Рішення № 137189604, 08.06.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/21179/25

Провадження № 2/344/1962/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді Бабій О.М.,

секретарів Волощук Є.Ю., Семенюка А.В.,

за участі представника позивача Графченко І.А., представника відповідачки Івасишин З.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватне підприємство «Прикарпаття і К» про визнання правочину недійсним та визнання права власності на майно, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року адвокат Графченко Ірина Альфредівна в інтересах ОСОБА_1 звернулась в суд із наведеним позовом, вимогами якого просила суд: визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги від 23.08.2022 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину майнових прав на апартаменти № НОМЕР_1 загальною площею 94,95 кв.м., розташовані на 10-му поверсі за адресою: АДРЕСА_1 згідно Договору № 94 про участь у будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення на АДРЕСА_1 від 23.04.2014 року укладеному між приватним підприємством «Прикарпаття і К» та ОСОБА_2 .

За підставу позовних вимог зазначила, що батьком позивачки є ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 10.04.2023 року позивачка подала заяву про прийняття спадщини після смерті батька, як спадкоємець першої черги за законом. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є позивачка та відповідачка ОСОБА_2 - дружина спадкодавця, у рівних частках, по 1/2 частці у спадковому майні.

Після смерті батька позивачу стало відомо, що 23.04.2014 року між ОСОБА_2 та ПП «Прикарпаття і К» було укладено Договір № 94 про участь у будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_1 . Предметом зазначеного договору є апартаменти № НОМЕР_1 загальною площею 94,95 кв.м розташовані на 10-му поверсі, що складаються з трьох кімнат.

22.06.2023 р. позивачу було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на такі об`єкти: об`єкт незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку загальною площею 0,0762 га,- кадастровий помер 2625887800020020014 урочище «Під горою», територія Черніївської сільської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області; земельну діляшку площею 0,06 га, кадастровий номер 2625887800:002:1006, урочище «Під горою», територія Черніївської сільської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Таким чином, майно, яке було оформлено на відповідачку ОСОБА_2 у період шлюбу до складу спадщини не увійшло.

Надалі позивачці стало відомо, що після смерті ОСОБА_5 , відповідачка ОСОБА_2 , терміново уклала 23.08.2022 року договір про відступлення права вимоги, за яким передала новому кредиторові ОСОБА_3 право вимоги за Договором N 94 від23.04.2014 р., укладеним між нею та ПП «Прикарпаття і К».

Згідно п. l.1. Договору про відступлення права вимоги Первісний кредитор передає Новому кредиторові, а Новий кредитор приймає право вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за Договором № 94 про участь в будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 по АДРЕСА_1 від 23.04.2014 року укладеними між Первісним кредитором та ПП «Прикарпаття і K».

Відповідно до Договору Новий кредитор сплачує Первісному кредитору винагороду у розмірі 474 750 гривень. Таким чином, одразу після смерті чоловіка - ОСОБА_4 - до моменту оформлення спадкових прав спадкодавцями ОСОБА_2 відчужила спірне майно, яке було придбане у шлюбі з померлим та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Позивачка вже зверталася до суду за захистом порушених прав. Так, рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28.05.2025 у справі № 344/24248/23 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації 1/4 дійсної ринкової вартості відчуженого майна задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 795 799,75 грн. компенсації та 169 440,75 грн. судових витрат. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09.10.2025р. зазначене рішення скасовано, у задоволенні позову відмовлено з підстав неправильного способу захисту. Апеляційний суд вказав, що Позивачка має право на спадкування майнових прав спадкодавця як кредитора-забудовника (ст. 1218 ЦК України), а не на стягнення вартості об`єкта незавершеного будівництва, право власності на який спадкодавцем не оформлювалось. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду встановлено обставини, які мають преюдиційне значення для розгляду даної справи і не підлягають доказуванню наново.

Майнові права за Договором № 94 від 23.04.2014 p. на апартаменти № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 набуті подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, а тому належать їм на праві спільної сумісної власності з презумпцією рівності часток - по 1/2 кожному. Після смерті ОСОБА_4 його 1/2 частка у спільному майні увійшла до складу спадщини та перейшла до спадкоємців першої черги за законом - доньки ОСОБА_1 та дружини ОСОБА_2 - по 1/4 кожному.

