Рішення № 137176942, 12.05.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/7883/25

№ 2/183/2505/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д. І.,

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визначення часток у спільному сумісному майні, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, -

в с т а н о в и в:

28 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого, з урахуванням уточнених вимог, посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_3 заповіту не складав.

Після смерті ОСОБА_3 залишилась спадщина у вигляді:

- 1/4 частки квартири загальною площею 46,9 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що належала йому у праві спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого11 квітня 1995 року Фондом комунального майна згідно з розпорядженням № 7669 та зареєстрованого в Сєвєродонецькому БТІ;

- житлового будинкуз господарськими будівлями та спорудами загальною площею 39,6 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належав йому на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 10 вересня 1987 року Сєвєродонецькою державною нотаріальною конторою Луганської області за р. № 6307, зареєстрованого в Лисичанському МБТІ 11 вересня 1987 року за р. № 1136 на 1/3 частки будинку та на 2/3 частини будинку на підставі договору купівлі-продажу будинку від 26 вересня 1987 року, посвідченого державним нотаріусом Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Сердюк Н.І. за р. № 6707, зареєстрованого в Лисичанському МБТІ 28 вересня 1987 року за р. № 1136.

У встановлений законом строк позивач ОСОБА_1 звернулася до Другої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_3 .

На підставі поданої заяви 18 квітня 2007 року була заведена спадкова справа за № 146, номер у Спадковому реєстрі № 42235459, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 9326069 від 18 квітня 2007 року.

Діти позивача та спадкодавця, а саме - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з заявами про прийняття спадщини після смерті батька не зверталися. При цьому ІНФОРМАЦІЯ_3 син спадкодавця ОСОБА_3 ОСОБА_4 помер.

Отже, позивач ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

22.02.2022 року російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення на територію України, м. Сєвєродонецьк Луганської області було окуповане російськими військами.

Позивач зазначає, що у зв`язку з воєнними діями вона змушена була покинути житло та виїхати з м. Сєвєродонецька Луганської області.

20 грудня 2024 року позивач звернулася до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_3 , оскільки спадкова справа була заведена в м. Сєвєродонецьку Луганської області, яка на сьогодні є тимчасово окупованою територією, проте їй було надано відповідь від 28 квітня 2025 року за вих. № 769/01-16 про те, що документи з Другої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори не передавались з адреси розташування контори в зв`язку з воєнними діями, і залишилися на тимчасово окупованій території.

В той же час, загальновідомим є те, що вся інформація щодо об`єктів нерухомого майна станом на 24.02.2022 зберігалася в архіві КП «Сєвєродонецьке БТІ» на паперових носіях. Оскільки на сьогоднішній день територія Сєвєродонецької територіальної громади є окупованою, КП «Сєвєродонецьке БТІ» не може виконувати свої функції, у тому числі, надавати інформацію на запити державних реєстраторів про зареєстровані права на період до 01 січня 2013 року

Отже, отримати інформацію щодо реєстрації об`єктів нерухомого майна, що підлягають спадкуванню, та прав на них з органів БТІ не представляється можливим з об`єктивної причини, так як до 01 січня 2013 року функції з державної реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна було покладено на органи БТІ. Реєстрація виконувалась за письмовим зверненням власника. Інформація щодо об`єктів нерухомого майна зберігалась в архіві БТІ на паперових носіях. Станом на 24.02.2022 року законодавство не вимагало обов`язкового переведення інформації в електронний формат.

ОСОБА_1 посилається на те, що відсутність інформації щодо реєстрації права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який почав діяти з 01.01.2013 року, та відмова нотаріуса у видачі їй свідоцтва про право на спадщину не позбавляє права звернутись до суду із позовом про визнання права власності на нерухоме майно, оскільки іншого шляху для захисту її немає.

У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 просила суд:

- визначити частки співвласників квартири загальною площею 46,9 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 - рівними, а саме по 1/4 частці кожному;

