Рішення № 137171814, 05.06.2026, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/6419/26

Провадження № 2/727/2332/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року м. Чернівці

Шевченківський районний суд м. Чернівців в складі:

головуючого судді Дубець О.С.

за участю секретаря судового засідання Чебуришкіної Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Шевченківського районного суду в м. Чернівців за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог та процесуальні дії вчинені в ході справи

ТОВ «ФК «ЕЙС»» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 52316,50 грн. Також позивач просить стягнути з відповідачки судовий збір в розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 11 травня 2026 року відкрито провадження у справі. Суд вирішив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачці наданий строк для подання заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та надання відзиву на позовну заяву.

Заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідачки не надійшло.

Ухвалою суду від 11 травня 2026 року судом задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Від представника відповідачки - адвокатки Павалюк Г.В. - надійшов відзив на позовну заяву, в якому адвокатка просила задовольнити частково позовні вимоги ТОВ «ФК «ЕЙС»», а саме: стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 316013974 від 19.02.2021 у розмірі 21000,00 грн, яка складається з: 14000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 7000,00 грн - заборгованість за відсотками, а також судовий збір в розмірі 1068,69 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 1000,00 грн.

Представниця позивача - адвокатка Сахарова О.І. - подала відповідь на відзив в якій просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання учасники справи не з`явились. У відповідності до частини 3 статті 211 ЦПК України скористались своїм правом та заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, суд, у відповідності до частини 2 статті 247 ЦПК, постановив здійснювати розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі наявних у справі доказів.

Стислий виклад позиції позивача

Позовні вимоги ТОВ «ФК «ЕЙС» обґрунтовані такими доводами

19.02.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 316013974 на суму 9500,00 грн. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису та підписано відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора MNV273FX.

На виконання умов кредитного договору первісний кредитор 19.02.2021 надав відповідачці на банківську картку грошові кошти у розмірі 9500,00 грн. Надалі сума кредиту була збільшена, у зв`язку з чим загальний розмір кредиту становив 14000,00 грн.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до договору факторингу укладалися додаткові угоди, в тому числі й щодо продовження терміну його дії. На виконання вказаного договору факторингу ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги, зокрема, до відповідачки.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01. ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на виконання вказаного договору факторингу підписали реєстр прав вимоги № 9 від 30.05.2023 до договору, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право грошової вимоги, зокрема до відповідачки.

11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «ФК «ЕЙС» право грошової вимоги, зокрема до відповідачки.

Відповідно до реєстру боржників №Б/Н від 14.07.2025 до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 52316,50 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту у розмірі 14000,00 грн; заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом у розмірі 38316,50 грн.

Від представника відповідачки - адвокатки Павалюк Г.В. - надійшов відзив на позовну заяву, у якому адвоката зазначила, що ОСОБА_1 позовні вимоги в частині основного боргу в розмірі 14000,00 грн визнає повністю, а в частині стягнення відсотків за користування кредитом просила задовольнити вимоги частково, а саме - в розмірі 7000,00 грн - з посиланням на те, що нараховані позивачем відсотки в розмірі 38316,50 грн майже у три рази перевищують розмір простроченої заборгованості, а тому, з урахуванням того, що визначений ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у змісті договору розмір процентів є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), а відтак є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50%) у разі невиконання / неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором, просила зменшити відсотки до 7000,00 грн.

У відповіді на відзив представниця позивача заперечувала щодо доводів, наведених у відзиві на позов. Зазначала, що відповідачка була належним чином ознайомлена з умовами кредитного договору № 316013974 від 19.02.2021, добровільно погодилася з ними та отримала кредитні кошти. Зазначала, що нарахування процентів здійснювалося відповідно до умов кредитного договору. Доводи відповідачки щодо необхідності зменшення розміру процентів до 7000,00 грн вважала безпідставними та такими, що не ґрунтуються на умовах договору і вимогах законодавства.