Позивач, вчасно подавши заяву про прийняття спадщини, набула права на 1/4 частку у праві вимоги за Договором № 94 з моменту відкриття спадщини незалежно від видачі свідоцтва.

Таким чином, на час життя батька Позивачки розпорядження спільним майно могло бути здійснено виключно за згодою подружжя, а після смерті батька Позивачки, за згодою спадкоємця померлого,

Відчуження ОСОБА_2 100 % права вимоги - до оформлення спадщини без згоди Позивачки є незаконним та таким, що порушує речове право ОСОБА_1 , як спадкоємця та співвласника майнових прав.

Договір про відступлення права вимоги є фіктивним (фраудаторним) правочином, а тому має бути визнаний недійсним. Правочин, вчинений ОСОБА_2 щодо відчуження майна, придбаного у шлюбі з ОСОБА_4 , одразу після його смерті, має ознаки фраудаторного та був спрямований на позбавлення Позивачки можливості отримати спадкове майно у встановленому законом порядку. Укладення цих правочинів створило перешкоди для оформлення позивачкою її речових прав на спадщину. Згідно з Договором про відступлення права вимоги від 23.08.2022 р, ОСОБА_2 , передала новому кредиторові - ОСОБА_3 право вимоги за Договором №94 про участь у будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально побутового призначення АДРЕСА_1 , укладеним між ОСОБА_2 та ПП «Прикарпаття і К» 23.04.2014 року. Ціна договору про відступлення права вимоги становила 474 750 грн. Відповідно до звіту про незалежну оцінку майнових прав на спірні апартаменти від 12.04.2024 р., дійсна ринкова вартість зазначених апартаментів становить 3 183 199гpн. Зазначена обставина встановлена Постановою Івано-Франківського апеляційного суд від 09.10.2025 р. та мас преюдиційне значення для даної справи. Різниця між ринковою та договірною вартістю майнових прав становить понад 2,7 мли грн., що свідчить про очевидну не ринковість ціни та економічну необґрунтованість укладення даного правочину.

Відповідачка ОСОБА_2 , укладаючи спірний договір, переслідувала єдину мету створити перешкоди для спадкування позивачкою, шляхом штучного зменшення спадкової маси; відчуження спірного майна відбулося одразу після смерті спадкодавця - ОСОБА_4 , тобто в період до оформлення спадкових прав; відсутня будь-яка позитивна економічна мета від укладення спірного правочину, майнові права на апартаменти відчужені за ціною 474 750 rpн. при ринковій вартості 3 183 199 грн.; відсутня згода Позивачки як співвласника 1/4 частки у спільному майні.

Наведені фактичні обставини відповідають ознакам фраудаторності правочину, а саме: зловживання правом «на зло» (animus nocendi); економічна необґрунтованість та не ринкова, ціна; наявність прямого умислу па приховування майна від спадкоємця,

Таким чином, Договір про відступлення права вимоги від 23.08.2022 р. є фіктивним (фраудаторним), укладеним з метою приховування спільного майна подружжя та уникнення його спадкування Позивачкою, не спрямованим на реальне настання правових наслідків, а тому є недійсним.

30 грудня 2025 року представником відповідачки ОСОБА_2 адвокатом Івасишин З.З. подано відзив на позовну заяву в якому адвокат зазначила, що відповідачка позов не визнає, позов є безпідставний. позивачем обрано очевидно неправильний спосіб цивільного захисту з наступних підстав.

Позивач вже звертався до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації 1/4 дійсної ринкової вартості відчуженого майна - «апартаментів» № 94, загальною площею 94.95 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Проте постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09.10.2025р. у задоволенні позову у зазначеній частині відмовлено. Судом констатовано той факт, що належні та допустимі докази прийняття спірного об`єкту інвестування в експлуатацію як на час смерті спадкодавця, так і на час розгляду справи, суду не надані. Фактично встановлено, що «апартаменти» № 94, загальною площею 94.95 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 не є об`єктом цивільного обороту.

Стосовно можливості спадкування майнових прав на об`єкт інвестування, то судом в мотивувальній частині наведені передумови для таких дій, в тому числі зазначено, що «У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року в справі № 359/5719/17 зроблено висновок, що «нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлено право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої на підставі договору був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою». Зазначена Постанова апеляційного суду не оскаржувалася ОСОБА_1 .

