Рішення № 137191079, 08.06.2026, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/7447/24

Провадження № 2/635/820/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року сел. Покотилівка

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Бондаренка І.Е.,

секретаря судового засідання Козлюк Е.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними письмовими матеріалами цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

1.Процедура.

ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 13.07.2023-020000025 від 13.07.2023 у розмірі 11 119 грн. 96 коп., з яких 10 000 грн. 00 коп. основний борг, 1 119 грн. 96 коп. проценти, а також судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп.

Позивач просив розглянути справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та не заперечував проти заочного розгляду справи.

Суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оскільки спір стосується документально підтверджуваних обставин і може бути вирішений на підставі письмових доказів, поданих учасниками справи. Заслуховування усних пояснень не є необхідним, оскільки у справі не порушуються питання, що потребують безпосередньої оцінки достовірності показань чи поведінки сторін. Такий порядок розгляду відповідає положенням ЦПК України та узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на усне слухання не є абсолютним, а письмове провадження є допустимим, якщо сторони мали реальну можливість подати свої доводи і докази, а справа може бути належно вирішена за матеріалами справи (рішення у справі Jussila v. Finland).

Відповідач відзиву не подав, доказів на спростування позовних вимог не надав; однак відсутність відзиву не звільняє позивача від обов`язку доведення підстав та розміру заявлених вимог.

Вирішуючи спір, суд застосовує імперативні приписи законодавства, спрямовані на захист слабшої сторони у споживчих правовідносинах, з власної ініціативи, виходячи з установлених у справі обставин і поданих доказів.

2.Факти.

Позивач є юридичною особою, зареєстрованою як товариство з обмеженою відповідальністю, код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: Україна, 01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 133-А. Основним видом діяльності позивача зазначено інші види кредитування.

Позивач посилається на те, що 16.04.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 16.04.2023-100000649, за яким відповідачу надано 8 000 грн. 00 коп. строком на 42 дні.

У матеріалах є квитанція про виплату, яка містить такі дані: ID платежу 2281242340, сума 8 000.0 UAH, дата та час платежу 2023.04.16 12:39, призначення: видача за договором № 16.04.2023-100000649, картка або рахунок НОМЕР_1 *00.

Позивач також зазначає, що зобов`язання за договором № 13.07.2023-020000025 виникли не шляхом окремого перерахування грошових коштів, а шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог між зобов`язанням кредитодавця щодо надання нового кредиту та зобов`язанням позичальника за попереднім договором № 16.04.2023-100000649, що, за твердженням позивача, призвело до припинення попереднього зобов`язання та формування нового боргу.

З матеріалів щодо договору № 13.07.2023-020000025 вбачається, що у додатку до анкети позичальника зазначено ОСОБА_1 , фінансовий номер телефону НОМЕР_2 , бажану суму кредиту 10 000 грн. 00 коп. на 112 календарних днів, код підтвердження H348, дату 13.07.2023.

У матеріалах є зображення сторінки підтвердження, на якій зазначено: для підписання та укладення договору необхідно ввести код із смс, яке було відправлене на фінансовий номер телефону 0953898888; підписано одноразовим ідентифікатором H348.

У пропозиції про укладення кредитного договору № 13.07.2023-020000025 зазначено, що дата набрання чинності пропозицією 13.07.2023, дата та час укладення 13.07.2023 16:41.

У підтвердженні укладення кредитного договору № 13.07.2023-020000025 зазначено: сума кредиту 10 000 грн. 00 коп.; строк, на який надається кредит, 112 днів з дати його надання; процентна ставка 0,1 відсотка за 1 день користування кредитом; проценти розраховуються шляхом множення кредиту або залишку кредиту на кількість днів користування та на процентну ставку.

У таблиці обчислення загальної вартості кредиту за договором № 13.07.2023-020000025 зазначено дату видачі кредиту 13.07.2023, чисту суму кредиту 10 000 грн. 00 коп., орієнтовну загальну вартість кредиту 10 640 грн. 22 коп., реальну річну процентну ставку 44,54 відсотка, графік платежів з першою датою платежу 26.07.2023.

У паспорті споживчого кредиту за договором № 13.07.2023-020000025 зазначено дату надання інформації 13.07.2023, чинність інформації до 01.11.2023, підпис кредитодавця кваліфікованим електронним підписом, а також підтвердження споживача кодом H348.

Позивач подав довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 13.07.2023-020000025 від 13.07.2023, у якій зазначено, що заборгованість ОСОБА_1 складає 10 000 грн. 00 коп. основного боргу, 1 119 грн. 96 коп. процентів, разом 11 119 грн. 96 коп. Також у довідці зазначено, що проценти нараховані за період з 13.07.2023 по 01.11.2023.

