звільняється взагалі від роботодавця, в даному випадку - при звільненні з роботи 02.07.2025 у ДП «Ліси України».

Оскільки філія «Словечанське лісове господарство» ДП «Ліси України» на час переведення ОСОБА_1 до іншої філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» закривалася і єдиним працівником та уповноваженою особою на закриття філії був саме позивач, то саме на ньому лежав обов`язок вчинити всі дії, щодо переданння даних про дні невикористаних відпусток.

Даного зобов`язання ОСОБА_1 не виконав, а відтак при роботі на посаді інженера лісового відділу лісового господарства з вини позивача до філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» не були передані для обліку та врахування за останнім перед звільненням місцем роботи вищевказаних 32 дні відпустки, а тому, позовні вимоги в цій частині безпідставні та необґрунтовані та не можуть бути задоволені судом.

Щодо розміру грошової компенсації та розміру середнього заробітку представник відповідача зазначив, що останні заявлені непропорційно, невірно, нерозумно та неправильно обраховані і такі мають місце виключно з вини позивача, то, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, є всі підстави для зменшення судом заявлених до відшкодування сум.

28.10.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що пунктом 5 частини 1 статті 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є переведення працівника за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Отже, 25.03.2025 трудові відносини позивача з Філією «Словечанське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України" припинені на підставі переведення позивача за його згодою на посаду інженера лісового господарства II категорії відділу лісового господарства у Філію «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

І тільки з 01.04.2025 у позивача виникли нові трудові відносини на підставі нового трудового договору вже на посаді інженера лісового господарства II категорії відділу лісового господарства з Філією «Столичний офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України».

На думку представника позивача, відповідачем, стосовно позивача було здійснено процедуру звільнення з посади та розірвано трудовий договір до закінчення його дії у зв`язку ліквідацією філії, відтак, трудові відносини позивача з Філією «Словечанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» було припинено, а позивача було звільнено з посади директора «Словечанське лісове господарство» ДП «Ліси України».

Крім того, звернула увагу на те, що Положення про філію «Столичний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», а саме пункт 5.3. передбачає «Призначення та звільнення директора Філії здійснюється згідно з наказом Генерального директора Підприємства відповідно до Статуту, внутрішніх документів Підприємства та норм чинного законодавства», пункт 5.4. вказаного «Трудовий письмовий договір з директором Філії укладається, продовжується, розривається Генеральним директором Підприємства в установленому чинним законодавством та Статутом Підприємства». Отже, позивача було звільнено 25.03.2025 року з посади директора Філії «Словечанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» та розірвано трудовий договір до закінчення його дії згідно з Наказом №193-к 25.03.2025 Генерального директора ДСГП «Ліси України».

Відповідачем не виплачено позивачу належних останньому всіх сум ні при винесенні наказу №193-к від 25.03.2025, ні при винесенні наказу №1194-К від 01.07.2025.

Не можуть бути застосовані норми про переведення працівника на іншу роботу в межах того самого підприємства в даному конкретному випадку, що зазначені представником відповідача, враховуючи повну ліквідацію філії «Словечанське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» та розірвання трудового договору до завершення його дії.

Крім того, просила врахувати, що пунктом 5.12. Положення передбачені обов`язки Філії, до переліку обов`язків директора філії не входить нарахування та виплата собі заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та інших видів грошового забезпечення.

До посадових обов`язків позивача станом на дату перебування його на посаді директора філії «Словечанське лісове господарство» України» не належало обов`язку обліковувати та передавати дані, що стосуються днів невикористаної відпустки, як стверджує представник відповідача.

Таким чином, позивач не мав передбачених обов`язків ні по нарахуванню та виплаті собі заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та інших видів грошового забезпечення, ні по обліку та передачі даних, що стосуються днів невикористаної відпустки.

Представник відповідача здійснив у відзиві розрахунок середньої заробітної плати позивача у відповідності то Порядку № 100, при цьому формулу здійснення розрахунку не зазначив.

Таким чином, з огляду на загальну суму (сукупний дохід) нарахованого позивачу доходу в період з 29.05.2024 по 25.03.2025, який згідно довідки філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України», наданої відповідачем, склав 1 441 293, 99 грн., позивачем було фактично відпрацьовано днів - 301, (1441293, 99 слід ділити на 301 відпрацьований що дорівнює 4788,35 грн, та помножити на 32 календарних дні відпустки, що дорівнює 153 227,26 грн).

Тобто, відповідачем мала бути нарахована та виплачена позивачу грошова компенсація за невикористані дні відпустки у сумі - 153227,26 грн. Однак, розмір фактично виплаченої позивачу грошової компенсації становить - 33 119,14 грн. Отже на думку позивача, різниця вищевказаних сум складає - 120108,12 грн., яка має бути виплачена згідно з вимогами чинного законодавства та вказаного порядку № 100.