Будівля за адресою: АДРЕСА_1 не тільки не є об`єктом цивільного обороту, як це встановлено судом, а, фактично є самочинним будівництвом.

Договір відступлення, який Позивач розцінює як фраудаторний правочин, є насправді договором про відступлення права вимоги (договором цесії) за договором № 94 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_1 від 23.04.2014 року, укладеного між Відповідачем та ПП «Прикарпаття і К».

Договір № 94 від 23.04.2014 ПП «Прикарпаття і К» не був виконаний ні у вказаний в договорі строк (2015 рік), ні на момент відступлення права вимоги новому кредитору.

«Апартаменти», не стали об`єктом цивільного обороту , внаслідок відсутності юридичної ознаки такої речі обов`язкової державної реєстрації прав (ст. 181 ЦК), мова може йти тільки про відступлення права вимоги коштів, які були сплачені первісним кредитором, що і зазначено у договорі про відступлення права вимоги від 23 серпня 2022 року.

Будинок, про який йдеться у договорі, так і не був введений в експлуатацію, відомості в державному реєстрі речових прав та ЄДЕССБ про нього відсутні, адреса не присвоєна. Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради відмовив замовнику в наданні містобудівних умов та обмежень для будівництва багатоквартирного житлового комплексу з вбудованими приміщеннями спортивно-громадського призначення, перша та друга черги.

Відповідно до п. 24 «Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461 для отримання сертифіката замовник (його уповноважена особа) подає до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву про прийняття в експлуатацію об`єкта та видачу сертифіката, до якої додається акт готовності об`єкта до експлуатації та документ або інформація (реквізити платежу) про внесення штати. До Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю Івано-Франківської міської ради навіть не надходило заяв щодо видачі сертифікату по вказаній будівлі.

Функціональне призначення земельної ділянки не відповідає намірам забудови. Вказана «скандальна» забудова неодноразово висвітлювалася в ЗМІ та була предметом розгляду судів різних інстанцій.

У разі здійснення самочинного будівництва об`єкта нерухомого майна інвестор, так само як і забудовник, не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (ст. 376 ЦК України). Постановою ВС КАС від 20 жовтня 2025 року у справі № 420/13307/23 зазначено, що законодавством не передбачено можливості звернення до суду з вимогою про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який не прийнято у встановленому законом порядку до експлуатації. У такому випадку об`єкт незавершеного будівництва ще не набув статусу нерухомого майна як об`єкта цивільного права. Виходячи з наведеного, у випадку самочинного будівництва незаконно відчужувати чи визнавати права власності на майнові права інвесторів у самочинне будівництво, в тому числі як спосіб незаконної легалізації такого самочинного будівництва.

Позивач, фактично тлумачить договір цесії як договір відчуження майнових прав на нерухомість, повністю ігноруючи правову природу договорів. У договорі цесії відсутній перехід речового права (власності), тому визнання такого договору правочином щодо відчуження нерухомості суперечить усталеній практиці Верховного Суду. Зокрема, практика ВС у справах № 910/22894/20, № 206/4841/20 та інших прямо вказує, що: Цесія не змінює об`єкта власності. Майнові права на нерухомість відчужуються лише за умови державної реєстрації.

ОСОБА_2 уклала не фраудаторний, а єдино можливий законний правочин з метою захисту своїх коштів від недобросовісного забудівника, причому за обставин, коли після смерті чоловіка існувала гостра потреба у сплаті його боргів.

Позивач жодного з чотирьох дефектів (змісту, форми, волі, суб`єктного складу) правочину, які впливають на його недійсність не наводить. Разом з тим, позивач вказує на «фіктивність», на думку Позивача, оспорюваного правочину. З даного приводу судова практика є усталеною. Саме Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

08 січня 2026 року представник позивачки адвокат Графченко І.А. надала відповідь на відзив, в якій зазначила, що майнові права на об`єкт незавершеного будівництва є самостійним об`єктом цивільних прав, цивільного обороту та спадкування. Предметом даного спору є саме майнові права, а не апартаменти як незавершений будівництвом об`єкт нерухомого майна. Майнові права на об`єкт незавершеного будівництва є самостійним об`єктом цивільних прав та цивільного обороту, незалежно від того, чи введений сам об`єкт в експлуатацію та чи зареєстроване право власності на нього.

