Ухвала суду № 137179255, 03.06.2026, Костопільський районний суд Рівненської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/2000/26

03 червня 2026 року

Костопільський районний суд Рівненської області в складі

головуючий суддя Цвіркун О.С.

з участю секретаря судового засідання Янчук О.А.

розглянувши скаргу адвоката Оніщука Святослава Петровича в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність органу примусового виконання,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Оніщук С.П. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з скаргою на бездіяльність органу примусового виконання, в якій просив суд зобов`язати визнати протиправними дії державного виконавця ВДВС Костопільського районного управління юстиції, який постановою АА № 019963 від 17.04.2009 наклав арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , в частині не зняття зазначеного арешту після завершення виконавчого провадження та зобов`язати Костопільський відділ ДВС у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вжити заходів до припинення обтяження у вигляді арешту нерухомого майна боржника, зареєстрованого за № 8676595 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тобто скасувати запис про зазначений арешт.

В обґрунтування скарги зазначає, що 17 квітня 2009 року державним виконавцем ВДВС Костопільського РУЮ було винесено постанову АА № 019963 про накладення арешту на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 . Вказує, що постанова була 28.04.2009 зареєстрована як обтяження (арешт) під реєстраційним номером 8676595 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Арешт накладався в межах виконавчого провадження, відкритого для примусового

виконання рішення суду. Зазначає, що виконавче провадження було завершено, а згодом матеріали провадження були знищені згідно з установленими правилами діловодства. Вказує, що сама постанова державного виконавця від 17.04.2009 р. наразі відсутня її текст не зберігся у органі ДВС у зв`язку із знищенням архівних матеріалів після спливу строку їх зберігання, однак попри завершення виконавчого провадження ще у 2009 році та фактичну відсутність виконавчого документа, арешт досі не скасовано і продовжує значитися в реєстрі обтяжень (запис обтяження № 8676595 є чинним) і наявність такого обтяження унеможливлює повноцінне розпорядження нерухомим майном ОСОБА_1 протягом тривалого часу.

Скаржник та його представник в судове засідання не з`явилися, останній звернувся до суду із заявою про розгляд скарги за їх відсутності, вимоги скарги підтримують.

Представник Костопільського відділу ДВС в судове засідання не з`явився, звернувся до суду клопотанням про розгляд скарги за його відсутності, не заперечує, щодо задоволення скарги. Також вказав, що виконавче провадження в межах якого було накладено арешт на майно скаржника було знищено та станом на 02.06.2026 відкритих виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_1 немає.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що 17 квітня 2009 року державним виконавцем ВДВС Костопільського РУЮ було винесено постанову АА № 019963 про накладення арешту на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 .

Встановлено, що зазначена постанова була 28.04.2009 зареєстрована як обтяження (арешт) під

реєстраційним номером 8676595 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З матеріалів справи судом встановлено, що виконавче провадження було завершено у 2009 році, а всі матеріали виконавчого провадження були знищені, у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Судом встановлено, що станом на цей час арешт накладений постановою державного виконавця ВДВС Костопільського РУЮ АА № 019963 від 17 квітня 2009 року, не скасовано.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до положень ст.447-1 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За частиною першою ст.6 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до п.6 ч.3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно п.2 розділу 11 Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених Наказом Міністерства юстиції України

07.06.2017 № 1829/5, строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.

Згідно ст.38 Закону «Про виконавче провадження» (який діяв на станом на 2009 рік), у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби;

повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії,

необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого

органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Аналіз наведеної норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив, що у разі закінчення виконавчого провадження, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження.

Суд зазначає, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно скаржника ОСОБА_1 понад 10 років, за відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №2-356/12 (провадження №61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі №161/14034/20 (провадження №61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі №645/6694/15 (провадження № 61-18160св19), від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09, провадження №61-12406св21 (ЄДРСРУ №108296856), від 18 січня 2023 року у справі №127/1547/14-ц (провадження №61-12997св21, ЄДРСРУ №108653799).

Таким чином, з 2009 року (дата закінчення виконавчого провадження), скаржник втратив статус боржника, але через бездіяльність державного виконавця, якій не зняв арешт з його майна, як того передбачав Закон України «Про виконавче провадження» (який діяв на той момент 2009 рік), стосовно скаржника продовжує існувати обтяження арешт нерухомого майна.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об?єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції. Такі висновки зробив Верховний суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13.07.2022 по справі №2/0301/806/11 (провадження № 61/-3814св22).

Відповідно до положень ст.450 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що на цей час, відсутні підстави для продовження арешту майно скаржника, а тому скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення в повному обсязі.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 447 - 453 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Скаргу адвоката Оніщука Святослава Петровича в інтересах ОСОБА_1 на бездіяльність органу примусового виконання задовольнити.

Визнати протиправними дії державного виконавця ВДВС Костопільського районного управління юстиції, який постановою АА № 019963 від 17.04.2009 р. наклав арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , в частині не зняття арешту після завершення виконавчого провадження.

Зобов`язати Костопільський відділ ДВС у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції вжити заходів до припинення обтяження у вигляді арешту нерухомого майна боржника, а саме скасувати арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 накладений постановою РВ ДВС Костопільського РУЮ серії АА № 019963 від 17.04.2009, яка зареєстрована як обтяження за №8676595 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку, шляхом подачі в п`ятнадцятиденний строк, з дня проголошення ухвали, апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 05.06.2026.

СуддяО. С. Цвіркун