Ухвала суду № 137186778, 03.06.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2026 Справа №607/12255/26 Провадження №1-кс/607/4082/2026

Слідчий суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в місті Тернополі, клопотання прокурора Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні№62025140110003651 від 10.10.2025,стосовно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тернопіль, українця, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , солдата, курсанта навчального механізованого взводу навчальної механізованої роти 2 навчального механізованого батальйону, проживаючого в АДРЕСА_1 , зареєстрованого АДРЕСА_2 , раніше судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.186, ч.5 ст.407 КК України,

В С Т А Н О В И В:

02.06.2026 прокурор Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді із клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №62025140110003651 від 10.10.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.186, ч.5 ст.407 КК України.

В обґрунтування клопотання слідчий посилається на те, що за результатами проведеного слідчим відділом Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області досудового розслідування у кримінальному провадженні 29.05.2026 прокурором відділу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону направлено для розгляду до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні стосовно

На розгляді в Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області, перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62025140110003651 від 10 жовтня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_4 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.186, ч.5 ст.407 КК України.

Так, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24 травня 2025 року №151 солдата ОСОБА_4 , призваного на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено курсанта навчального механізованого взводу, навчальної механізованої роти 2 навчального механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зобов`язаний свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, а також твердо знати та зразково виконувати свої службові обов`язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, дотримуватись правил забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, внутрішнього порядку, у службовий час постійно знаходитись у розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Проте, у порушення вимог вказаного законодавства військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, у невстановлений під час досудового розслідування час, але не пізніше 06:00 год. 25 травня 2025 року самовільно залишив місце постійної дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_3 та перебував понад три доби поза межами місця служби, проводив час на власний розсуд та обов`язки військової служби не виконував до 07 квітня 2026 року, до моменту затримання працівниками поліції за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

Відтак, з 25 травня 2025 року до 07 квітня 2026 року солдат ОСОБА_4 проводив час на власний розсуд, обов`язки військової служби не виконував, отже у такий спосіб незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності.

Під час незаконного перебування за межами розташування військової частини НОМЕР_1 до органів місцевої влади та військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об`єктивно мав можливість це вчинити.

Солдат ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ч.1 ст. 1, ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, у невстановлений під час досудового розслідування час, але не пізніше 06:00 год. 25 травня 2025 року самовільно залишив місце постійної дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_3 та перебував понад три доби поза межами місця служби, проводив час на власний розсуд та обов`язки військової служби не виконував до 07 квітня 2026 року, до моменту затримання працівниками поліції за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, тобто у самовільному залишенні військовослужбовцем місця служби, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Правова кваліфікація кримінального правопорушення (злочину) з посиланням на положення закону і статті (частини статті) Закону України про кримінальну відповідальність: частина 5 статті 407 Кримінального кодексу України самовільне залишення військовослужбовцем військової частини, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Крім цього, 07 квітня 2026 року близько 08:12 год. у ОСОБА_4 , який перебував у приміщенні квартири АДРЕСА_4 , в стані алкогольного сп`яніння виник злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений в умовах воєнного стану.

Реалізуючи свій злочинний умисел спрямований на відкрите викрадення чужого майна, вчинене в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 , перебуваючи у приміщенні квартири АДРЕСА_4 , близько 08:12 год. 07 квітня 2026 року, діючи з прямим умислом, переслідуючи корисливий мотив, з метою особистого збагачення, відкрито викрав шкіряну сумку темно-зеленого кольору, в якій знаходилися грошові кошти у сумі 500 польських злотих, що належали ОСОБА_6 , після чого, не реагуючи на можливість бути викритим, тримаючи зазначену сумку в руках, попрямував до балкону житлової кімнати, де під час подолання перил балкону був безпосередньо помічений потерпілою ОСОБА_6 .

В подальшому ОСОБА_4 , продовжуючи неправомірні дії, спрямовані та об`єднані єдиним умислом на відкрите викрадення чужого майна (грабіж) в умовах воєнного стану, розуміючи, що його дії помічені потерпілою ОСОБА_6 , яка почала йти за ним із вимогою зупинитись, подолав перила балкону та вистрибнув на вулицю із викраденим майном, після чого втік у невідомому напрямку, покинувши місце вчинення кримінального правопорушення та розпорядившись викраденим грошовими коштами на власний розсуд, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_6 матеріальні збитки у сумі 500 польських злотих, що за курсом Національного банку України станом на 07.04.2026 року становить 5900 гривень.

Правова кваліфікація кримінального правопорушення (злочину) з посиланням на положення закону і статті (частини статті) Закону України про кримінальну відповідальність: частина 4 статті 186 Кримінального кодексу України відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене в умовах воєнного стану.

Винуватість ОСОБА_4 , у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень повністю підтверджується зібраними у ході досудового розслідування доказами. Вказані докази є вагомими, чіткими і узгодженими між собою.

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 09.04.2026 до підозрюваного ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, строком до 05.06.2026.