Твердження представника відповідача Бєлоусової І.М. про те, що «апартаменти» не є об`єктом цивільного обороту, не спростовує позовних вимог, оскільки Позивач заявляє вимоги не щодо права власності на апартаменти як незавершений будівництвом об`єкт, а щодо визнання права власності на майнові права на об`єкт інвестування (об`єкт незавершеного будівництва). Відсутність доказів введення об`єкта в експлуатацію лише підтверджує, що право власності на нерухоме майно не виникло, однак майнові права інвестора продовжують існувати та можуть бути успадковані і захищені в судовому порядку.

Майнові права спадкодавця на об`єкт незавершеного будівництва входять до складу спадщини; такі майнові права є об`єктом цивільного обороту та судового захисту; спадкоємець має право на їх визнання у судовому порядку незалежно від того, чи введений об`єкт в експлуатацію та чи зареєстроване право власності на нього; доводи про «необоротоздатність апартаментів» не стосуються предмета спору та не впливають на правову природу майнових прав. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду встановлено преюдиційний факт наявності у спадкодавця майнових прав на апартаменти № 94.

Твердження про те, що «фактично встановлено, що «апартаменти» № 94 … не є об`єктом цивільного обороту», є необґрунтованим та таким, що не відповідає змісту судових рішень, ухвалених у справі № 344/24248/23. Ані рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28.05.2025р., ані постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09.10.2025р. не встановлено факту необоротоздатності апартаментів № 94 як об`єкта цивільного обороту та не зроблено відповідного правового висновку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив виключно з неправильності обраного способу захисту Позивача, зазначивши, що позивачка має право на спадкування майнових прав спадкодавця як кредитора-забудовника відповідно до статті 1218 ЦК України, а не на стягнення вартості об`єкта незавершеного будівництва, право власності на який спадкодавцем не було оформлено. При цьому апеляційним судом не вирішувалося питання правового режиму апартаментів як об`єкта цивільного обороту, не досліджувалася їх оборотоздатність і не робився висновок про їх виключення з цивільного обороту у розумінні статей 177, 178 ЦК України. Крім того, рішенням суду першої інстанції договір відступлення права вимоги було визначено як фраудаторний правочин, тобто таким, що вчинений на шкоду правам кредитора. Більше того, постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09.10.2025 встановлено преюдиційні обставини у розумінні статті 82 ЦПК України, а саме: наявність у спадкодавця майнових прав як кредитора-забудовника; можливість їх спадкування; належність саме такого способу захисту порушеного права Позивача. Таким чином, твердження про те, що судом «фактично встановлено» необоротоздатність апартаментів № 94, є довільним тлумаченням судових рішень, виходить за межі встановлених судом обставин та не має преюдиційного значення для розгляду даної справи.

Представник відповідачки ОСОБА_2 зазначає про самочинне будівництво та підміняє правові поняття. В даній справі предметом спору є майнові права інвестора, що виникли з договору та виконання ним своїх грошових зобов`язань, а не питання правового статусу будівництва як самочинного. Навіть гіпотетичні порушення забудовником містобудівного законодавства не нівелюють і не припиняють майнових прав інвестора, які виникли на підставі цивільно-правового договору та охороняються законом. Представник відповідачки ОСОБА_2 намагається підмінити спір про визнання права власності на 1/4 частку майнових прав інвестора спором про визнання права власності на не завершений об`єкт, що прямо суперечить як заявленим позовним вимогам, так і правовій позиції Верховного Суду, відповідно до якої: до моменту введення об`єкта в експлуатацію інвестор набуває саме майнові права, а не право власності на об`єкт незавершеного будівництва, і саме ці права підлягають судовому захисту.

Представник відповідачки ОСОБА_2 намагається ввести суд в оману щодо правової природи договору цесії та викривляє позицію Позивача. Твердження про те, що Позивач нібито тлумачить договір цесії як договір відчуження майнових прав на нерухомість, ігноруючи правову природу цесії як передачі права вимоги (статті 512516 ЦК України), є спотворенням позовних вимог та маніпуляцією нормами права. Насамперед, майнові права інвестора на об`єкт незавершеного будівництва (об`єкт інвестування) - є обмеженим речовим правом, яке включає право вимоги щодо завершення будівництва, введення в експлуатацію та набуття права власності в майбутньому (статті 177, 190, 316 ЦК України). Таким чином, цесія (відступлення права вимоги) в контексті майнових прав на нерухомість - є формою відчуження таких прав, оскільки передає саме майнове право як об`єкт цивільного обороту.