Позивач подав відомості, отримані через систему банківської ідентифікації Національного банку України, у яких зазначені дані позичальника: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Московським РВ ГУ МВС України в Харківській області 16.08.2006.

Позивач подав скріншот із сайту Національного банку України щодо того, що ТОВ «Споживчий центр» є абонентом-надавачем послуг системи банківської ідентифікації Національного банку України з 26.10.2020.

Позивач подав довіреність № 0406/24-01 від 04.06.2024, якою директор ТОВ «Споживчий центр» Холод О.В. уповноважив Чучу Софію Олегівну представляти інтереси товариства у судах. Цей документ містить графічний підпис і відбиток печатки.

Позивач подав доказ сплати судового збору: платіжна інструкція № СЦ00011479 від 23.07.2024 на суму 2 422 грн. 40 коп., платник ТОВ «Споживчий центр», отримувач ГУК Харківської області, призначення платежу судовий збір за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 , Харківський районний суд Харківської області.

Позивач подав докази направлення позовної заяви відповідачу: опис вкладення у цінний лист на ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , а також список згрупованих поштових відправлень.

Документи позивача: позовна заява; витяг з Єдиного державного реєстру щодо ТОВ «Споживчий центр»; довідка-розрахунок заборгованості за договором № 13.07.2023-020000025; довіреність представника; докази направлення позовної заяви відповідачу; відомості, отримані через систему банківської ідентифікації Національного банку України; квитанція про виплату 8 000 грн. 00 коп. за договором № 16.04.2023-100000649; матеріали щодо договору № 16.04.2023-100000649; матеріали щодо договору № 13.07.2023-020000025; скріншот із сайту Національного банку України щодо ТОВ «Споживчий центр» як абонента-надавача послуг системи банківської ідентифікації; платіжна інструкція про сплату судового збору.

Документи відповідача: відсутні.

Інші матеріали: відсутні.

Подані кредитні матеріали щодо договорів № 16.04.2023-100000649 та № 13.07.2023-020000025 містять друковані тексти договорів, анкет, паспортів споживчого кредиту, таблиць обчислення вартості кредиту, зображення сторінок підтвердження одноразовими ідентифікаторами A955 та H348, а також зазначення про підпис кредитодавця кваліфікованим електронним підписом. Графічного власноручного підпису відповідача ці матеріали не містять. Довіреність представника та довідка-розрахунок містять графічні підписи представників позивача.

3.Право.

Відповідно до ч. 3 ст. 1054 ЦК України «особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом». У системному зв`язку зі ст. 6 та ч. 2 ст. 627 ЦК України це означає, що свобода договору у сфері споживчого кредитування обмежується імперативними приписами спеціального законодавства. Тому суд при вирішенні спору зобов`язаний застосовувати не лише загальні положення цивільного законодавства, а насамперед, з урахуванням пріоритету спеціальної норми над загальною, спеціальні норми Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронну комерцію» та законодавства про захист прав споживачів, які визначають обов`язкові вимоги до змісту умов кредитування, порядку електронного укладення договору, інформування споживача та доведеності факту належного доведення таких умов до його відома до моменту укладення договору.

Суд кваліфікує спірні правовідносини як правовідносини у сфері споживчого кредитування, у яких предметом судової перевірки є не лише наявність грошової вимоги як такої, а весь ланцюг юридично значущих дій професійного кредитодавця: переддоговірне інформування споживача, оцінка його кредитоспроможності, доведення індивідуальних умов кредиту, належне оформлення приєднання, фактичне надання кредитних коштів, післяукладене інформування, настання прострочення та правильність і прозорість розрахунку заявленої до стягнення суми. Саме тому у таких спорах суд застосовує імперативні приписи спеціального законодавства з власної ініціативи, оскільки кредит у значенні грошової суми є лише результатом правовідносин, тоді як споживче кредитування є врегульованим законом процесом, кожна істотна ланка якого підлягає перевірці судом.

Закон України «Про споживче кредитування» у ст. 2, 8, 9, 10, 11 встановлює обов`язок кредитодавця надати споживачу повну, зрозумілу та персоналізовану переддоговірну інформацію про кредит, його повну вартість, реальну річну процентну ставку, строки, порядок повернення, наслідки прострочення, а також до укладення договору здійснити оцінку кредитоспроможності споживача.