Крім того, представниця позивача заперечувала проти зменшення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн, посилаючись на те, що такі витрати є фактично понесеними, документально підтвердженими та співмірними із наданими адвокатом послугами.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, встановлені судом

Дослідивши докази по справі судом встановлені такі фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 19.02.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №316013974 (далі - договір) у формі електронного документу, який підписано ОСОБА_1 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора MNV273FX.

Відповідно до п. 1.1 договору Кредитодавець зобов`язався надати Позичальникові Кредит суму 9500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язався повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога».

Відповідно до п. 1.2. договору Кредит надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником (далі - «Дисконтний період»).

Відповідно до п. 1.3. договору сторони погодили, що встановлений в п. 1.2. Договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено Позичальником, шляхом оплати ним протягом Дисконтного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування Кредитом, за умови якщо такі оплати супроводжуються відповідним коментарем Позичальника або шляхом активації Позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця функції продовження строку Дисконтного періоду.

Відповідно до п. 1.4. договору за користування Кредитом протягом Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом, які нараховуються в такому порядку:

1.4.1. виключно на період строку визначеного в п. 1.2 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 292,00 (двісті дев`яносто два) процентів річних, що становить 0,80 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним.

1.4.2. договору за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.3. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.2. Договору строку, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 583,71 (п`ятсот вісімдесят три цілих сімдесят одна сотих) процентів річних, що становить 1,60 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.

Відповідно до п. 1.6 договору основна сума Кредиту має бути повернена не пізніше дати закінчення Дисконтного періоду, а у разі якщо Позичальник продовжує користуватися грошовими коштами після закінчення Дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду, та у разі продовження строку дії Договору на умовах п. 1.7. Договору, основна сума Кредиту має бути повернена не пізніше дати визначеної за правилами п.1.7.1. Договору, але в будь-якому разі не пізніше граничного строку дії Договору (закінчення строку його дії чи дати його дострокового розірвання). Також Позичальник має право достроково повернути основну суму Кредиту повністю або частково та сплатити всі фактично нараховані проценти в будь-який час.

Відповідно до п. 1.7. договору сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку користування Кредитом (продовження загального строку дії Договору).

Відповідно до п. 4.1 договору, невід`ємною частиною договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення договору. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця: www.moneyveo.ua.

Відповідно до п. 4.3 договору сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання Кредиту, визначеного в п. 1.2. цього Договору, є процентами в розумінні частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підписів сторін буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до Правил та ЗУ «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис (п. 4.4. договору).

Відповідно до Графіку розрахунків, який є Додатком № 1 до Договору № 316013974 від 19.02.2021, сторони погодили, що: термін платежу становить - 21.03.2021, сума кредиту - 9500,00 грн, нараховані проценти - 2280,00 грн, до сплати (разом) - 11780,00 грн.

25.02.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до Договору № 316013974 від 19.02.2021, відповідно до умов якої сторони погодили збільшення суми кредиту на 3000,00 грн.

Відповідно до Графіку розрахунків, який є Додатком № 1 до Додаткової угоди від 25.02.2021 до Договору № 316013974 від 19.02.2021, сторони погодили, що термін платежу становить - 21.03.2021, сума кредиту - 12500,00 грн, нараховані проценти - 2856,00 грн, до сплати (разом) - 15356,00 грн.

01.04.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до Договору № 316013974 від 19.02.2021, згідно з якою суму кредиту було збільшено ще на 1500,00 грн.

Відповідно до Графіку розрахунків, який є Додатком № 1 до Додаткової угоди від 01.04.2021 до Договору № 316013974 від 19.02.2021, сторони погодили, що термін платежу становить - 17.04.2021, сума кредиту - 14000,00 грн, нараховані проценти - 6084,00 грн, до сплати (разом) - 20084,00 грн.

Виконання ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» своїх зобов`язань за кредитним договором підтверджується платіжними документами, відповідно до яких на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 було зараховано грошові кошти: 19.02.2021 - 9500,00 грн, 25.03.2021 - 3000,00 грн та 01.04.2021 - 1500,00 грн.

