Рішення № 137173701, 04.06.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/2321/26

Провадження № 2/466/2318/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Зими І.Є.

секретаря судового засідання Васинчик М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

20 березня 2026 року, ТОВ «Фінансова компанія «Позика» звернулось до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 13450981 від 13.01.2022 року , у розмірі 39560 грн., судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500 грн.

В обґрунтування вимог зазначає, що 13.01.2022 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та відповідачкою укладено договір про надання фінансового кредиту №13450981 в електронній формі шляхом використання одноразового ідентифікатора відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Відповідачці було надано кредит у сумі 13 000 грн., строком до 13.04.2022 року, зі сплатою процентів відповідно до умов договору. У подальшому право вимоги за вказаним договором перейшло до ТОВ «ФК «ПОЗИКА» на підставі договору факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 року. Відповідно до Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ФК «ПОЗИКА») є обґрунтованою та документально підтвердженою, що становить 39560 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 13000 грн.; заборгованість за відсотками становить 26560 грн.

Позивач вказує, що відповідачка належним чином умови кредитного договору не виконувала, кредит та проценти у визначені договором строки не повернула, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 39 560 грн. У зв`язку з наведеним, позивач змушений звернутись до суду.

Ухвалою суду від 14.04.2026 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження.

09.05.2026 року відповідачка подала відзив на позовну заяву, у якому частково визнала наявність заборгованості, однак не погодилась із заявленим позивачем розміром боргу. Зазначає , що регулярно здійснювала платежі на погашення кредиту, а фактичний залишок заборгованості, за її підрахунками, становить близько 6 800 грн. Також просила врахувати здійснені платежі та перевірити правильність розрахунку заборгованості.

15.05.2026 року, на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач повністю заперечив надані відповідачкою пояснення. Відповідачка отримала кредит у розмірі 13 000,00 грн, однак належним чином свої зобов`язання щодо його повернення та сплати процентів не виконала. Також представник позивача звертає увагу, що строк кредитування та пільгові періоди двічі продовжувалися за ініціативою відповідачки шляхом укладення додаткових договорів, а нарахування процентів здійснювалося у межах строку кредитування відповідно до погоджених сторонами умов договору.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися. Представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі, позов підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи у разі повторної неявки відповідача.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, причин неявки суду не повідомила.

Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, в зв`язку неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідачки, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Судом встановлено, що 13.01.2022 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №13450981 в електронній формі.

Відповідно до умов договору, кредитодавець надав відповідачці кредит у розмірі 13 000 грн., а відповідачка зобов`язалась повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування кредитом у строки та на умовах, визначених договором.

Договір було укладено шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». При цьому суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Положеннями ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що надсилаються іншій стороні електронного договору та підтверджують волевиявлення особи на укладення правочину.

Сам факт укладення кредитного договору в електронній формі не суперечить вимогам чинного законодавства та не свідчить про його недійсність. Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 16.12.2020 року у справі №561/77/19 та від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, де суд дійшов висновку, що електронний договір, укладений шляхом використання одноразового ідентифікатора, є таким, що прирівнюється до письмової форми правочину.

Окрім того, матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачкою кредитних коштів, а саме перерахування їй грошових коштів у сумі 13 000 грн., що свідчить про фактичне виконання кредитодавцем своїх зобов`язань за договором.

Таким чином, між сторонами виникли цивільні правовідносини, що регулюються положеннями глави 71 ЦК України.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальнику, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Судом встановлено, що строк кредитування за договором був визначений сторонами до 13.04.2022 року.

При цьому договором передбачалось два періоди користування кредитом: пільговий період з 13.01.2022 року по 12.02.2022 року , зі ставкою 2,2% на день; стандартний період з 13.02.2022 року по 13.04.2022 року , зі ставкою 3% на день.

Разом із тим, досліджуючи наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд встановив, що проценти за користування кредитом нараховувались не лише в межах погодженого сторонами строку кредитування, а й після його закінчення - до 24.05.2022 року включно.

Фактично позивач продовжив нарахування договірних процентів після спливу строку дії кредитного договору, що, на переконання суду, суперечить вимогам цивільного законодавства та усталеній судовій практиці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту. Після спливу строку кредитування права та інтереси кредитора підлягають захисту шляхом застосування положень ст. 625 ЦК України, а не шляхом подальшого нарахування договірних процентів.

Суд враховує, що наведена правова позиція є сталою та неодноразово підтверджувалась Верховним Судом у подальшій практиці.