За абз. 2 та 3 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» у разі укладення договору в електронній формі кредитодавець зобов`язаний забезпечити передання споживачу одного з оригіналів договору та додатків у спосіб, що дозволяє ідентифікувати особу, яка отримала примірник, зокрема з використанням контактних даних, наданих споживачем під час укладення договору. Обов`язок доведення такого передання покладається на кредитодавця.

Частина 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначає умови дострокового повернення споживчого кредиту, зокрема необхідність дотримання кредитодавцем встановленої законом процедури повідомлення споживача, якщо позивач обґрунтовує вимогу достроковістю виконання.

Стаття 21 Закону України «Про споживче кредитування» визначає особливості відповідальності споживача за договором про споживчий кредит і встановлює обмеження щодо застосування неустойки та інших платежів у разі прострочення. Це означає, що суд повинен перевірити, чи не відбувається накладання кількох видів відповідальності за один і той самий період та одне й те саме порушення.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика, зокрема практика, яка вводить споживача в оману або є агресивною, забороняється. У спорах про споживчий кредит це має значення для оцінки прозорості умов, способу доведення інформації до споживача та видимості економічного ризику.

Стаття 415 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом орієнтує державу на забезпечення високого рівня захисту прав споживачів. Суд враховує цей стандарт як напрям тлумачення національного законодавства у сфері споживчого кредитування.

Суд враховує також підхід Суду Європейського Союзу щодо реальності захисту споживача: захист слабшої сторони не може бути формальним, а суд повинен мати можливість перевірити істотні умови споживчого договору та наслідки їх застосування.

Електронні докази визначені ст. 100 ЦПК України як інформація в електронній (цифровій) формі; такі докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом; учасники справи мають право подавати електронні докази і в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом, однак паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Подання електронного доказу у паперовій формі саме по собі не усуває потреби перевірити його походження, цілісність і зв`язок із конкретними обставинами справи, а також не звільняє сторону, яка посилається на такий доказ, від обов`язку вказати на наявність оригіналу електронного доказу та забезпечити можливість його перевірки у разі спору щодо достовірності.

Відповідно до ст. 100 ЦПК України у разі посилання кредитора на дистанційне укладення договору суд очікує первинні електронні дані, а професійний кредитор, який працює в режимі «електронного банкінгу», з огляду на вимоги регулятора (зокрема, щодо внутрішніх процедур, обліку та контролю за операціями) має об`єктивну можливість їх формувати, зберігати та відтворювати. Суд не береться визначати які саме докази має надавати позивач, але, зокрема, для підтвердження показу умов і волевиявлення можуть бути подані журнали подій у форматах CSV/JSON (коли, кому і яку редакцію документа показано; подія прийняття; технічні ідентифікатори сесії), а для підтвердження одноразового ідентифікатора такі самі файли з даними про створення, надсилання, доставку та введення коду і прив`язку цих подій до акцепту. Якщо заявляється підписання кваліфікованим електронним підписом, належним носієм може бути PDF з вбудованим підписом або пара документ + файл підпису (P7S) чи контейнер ASiC, що дозволяє перевірити підписувача, час і незмінність документа. Для доведення фактичної видачі та руху коштів можуть бути подані електронні виписки/реєстри операцій у PDF/CSV, а для зручності передачі до суду один архів ZIP з переліком файлів і контрольними цифровими відбитками, який може бути поданий через «Електронний суд» або на електронному носії, що забезпечує відтворювану перевірку. Суд наводить ці приклади не як обов`язковий стандарт доведення, а лише як ілюстрацію об`єктивної можливості існування та надання перевірюваних електронних доказів у межах дистанційної моделі кредитування.

Нормативне регулювання Національного банку України щодо діяльності фінансових установ, зокрема постанова Правління Національного банку України № 199, підтверджує, що професійний кредитодавець повинен організаційно забезпечити належні процедури укладення, супроводу, обліку та збереження доказів за кредитними операціями. Тому у судовому спорі вимога про надання перевірюваних доказів не є надмірною.

Відповідно до ст. 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається; суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності.

Процесуальна пасивність відповідача не звільняє позивача від обов`язку довести позовні вимоги. Суд не збирає докази замість сторін і не підміняє відсутні докази припущеннями про звичайну практику кредитодавця.

4. Оцінка суду.

Суд враховує, що перевірка вимог про стягнення заборгованості за споживчим кредитом передбачає послідовне з`ясування трьох взаємопов`язаних питань: які саме обставини входять до предмета доказування, чому ці обставини мають істотне значення для захисту прав споживача та якими доказами вони повинні підтверджуватися відповідно до законодавства про споживче кредитування та діяльність професійних кредиторів.

