Рішення № 137179771, 01.06.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/3947/26

н/п 2/953/2948/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Бородіної Н.М.,

за участю секретаря - Кіпеть Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

встановив:

Позивач, ТОВ «ФК «Позика», звернулось до суду з позовом, шляхом подання його через систему «Електронний суд», до відповідача, ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з останньої на свою користь заборгованість за кредитним договором №2069842 від 03.02.2025 року у розмірі 37380,00 грн., а також судові витрати.

Позов мотивовано тим, що 03.02.2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», та ОСОБА_1 , укладено Договір №2069842 про надання кредиту. Відповідно до умов договору сума кредиту становить 10500,00 грн, строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів, тип процентної ставки фіксована, стандартна процентна ставка становить 1,0% в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 договору, загальні витрати на дату укладення договору складають за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 37800,00 грн, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 2333,95% річних, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 48300,00 грн., мета кредиту - споживчі потреби.

Відповідач кредит отримала, проте в повному обсязі та за умовами договору не здійснив погашення суми кредиту, внаслідок чого станом на 28.08.2025 року виникла заборгованість у загальному розмірі 37380,00 грн, яка складається із суми основного боргу 10500,00 грн, суми нарахованих процентів 21630,00 грн, суми штрафних санкцій 5250,00 грн, які підлягають стягненню у судовому порядку.

28.08.2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (далі- ТОВ «ФК «Позика», «Новий кредитор») укладено Договір Факторингу №28082025, відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором, укладеними між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Позика».

Таким чином, ТОВ «ФК «Позика» набуло право вимоги до Відповідача за договором №2069842 від 03.02.2025 року.

21.04.2026 року від відповідача, ОСОБА_1 , до суду надійшов відзив, в якому вона зазначає що позовні вимоги в заявленому розмірі не визнає, оскільки позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказаит правомірність усіх складових заявленої до стягнення заборгованості, зокрема в частині процентів, штрафних санкцій та витрат на професійну правничу допомогу. В обгрунтування зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є одностороннім документом сторони спору, сам по собі таки йрозрахунок не може сприйматись як безумовний доказ правильності всіх нарахувань. Вважає що що вимоги про стягнення процентів у заявленому розмірі не доведені належним чином та підлягають істотному зменшенню. Щодо нарахування штрафних санкцій, вважає що данна вимога є безпідставною, суперечить чинному законодавству, а тому не підлягає задоволенню.

Крім того, відповідач вважає, що витрати на правничу допомогу не підлягають задоволенню, оскільки не підтвердженні належним чином. Просить розгляд справи проводити за її відсутності.

Представник позивача у відповіді на відзив зазначає що, всі нарахування процентівздійснювалося згідно з урахуванням домовленостей викладених у кредитному договорі № 2069842 про надання споживчого кредиту від 03.02.2025 року. Порядок нарахування процентів, їх економічна сутність, база для розрахунку, а також порядок зміни процентної ставки передбачені розділом 3 Договору. При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 року (справа № 444/9519/12) та від 31.10.2018 року (справа № 202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Щодо заперечення відповідача в частині розміру витрат позивача на правову допомогу, зазначає що, позивач на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу було подано до суду наступні докази, а саме: копію договору № 39493634/03 про надання правової допомоги від 02 січня 2026 року; копія додатковоїугоди № 2069842 від 17 березня 2026 року до договору № 39493634/03 про надання правовоїдопомоги від 02 січня 2026 року; копію детального опису робіт (надання послуг) від 17 березня 2026 року; копію акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвоката (виконання робіт, надання послуг) від 17 березня 2026 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Горобей Руслана Генна діївна.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 рокуу справі № 922/445/19 містяться висновки: «Розмір витратна оплатупрофесійноїправничоїдопомоги адвоката встановлюєтьсяі розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено».

Аналогічні позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаноїпалати Касаційного господарського судувід 03 жовтня 2019рокув справі № 922/445/19.

Поряд з цим, позивач звертає увагу, що проаналізувавши ринкову вартість надання юридичними компаніями юридичних послуг встановив, що ринкова вартість за складання позовної заяви у цивільних справах становить в середньому 6 000,00 грн.

Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлена про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч.4 ст.223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи 03.02.2025 ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_2 уклали договір №2069842 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort», за умовами якого товариство взяло на себе зобов`язання надати споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Пунктами 1.2-1.4 договору сторони погодили, що сума кредиту становить 10500,00 грн, строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Графік платежів), первісна редакція якого наведена в Додатку №1 до цього договору.