- припинити право спільної сумісної власності на квартиру загальною площею 46,9кв.м., житловою площею 29,6кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири загальною площею 46,9 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., яка складається з: 1 кімнати площею 13,2 кв.м.; 2 кімнати площею 16,4 кв.м.; кухні площею 5,9 кв.м.; ванної кімнати площею 2,0 кв.м.; вбиральні (поєднаної) площею 0,9 кв.м.; коридору площею 6,3 кв.м.; вбудованої шафи площею 2,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку квартири загальною площею 46,9 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., яка складається з: 1 кімнати площею 13,2 кв.м.; 2 кімнати площею 16,4 кв.м.; кухні площею 5,9 кв.м.; ванної кімнати площею 2,0 кв.м.; вбиральні (поєднаної) площею 0,9 кв.м.; коридору площею 6,3 кв.м.; вбудованої шафи площею 2,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири загальною площею 46,9 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., яка складається з: 1 кімнати площею 13,2 кв.м.; 2 кімнати площею 16,4 кв.м.; кухні площею 5,9 кв.м.; ванної кімнати площею 2,0 кв.м.; вбиральні (поєднаної) площею 0,9 кв.м.; коридору площею 6,3 кв.м.; вбудованої шафи площею 2,2 кв.м.,що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який складається з: житлового будинку літ. «А1Ж,а,а1», загальною площею 39,6 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м.; літньої кухні літ. «М»; сараю літ. «В,Ж»; погребу літ. «Г»; вбиральні літ. «У»; спорудження № 1-2; колодязя № 3, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 05 серпня 2025 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 13 листопада 2025 року залучено до участі у справі в якосіт співвідповідача ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 26 березня 2026 року закрите підготовче провадження у справі, справа призначена до судового розгляду по суті.

Таким чином судом розглядались позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визначення часток у спільному сумісному майні, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник не з`явилися, згідно заяви представника останній просив розглядати справу без його участі, уточнені вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, згідно заяви уточнені вимоги визнав у повному обсязі, не заперечував проти задоволення позову.

Представник відповідача Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області в судове засідання не з`явився, згідно заяви просив розглядати справу без його участі.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного.

Відповідно до положення статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 59 років помер чоловік позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що 26 жовтня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Сєвєродонецького міського управління юстиції зроблено відповідний актовий запис за № 1332, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 26 жовтня 2006 року.

Після смерті ОСОБА_3 залишилась спадщина у вигляді:

- належної йому частки квартири загальною площею 46,9 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що належала йому у праві спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого11 квітня 1995 року Фондом комунального майна згідно з розпорядженням № 7669 та зареєстрованого в Сєвєродонецькому БТІ;

- житлового будинкуз господарськими будівлями та спорудами загальною площею 39,6 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належав йому на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 10 вересня 1987 року Сєвєродонецькою державною нотаріальною конторою Луганської області за р. № 6307, зареєстрованого в Лисичанському МБТІ 11 вересня 1987 року за р. № 1136 на 1/3 частки будинку та на 2/3 частини будинку на підставі договору купівлі-продажу будинку від 26 вересня 1987 року, посвідченого державним нотаріусом Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Сердюк Н.І. за р. № 6707, зареєстрованого в Лисичанському МБТІ 28 вересня 1987 року за р. № 1136.

За життя ОСОБА_3 заповіту не складав.

Cпадкова справа № 146/2007 після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 заведена Другою Сєвєродонецькою державною нотаріальною конторою 18 квітня 2007 року, номер у Спадковому реєстрі № 42235459, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 9326069 від 18 квітня 2007 року.

Встановлено, що ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , в той час як дружина спадкодавця, тобто позивач ОСОБА_1 та діти спадкодавця - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що з заявами про прийняття спадщини після смерті спадкодавця діти не зверталися.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 син спадкодавця ОСОБА_3 ОСОБА_4 помер, про що 15 грудня 2017 року Сєвєродонецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області складено відповідний актовий запис № 2046, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 15 грудня 2017 року.

Отже, позивач ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

22.02.2022 року російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення на територію України, м. Сєвєродонецьк Луганської області було окуповане російськими військами.

Позивач зазначає, що у зв`язку з воєнними діями вона змушена була покинути житло та виїхати з м. Сєвєродонецька Луганської області.

Встановлено, що 20 грудня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_3 , оскільки спадкова справа була заведена в м. Сєвєродонецьку Луганської області, яка на сьогодні є тимчасово окупованою територією, проте їй було надано відповідь від 28 квітня 2025 року за вих. № 769/01-16 про те, що документи з Другої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори не передавались з адреси розташування контори в зв`язку з воєнними діями, і залишилися на тимчасово окупованій території.

Відповідач ОСОБА_2 у своїй заяві підтримав вимоги позивач, зокрема зазначив, що ані він, ані його брат ОСОБА_4 не зверталися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті батька, з відповідною заявою про прийняття спадщини звернулася лише мати ОСОБА_1 , тобто позивач

Судом встановлено, що свідоцтва про право на спадщину заповітом після смерті ОСОБА_3 не видавалися. Інших спадкоємців за законом та заповітом, окрім дружини спадкодавця, судом не встановлено.

