Рішення № 137176888, 08.06.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/1017/26

№ 2/183/497/26

08 червня 2026 року м.Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання - Павлюк А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» про стягнення страхового відшкодування у вигляді моральної шкоди та витрат на поховання та встановлення надгробного пам`ятника,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач 1), ОСОБА_2 (надалі за текстом - позивач 2), в інтересах яких діє представник - адвокат Руденко Д.В., звернулися до суду з позовом до ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» (надалі за текстом - відповідач) у якому просили стягнути з відповідача на користь позивача 1 страхове відшкодування у вигляді моральної шкоди 48000 гривень та 63190 гривень у вигляді витрат на поховання та встановлення надгробного пам`ятника, а всього 111190 гривень; стягнути з відповідача на користь позивача 2 страхове відшкодування у вигляді моральної шкоди в сумі 48 000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог вказали, що 02.01.2025 приблизно о 07 годині 00 хвилин водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом RENAULT MEGANE, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись у лівій смузі для руху по вул.Гетьманській у м.Самар Дніпропетровської області, не змінюючи свого напрямку руху, допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_4 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 загинув на місті пригоди. Померлий ОСОБА_4 мав повнолітню доньку ОСОБА_1 та дружину ОСОБА_2 . За наслідками зазначеної вище ДТП Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025040000000003, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Постановою слідчого від 26.06.2025 вказане кримінальне провадження закрито.

Цивільно-правова відповідальність водія ТЗ RENAULT MEGANE, державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент ДТП забезпечено у страховій компанії ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» на підставі полісу серії СА № 480731. 06.01.2025 позивач 1 звернулася до відповідача з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку, надавши документи, що підтверджують її право на отримання страхового відшкодування за наслідками ДТП. Листом від 24.01.2025 № 11121/ДВЗ відповідачем повідомлено, що у страховика не виник обов`язок щодо виплати страхового відшкодування, посилаючись на відсутність притягнення водія транспортного засобу RENAULT MEGANE, д.н.з. НОМЕР_1 до відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, що спричинило смерть ОСОБА_4 , та вина водія ТЗ RENAULT MEGANE, державний номерний знак НОМЕР_1 у настанні ДТП від 02.01.2025 не підтверджується жодним документом. Крім того, відповідач просив надати додаткові документи. Листом від 14 листопада 2025 року на адресу відповідача повторно направлено заяву про виплату страхового відшкодування із усіма необхідними документами, в т.ч. було долучено документи, що підтверджують витрати позивача 1 на поховання ОСОБА_4 в сумі 13190 гривень та встановлення надгробного пам`ятника в сумі 50000 гривень, проте вказаний лист (поштове відправлення) повернуто відправнику у зв`язку із його неврученням. Отже, за наслідками ДТП 02.01.2025 за участю забезпеченого ТЗ RENAULT MEGANE, під керуванням ОСОБА_5 , загинув ОСОБА_4 , тому на відповідача як страховика покладається обов`язок щодо виплати страхового відшкодування, передбачені статтею 27 Закону № 1961-IV, на користь позивачів у вищезазначеному розмірі.

Ухвалою суду від 11.02.2026 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Не погоджуючись з позовом, відповідач подав відзив на позовну заяву в якому просить відмовити в позові повністю. В обґрунтування своєї позиції вказав, що у відповідача відсутній обов`язок виплатити страхове відшкодування, оскільки відповідно до ст. 6 Закону обов`язковою умовою для виплати страхового відшкодування є наявність вини Страхувальника як водія Страхувальника, у вчинені ДТП. Страхувальник до адміністративної або кримінальної відповідальності за вчинення ДТП у встановленому законом порядку притягнутий не був. Вимоги щодо стягнення суми страхового відшкодування є безпідставними, оскільки страховий випадок не настав. Позивач не подавав Страховику заяву про страхове відшкодування (доказів цього не надано). Навіть, якщо позивачем, за наслідками ознайомлення із відзивом буде подана заява про страхове відшкодування, то відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг строку на прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування, припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. Для з`ясування кола осіб, які мають право на отримання страхового відшкодування, у зв`язку із смертю потерпілого, відповідач у відзиві зазначив перелік відомостей та документів, необхідних для розгляду заяви. Щодо витрат на поховання, то такі витрати мають бути доведені первинними бухгалтерськими документами, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність (а.с.52-55).