Суд виходить із того, що справа про стягнення заборгованості за споживчим кредитом не може розглядатися відокремлено від усієї процедури споживчого кредитування у конкретній справі. Заявлена до стягнення сума є лише кінцевим результатом попередніх юридично значущих дій кредитодавця: належного інформування споживача, визначення індивідуальних умов кредиту, оформлення приєднання, фактичного надання кредитних коштів, супроводу договору, фіксації прострочення та формування прозорого розрахунку. Тому суд перевіряє не тільки арифметичний підсумок вимог, а й доведеність кожної істотної ланки, від переддоговірного інформування до розрахунку боргу, без якої заявлений борг не може вважатися належно підтвердженим.

Суд виходить із того, що у сфері споживчого кредитування усвідомлена згода споживача є ключовою умовою правомірності покладення на нього грошового зобов`язання, що узгоджується з підходами Суду Європейського Союзу та Європейського суду з прав людини, які вимагають реальної поінформованості особи про економічні наслідки прийнятого рішення. Така згода не презюмується з факту підписання документів і підлягає перевірці судом за сукупністю об`єктивних критеріїв, зокрема: видимості ризику до приєднання, індивідуалізації умов, часової узгодженості документів, належного підтвердження волевиявлення, прозорості механізму формування боргу та передбачуваності його наслідків. За відсутності доведеності цих критеріїв суд не має підстав вважати, що споживач надав усвідомлену згоду на відповідні фінансові наслідки.

Суд враховує, що діяльність із надання споживчих кредитів є професійною та регульованою діяльністю на ринку фінансових послуг. Відповідно до Законів України «Про споживче кредитування», «Про фінансові послуги та фінансові компанії», «Про організацію формування та обігу кредитних історій», «Про банки і банківську діяльність», Постанови Правління Національного банку України від 11.06.2018 № 64 «Про затвердження Положення про організацію системи управління ризиками в банках України та банківських групах», Положення про авторизацію надавачів фінансових послуг та умови провадження ними діяльності з надання фінансових послуг, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29.12.2023 № 199, Постанови Правління Національного банку України від 30.06.2016 № 351 «Про затвердження Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями» та інших нормативно-правових актів Національного банку України щодо управління ризиками, обліку операцій та зберігання інформації, професійний кредитор зобов`язаний формувати, вести та зберігати кредитну документацію (справу/досьє) щодо кожного кредитного зобов`язання. Такий обов`язок є імперативним та становить невід`ємну складову належної та добросовісної підприємницької практики на ринку споживчого кредитування. Кредитна справа (досьє) може вестися у паперовій або електронній формі залежно від організації діяльності кредитора, однак незалежно від форми ведення вона повинна забезпечувати можливість перевірки всіх істотних етапів кредитних правовідносин, зокрема ідентифікації споживача, оцінки його кредитоспроможності, укладення договору, фактичного отримання кредитних коштів, належності платіжного засобу позичальнику, обліку заборгованості, управління кредитним ризиком, супроводження кредитного активу та подальшого відступлення права вимоги. Відомості щодо фактичного отримання споживачем кредитних коштів є складовою такої кредитної справи/досьє та повинні існувати незалежно від виникнення судового спору. За таких умов суд оцінює докази, що походять із кредитної справи/досьє або повинні були бути сформовані та збережені у її складі. Водночас судовий розгляд не призначений для створення, доповнення чи формування тих складових кредитної справи (досьє), які професійний кредитор був зобов`язаний сформувати та зберігати під час здійснення своєї господарської діяльності. Саме по собі посилання на відсутність таких відомостей, необхідність їх додаткового отримання або неможливість їх подання до суду не узгоджується з моделлю належної та добросовісної підприємницької практики професійного кредитора, для якого формування та ведення кредитної справи/досьє є імперативним обов`язком, а не дією, що здійснюється лише у зв`язку з виникненням судового спору.

Відсутність у кредитора відомостей, які за своєю природою повинні міститися у кредитній справі/досьє, не може розглядатися як звичайний процесуальний недолік, що усувається шляхом звернення до суду.

Суд не може використовуватися як інструмент формування кредитної справи (досьє), усунення недоліків її ведення або отримання відомостей, які професійний кредитор був зобов`язаний мати та зберігати у межах своєї звичайної господарської діяльності. Протилежний підхід фактично означав би перекладення на суд частини функцій професійного кредитора та використання судового механізму як елемента процесу кредитування, управління кредитним ризиком і документального супроводження кредитного активу, що не належить до компетенції суду.

4.1. Характер правовідносин.

Суд встановив, що позивач заявив вимоги з договору споживчого кредиту № 13.07.2023-020000025 від 13.07.2023. За змістом поданих матеріалів кредит був призначений для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Тому суд кваліфікує спір як спір у сфері споживчого кредитування.

