Рішення № 137172745, 29.05.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/12543/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Крегул М.М.,

за участю секретаря Бегені В.В.,

представника позивача Пацкана І.І.,

представника відповідача Ракущинця А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Ужгород, цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач АТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з даним позовом, який мотивує тим, що 28.05.2021 року здійснено ідентифікацію клієнта та ОСОБА_1 (далі Відповідач) підписано Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Відповідач виявив бажання отримати послугу «Кредит готівкою», ознайомився із актуальними умовами кредитування та 20.03.2023 року підписав Паспорт кредиту за допомогою OTP пароля. Після чого із Відповідачем за допомогою OTP пароля було підписано Кредитний договір б/н від 20.03.2023 р. про надання строкового кредиту у розмірі 64900.00 грн. шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Позичальника на строк 36 міс. із встановленням річної відсоткової ставки у розмірі 18 %. Додатково із Відповідачем за допомогою OTP пароля підписаний Графік кредиту.

Зазначає, що відповідач не надавав своєчасно Позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору та Графіку кредиту, у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором, яка з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, станом на 17.08.2025 року становить 31082.62 грн., яка складається з: 26215.12 грн. - Заборгованість за тілом кредита, 4867.50 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками.

Враховуючи, що відповідач у добровільному порядку не погашає заборгованість, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» Заборгованість за кредитним договором б/н від 20.03.2023 року у розмірі 31082.62 грн., станом на 17.08.2025 року та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн..

Представником відповідача адвокатом Ракушинцем А.А. через систему «Електронний суд» було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову та просить відмовити у його задоволенні. Доводи відзиву зводяться до того, що відповідач повністю не погоджується розрахунком суми боргу, наданим банком. Представник зазначає, що позивач нарахував заборгованість без урахування фактичних обставин виконання договору. На противагу даним банку, суду надано власний контррозрахунок, згідно з яким заборгованість за тілом кредиту становить лише 7 020,92 грн., замість заявлених банком 26 215,12 грн., а за нарахованими відсотками 1 767,63 грн., замість заявлених 4 867,50 грн.

Посилаючись на ст. 1048 ЦК України, представник наголошує, що відсотки є виключно платою за користування грошовими коштами. Зазначається, що позивач протиправно нараховував відсотки на первісну суму кредиту, ігноруючи той факт, що відповідач частково погашала кредит. Оскільки частина коштів уже була повернута банку, відповідач припинила ними користуватися, а отже, відсотки за цю повернуту частину нараховуватися не можуть.

Також посилається на практику Великої Палати Верховного Суду, яка обмежує право банку нараховувати «договірні» відсотки поза межами строку кредитування або на суми, які вже не перебувають у правомірному користуванні позичальника. Нарахування відсотків на початкову суму за наявності часткового погашення порушує баланс інтересів сторін та покладає на позичальника безпідставний обов`язок, який не кореспондує жодному праву банку.

Окрім цього представник відповідача вказує на відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували факт реального надання (видачі чи перерахування) кредитних коштів на рахунок відповідача. Зазначає, що будь-яка банківська операція має підтверджуватися первинними документами (виписками з рахунків, меморіальними ордерами тощо), які містять підписи відповідальних осіб та фіксують обсяг господарської операції. Оскільки банк таких належних доказів не надав, сам факт виникнення боргу у заявленому розмірі вважається недоведеним.

29.10.2025 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, доводи якої зводяться до того, що ОСОБА_1 добровільно приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг (28.05.2021 р., підпис на планшеті) та уклала Кредитний договір на суму 64 900,00 грн під 18% річних строком на 36 місяців за допомогою OTP-пароля. Введення OTP-пароля є аналогом простого електронного підпису та однозначно ідентифікує особу, тому аргументи відповідача про нерівність сторін чи порушення «свободи договору» банк вважає безпідставними.

Також позивач заперечує наданий відповідачем контррозрахунок. Стверджує, що його власна вимога про стягнення 31 082,62 грн, з яких: 26 215,12 грн тіло, 4 867,50 грн відсотки, станом на 17.08.2025 року повністю відповідає погодженому сторонами Графіку кредиту, вимогам ст. 526, 1054 ЦК України та здійснювалася на залишок заборгованості за період правомірного користування коштами.