Судом встановлено, що відповідно до листа, наданого АТ КБ «ПриватБанк» № 20.1.0.0.0/7-260518/94538-БТ від 25.05.2026, ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 є клієнтом банку. На її ім`я відкрито банківську картку № НОМЕР_1 до рахунку НОМЕР_4 . Згідно з наданою банком інформацією, на зазначений рахунок у період з 19.02.2021 по 24.02.2021 було зараховано грошові кошти в сумі 9500,00 грн, у період з 25.02.2021 по 02.03.2021 - 3000,00 грн, а в період з 01.04.2021 по 06.04.2021 - 1500,00 грн. При здійсненні вказаних операцій було зазначено номер телефону НОМЕР_5 .

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданим ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», за кредитним договором № 316013974 від 19.02.2021, заборгованість ОСОБА_1 станом на 18.05.2021 становила 36196,50 грн, з яких 14000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 22196,50 грн - заборгованість за нарахованими процентами. Заборгованість розрахована із урахування здійсненої оплати в розмірі 2556,00 грн.

Згідно з розрахунком, наданим ТОВ «Таліон Плюс», заборгованість за кредитним договором № 316013974 від 19.02.2021, заборгованість ОСОБА_1 за період з 18.05.2021 по 30.05.2023 становила 52316,50 грн, з яких 14000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 38316,50 грн - заборгованість за нарахованими процентами.

28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу №28/1118-01 за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відступити на користь ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язалося їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату на умовах, визначених договором.

28.11.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, якою дійшли згоди п. 8.2 договору викласти в такій редакції: «8.2. строк дії договору починає перебіг у момент визначений у п.8.1. договору та закінчується 31.12.2020, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором».

31.12.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, якою дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції (договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року) та продовжити строк дії договору до 31.12.2021 включно.

31.12.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №27 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, якою сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору до 31.12.2022 включно.

31.12.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №31 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, якою сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору до 31.12.2023 включно.

31.12.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду №32 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, якою сторони домовилися продовжити строк дії договору до 31.12.2024, у зв`язку з чим погодили внести зміни до п.8.2 договору, змінивши в ньому попередню дату новою - «31.12.2024».

18.05.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» підписали протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимог згідно з реєстром прав вимоги № 134 від 18.05.2021.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 219 від 07.03.2023 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №316013974 від 19.02.2021 у сумі 33640,50 грн, яка складається з: 14000,00 грн - заборгованість по основному боргу та 19640,50 грн - заборгованість за відсотками.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а останнє зобов`язалося їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.

Згідно з витягом з реєстру прав вимоги №9 від 30.05.2023 ТОВ «Таліон Плюс» відступило та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» прийняло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №316013974 від 19.02.2021 в сумі 52316,50 грн, яка складається з: 14000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 38316,50 грн - заборгованості за відсотками.

11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов якого фактор зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Відповідно до реєстру боржників №б/н від 11.07.2025 до Договору факторингу№11/07/25-Е від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 52316,50 грн, яка складається з: 14000,00 грн - заборгованість основному боргу та 38316,50 грн - заборгованість за відсотками та 140,00 - сума фінансування.

Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором №316013974 від 19.02.2021 заборгованості ОСОБА_1 станом на 26.12.2025 (включно) становить 52319,50 грн, з яких: 14000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту та 38316,50 грн - прострочена заборгованість за процентами.

З урахуванням наведеного судом встановлено, що предметом даного позову є стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС»» заборгованості за кредитним Договором №316013974 від 19.02.2021, укладеним в електронній формі, яка складається із заборгованості по кредиту та заборгованості по нарахованим та несплаченим процентам.

