Рішення № 137178160, 08.06.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/2211/25

Провадження № 2/369/2965/26

РІШЕННЯ

Іменем України

08.06.2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого-судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Худинець Д.С.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Тихонова Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Київської обласної прокуратури, Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ), третя особа Вишнева державна нотаріальна контора про скасування арешту зі спадкового нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивує тим, що її чоловіку ОСОБА_3 на праві власності належала частини (1/3 частини на праві власності та 1/6 частина в порядку спадкування) квартири АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік помер. Після його смерті відкрилась спадщина на вищевказане майно. Спадщину вона прийняла, але отримати відповідне свідоцтво не має можливості, оскільки на квартиру накладено арешт ще 29 лютого 2000 року постановою державного виконавця відділу ДВС Києво-Святошинському районі РУЮ в межах виконавчого провадження.

Так, арешт накладений постаново державного виконавця в рамках ВП по виконання Вироку суду в частині конфіскації всього майна чоловіка. Але 15 грудня 2000 року постановою виконавця повернено виконавчий документ стягувачу. У 2003 році чоловік був звільнений з місць позбавлення волі та ухвалою суду від 07 листопада 2017 року ОСОБА_3 звільнено від відбування додаткового покарання у виді конфіскації всього майна, в тому числі й щодо квартири.

Але арешт у відповідних реєстрах не знятий. При звернення до Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області, отримали відповідь, що виконавче провадження знищене, тому вирішити питання про зняття арешту є неможливим у позасудовому порядку.

Враховуючи вказані обставини, позивач просила суд скасувати арешт та заборону щодо відчуження майна померлого ОСОБА_3 , що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: реєстраційний номер обтяження 6026716, тип обтяження: арешт нерухомого майна , зареєстровано 14.11.2007, реєстратор: Вишнева міська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, б/н, 29.02.2000 року, районний відділ ДВС Києво-Святошинського району Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2025 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

10 березня 2025 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову, Київською обласною прокуратурою вказано, що зі змісту позову та обставин справи, прокуратура не несе жодного обов`язку за позовною вимогою та відсутні будь-які дані про те, що прокуратурою може бути виконана вимога позивача. Тому вони є неналежним відповідачем. Рішення суду не матиме жодного впливу на права та обов`язки прокурора по даній справі. Жодних вимог до прокуратури позивачем не пред`явлено. Просили відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду в судовому порядку.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовільнити.

У судовому засіданні представник Київської обласної прокуратури проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позову.

У судове засіданн*=/- представник Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) не з`явився. Про час та місце розгляду повідомлений належним чином. Відзиву або письмових заперечень суду не подав, не повідомив про причини неможливості їх подати.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

У ст. 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

З огляду на ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

За ст. 1261 ЦК у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У ч. 5 ст. 1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

При розгляді справи судом встановлено, що 28 грудня 2006 року виконавчим комітетом Вишневої міської ради видано свідоцтво про право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 по 1/3 кожному.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , після її смерті приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Кубра В.М. видано свідоцтво про право на спадщину на 1/6 частину квартири на імя ОСОБА_3 .

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.12.1999 року ОСОБА_3 засуджений за ч. 1 ст. 229-4, ч. 2 ст. 229-6, ч. 3 ст. 229-6, ст. ст. 42, 43 КК України в редакції 1960 року до 5 (п?яти) років 8 (восьми) місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке йому належить.

16 грудня 1999 року видано виконавчий лист в частині виконання вироку конфіскації майна.

Постановою від 29.02.2000 року державного виконавця ВДВС Києво-Святошинського РУЮ було накладено арешт на все майно ОСОБА_3 , в тому числі на квартиру АДРЕСА_1 .

12.12.2000 року державним виконавцем складено акт про відсутність майна яке може бути конфісковане.

15.12.2000 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу Стягувачеві.

22.10.2003 року ОСОБА_3 був звільнений з місць позбавлення волі ухвалою Пісчанського районного суду Вінницької області від 14.10.2003 року на підставі ст. 81 КК України умовно-достроково на невідбутий термін 1 (один) рік 7 (сім) місяців 21 (двадцять один) день.

14.11.2007 року реєстратором Вишневої міської державної нотаріальної контори за N? 6026716 зареєстровано обтяження - арешт нерухомого майна на підставі постанови від 29.02.2000 року державного виконавця ВДВ Києво-Святошинського РУЮ.

