Постанова № 1371772, 29.01.2008, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2008 № 43/590

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Кондес Л.О.

суддів: Куровського С.В.

Михальської Ю.Б.

при секретарі: Василів О.В.

За участю представників:

від прокуратури:не зявився;

від позивача: Гомон О.О. довіреність № 220/992/д від 27.12.2007 р.

від відповідача: Шумська О.В. довіреність від 18.01.2008 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі"

на рішення Господарського суду м.Києва від 02.11.2007

у справі № 43/590 (Пасько М.В.)

за позовом Військового прокурора Сумського гарнізону в інтересах держави в особіМіністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі"

простягнення 25300,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 02.11.2007 р. в справі №43/590 позовні вимоги Військового прокурора Сумського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі Міноборони України, позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДіСі” (далі ТОВ “ДіСі”, відповідач) 25300,80 грн. були задоволені. Судом було: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства “Компанія ДіСі” на користь Міністерства оборони України 13708,80 грн. неустойки та 11592,00 грн. штрафу; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства “Компанія ДіСі” в доход Державного бюджету України 253,01 грн. державного мита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернувся до Київського апеляційного Господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити. Свої вимоги відповідач обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийняте без повного і всебічного вивчення справи: що не були доведені обставини, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими та при його прийнятті судом неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України і Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”.

Відповідач вважає, що місцевий господарський суд помилково не прийняв до уваги лист Міністерства оборони України №282/2784 від 26.09.2006 р., в якому міститься прохання позивача про тимчасове зупинення поставки в звязку з затримкою бюджетного фінансування, а також листи №243 від 20.09.2006 р. та №246/584 від 03.04.2007, в яких підтверджується належне виконання Товариством “ДіСі” договірних зобовязань.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає вимоги відповідача необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, тому просить апеляційний господарський суд рішення Господарського суду м. Києва залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою від 30.11.2007 р. апеляційна скарга прийнята до провадження і призначена до розгляду на 18.12.2007 р.

Ухвалою від 18.12.2007 р. судове засідання було відкладене на 29.01.2008 р. для витребування у представників сторін додаткових доказів по справі.

В судове засідання 29.01.2008 р. в судове засідання зявились представники позивача і відповідача. Представник Військового прокурора Сумського гарнізону не зявився. Про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, в звязку з чим колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника прокуратури.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзивів на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

21.07.2006 р. між Міноборони України та ТОВ “ДіСі” було укладено Договір №251/4/3/06/87/90 (далі Договір) про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти державного бюджету України).

Відповідно п.1.1. Договору Відповідач зобовязується поставити речове майно (товар) для потреб Позивача, а Позивач забезпечити прийом та оплату продукції в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно положень цього Договору.

Відповідно п. 2.2. Договору Відповідач зобовязувався поставити продукцію згідно з рознарядкою, яка є невідємною частиною даного Договору з обовязковим дотриманням передбачених нею асортименту, кількості, адреси одержувача та строків поставки. Строком поставки був визначений III квартал 2006 року, тобто до 30.09.2006 р.

Поставку товару за Договором відповідачем було здійснено 18.12.2006р. та 27.12.2006 р.

На підтвердження того, що прострочки виконання зобовязання допущено не було, відповідач надав суду лист Міністерства оборони України №282/2784 від 26.09.2006 р., в якому міститься прохання позивача про тимчасове зупинення поставки в звязку з затримкою бюджетного фінансування, а також листи №243 від 20.09.2006 р. та №246/584 від 03.04.2007, в яких підтверджується належне виконання Товариством “ДіСі” договірних зобовязань.

Згідно з рахунками №3960 від 19.12.2006 р. та №0001 від 27.12.2006р., що додані до матеріалів справи Позивач оплатив товар на загальну суму 165600,00 грн.

Військовий прокурор Сумського гарнізону звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДіСі” 25300,80 грн. штрафних санкцій у звязку з неналежним виконанням умов Договору

Після дослідження всіх доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Стаття 7 ГК України встановлює, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Таким чином, враховуючи, що позивач та відповідач є субєктами господарювання та уклали спірний договір при здійсненні своєї господарської діяльності, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Господарський кодекс України.

Частина 2 ст. 193 ГК України вказує на те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором поставки товару для державних потреб.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Зі змісту ст. 626 ЦК України вбачається, що зобовязання між позивачем та відповідачем, що виникли на підставі спірного договору, його умовами визначено встановлення, зміну і припинення зобовязань між сторонами. Отже спірний договір є двосторонній.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі ст. 611 цього ж кодексу, правові наслідки щодо відшкодування збитків настає у разі порушення зобовязання. Таким порушенням, в даному випадку позивач зазначає прострочення боржника. Прострочення боржника, згідно ст. 612 ЦК України, настає тоді, коли він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобовязання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки. Однак, прострочення боржника не настає, якщо зобовязання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ст. 613 вказаного кодексу, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобовязання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обовязку.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, що порушила зобовязання несе відповідальність за наявності її вини. Тобто на позивача лягає тягар доказування наявності вини відповідача, збитків та причинного звязку між порушенням зобовязання відповідачем та збитків, які виникли у позивача внаслідок такого порушення.

Згідно ч.2 ст. 218 ГК України, встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

ТОВ “ДіСі”, надало суду такі докази, а саме, з наданих відповідачем копій листів, вбачається, що у вересні 2006 р., що є ІІІ-ім кварталом, Міністерству оборони України було запропоновано прийняти продукцію за спірним Договором, на що останній повідомив про неможливість отримати товар в звязку з відсутністю коштів для його оплати і виклав прохання про здійснення поставки у VI-му кварталі 2006 р., що і було виконано відповідачем у подальшому. Відсутність претензій до відповідача стосовно виконання своїх зобовязань, Міноборони України також виклало у листі №246/584 від 03.04.2006 р. (а.с. 35). Також, відповідач надав суду докази того, що на момент отримання листа з проханням відстрочення виконання поставки, він мав договірну продукцію (видаткові накладні №763 від 15.09.2006 р. та №782 від 19.09.2006 р.(а.с. 97-98), аналітичні картки по складу, періодом з 01.01.2006 р. по 31.12.2006 р. (а.с. 99-100)).

Таким чином, відповідач довів, що прострочення зобовязання за Договором сталося не за його вини, оскільки він доклав всіх зусиль для його належного виконання, що виключає можливість його відповідальності.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м.Києва підлягає скасуванню в звязку з тим, що не дослідивши всі докази по справі, а саме лист № 282/2784 від 28.09.2006 р. Міністерства оборони України до відповідача, не витребувавши докази стосовно наявності продукції, суд першої інстанції прийшов до висновків, що не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права і прийняття невірного рішення по справі.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не було надано суду належних доказів на спростування викладеного в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 104 ГПК України, неповне зясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування рішення місцевого господарського суду.

З огляду на вищевикладене суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню, оскаржуване рішення скасуванню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “Компанія ДіСі” задовольнити.

Рішення Господарського суду м. Києва від 02.11.2007 р. в справі №43/590 скасувати та прийняти нове рішення.

В позові відмовити повністю.

Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6; р/р 35223110003192, ОПЕРУ ДКУ м.Києва, МФО 820172, Код 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “Компанія ДіСі” (02160, м. Київ, пр-т Воззєднання, 1; р/р: 26003056100121, МФО 380775, Код 31350429) державне мито за подання апеляційної скарги в розмірі 127 грн. (сто двадцять сім грн.).

Видати наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

Справу №43/590 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддяКондес Л.О.

СуддіКуровський С.В

Михальська Ю.Б.

13.02.08 (відправлено)