24 січня 2026 року представником відповідача ОСОБА_3 адвокатом Войцеховською Т.М. надано відзив на позовну заяву в якому представник відповідача зазначила, що позовна заява не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтованою, суперечить нормам права.

Позивач не є стороною оспорюваного правочину. На виконання правочину від 23 серпня 2022 року ОСОБА_3 були в день підписання передані кошти 474 750 грн. вказані в договорі. ОСОБА_3 не перебуває в родинних чи дружніх стосунках з ОСОБА_2 , а про існування Позивачки на момент укладення правочину йому взагалі не було відомо. Правочин від 23 серпня 2022 року виконаний, право вимоги відступлено, кошти за договором передано, сторони досягли саме таких юридичних наслідків які бажали. Жодних доказів, своїм твердженням Позивачка не надала. Стосовно постанови апеляційного суду, то в цій частині, позивач видає бажане за дійсне, жодної преюдиції, тим більше по відношенню до ОСОБА_3 у правовідносинах що склалися, вказана постанова не має, а навпаки вказує, що Позивачка у прагненні збагачення обирає нерелевантні способи захисту.

В судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримала з підстав наведених в позові, просила позов задоволити.

Представник відповідачки Бєлоусової І.Мв судовому засіданні позовні вимоги заперечила з підстав наведених у відзиві, просила в задоволені позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник в судові засідання не з`являлись, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, представник відповідача подала заяву в якій зазначила, що просить розгляд справи проводити без участі відповідача та його представника, в задоволені позову просить відмовити з підстав наведених у відзиві.

Представник третьої особи в судові засідання не з`являвся, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, пояснень не надав.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_2 батьком позивачки є ОСОБА_5 (а.с.20).

Відповідно до свідоцтва про шлюб № НОМЕР_3 позивачка отримала прізвище ОСОБА_1 (а.с.21).

Відповідно до свідоцтва про смерть № НОМЕР_4 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.22).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 22.06.2023 спадкоємцями ОСОБА_4 є позивачка та відповідачка по 1/2 частці в спадщині (а.с.23).

23.04.2014 року між ОСОБА_2 та ПП «Прикарпаття і К» було укладено Договір №94 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_1 . Предметом даного договору є апартаменти №94 заг. площею 94,95 кв.м. на 10 поверсі, що складаються з 3 кімнат, по АДРЕСА_1 (а.с.32)

23.08.2022 року ОСОБА_2 згідно Договору про відступлення права вимоги передала новому кредиторові ОСОБА_3 право вимоги за Договором №94 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення по АДРЕСА_1 від 23.04.2014 року, укладеним між ОСОБА_2 та ПП «Прикарпаття і К». Ціна договору складає 474 750 грн. (а.с.33).

Отже, відповідачка ОСОБА_2 одразу після смерті батька позивачки, не чекаючи закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини, відступила права на апартаменти.

Оскільки в позасудовому порядку вирішити питання поділу спадкового майна у сторін не вийшло, позивачка звернулась до відповідачки ОСОБА_2 із позовом та просила стягнути з на свою користь грошові кошти в розмірі ? частки дійсної ринкової вартості прав на апартаменти № НОМЕР_1 площею 94,95 кв.м. на 10 поверсі, що складаються з 3 кімнат по АДРЕСА_1 згідно Договору № 94 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення, укладеного між ОСОБА_2 та ПП «Прикарпаття і К» та автомобіля Mitsubishi Outlander НОМЕР_5 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 28 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 795 799,75 грн. та 169 440,75 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд в рішенні від 28.05.2025 року прийшов до висновків, що батьку позивачки належала ? частка в праві власності на майнові права на квартиру та автомобіль, які в подальшому мала б успадкувати позивачка у розмірі ? частки. При цьому, відповідачкою не надано доказів того, що спірне майно придбано нею в шлюбі, але за особисті кошти. Також суд вважав, що правочини відповідачки ОСОБА_2 щодо відчуження придбаного в шлюбі із батьком позивачки майна, одразу після смерті останнього, належать до фраудаторних та здійснені з метою позбавлення позивачки можливості отримати таке майно у спадщину у встановленому законом порядку (а.с.36).