Банк заперечує твердження відповідача про відсутність первинних документів. Позивач вказує, що додав до матеріалів справи виписку за особовим рахунком клієнта, яка є належним первинним документом, який фіксує рух коштів та доводить факт надання грошей позичальнику. Крім того, надання відповідачем контррозрахунку фактично підтверджує, що кошти нею отримувалися та частково поверталися.

У судовому засіданні представник позивача Пацкан І.І. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задовольнити з підстав та мотивів наведених у позовній заяві.

Представник відповідача Ракущинець А.А. в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, просив у задоволенні таких відмовити з підстав та мотивів наведених у відзиві на позов.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 28.05.2021 року здійснено ідентифікацію клієнта та ОСОБА_1 підписано Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Підпис Відповідачем здійснено власноруч на планшеті, що відповідає вимогам Постанови НБУ від 13.12.2019 № 151 «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України».

20.03.2023 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачкою був укладений кредитний договір б/н, який підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису, визначено істотні умови кредитування, а саме: тип кредиту - строковий кредит, сума кредиту 64900,00 грн, строк кредитування 36 міс, процентна ставка 1,5%, яка сплачується щомісячно від загальної суми кредиту (18% річних), тип процентної ставки-фіксована, загальні витрати за кредитом 35046,00 грн. та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом 99946,00 грн, та реальна річна процентна ставка 35,14% річних, порядок повернення кредиту щомісяця рівними частинами згідно графіку платежів.

Зі змісту п. 2.1 Кредитного договору вбачається, що Банк зобов`язався надати позичальнику строковий кредит на споживчі цілі, а саме відповідно до ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, у розмірі визначеному договором в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом в обумовлені цим договором терміни.

Кредит надається безготівковим шляхом (перерахування коштів на поточний рахунок Позичальника) НОМЕР_1 (п. 2.2. Договору).

Банк надає Позичальнику «Паспорт споживчого Кредиту «Кредит готівкою», Договір та Графік шляхом розміщення у системі дистанційного обслуговування «Приват24» та відправки на електронну пошту Позичальника, що визначена при ідентифікації Позичальника. Позичальник підписує Договір, Графік та Паспорт споживчого Кредиту «Кредит готівкою» простим електронним підписом (п. 2.3. Договору).

Сторони погодили всі істотні умови кредитного договору, як це передбачено ст.207ЦК України і це узгоджується з вимогами ч.1ст.638 ЦК України.

Додатком № 1 до кредитного договору від 20.03.2023 року є графік платежів, яким встановлено періодичність та розміри платежів позичальника з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом і комісії та який підписаний простим електронним підписом.

Згідно з графіком платежів суми платежів розраховані на 36 місяців, розмір щомісячного платежу за кредитом 2776,28 грн: у т.ч. за тілом кредиту 1802,78 грн, проценти за користування кредитом 973,50 грн, дата останнього платежу 20.03.2026 року.

Крім того, в матеріалах справи наявний паспорт споживчого кредиту, (Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма), у якому містяться аналогічні умови щодо розміру, строку кредиту, процентів та загальні витрати за кредитом.

Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 , встановлено, що 20.03.2023 року останній відкрито картковий рахунок № НОМЕР_2 , встановлено кредитний ліміт в розмірі 64 900,00 грн.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в сумі 64 900,00 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором та випискою за кредитним договором.

Згідно з Переліком типових документів, затвердженого наказом Мін`юсту від 12.04.12 р. № 578/5, банківська виписка має статус первинного документу, зокрема до первинних документів, які фіксують факт виконання госоперації та служать підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.

Вказане повністю узгоджується із позицією Верховного Суду від 16.09.2020р. викладеною в постанові суду по справі № 200/5647/18.

З наданої позивачем виписки вбачається, що за період з 20.03.2023 року по 18.08.2025 року відповідач активно користувалася кредитними коштами, частково погашала заборгованість, а саме здійснено усього витрат - 91 184,50 грн., усього надходжень - 60 101,88 грн., баланс на кінець періоду станови 31 082,62 грн. заборгованості.

З наведеного слідує, що відповідач належним чином не виконувала свої зобов`язання за договором, внаслідок чого, виникла прострочена заборгованість, яка згідно наданих доказів, а саме виписки та розрахунку заборгованості станом на 17.08.2025 року складає 31082,62 грн, з яких: 26215,12 грн. - заборгованість за тілом кредита, 4867,50 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками.

