Рішення № 137171260, 08.06.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/21736/25

Провадження № 2/344/2119/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2026 року місто Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Мелещенко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Дутки Р.-І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач Державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання у розмірі 58859,51 гривень. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що надає послуги теплопостачання до квартири АДРЕСА_1 , в якій проживає відповідач. Державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» визначено виконавцем послуг із центрального опалення та підігріву води для населення на підставі рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 17 від 26 січня 2010 року. Відповідач свої зобов`язання як споживач виконував неналежним чином, у зв`язку з чим станом на 01 листопада 2025 року заборгованість складає у розмірі 58859,51 гривень. Непроживання відповідачів у квартирі, яка належить їм на праві власності, та факт відсутності реєстрації в цій квартирі не звільняє від обов`язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг. Виходячи з наведеного, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги теплопостачання станом на 01 листопада 2025 року у розмірі 58859,51 гривень, а також понесені при зверненні до суду з позовом судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270,00 гривень (а.с. 1-2, 11-12).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 грудня 2025 року дану справу розподілено головуючому судді Мелещенко Л.В. (а.с. 15-16).

Ухвалою суду від 10 грудня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом, розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 18-19).

20 квітня 2026 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Говзан М.М. подав до суду відзив на позовну заяву. У даному відзиві представник відповідача вказує, що згідно з долученим позивачем розрахунком заборгованості, розрахунок починається з 01.11.2022, при цьому в графі «Борг на 01.11.2022» вже вказана сума 34102,15 гривень. Позивач не надав жодного розрахунку, звідки взялася ця сума, за які саме місяці та роки вона була нарахована. Така сума заборгованості свідчить про те, що вона накопичувалася роками, задовго до 2022 року. Якщо заборгованість виникла до 12 березня 2017 року, позовна давність щодо неї спливла до введення будь-яких мораторіїв, і такі борги стягненню не підлягають. Оскільки позивач приховав від суду розрахунок первісного боргу у розмірі 34 102,15 гривень, тому неможливо встановити період його виникнення. Цим відзивом відповідач офіційно заявляє про застосування наслідків спливу строків позовної давності до всіх вимог позивача, що виникли поза межами трирічного строку до моменту звернення до суду (з урахуванням законних періодів зупинення).

Позивач просить стягнути кошти за послуги з теплопостачання, проте до позовної заяви не додано жодних доказів того, що ці послуги фактично надавалися за адресою: АДРЕСА_2 , і що вони відповідали встановленим санітарним нормам (належна температура теплоносія тощо). Сам по собі факт наявності Публічного договору та особового рахунку не є беззаперечним доказом того, що послуга у спірний період дійсно надавалась відповідачу у повному обсязі, і що теплова енергія фактично постачалася до квартири.

Відповідач звертає увагу суду, що новий власник майна не відповідає за борги попередніх власників, якщо інше прямо не передбачено договором купівлі-продажу/ дарування. Право власності на вказану квартиру відповідач набув лише 22.12.2020. Відтак, відповідач не може нести відповідальність за заборгованість, яка була нарахована позивачем на цей особовий рахунок до дати його вступу у право власності. Відповідач вважає, що позивач безпідставно намагається стягнути з нього чужий борг.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просить застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог, у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання відмовити у повному обсязі (або частково в частині доведення боргу) (а.с. 48-50).

30 квітня 2026 року представник Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» Кардаш О.А. подала до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивачем не було пропущено строк позовної давності, оскільки на час подання позовної заяви строк був продовжений. Позивачем додатково зроблений розрахунок заборгованості з 22.12.2020 до дати подання позову та було нараховано 42594,44 гривень. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за послуги теплопостачання у розмірі 42594,44 гривень (а.с. 60-63).

Представник позивача Кардаш О.А. у судове засідання не з`явилася, попередньо подала до суду клопотання, в якому позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить розглядати справу за відсутності позивача, проти ухвалення по справі заочного рішення не заперечує (а.с. 31, 55).

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, проте представник відповідача адвокат Говзан М.М. подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу без участі відповідача, заперечував проти задоволення позовних вимог, просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 87).

Учасники справи у судове засідання, призначене на 04 червня 2026 року, не з`явилися, тому суд, з дотриманням положень статті 259 Цивільного процесуального кодексу України, відклав складення повного рішення суду на строк не більше п`яти днів та зазначив датою ухвалення рішення дату його складання, підписав судове рішення без його проголошення.

Відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно розрахунку боргу за теплоенергію за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 01 листопада 2025 року заборгованість за послуги з теплопостачання складає у розмірі 58859,51 гривень (а.с. 3, 13).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , з 22.12.2020 є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу (а.с. 4, 14).

01 грудня 2021 року Державним міським підприємством «Івано-Франківськтеплокомуненерго», що діє на підставі статуту, Виконавцем, опубліковано типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, що є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Даний договір затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року № 1022) (а.с.5-7).

За адресою: АДРЕСА_2 рахується заборгованість за послуги теплопостачання за період з 2017 року по 2025 рік (а.с. 64-68).

01.08.2024 Державним міським підприємством «Івано-Франківськтеплокомуненерго» складено акт прийняття в експлуатацію вузла обліку теплової енергії у будинках житлового фонду (а.с. 69-79).

Частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої-другої статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частина третя статті 815 Цивільного кодексу України встановлює, що наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за найм житла. Наймач зобов`язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

У силу дії пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

У частині першій статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 8 Правил надання послуг із централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, визначено, що послуги надаються споживачеві згідно із договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг із централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Відповідно до пункту 20 Правил надання послуг із централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції, тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Положеннями статті 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (частини перша-друга статті 612 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач з 22.12.2020 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , та з цього часу повинен оплачувати послуги з теплопостачання.

Відповідач неналежним вином виконував обов`язок з оплаті наданих позивачем послуг.

Відповідно до частини першої-другої статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Внаслідок неналежного виконання споживачем, відповідачем зобов`язання по оплаті наданих послуг, з 22.12.2020 по 25.11.2025 заборгованість за надані послуги теплопостачання складає у розмірі 42594,44 гривень.

У порядку виконання процесуального обов`язку відповідача, унормованого частиною третьою статті 12, частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, з доведення належним чином виконання обов`язків перед позивачем з виплати заборгованості за послуги теплопостачання відповідачем не надано доказів виплати вказаної суми заборгованості.

Розрахунок заборгованості за теплопостачання є чітким, повним та розгорнутим по окремим категоріям. Даних на його спростування матеріали справи не містять.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність заборгованості відповідача за послуги теплопостачання або ж спростовували доводи позивача в обґрунтування ним позовних вимог, відповідачем суду не подано.

Що стосується спливу строку позовної давності, про яку заявив представник відповідача, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18).

Отже, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, як це закріплено положеннями статті 257 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, як це унормовано вимогами частини першої статті 261 Цивільного кодексу України.

У статті 264 Цивільного кодексу України визначено порядок переривання перебігу позовної давності. Так, згідно із цією статтею перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення позову особою до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно з частинами четвертою-п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (пункти 6.43, 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року, прийнятій по справі №911/3681/17).

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20 вересня 2011 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Карантин був припинений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року згідно постанови Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023.

З 24 лютого 2022 року, у період дії воєнного стану в Україні, перебіг позовної давності, визначений Цивільним кодексом України, зупиняється на строк дії такого стану (пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України).

До суду представник позивача звернувся 05 грудня 2025 року.

Тому суд вважає, що позивачем не пропущений строк позовної давності щодо звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за послуги теплопостачання підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за надані послуги теплопостачання за період з 22.12.2020 по 25.11.2025 у розмірі 42594,44 гривень.

Відповідно до вимог частини першої статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи із вищевикладеного, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною першою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається копії платіжних інструкцій № 994 від 27 листопада 2025 року та №565 від 21 липня 2025 року позивачем сплачено судовий збір за позовом у загальному розмірі 3028,00 гривень (а.с. 8-9).

Отже, з відповідача також слід стягнути на користь позивача понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3028,00 гривень.

На підставі викладеного, відповідно до статей 526, 527, 530, 610-612, 629, 815 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 4, 10-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго», код ЄДРПОУ 03346058, заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 22 грудня 2020 року по 25 листопада 2025 року у розмірі 42594,44 гривень (сорок дві тисячі п`ятсот дев`яносто чотири гривні сорок чотири копійки).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго», код ЄДРПОУ 03346058, судовий збір у розмірі 3028,00 гривень (три тисячі двадцять вісім гривень нуль копійок).

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - Державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго», код ЄДРПОУ 03346058, місцезнаходження: 76009 м. Івано-Франківськ, вул. Богдана Хмельницького, 59 А.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення складено та підписано 08 червня 2026 року.

Суддя Мелещенко Л.В.