Проте із таким висновком суду про стягнення з відповідачки вартості майнових прав забудовника не погодився апеляційний суд та постановою від 09.10.2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Івасишин Зоряни Зорянівни задовольнив частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 28 травня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 795 799,75 грн. скасував.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення вартості ? частки дійсної ринкової вартості з прав на апартаменти № 94 площею 94,95 кв.м. на 10 поверсі, що складаються з 3 кімнат по АДРЕСА_1 згідно Договору № 94 про участь в будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення, укладеного між ОСОБА_2 та ПП «Прикарпаття і К» відмовив (а.с.46).

Зокрема, апеляційний суд зазначив, що якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності.

Таким чином, спадкоємець має право звернутись до суду із позовом про визнання за ним майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 707/1803/16-ц (провадження № 61-1132св17).

Подібні висновки Верховний Суд зробив також у постановах від 12 серпня 2019 року у справі № 607/9408/16-ц (провадження № 61-27922св18) та від 28 травня 2020 року у справі № 2-2317/11 (провадження № 61-13194св18).

Отже, зважаючи на викладене позивачка знову звернулась до суду з позовом про визнання правочину недійсним та визнання права власності на майно

Представник відповідачки вважає, що договір про відступлення права вимоги є договором цесії. Більш того, вказаний договір № 94 від 23 квітня 2014 року ПП «Прикарпаття і К» не був виконаний ні у вказаний в договорі строк (2015 рік), ні на момент відступлення права вимоги новому кредитору. Спірні «апартаменти» не стали об`єктом цивільного обороту внаслідок відсутності обов`язкової державної реєстрації прав. При цьому, будинок, про який йдеться у договорі, так і не був введений в експлуатацію, відомості в державному реєстрі речових прав та ЄДЕССБ про нього відсутні, адреса не присвоєна.

Представник ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції не повинен був тлумачити договір цесії як договір відчуження, оскільки у договорі цесії відсутній перехід речового права (власності). А тому визнання такого договору правочином щодо відчуження нерухомості суперечить висновкам Верховного Суду висловленим у постановах при розгляді справ № 910/22894/20, № 206/4841/20, згідно яких цесія не змінює об`єкта власності, майнові права на нерухомість відчужуються лише за умови державної реєстрації.

Представник ОСОБА_1 вказує, що правочин щодо відступлення права вимоги має всі ознаки фраудаторного, оскільки за договором відступлення права вимоги відчужено майнові права одразу після смерті ОСОБА_4 , які не могли бути відчужені без згоди позивачки як спадкоємця померлого.

Більш того, зауважує представник позивачки, через укладення договору № 94 про участь в будівництві житлового будинку від 23 квітня 2014 року та Договору про відступлення права вимоги від 23 серпня 2022 року у простій письмовій формі відповідачка безперешкодно відчужила майнові права (право вимоги) на апартаменти, котрі будуть створені у майбутньому, і жодної інформації щодо даного майна не було в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на день смерті ОСОБА_4 , у зв`язку з чим майно не ввійшло до спадкової маси і позбавило позивачку можливості успадкувати свою частку в майні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року в справі № 359/5719/17 зроблено висновок, що «нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлено право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої на підставі договору був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою».

Укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому. Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації. Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, у разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства (див. постанову Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 753/6287/19 (провадження № 61-9354св22)).

Належні та допустимі докази прийняття спірного об`єкту інвестування в експлуатацію як на час смерті спадкодавця, так і на час розгляду справи, суду не надані.

Отже, з вказаного можна зробити висновок, що позивачка має право на спадкування майнових прав спадкодавця, у тому числі прав забудовника.

Відповідно до статей 177, 190 ЦК України, майнові права є складовою майна як об`єкта цивільних прав і можуть бути предметом: цивільного обороту, відчуження, спадкування судового захисту.