Суд приймає наданий позивачем розрахунок заборгованості як належний та допустимий доказ, оскільки він є деталізованим, підтвердженим належними та допустимими письмовими доказами і повністю відповідає умовам Договору та вимогам чинного законодавства. Водночас наданий відповідачем контррозрахунок суд відхиляє, з огляду на наступне.

Так, згідно умов кредитного договору слідує, що процентна ставка, відсотків річних становить 1,5%, яка сплачується щомісячно від загальної суми кредиту, тобто 18% річних.

Проте, наданий відповідачем контррозрахунок прямо суперечить погодженим сторонами умовам договору, оскільки відповідач здійснював обчислення відсотків на залишок поточного (зменшуваного) тіла кредиту в міру його часткового погашення.

При цьому, суд наголошує, що відповідач при укладенні кредитного договору була повністю ознайомлена з усіма його істотними умовами, зокрема й щодо погодженого порядку та розміру нарахування відсотків, про що свідчить її особистий підпис в договорі. Примірник договору разом із усіма додатками та графіками був належним чином наданий та отриманий відповідачем, а отже, остання усвідомлювала обсяг своїх прав та обов`язків і взяла на себе безумовне зобов`язання виконувати їх належним чином.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються приписи законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц, зазначила, що частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів, встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Отже, звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього, як у позичальника, відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Враховуючи, що положення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила положення про застосування обов`язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, втратили чинність, відтак після 10 червня 2017 року на ці правовідносини почала поширюватися частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Матеріалами справи підтверджено, що за умовами кредитного договору № б/н від 20.03.2023 року передбачено, що банк зобов`язався надати позичальнику строковий кредит на споживчі цілі, а саме відповідно до ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, у розмірі визначеному договором в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом в обумовлені цим договором терміни (п.2.1 кредитного договору), а тому на дані кредитні правовідносини поширюються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Умовами п. 3.2.3 Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язався повністю повернути кредит у строк кінцевої дати повернення кредиту відповідно до графіку, а за п.3.3.2 цього ж договору банк, при настанні будь-якої з таких подій: неотримання від позичальника згоди на зміну процентів з користування кредитом, зміни періодичності порядку сплати платежів за кредитом; порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених умовами видачі та погашення кредиту; порушення цільового використання кредиту (використання кредитних коштів на комерційну, підприємницьку, інвестиційну діяльність, тощо); порушення кримінального провадження щодо позичальника; встановлення відомостей, наданих позичальником банку, такими, що не відповідають дійсності; наявність судових рішень, що набрали чинності про стягнення грошових коштів з поточного рахунку позичальника, наявність арешту на поточних рахунках, що належить позичальнику, наявність платіжних вимог про примусове списання та інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальнику кредит не буде повернуто вчасно, банк, на свій розсуд має право змінити умови видачі та надання кредиту та вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати процентів, виконання інших зобов`язань за кредитом у повному обсязі шляхом надсилання повідомлення. При цьому згідно зі статтями 212, 611, 651 ЦК України за зобов`язаннями, терміни виконання яких не настали, терміни вважаються такими, що настали в зазначену у повідомлені дату.

Відповідно до положень п.1 кредитного договору від 20.03.2023 року: строк кредитування становить 36 місяців.

Отже, за умовами договору сторони встановили строк кредитування до 20.03.2026 року, однак 01.09.2025 року АТ КБ «ПриватБанк» достроково звернувся в суд з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 31082,62 грн.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач керувався п. 4.9. Договору, згідно якого сторони, керуючись ст. 212 ЦК України, домовилися про те, що цей Договір, в частині настання прав та обов`язків сторін щодо надання банком та повернення позичальником кредиту із сплатою процентів на користь банку, укладається під відкладальною обставиною. Наслідком настання відкладальної обставини є виникнення зобов`язання позичальника не пізніше 180-го календарного дня повернути банку всю суму фактично отриманого кредиту, сплатити нараховані проценти за користування кредитними коштами, неустойку та інші платежі відповідно до умов цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідачем допущено безперервне прострочення за тілом кредиту починаючи з 21.01.2025 року. таким чином після спливу 180-го календарного дня, у відповідача виник обов`язок щодо повного повернення банку всієї суми фактично отриманого кредиту, сплатити нарахованих процентів. Однак ОСОБА_1 цього не зробила, що стало наслідком звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

Щодо доводів відповідача про безпідставність звернення позивача до суду з позовом про дострокове повернення заборгованості без попереднього направлення досудової вимоги, суд зазначає таке.