Релевантні джерела права й акти, їх застосування та позиція суду

Положеннями частини 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Щодо визнання договору укладеними

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частина друга статті 639 ЦК України визначає, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом встановлено, що 19.02.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 був укладений Договір № 316013974 в електронній формі шляхом підписання такого відповідачкою електронним підписом з одноразовим ідентифікатором - MNV273FX, який був надісланий на номер мобільного телефону: НОМЕР_5 , який зазначений в анкетних даних, як фінансовий номер телефону ОСОБА_1 .

Згідно з п. 4.1 договору невід`ємною частиною договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення договору. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що вона ознайомлена, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця: www.moneyveo.ua.

Відповідачка через особистий кабінет на веб-сайті кредитора подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого кредитор надіслав відповідачці за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідачка використала для підтвердження підписання кредитного договору. Без здійснення зазначених вище дій відповідачкою кредитний договір не був би укладений сторонами.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вказаний кредитний договір вважається такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачкою факт укладення кредитного договору не оспорюється.

Щодо стягнення суми заборгованості за основною сумою кредиту

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (чинний на день укладення кредитного договору), «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Емітенти зобов`язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов`язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України (пункт 8 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705.

Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (пункт 4 розділу VII Положення).

Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (пункт 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254.

Первинні документи складаються на паперових носіях або в електронній формі (абзац другий пункту 4.10. Положення).

Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного) (пункт 5.1 Положення ).

Банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях, зокрема, такі регістри як особові рахунки та виписки з них (згідно із абзацом першим пункту 5.3. Положення ).

У постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 Верховний Суд зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту.

Судом встановлено, що 19.02.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 316013974, відповідно до умов якого відповідачці надано кредитні кошти у розмірі 9500,00 грн строком на 30 днів.

В подальшому, відповідно до додаткової угоди від 25.02.2021 суму кредиту збільшено на 3000,00 грн, а відповідно до додаткової угоди від 01.04.2021 - на 1500,00 грн. Загальна сума отриманих відповідачкою кредитних коштів становить 14000,00 грн.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я якої відкрито банківську картку № НОМЕР_1 до рахунку НОМЕР_4 . Згідно з наданою банком інформацією, на зазначений рахунок у період з 19.02.2021 по 24.02.2021 було зараховано грошові кошти в сумі 9500,00 грн, у період з 25.02.2021 по 02.03.2021 - 3000,00 грн, а в період з 01.04.2021 по 06.04.2021 - 1500,00 грн.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що сума основного боргу, тобто тіла кредиту, за Договором № 316013974 від 19.02.2021, укладеному між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 становить 14000,00 грн.

Вказана обставина також визнається відповідачкою.

Щодо стягнення суми заборгованості за процентами

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Як вже встановлено судом, 19.02.2021 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 316013974, відповідно до умов якого відповідачці, з урахуванням укладених Додаткових угод, надано кредитні кошти у розмірі 14000,00 грн строком на 30 днів - Дисконтний період.

Умовами договору також було передбачено, що строк Дисконтного періоду може бути продовжено Позичальником, шляхом оплати ним протягом Дисконтного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування Кредитом, за умови якщо такі оплати супроводжуються відповідним коментарем Позичальника або шляхом активації Позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця функції продовження строку Дисконтного періоду (п. 1.3. договору).

Судом встановлено, що відповідно до укладених Додаткових угод строк повернення кредиту був продовжений до 17.04.2021.

Так, ТОВ «ФК «ЕЙС»» просить стягнути з відповідачки заборгованість за процентами у розмірі 38316,50 грн, нарахування яких, відповідно до наданого розрахунку, здійснене за період з 19.02.2021 по 30.05.2023, тобто поза межами строку кредитування, який закінчився 17.04.2021.

Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеними строками кредитування суперечить вимогам ЦК України.

В обґрунтування нарахування процентів за користування позикою в період після 17.04.2021 позивач посилається на те, що умовами кредитного договору було погоджено, що проценти, нараховані після закінчення строку дії договору, це проценти за подальше користування кредитними коштами на умовах, визначених п.п. 1.7.1, 1.7.2 вказаного договору, що відповідає вимогам статті 212 ЦК України.