Згідно п. 1.5 договору, тип процентної ставки фіксована, стандартна процентна ставка становить 1,0% в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 договору, загальні витрати на дату укладення договору складають за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 37800,00 грн, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 2333,95% річних, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 48300,00 грн., мета кредиту - споживчі потреби. Договір підписаний електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора Р335 Домбровської В.В.

В пункті 2.1 договору передбачено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача. Дата надання кредиту 03.02.2025року.

Графік платежів, обумовлений сторонами на момент укладення договору, відображений у додатку №1 до договору №2069842 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» від 03.02.2025, строк кредитування 360 днів, кількість днів у розрахунковому періоді 30 днів, дата видачі кредиту 03.02.2025, дата повернення кредиту 29.01.2026, сума кредиту 10500,00 грн, проценти 37800,00 грн, реальна річна процентна ставка 2333,95%, загальна вартість кредиту 48300,00 грн.

Відповідно до п. 6.4 договору, у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов`язаний оплатити товариству штраф: у розмірі 1575,00 грн на 4 (четвертий) день такого невиконання та/або неналежного виконання (п.п. 6.4.1 договору); та у розмірі 315,00 грн починаючи з 5 (п`ятого) дня за кожний день невиконання та /або неналежного виконання (п.п. 6.4.2 договору).

З довідки ТОВ «Селфі Кредит» про ідентифікацію вбачається, що відповідач ОСОБА_1 ідентифіковано як позичальник за укладеним договором, оскільки прийняв умови договору, підписавши 03.02.2025 одноразовим ідентифікатором Р335.

В матеріалах справи міститься паспорт споживчого кредиту який також підписано відповідачем електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора М824 ОСОБА_1 , в якому зазначена інформація та контактні дані кредитодавця, інформація та контактні дані кредитного посередника, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтованої реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткова інформація та інші важливі правові аспекти.

Довідкою директора ТОВ «ПЕЙТЕК» від 28.08.2025 року підтверджується переказ кредитних коштів відповідачу на його банківську картку у сумі 10500,00 грн 03.02.2025 року.

ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (далі- ТОВ «ФК «Позика», «Новий кредитор») укладено Договір Факторингу №28082025, відповідно до умов якого право грошової вимоги за Кредитним договором, укладеним між Кредитором та Позичальником, перейшло до ТОВ «ФК «Позика».

Відповідно до п.3.1.3 Договору Факторингу №28082025 право вимоги перходить до Фактора після підписання Сторонами цього договору, з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі Реєстоу боржників в електронному вигляді за формою Додатку 5 цього Договору, та оплати Фактором суми фінансування у строки, передбачені п.4.2 Договору, після чого Фактор стає Кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх заборгованостей за Кердитними договорами.

Відповідно до Акту приймання передачі Прав Вимоги від 28.08.2025 ТОВ «ФК «Позика» набуло права грошової вимоги до боржників визначених в Реєстрі Боржників.

Як вбачається з платіжної інструкції № 6054373 від 28.08.2025 ТОВ «ФК «Позика» сплатило ТОВ «СЕЛФІ ККРЕДИТ» за відступлення права вимоги згідно з договором факторингу № 28082025 від 28.08.2025 року суму 2531756,70 грн.

Згідно з витягом з Реєстру боржників до Договору факторингу № 28082025 від 28.08.2025 року ТОВ «ФК «Позика» перейшло право вимоги за договором №2069842 від 03.02.2025, сума заборгованості становить 37380,00 грн.

За змістом 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається в письмовій формі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Уразі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Згідно з абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Аналогічні положення містить норма ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як регламентовано ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження (ст.1080 ЦК України).

За сформованою позицією Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дає підстави для висновку, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору факторингу (глава 73 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом статей 626,628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст. 638 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

За приписами п. 12 ч. 1 вказаної статті Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Договір про надання споживчого кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений;

Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 , від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20, від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

У своїй постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/21/20 Верховний Суд України зазначив, що електронний доказ може бути поданий у формі паперової копії.

Подання електронного доказу в паперовій копії не свідчить про недопустимість такого доказу. Надані до суду докази у паперовій формі належним чином засвідчено відповідно до Державного стандарту України.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Згідно з ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, оскільки вказані договори укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариств, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та ОСОБА_1 підписала їх електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи відповідного товариства, такі договори не були би укладені.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).

Отже, ОСОБА_1 03.02.2025 року уклала із ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» кредитний договір №2069842, який укладений та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (з відповідними електронними підписами одноразовими ідентифікаторами), а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладеними у письмовій формі.

ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 за кредитним договором виконало та надало йому кредит шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача.