Правова природа майнових прав інвестора полягає в тому, що вони є обмеженим речовим правом, яке засвідчує правомочність їх власника набути у майбутньому право власності на відповідний об`єкт нерухомості після завершення будівництва; введення об`єкта в експлуатацію; державної реєстрації права власності.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що до моменту введення об`єкта в експлуатацію інвестор набуває саме майнові права, а не право власності на нерухоме майно.

Смерть інвестора не припиняє такі права, оскільки вони не є нерозривно пов`язаними з особою. Відповідно до статті 1218 ЦК України вони входять до складу спадщини.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 1З травня 2019 року у справі № 760/17864/16-ц провадження № 61-699cв17), а також у постановах від 20 березня 2019 року (справа №761/20612/15-ц, провадження № 14-39ц19) та від27 лютого 2019 року (справа № 761/32696/13-ц, провадження № 14-606цс18) підтвердив, що: майнові права інвестора є об`єктом цивільних прав, вони підлягають спадкуванню, їх захист здійснюється шляхом визнання таких прав у судовому порядку.

Відсутність введення об`єкта в експлуатацію або державної реєстрації права власності не впливає на існування майнових прав, а лише відтерміновує виникнення права власності.

Позов стосується не об`єкта нерухомості, а майнових прав як самостійного об`єкта цивільного обороту.

Майнові права інвестора на об`єкт незавершеного будівництва (об`єкт інвестування) є обмеженим речовим правом, яке включає сукупність правомочностей, зокрема: право вимоги до забудовника щодо належного виконання договірних зобов`язань; право вимоги завершення будівництва; право вимоги введення об`єкта в експлуатацію; право на набуття права власності на об`єкт у майбутньому.

Така правова природа прямо випливає зі статей 177, 190, 316 ЦК України, які визначають майнові права як самостійний об`єкт цивільних прав та складову частину майна.

У зв`язку з цим, відступлення права вимоги (цесія) у відносинах інвестування є формою відчуження майнового права, оскільки передається не лише зобов`язальне право вимоги, а комплексне майнове право на об`єкт інвестування як економічну цінність.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою. Зокрема, у постанові Верховного Суду віл 07.09.2022 у справі № 910/16579220 зазначено, що правочин відступлення права вимоги за своєю суттю може бути кваліфікований як договір купівлі-продажу майнових прав, якщо його зміст спрямований на передачу економічного інтересу щодо об`скта.

Отже, Верховний Суд фактично визнає, що цесія може виконувати функцію відчуження майнових прав, її правова кваліфікація визначається не лише формою, а й змістом правочину.

Цесія (відступлення права вимоги) була укладена після смерті спадкодавця, тобто після відкриття спадщини, коли відповідно до статті 1218 ЦК України майнові права вже увійшли до її складу.

З цього моменту всі майнові права належать спадкоємцям, виникає режим спільної часткової власності на спадкове майно; жоден із спадкоємців не має права одноосібно розпоряджатися таким майном.

Відповідно статті 1232 ЦК України, спадкоємці набувають права на спадкове майно з моменту відкриття спадщини, а не з моменту оформлення спадкових прав.

Таким чином, будь-яке відчуження майнових прав після смерті спадкодавця можливе лише за участю всіх спадкоємців з дотриманням процедур, передбачених законом.

Укладення відповідачкою договору відступлення права вимоги (цесії) одноосібно порушує права інших спадкоємців, суперечить правовому режиму спадкового майна; є виходом за межі належних повноважень.

З огляду на викладене, оспорюваний договір цесії має ознаки фраудаторного правочину оскільки укладений після відкриття спадщини, спрямований на одноосібне відчуження спадкового майна, порушує права інших спадкоємців, спрямований на штучне зменшення спадкової маси.

Відповідно до статей 203, 215, 230 ЦК України правочин, вчинений з порушенням вимог закону, принципів добросовісності та спрямований на порушення прав інших осіб, може бути визнаний недійсним, зокрема як фіктивний; удаваний; або фраудаторний (вчинений на шкоду кредиторам чи іншим заінтересованим особам).

Таким чином майнові права інвестора є самостійним об`єктом цивільного обороту який може бути предметом відчуження, у тому числі шляхом відступлення права вимоги (цесії).