За договором № 13.07.2023-020000025 зазначено разове надання кредиту у сумі 10 000 грн. 00 коп. строком на 112 днів. Подані матеріали не дають підстав кваліфікувати цей договір як кредитну лінію. Ознак мікрокредиту у значенні ч. 4 ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування» суд не встановив, оскільки сума кредиту за заявленим договором становить 10 000 грн. 00 коп.

Суд відокремлює кредит як суму коштів від кредитування як юридичного процесу. Наявність у документах суми 10 000 грн. 00 коп. сама по собі не доводить виникнення боргу в цій сумі, якщо позивач не довів належними доказами фактичну видачу такої суми, порядок її обліку, рух коштів, погашення або відсутність погашення, а також прозорий розрахунок залишку.

4.2. Доводи позивача та їх оцінка.

Позивач стверджує, що 16.04.2023 між сторонами укладено кредитний договір № 16.04.2023-100000649 на суму 8 000 грн. 00 коп., а 13.07.2023 цей договір переоформлено шляхом укладення кредитного договору № 13.07.2023-020000025 на суму 10 000 грн. 00 коп.

Суд бере до уваги, що матеріали містять квитанцію про виплату 8 000 грн. 00 коп. саме за договором № 16.04.2023-100000649. Водночас позов заявлено не за цим договором, а за договором № 13.07.2023-020000025. Доказу фактичного перерахування відповідачу 10 000 грн. 00 коп. за договором № 13.07.2023-020000025 позивач не подав. Доказу бухгалтерського або банківського переоформлення заборгованості з договору від 16.04.2023 у нове зобов`язання від 13.07.2023 позивач також не подав.

Суд враховує, що позивач пояснює невідповідність договорів механізмом зарахування зустрічних однорідних вимог. Водночас такий механізм не звільняє кредитодавця від обов`язку довести кожен елемент формування нового зобов`язання, включаючи суму, підставу та облікове відображення такого зарахування. У поданих матеріалах ці обставини належними доказами не підтверджені.

Позивач стверджує, що відповідач 13.07.2023 отримав кредитні кошти у розмірі 10 000 грн. 00 коп.

Суд не приймає цей довід як доведений. У матеріалах є умови договору, анкета, таблиця платежів і довідка-розрахунок, однак немає перевірюваного документа про фактичне зарахування 10 000 грн. 00 коп. відповідачу 13.07.2023 або в іншу дату за договором № 13.07.2023-020000025. Суд не може замінити доказ видачі кредиту формулюванням договору про те, що кредит надано, або довідкою самого кредитодавця про наявність боргу.

Позивач стверджує, що відповідач підписав договір одноразовим ідентифікатором H348.

Суд бере до уваги, щщо матеріали містять друковані зображення сторінок із зазначенням коду H348, фінансового номера 0953898888 та дати 13.07.2023. Водночас позивач не подав службові записи інформаційної системи кредитодавця про створення коду, відправлення повідомлення, доставку повідомлення на номер відповідача, введення коду, дату, час, технічні параметри сеансу, пристрою або програми, з якої відбулося підтвердження. Тому суд не має перевірюваного технічного ланцюга прийняття умов саме відповідачем.

Позивач посилається на проходження відповідачем ідентифікації через систему банківської ідентифікації Національного банку України.

Суд бере до уваги, що подані відомості містять персональні дані відповідача, а також що позивач є абонентом-надавачем послуг цієї системи. Однак ідентифікація особи як така не є тотожною доведенню того, що ця особа прийняла конкретні умови договору № 13.07.2023-020000025, отримала один з оригіналів договору, отримала кредитні кошти та не здійснила погашення. Ідентифікація є лише однією з ланок процесу, а не доказом усього кредитного зобов`язання.

Позивач посилається на довідку-розрахунок, у якій зазначено борг 11 119 грн. 96 коп.

Суд оцінює цю довідку як внутрішній підсумковий документ позивача. Вона містить кінцевий результат, однак не містить поопераційного руху коштів, не показує кожне зарахування, кожне погашення, дату і спосіб формування залишку, а також не дає змоги перевірити, як саме з 13.07.2023 по 01.11.2023 утворилися 1 119 грн. 96 коп. процентів. Така довідка не замінює первинні облікові дані і не доводить тіло кредиту за договором № 13.07.2023-020000025.

Позивач стверджує, що строк повернення настав, а відповідач зобов`язання не виконав.