Ухвалою Києво - Святошинського районного суду Київської області від 07.11.2017 року звільнено ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , від відбування додаткового покарання у виді конфіскації всього належного йому майна, призначеного вироком від 16.12.1999 року Києво-Святошинського районного суду Київської області за ч. 1 ст. 229-4, ч. 2 ст. 229-6, ч. 3 ст. 229-6 КК України 1960 року (справа N? 1-535/09) на підставі ст. 80 КК України у зв?язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Зазначеною ухвалою скасовано арешт, накладений на все майно ОСОБА_3 в тому числі на квартиру АДРЕСА_1 , реєстровий номер обтяження 71773, зареєстрований в єдиному реєстрі заборон відчуження об?єктів нерухомого майна 20.07.2004 року, підставі обтяження: постанова, 21, Державної виконавчої служби у Києво-Святошинському районі.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджено свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 .

Ст. 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до листа приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Лялько Я.А. спадкоємцем до майна померлого ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до пояснень позивача, під час прийому у приватного нотаріуса, нею з`ясовано, що постановою про арешт майна 29 лютого 2000 ВДВС Києво-Святошинського РУЮ було накладено арешт на квартиру, належну ОСОБА_3 та постановою нотаріуса відмолено в видачі свідоцтва про право на спадщину.

Листом Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 11 жовтня 2021 року №51950 повідомив, що відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається що підставою накладення арешту, реєстраційний номер обтяження №6026716 стала постанова про арешт майна б/н, видана 29 лютого 2000 ВДВС Києво-Святошинського РУЮ Київської області.

Оскільки відомості в АСВП про виконавче провадження на підставі якого накладено арешт відсутні, неможливо встановити номер виконавчого провадження, Відповідачем проінформовано про неможливість вчинення виконавчих дій щодо зняття арешту.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 299/2931/17 (провадження № 61-35013св18).

Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року у відповідній редакції, державний виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.

Пунктом 3.17 Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби, (затвердженої наказом Міністерством юстиції України від 5 липня 1999 р. N 470/ та 7, яка діяла на час вчинення виконавчих дій відносно боржника у 2009 році) було визначено, що передачі до архіву підлягає виконавче провадження, у разі: відмови у відкритті виконавчого провадження згідно із статтею 26 Закону (606-14 ); Закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 Закону; Повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 Закону (606-14); Повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 Закону (606-14). Пунктом 3.19 Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби, (затвердженої наказом Міністерством юстиції України від 5 липня 1999 р. N 470/ та 7, яка діяла на час вчинення виконавчих дій відносно боржника у 2009 році) строк зберігання переданих до архіву завершених виконавчих проваджень становить 3 роки.

Статтею 38 Закону України «Про виконавче провадження» (відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 24, який діяв станом на 2009 рік) у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

З викладеного вище вбачається, що в порушення приписів Закону України «Про виконавче провадження» під час завершення виконавчого провадження державним виконавцем не був скасований арешт накладений постановою.

Слід зазначити, що ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року у відповідній редакції, було передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року, у відповідній редакції, встановлювалось, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження", арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Згідно ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» ( у чинній редакції) арешт може бути знятий за рішенням суду.

Як було вищевказано, що виконавче провадження в рамках якого було накладено арешт та внесено відповідне обтяження щодо майна ОСОБА_3 не виявлено.

Станом на січень 2025 року в Автоматизованої системи виконавчого провадження «ВП - спецрозділ», «Електронний архів», Автоматизованій системі виконавчого провадження, в Єдиному реєстрі боржників відомості щодо прийняття постанови б/н, видана 29.02.2000 ВДВС Києво-Святошинського РУЮ Київської області, якою було накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_3 відсутні.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається яке на підставу своїх вимог або заперечень. Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У цій правовій ситуації відмова в задоволенні позову щодо зняття арешту, накладеного на майно ОСОБА_3 , 1981 року народження, постановою про арешт майна б/н від 29.02.2000 року, накладеного ВДВС Києво-Святошинського РУЮ, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку закінчення виконавчого провадження та відсутності відкритих виконавчих проваджень щодо власника.

При цьому суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу (з 2000 року) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Враховуючи, що позивач ОСОБА_2 не є стороною у виконавчому провадженні, не є боржником, неправомірність дій не встановлено судом і не оспорювалось учасниками справи при розгляді даної справи, наявність арешту на майно є грубим порушенням права власності особи на річ, тому позовні вимоги про звільнення майна з-під арешту підлягають до задоволення.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Київської обласної прокуратури, Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ), третя особа Вишнева державна нотаріальна контора про скасування арешту зі спадкового нерухомого майна задовольнити повністю.

Скасувати арешт та заборону щодо відчуження майна померлого ОСОБА_3 , що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: реєстраційний номер обтяження 6026716, тип обтяження: арешт нерухомого майна, зареєстровано 14.11.2007, реєстратор: Вишнева міська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, б/н, 29.02.2000 року, районний відділ ДВС Києво-Святошинського району Київської області.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 08 червня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