Рішення № 137176948, 20.04.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 188/2178/25

№ 2/183/2576/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області, Комунального підприємства «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації», Лубенської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом,-

в с т а н о в и в :

20 червня 2025 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що її батькам ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності у відповідності до Свідоцтва про право власності на житло від 28 грудня 1993 року, виданого Фондом комунального майна, у порядку приватизації,належала квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на вказану квартиру 29 квітня 1994 року зареєстровано за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в Сєвєродонецькому міському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 755.

Зазначені обставини підтверджуються копією Свідоцтва про право власності на житло від 28 грудня 1993 року, виданого Фондом комунального майна та технічним паспортом на зазначене нерухоме майно.

Отже, частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, тобто кожному з них на праві спільної сумісної власності належало по 1/2 частці квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на нерухоме майно, зокрема на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_3 заповіту не складала.

Після смерті ОСОБА_3 спадщину фактично прийняв її чоловік ОСОБА_2 (батько позивача), який на момент смерті проживав разом з нею, у той же час, спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилася.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Після його смерті відкрилась спадщина на нерухоме майно, зокрема на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_2 заповіту не складав.

Позивач ОСОБА_1 вказує на те, що вона є єдиним спадкоємцем першої черги спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У встановлений законом строк вона звернулася до Лубенської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиціїз заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , а в подальшому з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно, проте постановою державного нотаріуса Іщенко Г.К. від 13 червня 2025 року за вих. № 940/02-31 їй було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій з тих підстав, що нею не надані правовстановлюючі документи на спадкове нерухоме майно, які посвідчують право власності на квартиру за спадкодавцем та рекомендовано було звернутися до суду з відповідним позовом.

В зв`язку з наведеним, в позовній заяві ОСОБА_1 просила суд:

- визнати за нею право власності на квартиру загальною площею 48,5 кв.м., житловою площею 30,0 кв.м., яка складається з: 1 кімнати площею 16,9 кв.м.; 2 кімнати площею 13,1 кв.м.; кухні площею 6,0 кв.м.; ванної кімнати площею 2,2 кв.м.; вбиральні площею 1,0 кв.м.; коридору площею 7,0 кв.м.; вбудованої шафи площею 2,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , який прийняв спадщину, але не оформив свої спадкові права після дружини ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 02 липня 2025 року у цивільну справу передано за підсудністю до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області, які надійшла до суду 04 серпня 2025 року.

Ухвалою суду від 13 серпня 2025 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 05 січня 2026 року зобов`язано Лубенську державну нотаріальну контору Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надати на адресу суду належним чином завірені копії спадкових справ після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою суду від 05 січня 2026 року підготовче провадження у справі закрите, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, згідно заяви просила розглянути справу без її участі, вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити.

Представники відповідачів Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області, Лубенської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, кожен окремо, в судове засідання не з`явилися, згідно заяв просили розглянути справу без їх участі.

Представник відповідача Комунального підприємства «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації» в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,причин неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавав.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи в судове засідання, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши надані сторонами письмові докази, приходить до наступного.

Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності у відповідності до Свідоцтва про право власності на житло від 28 грудня 1993 року, виданого Фондом комунального майна, у порядку приватизації,належала квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на вказану квартиру 29 квітня 1994 року зареєстровано за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в Сєвєродонецькому міському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 755.

Зазначені обставини підтверджуються копією Свідоцтва про право власності на житло від 28 грудня 1993 року, виданого Фондом комунального майна та технічним паспортом на зазначене нерухоме майно.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Отже зазначене спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , а тому частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, тобто кожному з них на праві спільної сумісної власності належить по 1/2 частці квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 є батьками позивача ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 81 років померла мати позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 14 червня 2018 року Сєвєродонецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області складено відповідний актовий запис № 1085, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 14 червня 2018 року.

Встановлено, що після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне їй майно, а саме на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

На момент смерті ОСОБА_3 проживала та була зареєстрована разом з чоловіком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 355 від 17 жовтня 2024 року.

За життя ОСОБА_3 заповіту не складала.

Встановлено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилася, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 83968332 від 26 січня 2026 року.

Таким чином, спадщину після смерті ОСОБА_3 у виді 1/2 частки спірної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ,згідно до приписів ч. 3 ст. 1268 ЦК України фактично прийняв її чоловік ОСОБА_2 , оскільки на момент смерті дружини проживав разом із нею.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 85 років помер батько позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що 22 квітня 2024 року Котелевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції складено відповідний актовий запис № 94, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 22 квітня 2024 року.

Спадкова справа № 403/2024 після смерті ОСОБА_2 була заведена 16 жовтня 2024 року Лубенською державною нотаріальною конторою Полтавської області, номер у спадковому реєстрі 73137377, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 83968280 від 26 січня 2026 року.

Встановлено, що після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_2 заповіту не складав, що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 78758310 від 16 жовтня 2024 року.

На момент смерті ОСОБА_2 проживав та був зареєстрований один за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 356 від 17 жовтня 2024 року.

З матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 вбачається, що єдиним спадкоємцем за законом є його дочка, тобто позивач ОСОБА_1 , інші спадкоємці за законом та заповітом відсутні.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернулася до Лубенської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиціїз заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , а в подальшому з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно, проте постановою державного нотаріуса Іщенко Г.К. від 13 червня 2025 року за вих. № 940/02-31 їй було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій з тих підстав, що нею не надані правовстановлюючі документи на спадкове нерухоме майно, які посвідчують право власності на квартиру за спадкодавцем

В той же час, судом встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності у відповідності до Свідоцтва про право власності на житло від 28 грудня 1993 року, виданого Фондом комунального майна, у порядку приватизації,належала квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на вказану квартиру 29 квітня 1994 року зареєстровано за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в Сєвєродонецькому міському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 755.