Підготовче судове засідання у даному кримінальному провадженні призначено лише на 19.06.2026 о 12.00., а тому виникає необхідність у продовженні строку тримання під вартою, оскільки ризики які стали підставою для обрання до ОСОБА_4 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати та дають достатні підстави вважати, що перебуваючи на волі, ОСОБА_4 , може вчинити дії, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Метою застосування запобіжного заходу до ОСОБА_4 , є забезпечення виконання підозрюваним (обвинуваченим) покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідка у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та просив його задовольнити, вважаючи мету й підстави для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 обґрунтованими.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 просить відмовити у задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_4 просить зменшити розмір застави визначену ухвалою слідчого судді від 09 квітня 2026 року.

Заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши додані до клопотання матеріали, слідчий суддя приходить до таких висновків.

Слідчим суддею встановлено, що Тернопільським РУП ГУНП в Тернопільській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №62025140110003651 від 10.10.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.186, ч.5 ст.407 КК України.

Як вбачається із матеріалів клопотання, відносно ОСОБА_4 09 квітня 2026 року слідчим суддею Тернопільського міськрайонного суду, встановивши обґрунтованість підозри та наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з визначення розміру застави, строком до 23 год. 59 хв. 05 червня 2026 року.

29.05.2026 прокурором відділу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області направлено для розгляду обвинувальний акт стосовно ОСОБА_4 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.186, ч.5 ст.407 КК України.Підготовче судове засідання у даному кримінальному провадженні ухвалою головуючого судді призначено на 19.06.2026 о 12.00 год.

Відповідно до частини 4 статті 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування та до початку підготовчого судового засідання - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Частиною 6 статті 199 КПК України передбачено, що у разі закінчення строку запобіжного заходу до проведення підготовчого судового засідання прокурор не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу може подати клопотання про його продовження. Розгляд такого клопотання здійснюється слідчим суддею за правилами цієї статті.

Таким чином, у відповідності до кримінально-процесуального законодавства, розгляд клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 , з яким звернувся прокурор, віднесено до компетенції слідчого судді до початку підготовчого судового засідання, оскільки перехід між стадіями досудового розслідування та судового провадження вимагає забезпечення безперервності судового контролю та виконання завдань кримінального провадження.

Положеннями ч. 3 ст. 199 КПК України передбачено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Згідно ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

На думку слідчого судді, наведені в клопотанні обставини та додані до нього документи, якими прокурор обґрунтовує доводи клопотання, свідчать про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених передбачених ч.4 ст.186, ч.5 ст.407 КК України, що підтверджується долученими до клопотання доказами.

Перевіряючи обґрунтованість підозри, слідчий суддя вважає, що дані, які вказують на наявність обґрунтованої підозри, містяться у долучених до матеріалів клопотання доказах, та одночасно зазначає, що вказане було встановлено слідчим суддею при ухваленні рішення про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу.

Приймаючи таке рішення, слідчий суддя виходить з того, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, які наведені у клопотанні слідчого та в доданих матеріалах, а також з того, що на даному етапі провадження слідчий суддя не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті. Зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, а тому з огляду на наведені у клопотанні слідчого обставини, у слідчого судді є всі підстави для висновку, що представлені докази об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином, і хоча на даному етапі не можна стверджувати про їх достатність для негайного засудження, проте можна дійти висновку про виправданість подальшого розслідування або висунення звинувачення (рішення у справах «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990).

У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 р. «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Наряду з вказаним, у п. 42 рішення Європейського Суду з прав людини від 13.01.2011 р. у справі «Михалкова та інші проти України» зазначено, що розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним. Розслідування повинне забезпечити встановлення винних осіб та їх покарання. Органи державної влади повинні вжити всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців, доказів експертиз. Будь-які недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальну особу, створюють ризик недодержання такого стандарту.

У розумінні практики ЄСПЛ, тяжкість обвинувачення хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення, у сукупності з іншими обставинами, збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Зокрема, у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 р., ЄСПЛ зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Обґрунтовуючи клопотання, прокурор вказав на те, що під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Ризик того, що ОСОБА_4 може переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, слідчий суддя оцінює в сукупності з обставинами цього кримінального провадження, а також враховує тяжкість злочинів, у вчиненні яких підозрюється останній, одне з яких у відповідності до вимог ст. 12 КК України є тяжкими злочинами, та за їх вчинення передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років. А тому, усвідомлюючи тяжкість вчинених злочинів та розмір покарання, яке йому загрожує у разі доведення вини, ОСОБА_4 може умисно переховуватись від органу досудового розслідування та суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності. На думку слідчого судді, зазначена обставина, а саме тяжкість передбаченого законом покарання, сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні вказаних ризиків. На переконання слідчого судді, суворість покарання за вчинення злочинів, які інкримінуються ОСОБА_4 , у сукупності із обґрунтованістю повідомленої йому підозри збільшує ризик переховування від органів досудового розслідування чи суду.