Суд не може визнати цей довід достатнім, оскільки прострочення є похідним від доведення належного виникнення зобов`язання, фактичного надання кредиту, визначеного строку повернення, настання строку та наявності непогашеного залишку. За відсутності перевірюваного доказу видачі 10 000 грн. 00 коп. і поопераційного розрахунку прострочення заявленої суми не доведено.

4.3. Доводи відповідача та їх оцінка.

Відповідач відзиву, письмових пояснень, доказів або заперечень не подав.

Суд не розцінює неподання відповідачем відзиву як визнання позову. У споживчому кредитному спорі професійний кредитодавець повинен довести позовні вимоги належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами незалежно від процесуальної активності відповідача.

4.4. Відповідь на відзив та її оцінка.

Відповідь на відзив не подавалася, оскільки відзив відповідач не подав. Підстав для оцінки цього процесуального документа немає.

4.5. Переддоговірне інформування.

У матеріалах є паспорт споживчого кредиту, таблиця обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки, а також текстові підтвердження щодо ознайомлення з умовами кредитування.

Водночас позивач не подав службових записів про фактичне відкриття відповідачем відповідного паспорта, дату і час його показу, спосіб передання споживачу одного з оригіналів договору та додатків, підтвердження отримання такого примірника саме відповідачем у спосіб, який дозволяє ідентифікувати отримувача. Тому переддоговірне інформування як реальна дія щодо конкретного споживача доведене лише формально і не доведене у повному перевірюваному обсязі.

4.6. Оцінка кредитоспроможності.

У додатку до анкети позичальника зазначено контактні дані, фінансовий номер телефону, контактну особу та бажану суму кредиту. Проте матеріали не містять результату оцінки кредитоспроможності відповідача, методики такої оцінки, даних про доходи, витрати, інші зобов`язання або рішення кредитодавця за результатом оцінки.

Отже, виконання кредитодавцем обов`язку оцінити кредитоспроможність відповідача до укладення договору № 13.07.2023-020000025 не доведено.

4.7. Індивідуальна оферта та істотні умови.

Матеріали містять пропозицію про укладення кредитного договору, підтвердження укладення договору, додаток до анкети, паспорт споживчого кредиту і таблицю платежів. Ці документи містять суму 10 000 грн. 00 коп., строк 112 днів, процентну ставку 0,1 відсотка за день, реальну річну процентну ставку 44,54 відсотка та орієнтовну загальну вартість кредиту 10 640 грн. 22 коп.

Разом з тим позивач не подав перевірюваного технічного підтвердження того, що саме ця редакція документів була показана відповідачу до моменту приєднання, із зазначенням дати, часу, номера редакції та контрольного цифрового відбитку даних. Ризик невизначеності редакції умов несе кредитодавець.

4.8. Належний акцепт.

У матеріалах є зазначення про код H348 та про підписання одноразовим ідентифікатором. Однак немає службових записів інформаційної системи кредитодавця про надсилання, доставку і введення цього коду, немає даних про технічний сеанс підтвердження, немає первинних цифрових даних, які дозволяли б перевірити подію акцепту.

Суд не заперечує можливість укладення кредитного договору в електронній формі. Проте в судовому спорі кредитодавець повинен довести не абстрактну можливість такого укладення, а конкретну подію прийняття саме цих умов саме цим споживачем. У цій справі така подія не доведена у повному перевірюваному обсязі.

4.9. Контроль хронології та редакцій.

За матеріалами справи дата приєднання за договором № 13.07.2023-020000025 зазначена як 13.07.2023 16:41. Дата набрання чинності пропозицією також зазначена як 13.07.2023.

Однак позивач не подав службового знімка редакції документів, показаних відповідачу до приєднання, із датою, часом, номером редакції та контрольним цифровим відбитком даних. Тому суд не має можливості перевірити незмінність і тотожність редакції умов, поданих до суду, редакції умов, яка була доступна відповідачу до прийняття пропозиції.

4.10. Електронна модель доказування.

Позивач посилається на дистанційне укладення договору, одноразовий ідентифікатор H348 та ідентифікацію через систему банківської ідентифікації Національного банку України.

Подання документів через електронний спосіб звернення до суду саме по собі не робить їх первинними електронними доказами. У матеріалах переважно наявні роздруковані тексти або зображення сторінок без первинних цифрових даних.

Якщо професійний кредитодавець обирає дистанційну модель обслуговування, саме він повинен зберігати й подавати суду перевірюваний електронний ланцюг: службові записи про показ документів, створення і доставку одноразового коду, введення коду, дату, час, технічні параметри сеансу, передання примірника договору споживачу, а також контрольний цифровий відбиток показаної редакції документів.

У цій справі такий ланцюг не подано.