Виходячи з наведеного, позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитних договорів та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження іншого розміру заборгованості. Також не надано і доказів виконання взятих на себе зобов`язань повністю або частково.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем доведено підписи відповідача електронними підписами одноразовими ідентифікаторами за вказаним кредитним договором, які містять умови кредиту, процентні ставки. Крім того, позивачем доведено отримання відповідачем кредитних коштів за цим договором на банківську картку, укладений договір та додатки до нього, підписані відповідачем, свідчать про обізнаність позичальника з умовами кредитів, обставинами сплати процентів, процентних ставок, умов, за яких вони застосовуються.

Таким чином, отримавши кошти в кредит, в порушення умов виконання кредитного договору, ОСОБА_1 , свої зобов`язання по поверненню кредиту і сплаті процентів за користування грошима належним чином не виконала.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку. що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредит, проте не виконав взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, отримані в кредит кошти не повернув, передбачені договором відсотки не сплатив, тому наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача заборгованість за кредитом.

З договору № 2069842 від 03.02.2025 укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Селфі Кредит» вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

З листів Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» (ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА») адресованого ТОВ «Селфі Кредит» від 28.08.2025 вбачається, що на підставі укладеного між товариством та ТОВ «Селфі Кредит» договору про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № 01042024-2 від 01.04.2024 на платіжну картку клієнта від ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» 03.02.2025 перераховані кошти у розмірі 10500,00 грн.

Отже, наявними у справі доказами доведено, що ТОВ «Селфі Кредит» покладені на нього зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту виконало в повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 2069842 від 03.02.2025 про надання коштів за ОСОБА_1 обліковується заборгованість станом на 28.08.2025 у розмірі 37380,00 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 15000,00 грн., заборгованість по процентам у розмірі 21630,00 грн., заборгованість за штрафними санкціями 5250,00 грн.

Даних, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив, матеріали справи не містять.

З урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Позика» про стягнення з відповідача заборгованості за основним боргом у розмірі 10500,00 грн та за нарахованими їй процентами у розмірі 21630,00 грн є обґрунтованими та доведеними у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Позика» штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022від 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 до теперішнього часу.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 (справа № 183/7850/22, пров. 61-14740св23) висловив правову позицію щодо тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у якій вказав, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Так, договір № 2069842 від 03.02.2025 про надання споживчого кредиту, між сторонами було укладено під час дії воєнного стану, отже на правовідносини, які склались між сторонами поширюється дія п. 18 Перехідних положень ЦК України.

Таким чином, нарахування штрафу в сумі 5250,00 грн. за невиконання відповідачем грошового зобов`язання за кредитним договором № 2069842 від 03.02.2026 є неправомірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення штрафу задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позову ТОВ «ФК «Позика» та стягнення з відповідача на його користь заборгованості за кредитним договором №2069842 від 03.02.2025 в розмірі 32130,00 грн.

Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн, слід зазначити наступне.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду:

- договір про надання правової допомоги № 39493634/03 від 02.01.2026, укладений між ТОВ «ФК «Позика» та Фізична особа-підприємець (далі ФОП) ОСОБА_3 ;

- Акт надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від17.03.2026 року;

- Детальний опис робіт до договору про надання правової допомоги №39493634/03 від 02.01.2026;

- Додаткова угода №2069842 до Договору про надання правової допомоги №39493634/03 від 02.01.2026;

- Ордер про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.

Згідно положень частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявила клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) дійшла висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункти 107-109).

Відповідач у наданому до суду відзові просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення правничої допомоги, заначає що підтверджень про понесення данних витрат позивачем не надано.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до постанови Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).

Оскільки, позивач надав разом із позовом усі необхідні докази отримання професійної правничої допомоги по справі, що підтверджують співмірність та справедливість витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи, часом, обсягом та ціною позову, а отже стягнення із відповідача витрат на професійну (правову) допомогу адвоката у розмірі 6 000,00 підлягають задоволеню. пропорціно задоволеним вимогам.

Таким чином, оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, то згідно приписів ст. 141 ЦПК України та відсутність вмотивованої заяви відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, у суду наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, понесених на правничу допомогу у розмірі 5157,60 грн (6000 х 85,96%).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Рішенням суду стягнуто на корить позивача 32130,00 грн, що становить 85,96% від ціни позову, а тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Позика» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2288,60 грн (2662,40 грн х 85,96%), та витрати на правову допомогу у розмірі 5157,60 грн (6000,00 грн х 85,96%).

Керуючись ст. ст. 2, 19, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ:39493634, місце реєстрації 07406, Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованної за адресою: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за Кредитним договором договором №2069842 від 03.02.2025 в розмірі 32130 грн 00 коп, судовий збір в розмірі 2288 грн 60 коп та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5157 грн 60 коп.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційнаскарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з

дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного суду .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Н.М. Бородіна