Разом із тим, таке відчуження повинно здійснюватися з дотриманням вимог закону та прав інших осіб, зокрема спадкоємців. У випадку смерті інвестора відповідні майнові права входять до складу спадщини та з моменту ії відкриття належать усім спадкоємцям на праві спільної сумісної (або часткової) власності залежно від обставин прийняття спадщини

За таких умов будь-яке одноосібне відчуження спадкового майна, у тому числі майнових прав інвестора, без належної згоди інших спадкоємців або без урахування їхніх прав, є таким, що суперечить вимогам закону та порушує їхні майнові інтереси.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновками викладеними в постанові Верховного суду від 12.02.2020 року по справі №757/24352/17, в постанові Верховного суду 08.01.2025 p. по справі № 760/21831/18.

Схожі висновки також містяться у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 756/553/17, від 30 травня 2018 року у справі № 639/3980/16-цта від 02 жовтня 2024 року у справі № 761/42671/18. 750 121

Відтак, оспорюваний договір відступления права вимоги (цесії), укладений без участі та згоди інших спадкоємців, мас ознаки правочину, спрямованого на порушення їхніх спадкових прав, що, у свою чергу, с підставою для надання судом оцінки його дійсності з точки зору відповідності вимогам цивільного законодавства, зокрема щодо дотримання прав співвласників спадкового майна, добросовісності сторін правочину та відсутності зловживання правом

З огляду на викладене, такий правочин не може породжувати правові наслідки для інших спадкоємців і його слід визнати недійсним (фраудоторним).

За частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і на захист яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18.

Застосований судом спосіб захисту має бути правомірним - таким, що відповідає правовій природі відносин, що виникли між сторонами спору, тобто відповідати праву; тоді як ефективність характеризує спосіб захисту відповідно до критерію його дієвості у відновленні порушеного права та інтересу.

За частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Отже, визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондувалися з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, який нещодавно втратив чинність.

Так, для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована.

Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили.

Недійсність договору як приватноправова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав взагалі).

У ЦК України закріплений підхід, при якому можливість оспорити правочин конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорений правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України).

Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду.

Оспорення правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорення правочину, рецисорний позов).

Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці допускає кваліфікацію правочину як фраудаторного, зокрема, як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та зловживаючи правом (статті 3, 13 ЦК України) і така практика є усталеною.

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України.

У цьому Рішенні вказано: «Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.

Здійснюючи право власності, зокрема шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.

У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використала / використали право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.

Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір.

Такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.

Проте у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній.

Саме такі висновки зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 .

Велика Палата Верховного Судув постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц дійшла висновку, що Верховний Суд вже неодноразово застосовував принцип добросовісності та конструкцію недопустимості зловживання цивільними правами для забезпечення прав та інтересів кредитора.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).

Цивільно-правовий договір (зокрема й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (зокрема вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладають договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц також наголосила, що за змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц погодилася з тим, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, зокрема таким, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Поняття фраудаторності правочинів знайшло своє відображення і в інших постановах Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155).

Оспорити такий правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою своїх прав.

Таким чином, заявлена позивачкою вимога про визнання за нею права власності на 1/4 частку майнових прав на апартаменти, що виникли на підставі Договору № 94 про участь у будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення за адресою: АДРЕСА_1 , с належним, ефективним та таким, що відповідає характеру порушеного права, способом судового захисту.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 та ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом задоволено позовні вимоги, тому з відповідачів слід стягнути судовий збір по 4887 грн. 40 коп. з кожного.

На підставі наведеного, відповідно до ст. ст. ст. керуючись ст. ст. 13, 16, 190, 204, 215, 230, 1218, 1232,1268 ЦК України, 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватне підприємство «Прикарпаття і К» про визнання правочину недійсним та визнання права власності на майно задовольнити.

Визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги від 23.08.2022 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 право власності на 1/4 частину майнових прав на апартаменти № НОМЕР_1 загальною площею 94,95 кв.м., розташовані на 10-му поверсі за адресою: АДРЕСА_1 згідно Договору № 94 про участь у будівництві спортивно-готельного комплексу з вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення на АДРЕСА_1 від 23.04.2014 року укладеному між приватним підприємством «Прикарпаття і К» та ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_7 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 4887 грн. 40 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код НОМЕР_8 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 4887 грн. 40 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бабій О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 08 червня 2026 року.