Встановлено, що у відповідності до Свідоцтва про право власності на житло від 11 квітня 1995 року, виданого Фондом комунального майна згідно з розпорядженням № 7669 від 07 квітня 1995року та записаного у реєстрову книгу за № 7750, у порядку Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 була передана у спільну сумісну власність квартира, загальною площею 46,9 кв.м., житловою площе 29,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Право власності на вказану квартиру за ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в Сєвєродонецькому міському бюро технічної інвентаризації.

Зазначені обставини підтверджуються копією Свідоцтва про право власності на житло від 11 квітня 1995 року, виданого Фондом комунального майна та технічним паспортом на зазначене нерухоме майно.

Згідно до технічного паспорту на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , квартира має загальну площу 46,9 кв.м., житлову площу 29,6 кв.м. та складається з: 1 кімнати площею 13,2 кв.м.; 2 кімнати площею 16,4 кв.м.; кухні площею 5,9 кв.м.; ванної кімнати площею 2,0 кв.м.; вбиральні (поєднаної) площею 0,9 кв.м.; коридору площею 6,3 кв.м.; вбудованої шафи площею 2,2 кв.м.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, право власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 спірну квартиру не зареєстроване.

Як встановлено вище ІНФОРМАЦІЯ_1 помер співвласник спірної квартири ОСОБА_3 , про що про що 26 жовтня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Сєвєродонецького міського управління юстиції зроблено відповідний актовий запис за № 1332, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 26 жовтня 2006 року.

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_3 помер інший співвласник спірної квартири ОСОБА_4 , про що 15 грудня 2017 року Сєвєродонецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області складено відповідний актовий запис № 2046, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 15 грудня 2017 року.

Загальновідомим є те, що 24.02.2022 року російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення на територію України, у зв`язку з чим, м. Сєвєродонецьк Луганської області було окуповане російськими військами та на теперішній час є тимчасово окупованою територією України.

Отже, що вся інформація щодо об`єктів нерухомого майна станом на 24.02.2022 зберігалася в архіві КП «Сєвєродонецьке БТІ» на паперових носіях. Оскільки на сьогоднішній день територія Сєвєродонецької територіальної громади є окупованою, КП «Сєвєродонецьке БТІ» не може виконувати свої функції, у тому числі, надавати інформацію на запити державних реєстраторів про зареєстровані права на період до 01 січня 2013 року

Вирішуючи спір по суті в частині заявлених позовних вимог про визначення часток у спільній сумісній власності, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до ст. 372 ЦК України 1. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах з позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі з частки спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою, частки визначаються рівними.

Пунктом 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

Суд також враховує роз`яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в п. 3, 4 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, де зазначено, що спадкоємці учасника спільної сумісної власності мають право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності.

Як вже було встановлено, зазначена квартира на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 11 квітня 1995 року Фондом комунального майна згідно з розпорядженням № 7669 від 07 квітня 1995 року та записаного у реєстрову книгу за № 7750, у порядку Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», зареєстрованого в Сєвєродонецькому міському бюро технічної інвентаризації, належить позивачу ОСОБА_1 , відповідачу ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що частки співвласників позивача ОСОБА_1 , відповідачу ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 праві спільної сумісної власності є рівними, тобто кожному з них на праві спільної сумісної власності належить по 1/4 частці квартири загальною площею 46,9 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Отже, припинивши право спільної сумісної власності, визначивши частки кожного співвласника у праві спільної сумісної власності квартири загальною площею 46,9 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , право власності вважається спільною частковою власністю.

У зв`язку з наведеним, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про визнання права власності на нерухомого майно в порядку спадкування за законом, суд зазначає наступне.

Як встановлено вище ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 59 років помер чоловік позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що 26 жовтня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Сєвєродонецького міського управління юстиції зроблено відповідний актовий запис за № 1332, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 26 жовтня 2006 року.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на нерухоме майно, зокрема на:

- належну йому 1/4 частки квартири загальною площею 46,9 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що належала йому у праві спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого11 квітня 1995 року Фондом комунального майна згідно з розпорядженням № 7669 та зареєстрованого в Сєвєродонецькому БТІ;

- житловий будинокз господарськими будівлями та спорудами загальною площею 39,6 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належав йому на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 10 вересня 1987 року Сєвєродонецькою державною нотаріальною конторою Луганської області за р. № 6307, зареєстрованого в Лисичанському МБТІ 11 вересня 1987 року за р. № 1136 на 1/3 частки будинку та на 2/3 частини будинку на підставі договору купівлі-продажу будинку від 26 вересня 1987 року, посвідченого державним нотаріусом Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Сердюк Н.І. за р. № 6707, зареєстрованого в Лисичанському МБТІ 28 вересня 1987 року за р. № 1136.