Оцінюючи положення п. 1.7 договору щодо погодження сторонами того факту, що користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні статті 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку користування Кредитом, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Зазначена норма розміщена законодавцем в Главі 16 «Правочини» Розділі 1 «Загальні положення про правочини».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) дійшла таких висновків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Поняття «користування кредитом» є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 дійшла наступних висновків.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/4518/16 зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 звернула увагу, що для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Однак, за наведеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду сплата процентів, передбачених договором, за користування кредитними коштами може випливати лише з правомірного їх користування, а відповідальність за неправомірне користування кредитними коштами знаходиться у сфері охоронних відносин, зокрема, статті 625 ЦК України.

Пов`язуючи одночасно продовження строку дії кредитного договору та сплату процентів за користування кредитом саме з порушенням кредитного зобов`язання, сторони встановили фактично договірний процент як частину основного зобов`язання за неправомірне користування кредитними коштами, що суперечить зазначеній вище практиці Великої Палати Верховного Суду.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що невиконання позичальником умов щодо повернення кредиту та сплати процентів у передбачений договором строк, тобто до 17.04.2021 (строк платежу, погоджений сторонами Додатковою угодою від 01.04.2021), не може бути одночасно правомірним та неправомірним та мати наслідком продовження строку кредитування, оскільки в даному випадку строк виконання зобов`язання вже настав.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 червня 2023 року у справі № 908/2187/21.

Верховний Суд у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17 звернув увагу на те, що питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позичальника безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора боржник не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

Верховний Суд у постанові від 03 липня 2024 року у справі № 760/11927/16 (провадження № 61-3985св24), виходячи із положень частини першої статті 81 ЦПК України дійшов висновку, що належним чином дослідити поданий стороною доказ (у тому числі розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Таким чином, стягненню з відповідачки підлягають проценти за користування кредитом виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування, який продовжувався відповідно до Додаткових угод від 25.02.2021 та від 01.04.2021, тобто за період з 19.02.2021 по 17.04.2021.

Судом встановлено, що відповідно до Графіку розрахунків, який є Додатком № 1 до Додаткової угоди від 01.04.2021 до Договору № 316013974 від 19.02.2021, сторони погодили, що нараховані проценти на дату платежу - 17.04.2021 - становлять 6084,00 грн.

Також судом встановлено, що відповідно до розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за кредитним договором № 316013974 від 19.02.2021, відповідачкою була здійснена оплата в рахунок погашення процентів в розмірі 2556,00 грн.

З огляну на наведене, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню проценти в розмірі 3528,00 грн (6084,00 грн - 2556,00 грн).

Щодо правомірності стягнення заборгованості на користь ТОВ «ФК « ЕЙС»

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Стаття 514 ЦК України визначає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Судом встановлено, що 28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу №28/1118-01 за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відступити на користь ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату на умовах, визначених договором.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №134 від 18.05.2021 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №316013974 від 19.02.2021.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №05/0820-01, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а останнє зобов`язалося їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором.

Згідно з витягом з реєстру прав вимоги №9 від 30.05.2023 ТОВ «Таліон Плюс» відступило та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» прийняло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №316013974 від 19.02.2021.

11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до умов якого фактор зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком №1 є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до реєстру боржників №б/н від 11.07.2025 до Договору факторингу №11/07/25-Е від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідачки за кредитним договором №316013974 від 19.02.2021.

З огляду на наведене, судом встановлено, що ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС»» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 на підставі договорів факторингу, укладених між первісними кредиторами та позивачем.

З урахуванням наведеного вище ОСОБА_1 має непогашену заборгованість за Кредитним договором, який є предметом даного позову, перед ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС»».

