Ухвала суду № 137189778, 03.06.2026, Снятинський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 351/1911/25

Номер провадження №1-кп/351/122/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Снятин

Снятинський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Снятинського районного суду Івано-Франківської області кримінальне провадження № 12024091230000167, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.03.2024, про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 310 КК України та про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 310 КК України,

встановив:

У провадженні Снятинського районного суду Івано-Франківської області знаходиться кримінальне провадження № 12024091230000167, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.03.2024, про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 310 КК України та ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 310 КК України.

У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 заявив усне клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими, обґрунтовуючи тим, що при вирішенні клопотань слідчих про надання дозволу на проведення обшуків у кримінальному провадженні, ухвали винесені слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання. У вказаних ухвалах зазначено, що фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питання слідчим суддею про надання дозволу на проведення обшуку не здійснювалося, у зв`язку з неприбуттям в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні. Однак, в силу вимог п. 4 ч. 3 ст. 87 КПК України, докази, що були отримані під час виконання цих ухвал про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи є недопустимими. Посилався на позицію Верховного Суду, викладену в Постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19.01.2026 у справі № 336/4830/22. Просив визнати докази, що були отримані під час виконання ухвал про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, а саме протоколи обшуку, постанови про визнання предметів речовими доказами, здобуті під час проведення обшуків на підставі ухвал слідчого судді Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/349/25, від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/350/25, від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/351/25, від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/352/25, від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/353/25, від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/354/25, від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/355/25, від 30 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження №1-кс/351/364/25, очевидно недопустимими.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні заявила аналогічне усне клопотання про визнання доказів очевидно не допустимими з тих же підстав.

Прокурор у судовому засіданні ОСОБА_3 заперечував проти задоволення клопотання захисників.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши доводи клопотань захисників та оцінивши їх на предмет обґрунтованості, суд дійшов таких висновків.

За змістом ст. 84 КПК України (далі КПК) доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 87 КПК недопустимими є докази, що були отримані під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.

Згідно з ч. 2 ст. 89 КПК у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

При цьому системний аналіз ст. 89 КПК дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК є безумовною підставою визнання його недопустимим.

Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінально процесуальними правовідносинами.

Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в інформаційному листі №223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 «Про деякі питання здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст.87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).

Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (Постанова ККС ВС від 29.09.2020 у справі № 601/1143/19).

У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.

У зв`язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.

Із врахуванням зазначеного саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: (1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) у випадках, коли: 1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і 2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; (2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч.1 ст.89 КПК) якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: 1) тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; 2) зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.

При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (Постанова ККС ВС від 25.09.2018 у справі 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з`ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі №334/5670/18).

Так, як зазначав вище суд, очевидна недопустимість доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) може бути встановлена за повідомленням сторін кримінального провадження, які приймають участь у змагальному процесі (ст.22 КПК), отже сторона, яка заявила про очевидну недопустимість доказу має відстояти та довести свою позицію перед судом, який, у відповідності до положень ч.6 ст.22 КПК, виконує роль незалежного арбітра та лише створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, зберігаючи при цьому об`єктивність та неупередженість. На підтвердження своєї позиції, в разі звернення до суду з таким клопотанням, сторона має довести перед судом, що докази, які сторона просить визнати очевидно недопустимими, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і, їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду.

У правовій позиції ВП Верховного Суду від 31.08.2017р. в справі № 756/10060/17 зазначено що у разі визнання очевидної недопустимості доказу необхідно встановлювати, які наслідки має певне порушення формальних вимог процесуального закону насамперед для прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та/або Конституцією України, в чому це порушення виражалося.

Отже, сторона, яка стверджує про істотні процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати яким чином вони перешкоджали забезпеченню та реалізації прав і свобод особи, та що ці порушення призвели до очевидної недопустимості доказів.

Натомість таких доказів сторона захисту суду не надала, переконливих доводів та обґрунтувань не навела, хоча з урахуванням засад диспозитивності та змагальності кримінального провадження мала для цього всі права.

Оцінюючі наведені захисниками ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у клопотанні доводи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для твердження про очевидну недопустимість протоколів обшуку, постанов про визнання предметів речовими доказами, здобутих під час проведення обшуків на підставі ухвал слідчого судді Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/349/25, від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/350/25, від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/351/25, від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/352/25, від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/353/25, від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/354/25, від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/355/25, від 30 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження №1-кс/351/364/25, оскільки клопотання захисників зводяться до оцінки процесуальних порушень, вчинених на думку захисників під час проведення досудового розслідування, які на переконання суду на цій стадії судового розгляду очевидно недопустимими не є в розумінні ч. 3 ст. 87 та ч. 2 ст. 89 КПК України.

Суд звертає увагу, що в Постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19.01.2026 у справі № 336/4830/22, на яку посилалися захисники, обґрунтовуючи заявлені в судовому засіданні клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими, зазначено: «…у тих випадках, коли в законі йдеться про те, що участь когось із учасників є обов`язковою, це чітко визначено в його приписах шляхом використання формулювань «за обов`язкової участі», «лише за участю». Колегія суддів не вважає, що використання в законі формулювання «за участю» є тотожним формулюванню «за обов`язкової участі».

Вочевидь вказівка на те, що розгляд клопотання здійснюється за участі певного учасника, зумовлює обов`язок суду повідомити сторону обвинувачення про судовий розгляд, який має бути проведено у визначеному КПК порядку й строки.