Згідно до технічного паспорту на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , квартира має загальну площу 46,9 кв.м., житлову площу 29,6 кв.м. та складається з: 1 кімнати площею 13,2 кв.м.; 2 кімнати площею 16,4 кв.м.; кухні площею 5,9 кв.м.; ванної кімнати площею 2,0 кв.м.; вбиральні (поєднаної) площею 0,9 кв.м.; коридору площею 6,3 кв.м.; вбудованої шафи площею 2,2 кв.м.

Згідно до технічного паспорту на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: житлового будинку літ. «А1Ж,а,а1», загальною площею 39,6 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м.; літньої кухні літ. «М»; сараю літ. «В,Ж»; погребу літ. «Г»; вбиральні літ. «У»; спорудження № 1-2; колодязя № 3. Роки побудови: 1951-1987 роки.

За життя ОСОБА_3 заповіту не складав.

Спадкова справа № 146/2007 після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 заведена Другою Сєвєродонецькою державною нотаріальною конторою 18 квітня 2007 року, номер у Спадковому реєстрі № 42235459, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 9326069 від 18 квітня 2007 року.

Встановлено, що ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , в той час як дружина спадкодавця, тобто позивач ОСОБА_1 та діти спадкодавця - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що з заявами про прийняття спадщини після смерті спадкодавця діти не зверталися.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 син спадкодавця ОСОБА_3 ОСОБА_4 помер, про що 15 грудня 2017 року Сєвєродонецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області складено відповідний актовий запис № 2046, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 15 грудня 2017 року.

Отже, позивач ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач зазначає, що у зв`язку з воєнними діями вона змушена була покинути житло та виїхати з м. Сєвєродонецька Луганської області.

Встановлено, що 20 грудня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_3 , оскільки спадкова справа була заведена в м. Сєвєродонецьку Луганської області, яка на сьогодні є тимчасово окупованою територією, проте їй було надано відповідь від 28 квітня 2025 року за вих. № 769/01-16 про те, що документи з Другої Сєвєродонецької державної нотаріальної контори не передавались з адреси розташування контори в зв`язку з воєнними діями, і залишилися на тимчасово окупованій території.

Судом встановлено, що свідоцтва про право на спадщину заповітом після смерті ОСОБА_3 не видавалися. Інших спадкоємців за законом та заповітом, окрім дружини спадкодавця, судом не встановлено.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, право власності ОСОБА_3 спірненерухоме майно не зареєстроване.

Загальновідомим є те, що 24.02.2022 року російська федерація розпочала повномасштабне вторгнення на територію України, у зв`язку з чим, м. Сєвєродонецьк Луганської області було окуповане російськими військами та на теперішній час є тимчасово окупованою територією України.

Отже, що вся інформація щодо об`єктів нерухомого майна станом на 24.02.2022 зберігалася в архіві КП «Сєвєродонецьке БТІ» на паперових носіях. Оскільки на сьогоднішній день територія Сєвєродонецької територіальної громади є окупованою, КП «Сєвєродонецьке БТІ» не може виконувати свої функції, у тому числі, надавати інформацію на запити державних реєстраторів про зареєстровані права на період до 01 січня 2013 року

При цьому, Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою право власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, відповідні правові висновки висловлені у постанові КГС ВС від 24 січня 2020 року № 910/10987/18.

Вирішуючи питання по суті заявлених вимог в частині визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1216, 1222, 1223 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неоохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

На підставі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

На підставі ст. 1258 ЦК України, 1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. 2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно до вимог ст. 1268 ЦК України, 1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. 3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. 5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Вимогами статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. 2. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

На підставі статті 1270 ЦК України, 1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно із ст. 1275 ЦК України, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов`язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

На підставі ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Одночасно із цим, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справі про спадкування», судам роз`яснено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

В даному випадку, судом встановлено, що через постанову нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право наспадщину за законом, у позивача існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, у зв`язку із чим такий спір підлягає вирішенню шляхом ухвалення судового рішення в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі ст.3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року №7/5. Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони, та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частиною першою та частиною другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Таким чином, з аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об`єкти (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 1 вересня 2011 року № 40-12-2409 «Щодо прийняття в експлуатацію об`єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року»). До 19 січня 1996 року згідно Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої 31.01.1966 року Міністерством комунального господарства УРСР, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами), не підлягали реєстрації будинки та домоволодіння, розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але не приєднані до них.

Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (лист Державної архітектурно-будівельної інспекція України від 30 липня 2012, № 40-19-5376 «Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів»).

Обов`язок власників забезпечити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об`єкти нерухомості введений лише з 29.06.1998 року, тобто з набранням чинності Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, які перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09.06.1998 року № 121.

Відповідно до ст.ст. 25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19-32/319, від 21.02.2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.

Як роз`яснено у п.6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до п. 4.18. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус виготовляє витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно положень Постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Зважаючи на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, іншого шляху окрім звернення до суду за захистом порушеного права у позивача немає та відповідно ст.16 ЦК України вона обрала правильний спосіб захисту своїх порушених прав.

За встановлених обставин, зважаючи на те, що спадкодавець ОСОБА_3 набув право власності на 1/4 частки спірної квартири, зокремана спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, проте за життя належним чином не встиг оформити та зареєструвати своє право власності на нерухоме майно, при цьому державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, відсутність якої не може бути підставою позбавлення спадкоємців права на спадщину.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21 січня 1999р. в справі «Гарсія Руїзпроти Іспанії», від 22 лютого 2007р. в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011р. в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010р. в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994р. в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 01 липня 2003р. в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008р. в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та MesropMovsesyan проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року №6-887цс17.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги ґрунтуються на вимогах закону, в той же час підлягають частковому задоволенню.

За таких обставин, аналізуючи вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

У відповідності до ст. 133 ЦПК України, 1. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. 2. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. 3. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі на професійну правничу допомогу.

На підставі ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В той же час, враховуючи відсутність вини відповідачів, суд приходить до висновку, що судові витрати необхідно покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 276, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визначення часток у спільному сумісному майні, визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, - задовольнити.

Визначити частки співвласників квартири загальною площею 46,9 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (Свідоцтво про право власності на житло, видане 11 квітня 1995 року Фондом комунального майна згідно з розпорядженням № 7669 та зареєстроване вСєвєродонецькому БТІ) - рівними, а саме по 1/4 частці кожному.

Припинити право спільної сумісної власності на квартиру загальною площею 46,9 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири загальною площею 46,9 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., яка складається з: 1 кімнати площею 13,2 кв.м.; 2 кімнати площею 16,4 кв.м.; кухні площею 5,9 кв.м.; ванної кімнати площею 2,0 кв.м.; вбиральні (поєднаної) площею 0,9 кв.м.; коридору площею 6,3 кв.м.; вбудованої шафи площею 2,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку квартири загальною площею 46,9 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., яка складається з: 1 кімнати площею 13,2 кв.м.; 2 кімнати площею 16,4 кв.м.; кухні площею 5,9 кв.м.; ванної кімнати площею 2,0 кв.м.; вбиральні (поєднаної) площею 0,9 кв.м.; коридору площею 6,3 кв.м.; вбудованої шафи площею 2,2 кв.м.,що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири загальною площею 46,9 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., яка складається з: 1 кімнати площею 13,2 кв.м.; 2 кімнати площею 16,4 кв.м.; кухні площею 5,9 кв.м.; ванної кімнати площею 2,0 кв.м.; вбиральні (поєднаної) площею 0,9 кв.м.; коридору площею 6,3 кв.м.; вбудованої шафи площею 2,2 кв.м.,що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Право власності на 1/4 частку квартири загальною площею 46,9 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., яка складається з: 1 кімнати площею 13,2 кв.м.; 2 кімнати площею 16,4 кв.м.; кухні площею 5,9 кв.м.; ванної кімнати площею 2,0 кв.м.; вбиральні (поєднаної) площею 0,9 кв.м.; коридору площею 6,3 кв.м.; вбудованої шафи площею 2,2 кв.м.,що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 може бути успадкована спадкоємцями останнього.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який складається з: житлового будинку літ. «А1Ж,а,а1», загальною площею 39,6 кв.м., житловою площею 18,1 кв.м.; літньої кухні літ. «М»; сараю літ. «В,Ж»; погребу літ. «Г»; вбиральні літ. «У»; спорудження № 1-2; колодязя № 3, що розташованийза адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати покласти на позивача ОСОБА_1 .

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 тафактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 ;

- відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 ;

- відповідач: Сіверськодонецька міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області, ЄДРПОУ 44083662, місцезнаходження за адресою: Луганська область, м. Сіверськодонецьк, бульвар Дружби Народів, будинок № 32.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне судове рішення складене 12 травня 2026 року.

Суддя Д.І. Городецький