4.11. Фактична видача кредиту.

Суд встановив, що позивач не посилається на окреме перерахування відповідачу 10 000 грн. 00 коп. за договором № 13.07.2023-020000025, а обґрунтовує виникнення цього зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог між новим та попереднім договорами.

Подані матеріали містять доказ фактичної виплати 8 000 грн. 00 коп. за договором № 16.04.2023-100000649, однак не містять:

розрахунку припинення попереднього зобов`язання;

облікового документа, який відображає суму зарахування;

пояснення різниці між 8 000 грн. 00 коп. та 10 000 грн. 00 коп.;

даних про складові, за рахунок яких сформовано нову суму зобов`язання;

первинного бухгалтерського або банківського запису про таке зарахування.

Саме по собі посилання на зарахування зустрічних однорідних вимог без розкриття його механіки, дати, підстав та суми не дає змоги перевірити факт виникнення тіла кредиту у розмірі 10 000 грн. 00 коп., сам факт припинення попереднього зобов`язання не доводить виникнення нового у більшому розмірі без розкриття його складових.

За відсутності перевірюваних даних про кожну складову такого зарахування суд не може встановити, чи існує заявлений борг, у якому розмірі він існує та з яких саме операцій він сформований.

Отже, факт формування тіла кредиту за договором № 13.07.2023-020000025 у сумі 10 000 грн. 00 коп. не доведено.

4.12. Післяукладене інформування.

Матеріали не містять доказів післяукладеного інформування відповідача про стан заборгованості, нарахування процентів, строки платежів, прострочення або інші істотні обставини виконання договору № 13.07.2023-020000025.

Отже, виконання обов`язків кредитодавця щодо післяукладеного інформування не доведено.

4.13. Прострочення та достроковість.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що станом на 22.07.2024 утворилась заборгованість за договором № 13.07.2023-020000025 у розмірі 11 119 грн. 96 коп.

Матеріали не містять окремої вимоги про дострокове повернення кредиту або доказів дотримання процедури, передбаченої ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування». Водночас за змістом поданих матеріалів позивач посилається на закінчення строку кредитування 112 днів, а не на дострокове повернення.

Однак навіть за відсутності питання достроковості прострочення не може вважатися доведеним, оскільки позивач не довів фактичну видачу 10 000 грн. 00 коп. за договором № 13.07.2023-020000025 і не подав поопераційного розрахунку руху коштів.

4.14. Розрахунок заборгованості.

Довідка-розрахунок містить лише три підсумкові показники: 10 000 грн. 00 коп. основного боргу, 1 119 грн. 96 коп. процентів, разом 11 119 грн. 96 коп.

Такий документ не є поелементним розрахунком у процесуальному значенні, оскільки не містить послідовного обчислення за датами, не показує кожне нарахування, кожний платіж, залишок після кожної операції, формулу і базу нарахування, а також не підтверджує відсутність погашень.

Довідка-розрахунок не містить розкриття операції зарахування зустрічних однорідних вимог, на яку посилається позивач, та не дає змоги встановити, яким чином сформовано базову суму 10 000 грн. 00 коп. як тіло кредиту. За відсутності такого розкриття розрахунок не є перевірюваним.

Суд також звертає увагу, що у договорі № 13.07.2023-020000025 орієнтовна загальна вартість кредиту за строк користування зазначена як 10 640 грн. 22 коп., тоді як позивач заявляє до стягнення 11 119 грн. 96 коп. Сам по собі цей факт не виключає можливості існування більшої заборгованості, але потребує чіткого поелементного пояснення. Такого пояснення позивач не подав.

4.15. Межа усвідомленої згоди.

У споживчому кредитуванні межа усвідомленої згоди споживача є межею допустимого стягнення. Економічний ризик стає видимим не тоді, коли його описали, а тоді, коли його неможливо не побачити.

У матеріалах є друковані документи, які містять суму кредиту, строк, проценти, реальну річну процентну ставку та графік платежів. Проте немає перевірюваного доказу того, що саме ці документи у саме такій редакції були показані відповідачу до приєднання і що відповідач отримав один з оригіналів договору та додатків у спосіб, який дозволяє ідентифікувати отримувача.

Крім того, межа усвідомленої згоди не може бути ширшою за фактично доведену видачу коштів. Оскільки позивач не довів фактичну видачу 10 000 грн. 00 коп. за договором № 13.07.2023-020000025, суд не має підстав визначати заявлений борг як наслідок усвідомленої згоди відповідача на саме такий економічний ризик.

4.16. Підсумок оцінки доказів.