Щодо застосування судом технічних засобів фіксування кримінального провадження, то об`єднана палата наголошує, що участь слідчого або прокурора під час розгляду клопотання про обшук зобов`язує слідчого суддю відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК здійснювати такий розгляд з фіксуванням за допомогою технічних засобів кримінального провадження в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. У протилежному випадку, а саме у разі незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов`язковим, відповідна процесуальна дія та отримані внаслідок її вчинення результати визнаються недійсними (ч. 6 ст. 107 КПК).»

Аналіз наведеної правової позиції вказує на те, що слідчий суддя розглядає клопотання слідчого про проведення обшуку з обов`язковим фіксуванням за допомогою технічних засобів кримінального провадження у разі, якщо у судовому засіданні бере участь слідчий та/або прокурор.

Аналогічний за змістом висновок наведений в Ухвалі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10.03.2026 у справі № 991/1214/26, де вказано: «Відповідно до положень КПК, вказівка у відповідній нормі на те, що розгляд клопотання здійснюється за участі певного учасника, зумовлює обов`язок суду повідомити сторону обвинувачення про судовий розгляд, який має бути проведено у визначеному КПК порядку й строки, а участь слідчого або прокурора під час розгляду клопотання про обшук зобов`язує слідчого суддю здійснювати такий розгляд з фіксуванням за допомогою технічних засобів кримінального провадження в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. У протилежному випадку, а саме у разі незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов`язковим, відповідна процесуальна дія та отримані внаслідок її вчинення результати визнаються недійсними.

Враховуючи істотність втручання в права і свободи, гарантовані Конвенцією, законодавцем у ст. 87 КПК встановлено спеціальну підставу до визнання доказів недопустимими як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Таким чином, в аспекті реалізації приписів частин 4, 6 ст. 107 КПК у їх взаємозв`язку із положеннями п. 4) ч. 3 ст. 87 КПК, ч. 3 ст. 233 КПК та ч. 4 ст. 234 цього Кодексу, постановлення ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи слідчим суддею за участю слідчого або прокурора без проведення повної технічної фіксації засідання тягне за собою відповідно до п. 4) ч. 3 ст. 87 КПК визнання доказів, що були отримані під час виконання такої ухвали, недопустимими.

Саме на такий підхід щодо правозастосування положень п. 4) ч. 3 ст. 87, ч. 4 ст. 234 КПК орієнтує Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду, відповідно до висновків, викладених у постанові від 19.01.2026, ухваленій у справі № 336/4830/22, провадження № 51 - 1139 кмо 25.»

Виходячи з наведеної правової позиції та беручи до уваги обставини у цій справі, з яких вбачається що під час розгляду слідчим суддею клопотань слідчого про проведення обшуків у судовому засіданні не брали участі слідчий та/або прокурор, у слідчого судді не виникало обов`язку здійснювати такий розгляд з фіксуванням за допомогою технічних засобів кримінального провадження.

Слід також зазначити, що визнавши докази за клопотанням сторони захисту недопустимими до видалення суду до нарадчої кімнату для ухвалення остаточного судового рішення не забезпечить виконання завдань та засад кримінального провадження, а саме змагальності сторін, свободи в поданні ними суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості.

Європейський суд з прав людини звернув увагу, що основним аспектом права на справедливий судовий розгляд є те, що кримінальне провадження, в тому числі елементи такого провадження, пов`язані з процедурою, повинні бути змагальними. Право на змагальність означає, що в кримінальному провадженні як стороні обвинувачення, так і стороні захисту повинна забезпечуватись можливість бути обізнаною про факт подання іншою стороною зауважень та коментувати подані зауваження та докази (рішення у справі «Брандштеттер (Brandstetter) проти Австрії»).

З урахуванням викладеного, якщо суд висловить свою позицію щодо цих доказів на цьому етапі, то це в цілому може поставити під сумнів неупередженість суду і здатності його об`єктивно розглянути кримінальне провадження, а тому питання допустимості вказаних доказів слід вирішити в нарадчій кімнаті під час ухвалення остаточного судового рішення у сукупності з усіма обставинами встановленими в ході розгляду кримінального провадження, з дотриманням вимог частини першої статті 89 Кримінального процесуального кодексу України.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні захисниками, безумовно підлягають оцінці при наданні судом оцінки доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначених в ньому доказів.

Враховуючи викладене вище у всій сукупності, суд вважає, що клопотання захисників про визнання доказів очевидно недопустимими задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 22, 84, 87, 89, 369-372 КПК України суд,

постановив:

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 та клопотання захисника ОСОБА_7 про визнання протоколів обшуку, постанов про визнання предметів речовими доказами, здобутих під час проведення обшуків на підставі ухвал слідчого судді Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/349/25, від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/350/25, від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/351/25, від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/352/25, від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/353/25, від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/354/25, від 26 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження № 1-кс/351/355/25, від 30 вересня 2025 року у справі № 351/2169/24 провадження №1-кс/351/364/25, очевидно недопустимими доказами - відмовити.

Вирішити питання недопустимості вказаних доказів в порядку, визначеному ч. 1 ст. 89 КПК України, з урахуванням всіх досліджених судом доказів.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали оголошено 08.06.2026 о 11:40 год.

Суддя ОСОБА_8