Середньоденна заробітна плата позивача, яка розрахована відповідно Порядку, склала 4 915,25 грн. Період затримки розрахунку відповідача з позивачем становить з 26.03.2025 по дату фактичного рахунку з позивачем (якого проведено станом на дату подання позовної заяви не було), однак не більше шести місяців, тобто орієнтовна сума до виплати позивачу за період з 01.04.2025 по 01.09.2025 становить 103 робочих дні та відповідно складає 432110,75 грн. (4 915,25 грн * на 103 робочих дні вказаного періоду = 432110, 75 грн).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити з підстав викладених в позовні заяві.

Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому зазначила, що відповідачем не виплачено позивачу грошову компенсацію за 32 календарних дні відпустки. Вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 432110, 75 грн, не підлягає до задоволення, оскільки позивачем проведено не вірний розрахунок даної суми.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 29.05.2024 був призначений на посаду директора Філії «Словечанське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» відповідно до Наказу Державного підприємства «Ліси України» № 387 від 27.05.2024, що підтверджується змістом трудової книжки (а.с. 14-15).

На підставі заяви позивача від 25.03.2025 (а.с. 107), наказом Державного підприємства «Ліси України» № 193-к від 25.03.2025, ОСОБА_1 був звільнений в порядку переведення у філію «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» відповідно до пункту 5 частини 1 статті 36 КЗпП України, який підписаний генеральним директором Болоховець Ю. та зобов"язано здійснити в день звільнення ОСОБА_1 виплату всіх належних йому сум відповідно до ст. 116 КЗпП України (а.с. 21).

Стаття 36 КЗпП України передбачає підстави для припинення трудового договору. Пункт 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, за яким звільнено позивача, передбачає припинення трудового договору шляхом переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Даний наказ не оспорюється сторонами, не скасовувався, зміни до наказу не вносились, тому підстав для надання правової оцінки вказаного наказу суд не вбачає.Зі змісту наказу вбачається, що трудовий договір припинено.

Зі змісту пункту 2 наказу від 25.03.2025 вбачається, що філію "Словечанське лісове господарство" ДП "Ліси України" зобов"язано здійснити в день звільнення ОСОБА_1 виплату всіх належним сум відповідно до ст. 116 КЗпП України. Дана норма права передбачає проведення саме при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації в день звільнення.

Наказом «Про оголошення наказу державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 25.03.2025 № 193-к» від 25.03.2025 № 3-к Філії «Словечанське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»:

Оголошено наказ Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 25.03.2025 № 193-к «Про звільнення ОСОБА_1 »

Звільнено ОСОБА_1 з посади директора філії «Словечанське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 25 березня 2025 року в порядку переведення для подальшої роботи у філії «Столичний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» відповідно до пункту 5 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Філію «Словечанське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» зобов"язано здійснити в день звільнення ОСОБА_1 виплату всіх належних йому сум відповідно до статті 116 КЗпП України, а саме компенсацію за 32 календарні дні, в тому числі 7 календарних днів згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та 2 календарні дні додаткової відпустки за ненормований робочий день за період роботи з 29.05.2024 по 25.03.2025», даний наказ підписано директором філії Бондарчуком Б.( позивачем) (а.с. 22).

Наказом №1854 від 18.10.2024 генерального директора ДП «Ліси України» «Про припинення філії «Словечанське лісове господарство» державного спеціалізованого господарства «Ліси України», серед іншого, припинено філію «Словечанське лісове господарство» державного спеціалізованого господарства «Ліси України» шляхом її закриття, директору філії ОСОБА_1 визначено здійснити ряд відповідних дій щодо припинення філії, визначено термін припинення філії до 31.01.2025 (а.с. 110-111).

Наказом генерального директора ДП «Ліси України» «Про припинення філії «Словечанське лісове господарство» державного спеціалізованого господарства «Ліси України» внесено до наказу від 18.10.2024 №1854 зміни визначено термін припинення філії до 31.03.2025 (а.с. 109).

01.04.2025 позивач був прийнятий на посаду інженера лісового відділу лісового господарства за основним місцем роботи в порядку переведення з філії «Словечанське лісове господарство» ДП «Ліси України» згідно із Наказом № 596-К від 28.03.2025.

02.07.2025 позивач був звільнений за угодою сторін, згідно з п. 1 ст. 36 КЗпП України відповідно до Наказу № 1194-К від 01.07.2025.

Вказані обставини підтверджуються змістом трудової книжки позивача, та не заперечувались відповідачем (а.с. 14-15).

Зі змісту табелів обліку використання робочого часу( а.с. 211-221, особової картки ОСОБА_1 ( а.с. 223) вбачається, що в період з 29.05.2024 по 25.03.2025 позивач відпустки не використовував.

Довідкою № 45/40.19.3-КД від 14.01.2026 ( а.с.222) підтверджується, що на дату звільнення 25.03.2025 позивачем не використано основну щорічну відпустку та додаткові відпустки, що в загальному становить 32 дні. Представник відповідача, в судовому засіданні 21.05.2026, зазначила, що компенсація за невикористану відпустку при звільненні 25.03.2025, та станом на час розгляду справи не проведена. Доказів про виплату грошової компенсації 32 днів невикористаної відпустки відповідачем суду не надано.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ни суму.