Позивач довів факт свого статусу юридичної особи та професійного кредитодавця, факт існування друкованих матеріалів щодо двох кредитних договорів, факт виплати 8 000 грн. 00 коп. за договором № 16.04.2023-100000649, факт формального зазначення коду H348 у матеріалах щодо договору № 13.07.2023-020000025, а також факт складення довідки-розрахунку на суму 11 119 грн. 96 коп.

Водночас позивач не довів повний ланцюг споживчого кредитування за договором № 13.07.2023-020000025: не подав перевірюваного технічного ланцюга акцепту; не подав службового знімка редакції документів, показаних відповідачу до приєднання; не довів передання відповідачу одного з оригіналів договору та додатків; не довів оцінку кредитоспроможності; не подав первинного доказу видачі 10 000 грн. 00 коп. за договором від 13.07.2023; не подав поопераційного розрахунку боргу; не довів післяукладене інформування.

Оскільки позивач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами повний ланцюг споживчого кредитування як юридичний процес, суд не має підстав вважати доведеним його результат у вигляді заявленої заборгованості.

Зарахування як спосіб виконання зобов`язання не звільняє сторону від обов`язку довести склад і розмір зарахованих вимог; за відсутності такої доведеності результат зарахування вважається недоведеним.

5.Висновки.

Інститут споживчого кредитування має суспільну вагу, оскільки забезпечує доступ громадян до фінансових послуг і водночас впливає на довіру до фінансової системи та порядок на ринку фінансових послуг. Саме тому захист споживача у кредитних правовідносинах суд розглядає як складову публічного порядку: держава встановила для фінансових установ як професійних кредиторів підвищені вимоги прозорості, відповідального надання кредиту та перевірності нарахувань, бо для них кредитування є підприємницькою практикою. У цьому значенні публічний порядок означає не абстрактну категорію, а вимогу забезпечити дію обов`язкових правил поведінки професійного кредитодавця на ринку фінансових послуг, встановлених законом для захисту слабшої сторони та для підтримання фінансового порядку. У такій моделі професійний кредитор зобов`язаний дотримуватися не окремих зручних положень, а законодавства про споживче кредитування у його цілісності, підтверджуючи це належними доказами. Тому суд не погоджується з формулою, за якою наявність підсумкової суми боргу сама по собі автоматично означає стягнення всіх нарахувань, а перевіряє, чи кредитодавець виконав обов`язкові вимоги, спрямовані на прозорість умов і реальну поінформованість споживача. Якщо позивач не довів виконання таких вимог або не надав перевірного розрахунку, суд має підстави відмовити у позові повністю чи частково навіть без заяв слабшої сторони, оскільки рішення у таких справах впливає не лише на приватний інтерес сторін, а й на суспільний інтерес у підтриманні фінансового порядку та недопущенні практик, що підривають довіру до ринку фінансових послуг.

Підстав для повного задоволення позову немає, оскільки позивач не довів належне виникнення, виконання та порушення зобов`язання за договором № 13.07.2023-020000025 у заявленому розмірі.

Підстав для часткового задоволення позову в межах тіла кредиту немає, оскільки позивач обґрунтовує виникнення зобов`язання за договором № 13.07.2023-020000025 не прямою виплатою коштів, а зарахуванням зустрічних однорідних вимог із попереднім договором. Разом з тим позивач не довів належними доказами механізм, обсяг та результат такого зарахування, що унеможливлює встановлення факту виникнення та розміру тіла кредиту.

Факт виплати 8 000 грн. 00 коп. за договором № 16.04.2023-100000649 не доводить автоматично тіло боргу 10 000 грн. 00 коп. за іншим договором від 13.07.2023. Суд не може стягувати заборгованість за договором, який не є предметом позову, і не може самостійно конструювати інший предмет або іншу підставу позову замість позивача.

Відмова у задоволенні позову з підстав недоведеності заявлених вимог не позбавляє позивача права на інше звернення до суду з іншими вимогами, за інший період, з іншим предметом або з іншою підставою, якщо такі вимоги ґрунтуватимуться на належних і достатніх доказах та не порушуватимуть принцип остаточності судового рішення.

Судові витрати.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, понесені позивачем, залишаються за позивачем. Підстав для стягнення судового збору з відповідача немає.

Керуючись ст. 6, 525, 526, 530, 610, 627, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. 2, 8, 9, 10, 11, 13, 16, 21 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 415 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, ст. 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 274, 280 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 11 119 грн. 96 коп., з яких 10 000 грн. 00 коп. основний борг, 1 119 грн. 96 коп. проценти відмовити.

Судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп. залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_2 .

Суддя: І.Е. Бондаренко