Висновки суду за результатами розгляду справи

Щодо суті позовних вимог

Таким чином, беручи до уваги досліджені в ході розгляду справи докази та встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»» до ОСОБА_1 є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи те, що зобов`язання не виконуються з вини відповідачки та з урахуванням наведеного в мотивувальній частині обґрунтування позиції суду, з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»» підлягає стягненню заборгованість за Договором № 316013974 від 19 лютого 2021 року в розмірі 17528,00 грн з них: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 14000,00 грн; прострочена заборгованість за сумою процентів - 3528,00 грн.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин 1 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Судом встановлено, що 20 серпня 2025 року між Адвокатським бюро «Соломко та Партнери» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено Договір про надання правничої допомоги № 20/08/2025-1.

Відповідно до Додаткової Угоди № 25770903545 до Договору про надання правничої допомоги № 20/08/2025-1 від 20 серпня 2025 року сторони домовились, що ТОВ «ФК «ЕЙС» доручило Адвокатському бюро «Соломко та Партнери» надати юридичну допомогу по справі про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 .

Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги № 20/08/2025-1 від 20 серпня 2025 року Адвокатське бюро «Соломко та Партнери» надало, а ТОВ «ФК «ЕЙС»» прийняло правову допомогу, а саме: складання позовної заяви 2 год., вартість 5000,00 грн; вивчення матеріалів 2 год., вартість 1000,00 грн; підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором 1 год., вартість 500,00 грн; підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором 1 год., вартість 500,00 грн. Загальна сума витрат 7000,00 грн.

Разом з тим, представниця відповідачки у відзиві заперечувала щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн та просила зменшити їх до 1000,00 грн, з посиланням на те, що справа є малозначною та однотипною, а також виконані АБ «Соломко та партнери» роботи (надані послуги) не є пропорційними розміру позовних вимог, а також не відповідають критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру.

Розглянувши клопотання позивачки про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та беручи до уваги заперечення представниці відповідачки, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частинами 1, 2 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зроблено висновки, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У зазначеній постанові також вказано, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналізуючи матеріали справи, подані представником позивача докази щодо понесених витрат на правничу допомогу у даній справі, та з урахуванням заперечень з боку відповідача, врахувавши характер виконаної роботи, принципи співмірності та критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, суд вважає, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є завищеними.

Оцінюючи співмірність, реальність та пропорційність судових витрат, які просить стягнути сторона позивача, а також те, що зазначена категорія справ є справою незначної складності та по них є стала судова практика, що в свою чергу не потребувало додаткових зусиль та знань, а також враховуючи об`єм виконаних адвокатом робіт та витрачений час на складання процесуальних документів, суд доходить висновку, що об`єктивний розмір витрат на професійну правничу допомогу в даній справі становить 4500,00 грн.

Так, частинами першою, другою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги те, що позовні вимоги ТОВ «ФК «ЕЙС»» задоволені частково, стягненню підлягає сума судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі, пропорційному до задоволених позовних вимог.

За розгляд справи судом першої інстанції ТОВ «ФК «ЕЙС»» сплатило судовий збір в розмірі 2662,40 грн. Отже, сума судового збору, яка підлягає стягненню, становить 905,21 грн (2662,40 грн * (17528,00 грн / 52316,50 грн)).

Розмір витрат на професійну правничу допомогу, які слід стягнути з відповідачки на користь позивача, становить 1530,00 грн (4500,00 грн * (17528,00 грн / 52316,50 грн)).

Керуючись статтями 12, 13, 81, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 351-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»» заборгованість за Договором №316013974 від 19.02.2021 в розмірі 17528,00 грн (сімнадцять тисяч п`ятсот двадцять вісім грн 00 коп.), яка складається з: 14000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту та 3528,00 грн - заборгованість по процентам.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»» витрати по сплаті судового збору в розмірі 905,21 грн (дев`ятсот п`ять грн 21 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1530,00 грн (одна тисяча п`ятсот тридцять грн 00 коп.).

Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»», юридична адреса: вул. Алматинська буд. 8, офіс 310а, м. Київ, код ЄДРПОУ 42986956.

Відповідачка: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Дата складання повного судового рішення 05 червня 2026 року.

Суддя Дубець О.С.