Відповідачем не надано суду доказів про те, що позивачу в день звільнення чи пізніше повідомлено про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати.

Відповідно до п. 5.5. Положення Директор Філії діє на підставі Положення та довіреності, виданої Підприємством, у порядку, передбаченому Статутом Підприємства та чинним законодавством.

Відповідно до п. 5.6. Положення підпорядкований Генеральному директору, підзвітний і підконтрольний директору виконавчому.

Під час здійснення своїх посадових обов`язків Директор Філії керується трудовим договором, виданою довіреністю, даним Положенням, наказами Генерального директора Підприємства, дорученнями директора виконавчого та несе відповідальність за їх невиконання.

З наведеного абачається, що позивач не мав обов`язків ні по нарахуванню та виплаті собі заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та інших видів грошового забезпечення, ні по обліку та передачі даних, що стосуються днів невикористаної відпустки.

Враховуючи викладене, посилання представника відповідача на ту обставину, що позивач власне не виплатив собі розрахункові та письмово не повідомив про розмір виплат не заслуговують на увагу.

Державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначені Законом України від 15.11.1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі також -Закон № 504/96-ВР).

Відповідно до частини 3статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбаченихстаттею 24 цього Закону.

Згідно із частиною 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Положення частин першої та четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин першої та четвертої статті 83 КЗпП України.

Аналіз наведених вище норм Закону України «Про відпустки» та КЗпП України дає підстави суду для висновку про те, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні.

Отже, підставою виплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткові відпустки, є звільнення особи з вказаної посади.

Позивача призначено на посаду та звільнено із посади відповідними наказами Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», отже суд дійшов висновку, що позивач перебував у трудових відносинах саме з Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України».

Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо відсутності у Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» обов`язку виплати компенсації, оскільки, всі виплати мали бути проведені при остаточному звільненні лише 01.07.2025, оскільки наказ № 193-к від 25.03.2025 не скасований, містить обов"язок провести виплату всіх належних сум відповідно до ст. 116 КЗпП України. Крім того, суду не надано доказів, що на час звільнення позивача 01.07.2025, останній використав відпустку в повному обсязі, або йому виплачено компенсаціїю за невикористану відпустку.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Верховний Суд в постанові від 12 червня 2019 року у справі №569/79/18 (провадження №61-44467св18) зазначив, що «установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності».

Заперечення відповідача щодо вини саме позивача в несвоєчасній виплаті компенсації за невикористану відпустку не заслуговоють на увагу, оскільки в повноваження директора філії не входить обов"язок щодо визначення кількості днів невикористаної відпустки, нарахування та виплата всіх сум при звільненні працівників.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок №100). Відповідно до абз. 1 п. 2 Розділу 2 Порядку № 100 розрахунок середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Дохід позивача за фактично відпрацьований час в період роботи з 29.05.2024 по 25.03.2025 склав 1 441 293, 99 грн, що підтверджується довідкою відповідача (а.с. 30).

В період з 29.05.2024 по 25.03.2025 позивачем за виключенням святкових та неробочих днів, встановлених законодавством відпрацьовано 215 днів.

Середня заробітна плата для компенсації за невикористані відпустки становить 6703,69 грн. ( з розрахунку 1441293,99 грн. / 215 днів).

Таким чином розмір компенсації за невикористані 32 дні відпустки становить 214518,08 грн.( з розрахунку 32 дні х6703,69 грн. )

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.03.2025 по 25.09.2025 становить 884 887,08 грн( з розрахунку 132 робочі дні в період з 26.03.2025 по 25.09.2025 х 6703,69 грн.)

Відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. За таких обставин суд з урахуванням меж заявлених позовних вимог стягує з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористані 32 дні відпустки у сумі 120108, 12 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 432110, 75 грн., з утриманням із цих сум установлених законодавством України податків та зборів.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

щодо строків звернення позивача до суду

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідачем не надано суду доказів про одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116), за таких обставин підстав для застосування строків передбачених ст. 233 КЗпП України суд не вбачає.

У п. п. 6 п. 2.2 рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2020 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 61-590св17 висловив позицію, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Такий же висновок викладено у п. п. 39, 40 постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду, від 24.04.2019 у справі № 607/14495/16-ц, а саме, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року у справі №380/653/23 чітко визначено, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Враховуючи викладене, суд доходить висновку, позивач подав позов 20.08.2025 не порушив вимоги ст. 233 КЗпП України в редакції чинній на час звернення.

На підставі ст. 141 ЦПК України, оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 5522,19 грн.

Керуючись ст.ст. 24 Закону України "Про відпустки", ст. 116,117 КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 32 дні відпустки у сумі 120108, 12 (сто двадцять тисяч сто вісім грн. 12 коп) та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 432110, 75 (чотириста тридцять дві тисячі сто десять грн. 75 коп.), з утриманням із цих сум установлених законодавством України податків та зборів.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь держави 5522,19 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення виготовлено 08.06.2026.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1

Відповідач: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», місцезнаходження: 01601м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9-А, ЄДРПОУ: 44768034.

Суддя Л.М. Чішман