Рішення № 137169174, 05.06.2026, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/723/26

Провадження № 2/135/538/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

05.06.2026 м. Ладижин

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Волошиної Т.В.,

за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ладижині в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням сторін) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та відсутність заперечень відповідача

ТОВ «Споживчий Центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 29.06.2025-100001821 від 29 червня 2025 року на загальну суму 8 060 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 червня 2025 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір (оферти) № 29.06.2025-100001821, відповідно до якого відповідач отримав кредитні кошти в сумі 4 000 грн на визначений договором строк. Позивач зазначив, що свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі та надав відповідачу кредитні кошти шляхом їх перерахування на банківську картку, реквізити якої були вказані відповідачем під час оформлення кредиту.

Позичальник не виконав умови кредитного договору, внаслідок чого станом на дату подання позову виникла заборгованість на загальну суму 8 060 грн, яка складається із заборгованості за: тілом кредиту - 4 000 грн, процентами - 3 080 грн та неустойкою 980 грн. З огляду на наведене позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у зазначеному розмірі, а також судовий збір у сумі 2 662 грн 40 коп., сплачений під час звернення до суду.

Відповідач ОСОБА_1 відзив на позовну заяву до суду не подав, заперечень проти позову та доказів погашення заборгованості не надав.

ІІ. Процесуальні дії у справі

05 травня 2026 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов.

Представник позивача Балюх Є.О. у позовній заяві просить розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Ухвала про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви та доданими до неї матеріалами була надіслана відповідачу ОСОБА_1 рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу його зареєстрованого місця проживання, зазначену в позовній заяві та підтверджену матеріалами справи.

Поштове відправлення повернулося до суду з відміткою оператора поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Інших відомостей про зміну місця проживання чи перебування відповідача, а також про наявність іншої поштової або офіційної електронної адреси матеріали справи не містять; повідомлень від відповідача з цього приводу до суду не надходило.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 зазначив, що направлення судової кореспонденції рекомендованим листом на зареєстровану адресу особи є достатнім для визнання такого повідомлення належним, оскільки подальше отримання або неотримання листа адресатом перебуває поза межами контролю суду. Аналогічний підхід висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (провадження № 11-268заі18), наголосивши, що належне повідомлення має місце у разі надсилання судового документа на дійсну (реальну) адресу особи. Крім того, у постанові від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 Верховний Суд дійшов висновку, що поштові відправлення, повернуті з позначкою «закінчення терміну зберігання» чи подібним формулюванням, вважаються належно врученими за умови їх надсилання на адресу реєстрації фізичної особи.

Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з частиною першою статті 131 ЦПК України учасники справи зобов`язані інформувати суд про зміну свого місця проживання (перебування, місцезнаходження), а за відсутності такої заяви судові документи надсилаються на останню відому суду адресу і вважаються доставленими, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає чи не перебуває.

За таких обставин суд доходить висновку, що шляхом направлення кореспонденції на зареєстровану адресу відповідача та отримання поштового повідомлення з відміткою «адресат відсутній» суд вчинив усі необхідні та достатні дії для належного повідомлення ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі та про її розгляд, що відповідає вимогам статей 128131, 274, 280 ЦПК України та узгоджується з наведеними правовими висновками Верховного Суду.

ІІІ. Підстави для ухвалення заочного рішення

Частина перша статті 280 ЦПК України передбачає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасної наявності таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явився, заяв про відкладення розгляду чи повідомлень про поважні причини неявки не подавав, відзиву на позовну заяву та будь-яких письмових пояснень по суті спору не подав, доказів сплати заборгованості не надав.

Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасник судового процесу не з`явився в судове засідання без поважних причин. Представник позивача у клопотанні просила розглянути справу за її відсутності та прямо не заперечувала проти ухвалення заочного рішення, чим виконано умову пункту 4 частини першої статті 280 ЦПК України щодо згоди позивача на заочний розгляд.

За сукупності наведених обставин суд констатує наявність усіх передбачених частиною першою статті 280 ЦПК України умов для ухвалення заочного рішення: відповідача належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, він у засідання не з`явився без поважних причин, відзив на позовну заяву не подав, позивач не заперечує проти заочного вирішення спору. У зв`язку з цим справа підлягає розгляду в заочному порядку за правилами статей 280, 281 ЦПК України на підставі наявних у матеріалах доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

29 червня 2025 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 укладено договір № 29.06.2025-100001821, який підписаний одноразовим ідентифікатором позичальника «Е361» (а. с. 40 46).