Згідно технічного паспорту на квартиру, квартира загальною площею 48,5 кв.м., житловою площею 30,0 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з: 1 кімнати площею 16,9 кв.м.; 2 кімнати площею 13,1 кв.м.; кухні площею 6,0 кв.м.; ванної кімнати площею 2,2 кв.м.; вбиральні площею 1,0 кв.м.; коридору площею 7,0 кв.м.; вбудованої шафи площею 2,3 кв.м.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1216, 1222, 1223 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

На підставі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

На підставі ст. 1258 ЦК України, 1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. 2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно до вимог ст. 1268 ЦК України, 1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. 3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. 5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Вимогами статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. 2. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

На підставі статті 1270 ЦК України, 1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно із ст. 1275 ЦК України, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов`язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

На підставі ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Одночасно із цим, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справі про спадкування», судам роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

В даному випадку, судом встановлено, що через постанову нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у позивача існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, у зв`язку із чим такий спір підлягає вирішенню шляхом ухвалення судового рішення в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі ст.3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Обов`язок власників забезпечити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об`єкти нерухомості введений лише з 29.06.1998 року, тобто з набранням чинності Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09.06.1998 року № 121.

Відповідно до ст.ст.25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19-32/319, від 21.02.2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.

Як роз`яснено у п.6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до п. 4.18. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно положень Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Зважаючи на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та відповідно ст.16 ЦК України він обрав правильний спосіб захисту свого порушеного права.

В судовому засідання встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності у відповідності до Свідоцтва про право власності на житло від 28 грудня 1993 року, виданого Фондом комунального майна, у порядку приватизації,належала квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на вказану квартиру 29 квітня 1994 року зареєстровано за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в Сєвєродонецькому міському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 755.

Таки чином, спадкодавцями ОСОБА_2 і ОСОБА_3 був отриманий правовстановлюючий документ про право власності на вищезазначене нерухоме майно.

Станом на дату видачі свідоцтва про право власності (28.12.1993 року), державна реєстрація права власності на нерухоме майно проводилася відповідними органами Бюро технічної інвентаризації за місцезнаходженням нерухомого майна.

У той же час, Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, відповідні правові висновки висловлені у у постанові КГС ВС від 24 січня 2020 року № 910/10987/18.

Отже, частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, тобто кожному з них на праві спільної сумісної власності належало по 1/2 частці квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - мати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої відкрилась спадщина на нерухоме майно, а саме - на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яку фактично прийняв її чоловік ОСОБА_2 (батько позивача), який на момент смерті проживав разом з нею.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , після смерті якого відкрилась спадщина на спірну вище квартиру.

З матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 вбачається, що єдиним спадкоємцем за законом є його дочка, тобто позивач ОСОБА_1 . Інші спадкоємці за законом та заповітом відсутні.

За встановлених обставин, зважаючи на те, що спадкодавець ОСОБА_2 набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , проте за життя належним чином не встиг оформити та зареєструвати своє право власності на майно, при цьому державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, відсутність якої не може бути підставою позбавлення спадкоємців права на спадщину.

Враховуючи те, що право власності спадкодавця доведено наведеними вище обставинами та доказами, позивач ОСОБА_4 є єдиним спадкоємцем за законом після смерті батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до ст. 1270 ЦК України прийняла спадщину, але отримати свідоцтва про право на спадщину не змогла через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно та реєстрації права власності за спадкодавцем на спірне майно, у зв`язку з чим за нею належить визнати право власності на квартиру, в порядку спадкування за законом після смерті батька.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21 січня 1999р. в справі «Гарсія Руїзпроти Іспанії», від 22 лютого 2007р. в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011р. в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010р. в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994р. в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 01 липня 2003р. в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008р. в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та MesropMovsesyan проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року №6-887цс17.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню.

На підставі ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відсутністю вини відповідачів, судові витрати покласти на позивача.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області, Комунального підприємства «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації», Лубенської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру загальною площею 48,5 кв.м., житловою площею 30,0 кв.м., яка складається з: 1 кімнати площею 16,9 кв.м.; 2 кімнати площею 13,1 кв.м.; кухні площею 6,0 кв.м.; ванної кімнати площею 2,2 кв.м.; вбиральні площею 1,0 кв.м.; коридору площею 7,0 кв.м.; вбудованої шафи площею 2,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , який у тому числі прийняв спадщину, але не оформив свої спадкові права після дружини ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати покласти на позивача ОСОБА_1 .

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 ;

- відповідач:Сіверськодонецька міська військова адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області, код ЄДРПОУ 44083662, місцезнаходження за адресою:Луганська область, м. Сіверськодонецьк, бульвар Дружби Народів, буд. 32;

- відповідач: Комунальне підприємство «Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації», код ЄДРПОУ 13405425, місцезнаходження за адресою: Луганська область, м. Сіверськодонецьк, вул. Гагаріна, буд. 52-А;

- відповідач: Лубенська державна нотаріальна контора Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, код ЄДРПОУ 02900084, місцезнаходження за адресою: Полтавська область, м. Лубни, площа Вокзальна, буд. 7.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне рішення суду складено 20 квітня 2026 року.

Суддя Д.І. Городецький