Отже, проценти за користування кредитом могли бути нараховані лише в межах строку кредитування, тобто до 13.04.2022 року включно.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, станом на 13.04.2022 року, тобто на момент закінчення визначеного сторонами строку кредитування, заборгованість відповідачки складала 31 070 грн., з яких: 13 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 18 070 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Разом з тим, судом встановлено, що після 13.04.2022 року позивач продовжив щоденне нарахування процентів у розмірі 390 грн. на день, внаслідок чого вже станом на 24.05.2022 року сума процентів була збільшена до 34 060 грн., а загальна сума заборгованості - до 47 060 грн.

Надалі, після здійснення відповідачкою часткових оплат у 2025 році, позивачем було зменшено суму процентів на 7 500 грн., у зв`язку з чим у поданому до суду розрахунку визначено кінцеву заборгованість у розмірі 39 560 грн., з яких: 13 000 грн. - тіло кредиту; 26 560 грн. - проценти.

Отже, фактично позивачем було заявлено до стягнення 8 490 грн. процентів, які були нараховані вже після спливу строку кредитування, а саме після 13.04.2022 року, що підтверджується самим розрахунком заборгованості, наданим позивачем.

Суд звертає увагу, що проценти за користування кредитом є платою саме за правомірне користування позиченими коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу такого строку кредитодавець втрачає право нараховувати договірні проценти, а правовідносини сторін переходять у сферу охоронних правовідносин, де підлягають застосуванню наслідки, передбачені ст. 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12, відповідно до якої право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Таким чином, суд приходить до висновку, що обґрунтованою та такою, що підлягає врахуванню, є заборгованість лише станом на 13.04.2022 року у розмірі 31 070 грн., оскільки саме така сума сформувалась у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідачка після виникнення простроченої заборгованості здійснювала платежі на погашення кредиту, що підтверджується наданими платіжними інструкціями та самим розрахунком позивача.

Так, відповідачкою було сплачено: 20.06.2025 року - 2 000 грн.; 28.06.2025 року - 1 000 грн.; 20.07.2025 року - 2 000 грн.; 14.08.2025 року - 500 грн.; 27.08.2025 року - 2 000 грн. Загальна сума сплачених коштів становить 7 500 грн.

Суд критично оцінює доводи позивача в частині фактичного ігнорування здійснених відповідачкою платежів при формуванні кінцевого розрахунку заборгованості, оскільки обов`язком кредитора є надання суду повного, прозорого та зрозумілого розрахунку із відображенням усіх операцій за договором, включаючи порядок зарахування коштів та періоди нарахування процентів.

Відповідно до п. 4.7 кредитного договору, кошти, які надходять від позичальника, спрямовуються: у першу чергу на погашення процентів; у другу чергу на погашення тіла кредиту.

Таким чином, сплачені відповідачкою 7 500 грн. підлягають зарахуванню саме в рахунок погашення процентів за користування кредитом. Отже, після врахування здійснених оплат: 18 070 грн. 7 500 грн. = 10 570 грн. Таким чином, залишок заборгованості за процентами становить 10 570 грн.

Оскільки доказів погашення основної суми кредиту матеріали справи не містять, заборгованість за тілом кредиту становить 13 000 грн.

Відтак загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, становить: 13 000 грн. + 10 570 грн. = 23 570 грн.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення процентів, нарахованих після спливу строку кредитування, а саме у сумі 8 490 грн., слід відмовити як безпідставних та таких, що суперечать вимогам цивільного законодавства і усталеній практиці Верховного Суду.

Крім того, в силу дії 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути в користь позивача судові витрати.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Згідно з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подані: договір про надання правової допомоги №39493634 від 02.01.2026року, додаткова угода № 13450981 до договору №39493634 від 02.01.2026, Акт про надання правничої допомоги, витяг з Додатку до договору факторингу, детальний опис робіт виконаних адвокатом.

Представник позивача просить стягнути витрати за надання професійної правничої допомоги на загальну суму 5 500 грн.

Під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правову допомогу, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц у постанові від 19.02.2020 року. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відтак, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі є завищеними, враховуючи категорію справи та час, який захисник міг би потратити на підготовку матеріалів. Окрім цього, до матеріалів справи не долучено документу, який би підтверджував факт понесення витрат адвокатом. В цій частині заявлених вимог слід стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 грн, що буде співрозмірним, на думку суду, з ринковими цінами адвокатських послуг, та складністю вказаної цивільної справи.

Керуючись: ст.ст. 512, 526, 543, 1054 ЦК України, ст.ст. 10-13, 76-81, 141, 263-265, ЦПК України,суд,

у х в а л и в:

позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», суму заборгованості за Кредитним договором № № 13450981 від 13.01.2022 року, в сумі 23 570 грн (двадцять три тисячі п`ятсот сімдесят гривень).

Стягнути з ОСОБА_1 , 26.08.1991 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» судовий збір в розмірі 2 662, 40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» понесені витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 грн. (три тисячі гривень). В решті вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його ухвалення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Сторони в справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Суддя І. Є. Зима