Як було вже встановлено судом, при укладенні кредитного договору сторони, керуючись принципом свободи договору (ст. 627 ЦК України) та приписами статті 212 ЦК України, узгодили специфічний порядок виникнення та виконання зобов`язань, підписавши правочин під відкладальною обставиною. Зокрема, сторонами чітко погоджено, що наслідком настання такої відкладальної обставини (факту прострочення відповідачем заборгованості) є виникнення безумовного зобов`язання позичальника не пізніше 180-го календарного дня повернути банку всю суму фактично отриманого кредиту, сплатити нараховані проценти, неустойку та інші погоджені платежі.

Судом встановлено, що обумовлена договором відкладальна обставина настала, у зв`язку з чим розпочався перебіг визначеного сторонами 180-денного строку для повного розрахунку. З огляду на це, позовні вимоги позивача спрямовані не на дострокове розірвання договору чи дострокове витребування коштів у розумінні загальних умов кредитування, а є наслідком настання кінцевого строку виконання зобов`язання, самостійно та добровільно визначеного сторонами безпосередньо в тексті договору.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Чинне законодавство та умови досліджуваного Договору не пов`язують настання наслідків відкладальної обставини із обов`язком банку додатково направляти позичальнику будь-які попередження, нагадування чи досудові вимоги. Навпаки, після настання погодженого факту прострочення, саме на відповідача покладався обов`язок самостійно відрахувати 180 календарних днів та повернути заборгованість у повному обсязі.

Таким чином, оскільки на момент звернення позивача до суду встановлений 180-денний строк повністю сплив, а зобов`язання відповідачем виконано не було, позивач законно та правомірно звернувся за захистом своїх порушених прав до суду, і таке звернення не потребувало попереднього надіслання відповідачеві вимоги про дострокове погашення кредиту.

Суд також відхиляє посилання відповідача на положення частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки зі змісту такої слідує, що обов`язок кредитодавця письмово повідомити споживача про затримку платежів та надати йому 30-денний строк для усунення порушень виникає лише тоді, коли кредитодавець реалізує право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав (дострокове виконання зобов`язання). Ця норма спрямована на захист споживача від несподіваного та передчасного пред`явлення вимоги про повернення всієї суми кредиту до настання кінцевого строку, визначеного договором.

Проте, як встановлено судом під час розгляду справи, позивач у цьому процесі не заявляє вимогу про дострокове повернення кредиту, строк виплати якого не настав. Навпаки, за погодженими умовами Договору (укладеного із застосуванням ст. 212 ЦК України під відкладальною обставиною), сторони заздалегідь визначили, що в разі прострочення заборгованості, кінцевий строк повернення всієї суми кредиту та відсотків автоматично обмежується 180-м календарним днем.

Оскільки на момент звернення позивача до суду цей 180-денний строк повністю сплив, основне зобов`язання відповідача з повернення кредиту та відсотків стало таким, строк виконання якого настав у повному обсязі в силу закону (ч. 1 ст. 530 ЦК України) та договору.

За таких обставин, норми ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, оскільки позивач звертається за стягненням уже простроченого в повному обсязі кредиту, строк сплати якого є таким, що настав, що виключає обов`язок банку щодо попереднього направлення вимоги про дострокове погашення.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

З урахуванням всіх обставин справи, виходячи із принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості згідно кредитного договору № б/н від 20.03.2023 року підлягають до задоволення та з відповідача на користь позивача слід суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 31082,62 грн.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд бере до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

В контексті вказаної практики суд вважає обґрунтування цього рішення достатнім.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Керуючись ст.ст.509,526,530,536,549-551,610-612,625,1054,1055 ЦК України, ст. ст. 10,12,13,18,81,258,259,263-265, 280-282, 284, 289, 352, 354,355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 20.03.2023 року у розмірі 31082,62 грн. (тридцять одна тисяча вісімдесят дві грн. шістдесят дві коп), станом на 17.08.2025 року.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в розмірі 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок коп..) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (місцезнаходження: вул. Грушевського, 1д м. Київ, ЄДРПОУ 14360570).

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Повний текст рішення складено 03.06.2026 року .

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду М.М. Крегул