Згідно заявки, яка є невід`ємною частиною договору, сума кредиту - 4 000 грн (п. 2), строком на 168 днів з дати його надання (п. 3), процентні ставки: «Стандарт» - 1,0 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 7 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів (п. 6); «Економ» - 0,5 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт» (п. 7). Неустойка - 60 грн за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання (п. 17). В заявці позичальником ОСОБА_1 вказано картковий рахунок, на який слід перерахувати кошти: НОМЕР_1 (а.с. 43 44).

Відповідно до договору № ФК-П-2024/01-2 від 04.01.2024, ТОВ «Універсальні платіжні рішення» надає ТОВ «Споживчий Центр» посередницькі послуги з перерахування коштів, використовуючи систему i.Pay.ua (а.с. 1216).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 29.06.2025-100001821 від 29 червня 2025 року, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором - 8 060 грн, яка складається із заборгованості за: тілом кредиту - 4 000 грн, процентами - 3 080 грн та неустойкою 980 грн (а.с. 18).

Між сторонами виник спір щодо наявності та розміру заборгованості за кредитним договором. На час розгляду справи відповідач не надав суду доказів повного погашення вказаної заборгованості чи спростування розрахунку заборгованості, наданого позивачем.

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування

5.1.Укладення електронного договору про споживчий кредит

Загальні вимоги до чинності правочину встановлені статтею 203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства та його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин вчиняється у формі, встановленій законом. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин презюмується правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції та встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 3 цього Закону електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх цивільних прав і обов`язків і оформлена в електронній формі; такий договір укладається і виконується у порядку, передбаченому, зокрема, Цивільним кодексом України.

Частина третя статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що електронний договір укладається шляхом направлення пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) іншою стороною; такий договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила оферту, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідно до цієї норми відповідь про акцепт, зокрема, може надаватися шляхом заповнення електронної форми з накладенням електронного підпису у порядку, визначеному статтею 12 вказаного Закону, або шляхом вчинення дій, які в інформаційній системі прямо визначені як прийняття пропозиції.

За пунктами 12, 13 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, і яка використовується як електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні. Згідно зі статтею 12 цього Закону електронний правочин вважається підписаним, зокрема, у разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Суд установив, що 29 червня 2025 року відповідач в особистому кабінеті на офіційному вебсайті ТОВ «Споживчий Центр» подав електронну заявку на отримання кредиту, після чого на вказаний ним номер мобільного телефону кредитодавець надіслав одноразовий ідентифікатор (цифровий код). Введення відповідачем цього одноразового коду в інформаційній системі позивача слугувало підтвердженням його акцепту пропозиції укласти кредитний договір № 29.06.2025-100001821 від 29 червня 2025 року в електронній формі. Зміст укладеного договору (пропозиція про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта), заявка кредитного договору, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору (кредитної лінії), інформаційне повідомлення позичальника) відображені у файлах особистого кабінету та роздруковані в матеріалах справи.

Із зазначених документів убачається, що до моменту укладення кредитного договору відповідачу було надано інформацію, передбачену статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування», зокрема дані про реальну річну процентну ставку, орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача, графік платежів, розмір і строки внесення обов`язкових платежів, а також наслідки невиконання зобов`язань. Підписавши зазначені документи електронним підписом одноразовим ідентифікатором, відповідач підтвердив, що був обізнаний з основними умовами кредитування та погодився з ними.

Правові висновки щодо допустимості укладення цивільно-правових договорів у сфері споживчого кредитування в електронній формі з використанням одноразових ідентифікаторів неодноразово висловлювалися у практиці Верховного Суду. Так, у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказано, що підписання договору одноразовим паролем-ідентифікатором є належним способом волевиявлення сторони, а договір, укладений за правилами Закону України «Про електронну комерцію», за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Аналогічні підходи викладено у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

З урахуванням наведеного, а також того, що будь-яких позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним чи нікчемним у цій справі не заявлено, підстав вважати, що презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 ЦК України, спростована, суд не вбачає. Отже, кредитний договір № 29.06.2025-100001821 від 29 червня 2025 року є належним чином укладеним в електронній формі, відповідає вимогам закону щодо форми правочину і є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідач отримав за цим договором грошові кошти в обумовленому розмірі, у зв`язку з чим зобов`язаний повернути їх та сплатити передбачені договором платежі у встановлені строки.