Представник позивачів у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, шляхом направлення судових повісток та усіх процесуальних документів в особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» відповідно до ч.5 ст.14 ЦПК України. У поданому відзиві зазначив, що у разі неявки у судове засідання представника відповідача - розгляд справи проводити без участі останнього.

Суд, вислухавши пояснення представника позивачів, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

02.01.2025 о 07:00 водій ОСОБА_3 , 1996 р.н. (військовослужбовець ЗСУ ВЧ НОМЕР_2 , солдат, водій), керуючи автомобілем «Renault Megane» р.н. НОМЕР_1 , рухаючись у лівій смузі для руху по вул. Гетьманській у м.Самар, не змінюючи свого напрямку руху, допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_4 , 1947 р.н., який керуючи велосипедом Touring «Van Holland», синього кольору, перетинав нерегульований пішохідний перехід справа наліво. Внаслідок ДТП велосипедист ОСОБА_6 загинув на місці пригоди.

02.01.2025 СУ ГУНП в Дніпропетровській області внесено відомості до ЄРДР за №12025040000000003 за ч.2 ст.286 КК України.

Зазначені обставини встановлені постановою СУ ГУНП про закриття кримінального провадження від 26.06.2025, якою кримінальне провадження про дорожньо-транспортну пригоду, відомості про яку 02.01.2025 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025040000000003, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, закрито в зв`язку з відсутністю в діянні водія автомобіля «Renault Megane»р.н. НОМЕР_1 складу кримінального правопорушення (а.с.12-15).

У силу ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з наданим свідоцтвом про смерть, ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Самар Дніпропетровської області помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.21).

Позивачка ОСОБА_2 була дружиною ОСОБА_4 , а позивачка ОСОБА_1 - його донькою, що підтверджується копіями свідоцтв про укладення шлюбу та копією свідоцтва про народження (а.с.19,20,31).

Цивільно-правова відповідальність водія ТЗ RENAULT MEGANE, державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент ДТП, яка мала місце 02.01.202, забезпечено ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» на підставі полісу серії СА №480731 (а.с.9).

06 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» з повідомленням про настання події, яка має ознаки страхового випадку та заявою про страхове відшкодування (а.с.7,8).

У відповідь на вказану заяву, листом № 11121/ДВЗ від 24 січня 2025 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна» повідомило ОСОБА_1 , що на дату підготовки даного листа Страховик на має правових підстав для прийняття рішення стосовно виплати страхового відшкодування; після надання необхідних документів буде прийнято обґрунтоване рішення (а.с.10-11) просило надати додаткові документи.

В матеріалах справи наявні копії заяв ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виплату страхового відшкодування від 14 листопада 2025 року (а.с.16,28), адресованих акціонерному товариству «Страхова компанія «Євроінс Україна», із певним переліком документів, в т.ч. документи, що підтверджують витрати на поховання ОСОБА_4 в сумі 13190 гривень (а.с.22,23) та встановлення надгробного пам`ятника в сумі 50000 гривень (а.с.24).

Вирішуючи даний спір суд виходить з наступних мотивів та положень закону.

Правовідносини з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, регулюються статтями 3, 27, 41, 68 Конституції України, ЦК України , Законами України від 30 червня 1993 року № 3353-XII "Про дорожній рух"; від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР "Про страхування"; від 21 травня 2024 року № 3720-IX «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; від 01 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV).

Пунктом 6 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21 травня 2024 року № 3765-IX передбачено, що договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами. На договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону.

Оскільки новий закон набрав чинності 01 січня 2025 року, а договір страхування цивільно-правової відповідальності був укладений раніше, то у вказаних правовідносинах продовжує діяти ЗУ № 1961-IV від 01 липня 2004 року.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 р. у справі №755/18006/15-ц, що має враховуватись судом згідно з вимогами ч. 4 ст. 263 ЦК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, у випадках, коли делікатні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у делікатному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Непереборна сила - це подія, об`єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.

Відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Такі правові висновки, що враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, містяться у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі №345/3335/17, у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №445/370/19.

Відповідно до статті 22 Закону України від 01 липня 2004 року №1961-IV в редакції, чинній на дату укладення договору страхування, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно з п. 23.1 ст. 23 Закону України від 01 липня 2004 №1961-IV в редакції, чинній на дату укладення договору страхування, шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, серед іншого, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Відповідно до пункту 27.1 статті 27 Закону України від 01 липня 2004 року №1961-IV в редакції, чинній на дату укладення договору страхування, страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Пунктом 27.2. статті 27 Закону України №1961-IV від 01 липня 2004 року передбачено, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами.