Окрім цього, за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, ОСОБА_4 оголошено в державний розшук, як особу, що переховується від слідства та 05 березня 2026 року, слідчим суддею Личаківського районного суду м.Львова постановлено ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу для участі в розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Також існує ризик того, що ОСОБА_4 може незаконно впливати на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні. Вказаний ризик підтверджується тим, що підозрюваний може чинити на свідка та потерпілу відповідний тиск, шляхом погрози та вмовляння, та схиляти їх до дачі неправдивих показів, відмови від участі у кримінальному провадженні, що негативно вплине на хід кримінального провадження. Окрім того, оцінюючи можливість впливу на свідка та потерпілу у даному кримінальному провадженні, слідчий суддя також виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від цих осіб, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).

За таких обставин ризик впливу на вказаних осіб існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від вказаних осіб та дослідження їх судом.

Крім цього підтвердженням існування ризику того, що ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення, є те, що ОСОБА_4 раніше вчиняв умисні корисливі злочини, не має постійного джерела доходу на шлях виправлення не став та продовжує вчиняти нові злочини, що вказує на його підвищену суспільну небезпеку, як особи яка може вчиняти нові правопорушення.

З огляду на доведення стороною обвинувачення наявності обґрунтованої підозри та існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя, з урахуванням тяжкості злочинів, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_4 , характеру та обставин справи, особи обвинуваченого, дійшов висновку про необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 .

Крім того, при вирішенні даного клопотання суд враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як зазначає Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

На переконання слідчого судді, застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_4 більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки останнього, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.

З урахуванням викладеного, а також беручи до уваги дані про особу обвинуваченого, тяжкість інкримінованих йому злочинів та за наявності прямо передбачених ст. 177 КПК України ризиків у даному кримінальному провадженні, слідчий суддя приходить до висновку про те, що клопотання прокурора слід задовольнити та необхідно продовжити строк застосованого щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та вважає, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є найбільш прийнятним за вказаних умов, і навіть з урахуванням виключності такого заходу забезпечення кримінального провадження, він повністю відповідає, як вимогам КПК України, так і обставинам даного кримінального провадження. При цьому застосований запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України (Samoylovichv. Ukraine, заява №28969/04, від 16.05.2013), яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».

Крім цього слід зауважити, що на даному етапі досудове слідство завершене, та ОСОБА_4 вручений обвинувальний акт який вже скерований до суду для розгляду по суті, однак на даний час підготовче судове засідання у кримінальному провадженні №62025140110003651 від 10.10.2025, ще не проведено.

Також, слідчий суддя вважає, що підлягає до задоволення клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 , про зменшення розміру застави визначеної ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 09.04.2026.

Згідно ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до ч.5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах:щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Зі змісту статті 201 КПК України слідує, що обвинувачений має право подати клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною 5 ст. 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом чи про зміну способу їх виконання.

При цьому слід зауважити, що зменшення розміру застави не є зміною запобіжного заходу, що передбачено ст. 201 КПК України, а фактично являється зміною кількісного показника суми застави.

Як встановлено в судовому засіданні, ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 квітня 2026 року у кримінальному провадженні №1202621104000046 від 07.04.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, задоволено клопотання слідчого, відносно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та як альтернативний запобіжний захід останньому визначено заставу у розмірі 80-ти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 гривень та покладено ряд обов`язків передбачених ст.194 КПК України, у випадку внесення грошових коштів на рахунок ДСА України, однак таку не було внесено.

Згідно ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Враховуючи обставини вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_4 , матеріальне становище підозрюваного, слідчий суддя вважає, що застава у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, зможе забезпечити виконання ОСОБА_4 покладених на нього обов`язків.

При цьому слідчий суддя також враховує, що метою застави має бути забезпечення процесуальних обов`язків і попередження ризиків, а не штрафну чи каральну функцію, що вплине на підозрюваного.

Керуючись ст.ст.177, 178, 183, 193, 194, 196, 205, 372, 395 КПК України, слідчий суддя -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні№62025140110003651 від 10.10.2025,стосовноОСОБА_4 задовольнити.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про зменшення застави визначеної ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 09.04.2026 задовольнити.

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.186, ч.5 ст.407 КК України, стосовноОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до 23 год. 59 хв. 31 липня 2026 року.

Зменшити розмір застави, визначеної ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 квітня 2026 року з 80 (вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб до 40 (сорока) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 133 120 (сто тридцять три тисячі сто двадцять) гривень, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на наступний депозитний рахунок: ТУ ДСА України в Тернопільській області код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26198838; Банк отримувача ДКСУ м. Київ; код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача UA738201720355269001500003454; призначення платежу: застава за «ОСОБА_4 » у справі №607/7793/26, згідно ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.06.2026.

Роз`яснити, що підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії цього запобіжного заходу.

У разі внесення застави покласти на підозрюваного ОСОБА_4 обов`язки, передбачені частиною п`ятою статті 194 КПК України, визначених в ухвалі слідчого судді про застосування запобіжного заходу від 09 квітня 2026 року.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити до 23 год. 59 хв. 31 липня 2026 року.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора в даному кримінальному провадженні.

Копію ухвали негайно після її оголошення вручити учасникам провадження, а також надіслати уповноваженій службовій особі у місця ув`язнення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення, а підозрюваним в той же строк, але з моменту вручення йому копії ухвали слідчого судді.

Слідчий суддя ОСОБА_1