5.2. Розрахунок заборгованості та доказування її розміру

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти. За пунктами 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи, і докази на їх підтвердження.

Звертаючись до суду, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 29.06.2025-100001821 від 29 червня 2025 року в розмірі 8 060 грн, яка, за поданим розрахунком, складається із заборгованості за тілом кредиту 4 000 грн, за процентами 3 080 грн, за неустойкою 980 грн. Подані позивачем договір та розрахунок заборгованості свідчать, що відповідачу надано кредит у сумі 4 000 грн строком на 168 днів (з 29.06.2025 по 13.12.2025). Матеріали справи підтверджують, що відповідач фактично отримав та використав кредитні кошти у сумі 4 000 грн.

Оцінивши поданий розрахунок заборгованості, суд приходить до висновку, що він є зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору та відображає структуру заборгованості. Відповідач не надав суду власного розрахунку заборгованості або інших належних і допустимих доказів, які б спростовували наведені позивачем дані чи свідчили про повне або часткове погашення спірної суми понад зазначене в розрахунку.

За цих обставин суд вважає доведеними обсяг заборгованості за основним боргом та процентами за кредитним договором; питання правомірності стягнення неустойки оцінюється окремо з огляду на припис пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

5.3. Щодо вимоги про стягнення неустойки

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за неустойкою у розмірі 980 грн.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

За ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечувати виконання значної кількості зобов`язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов`язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків, саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому, це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов`язання, так і після, але до виконання тих зобов`язань, які виникли на його підставі.

Пеня, як різновид неустойки, характеризується такими ознаками: а) застосування виключно у грошових зобов`язаннях; б) можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов`язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання; г) триваючий характер нарахування пені за кожен день прострочення.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

Відповідно до п. 17 Заявки кредитного договору № 29.06.2025-100001821 від 29 червня 2025 року сторони погодили, що неустойка: 60 грн за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

Водночас пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлює, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплачувати на користь кредитодавця неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення; неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем.

У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22 зроблено висновок, що дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України поширюється на зобов`язання, які виникають, зокрема, з договорів позики та кредитних договорів, у тому числі договорів про споживчий кредит. Верховний Суд зазначив, що законодавець запровадив спеціальні наслідки прострочення виконання грошових зобов`язань у період дії воєнного стану, які полягають у звільненні позичальника від відповідальності за частиною другою статті 625 ЦК України та від обов`язку сплачувати неустойку, а також у списанні нарахованими з 24 лютого 2022 року сум неустойки та інших аналогічних платежів. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на території України з 24 лютого 2022 року запроваджено воєнний стан, строк дії якого надалі неодноразово продовжувався і який діє на момент розгляду справи. Кредитні правовідносини між сторонами у справі виникли вже в умовах дії воєнного стану, а неустойка у розмірі 980 грн, заявлена до стягнення, нарахована за прострочення виконання грошового зобов`язання в цей період.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який виключає можливість стягнення з позичальника неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання, починаючи з 24 лютого 2022 року, а отже нараховані суми вказаної неустойки підлягають списанню кредитодавцем. За таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 980 грн не підлягає задоволенню.

Висновки

З урахуванням наведеного та встановленого судом невиконання відповідачем ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 29.06.2025-100001821 від 29 червня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Споживчий Центр» про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню. Підлягає стягненню заборгованість у розмірі 7 080 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 4 000 грн та за процентами 3 080 грн. У решті позовних вимог, а саме в частині стягнення заборгованості за неустойкою у розмірі 980 грн, з підстав, викладених у мотивувальній частині рішення, слід відмовити.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами

Судом установлено, що при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 2 662 грн 40 коп., що підтверджується платіжним документом від 15.04.2026 (а.с. 8).

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. З огляду на те, що позов задоволено частково у розмірі 7 080 грн із заявлених 8 060 грн, що становить 87,84% від суми позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2 338 грн 65 коп., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Решту судового збору в сумі 323 грн 75 коп. слід залишити за позивачем.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» заборгованість за кредитним договором № 29.06.2025-100001821 від 29 червня 2025 року у розмірі 7 080 (сім тисяч вісімдесят) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» 2 338 (дві тисячі триста тридцять вісім) грн 65 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Ім`я (найменування) сторін:

- позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», місце знаходження: вул. Саксаганського, буд. 133/А, м. Київ, 01032, ЄДРПОУ 37356833;

- відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Заочне рішення складено та підписано суддею 05.06.2026.

Суддя