Положеннями п. 27.3. ст. 27 Закону України №1961-IV від 01 липня 2004 року передбачено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

На день настання страхового випадку відповідно до статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" мінімальний розмір заробітної плати становив 8000 грн.

У зв`язку з цим вимоги позивачів щодо стягнення моральної шкоди, спричиненої смертю потерпілого, підлягають задоволенню і на користь позивачів підлягає стягненню відшкодування по 48000 грн. (8000 грн х 12 = 96000 грн /2 ) кожному.

Доводи відповідача про передчасність позову у зв`язку з не зверненням до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування суд відхиляє, враховуючи висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15, де зазначено, що у Законі України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. У разі звернення із заявою безпосередньо до суду страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону № 1961-IV та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.

З приводу доводів відповідача про ненадання доказів вини застрахованої особи, у зв`язку з чим страховик позбавлений можливості здійснити виплати страхового відшкодування, суд зазначає таке.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною і передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, у тому числі якщо шкоду завдано смертю фізичної особи (постанова Верховного Суду від 14 січня 2019 року у справі №751/8121/17).

Щодо вимог про відшкодування на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, суд виходить з наступного.

Пунктом 27.4 статті 27 Закону України №1961-IV від 01 липня 2004 року передбачено, що Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

З наданих стороною позивача доказів вбачається, що для поховання ОСОБА_4 , а саме для здійснення обрядових дій та облаштування місця поховання, позивачка ОСОБА_1 витратила 63190 грн. Ці витрати складаються з витрат на придбання: труни, хреста, таблички, погребального набору, подушки, простинні, покривала, накидки, свічок, вінків, виготовлення пам`ятника, портрету, плити, встановлення і інших речей, необхідних для поховання. Факт понесення цих витрат та їх розмір підтверджується відповідними квитанціями, чеками, актом виконаних робіт, які суд вважає належними, допустимими та достатніми доказами (а.с.22-27).

Доводи відповідача щодо невідповідності документів Закону України "Про бухгалтерський облік" є безпідставними, оскільки цей закон не регулює правовідносини між страховиком та потерпілою фізичною особою. Натомість спеціальна норма - п. 27.4 ст. 27 ЗУ №1961-IV - вимагає лише підтвердження витрат. Надані фіскальний чек, накладні та акт виконаних робіт у своїй сукупності повністю ідентифікують понесені позивачем витрати, їх розмір та цільове призначення

Враховуючи викладене з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати на поховання та спорудження надгробного пам`ятника в розмірі 63190 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачів звільнено від сплати судового збору за подання позову, ціна якого складає 159190 грн.,, а суд дійшов висновку про задоволення позову, з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 1591,90 грн.

Щодо вимоги позивачів стосовно стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 23878,50 грн, а саме на користь ОСОБА_1 - 16678,50 грн, на користь ОСОБА_2 - 7200 грн, суд зазначає таке.

За змістом ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Такі витрати на правову допомогу адвоката, понесені позивачами при розгляді справи, підтверджуються матеріалами справи, а саме договором про надання правової допомоги від 14.05.2025 №14/05-2025, укладеним між ОСОБА_1 та АО «РО ЛЕКС» та додатковою угодою до вказаного договору; договором про надання правової допомоги від 14.05.2025 №14/05-2025(1), укладеним між ОСОБА_2 та АО «РО ЛЕКС» та додатковою угодою до вказаного договору; розрахунком (орієнтовним описом) судових витрат за договорами про надання правової допомоги, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.34-39); ордерами (а.с. 30 зв.б.- а.с. 31).

Враховуючи відсутність заяви відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, заперечень щодо розміру цих витрат, з урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись, у тому числі, такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та її складності, суд дійшов висновку про обґрунтованість розміру витрат позивачів на професійну правничу допомогу та наявність підстав для їх стягнення з відповідача на користь позивачів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 141, 263, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у вигляді моральної шкоди 48000 грн та 63190 грн витрат на поховання та встановлення надгробного пам`ятника, а всього 111190 гривень.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у вигляді моральної шкоди 48000 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 16678,50 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7200 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» на користь держави судовий збір у сумі 1591,90 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення скороченого (вступної та резолютивної частини) рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ;

позивач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Євроінс Україна», код ЄДРПОУ 22868348, адреса: м.Київ, вул.Велика Васильківська, буд.102.

Повне судове рішення складено і підписано 08 червня 2026 року .

Суддя Оладенко О.С.