Рішення № 137168565, 26.05.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2026 р. Cправа № 902/321/26

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни, за участю секретаря судового засідання Ганкіної Аліси, за відсутності сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ Евері", 47501, Тернопільська обл., місто Бережани, вулиця Львівська, будинок 102, ідентифікаційний код юридичної особи 44368325

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа Трейд Плюс", 21009, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул. Стеценка, будинок 57, ідентифікаційний код юридичної особи 44796564

про стягнення 243 976,57 гривень

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 17.03.2026 року надійшла позовна заява №б/н від 17.03.2026 (вх. № 355/26 від 17.03.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ Евері" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа Трейд Плюс" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № 5 від 20 серпня 2025 року у розмірі 243 976,57 гривень, з яких: 196 710,18 гривень основного боргу, 35 516,57 гривень пені, 3 461,60 гривень 3% річних та 8 288,22 гривень інфляційних втрат.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2026 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 23.03.2026 суд постановив позовну заяву №б/н від 17.03.2026 (вх. № 355/26 від 17.03.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ Евері" залишити без руху із встановленням позивачу строку та способу усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 31.03.2026 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/321/26 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 30 квітня 2026 року о 10:00 год.

У судовому засіданні 30.04.2026 року судом постановлено ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи №902/321/26 по суті на 10:00 год. 13.05.2026 року, яку занесено до протоколу судового засідання.

Разом з тим, судове засідання 13.05.2026 о 10:00 год. не відбулось у зв`язку із оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території Вінницької області.

Ухвалою від 13.05.2026 повідомлено сторони про призначення судового засідання з розгляду справи №902/321/26 по суті на 14:30 год. 26.05.2026 року.

13.05.2026 до суду від представника позивача надійшла заява №б/н від 13.05.2026 (вх. № 01-30/4853/26 від 13.05.2026) про розгляд справи без участі представника позивача.

На визначену судом дату у судове засідання представники сторін не з`явились. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися завчасно та належним чином ухвалою суду від 13.05.2026, яка надіслана сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.

Згідно довідок про доставку електронного листа документ у електронному вигляді (ухвала від 13.05.2026) доставлена до електронних кабінетів позивача та відповідача 13.05.2026.

Положеннями пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відзиву відповідачем до суду не надано, будь-яких заяв, клопотань не надходило.

За приписами частини 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Приймаючи до уваги, що сторони було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а позивач та відповідач у свою чергу не скористалися наданим їм правом участі у розгляді справи і їх неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін за наявними матеріалами.

Судом враховано також заяву представника позивача про розгляд справи без участі представника позивача.

У судовому засіданні 26.05.2026 ухвалено рішення. З огляду на відсутність представників сторін, судом долучено вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення до матеріалів справи.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТ Евері" звернулося до Господарського суду Вінницької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа Трейд Плюс" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № 5 від 20 серпня 2025 року у розмірі 243 976,57 гривень, з яких: 196 710,18 гривень основного боргу, 35 516,57 гривень пені, 3 461,60 гривень 3% річних та 8 288,22 гривень інфляційних втрат.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20 серпня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТ Евері" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа трейд плюс" (покупець) укладено договір поставки №5, відповідно до якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця товар, а покупець прийняти та оплатити його на умовах, визначених договором . На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000140 від 01.09.2025 на суму 565 191,00 грн, проте відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, оплату здійснив частково, у зв`язку з чим станом на 17.03.2026 утворилась заборгованість у розмірі 196 710,18 грн.

Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором стало підставою для звернення позивача із позовом до суду про стягнення 196 710,18 гривень основного боргу та нарахованих у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання 35 516,57 гривень пені, 3 461,60 гривень 3% річних та 8 288,22 гривень інфляційних втрат.

Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв або заперечень щодо заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

20.08.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТ Евері" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа Трейд Плюс" (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 5 (далі - договір) (т. 1 а.с. 6, 7).

Згідно з пунктом 1.1. договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукти харчування (надалі іменується продукція), а покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору.

За умовами пунктів 1.2., 1.3. договору під додатками до цього договору маються на увазі додаткові угоди, специфікації, узгоджені постачальником замовлення покупця , рахунки, видаткові та податкові накладні, тощо. Поставка продукції здійснюється окремими партіями. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції кожної партії узгоджується сторонами шляхом оформлення замовлень на поставку продукції відповідно до умов, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 2.1. договору загальна сума договору дорівнює сумам усіх видаткових накладних на товар, поставлених за цим договором.

За змістом пункту 2.2. договору покупець здійснює оплату за поставлений товар протягом 30 календарних днів з дня прийняття продукції.

Згідно пункту 3.3. договору отримання товару покупцем здійснюється згідно видаткової накладної.

За умовами пункту 6.1. договору договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2025 року.

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками сторін.

На виконання умов договору поставки згідно видаткової накладної № РН-0000140 від 01.09.2025, товарно-транспортної накладної № 1 від 01.09.2025 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар (олія раф.Чесний 1л/15) на загальну суму 565 191,00 гривень (т. 1 а.с. 8-9).

Як убачається із платіжних інструкцій, акту звірки взаємних розрахунків відповідачем здійснено часткову оплату поставленого позивачем товару на суму 368 480,82 гривень (т. 1 а.с. 4 (зв. ст.), 22-26 (зв. ст.).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки № 5 від 20 серпня 2025 року у розмірі 243 976,57 гривень, з яких: 196 710,18 гривень основного боргу, 35 516,57 гривень пені, 3 461,60 гривень 3% річних та 8 288,22 гривень інфляційних втрат.

Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.

Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Здійснюючи правову кваліфікацію спірних правовідносин та вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог, судом враховано таке.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Приписами статті 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 ЦК України).

Згідно з пунктом 2.2. договору покупець здійснює оплату за поставлений товар протягом 30 календарних днів з дня прийняття продукції.

Згідно з пунктом 1.1. договору постачальник зобов`язується передати у власність

Судом установлено, що на підставі видаткової накладної № РН-0000140 від 01.09.2025, товарно-транспортної накладної № 1 від 01.09.2025 позивачем поставлено відповідачу товар (олія раф.Чесний 1л/15) на загальну суму 565 191,00 гривень.

Накладні спільно підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача без зауважень та заперечень.

Відповідач щодо наведених обставин не заперечив та їх не спростував.

Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 559 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як убачається із матеріалів справи, відповідач зобов`язання з оплати товару виконав частково у сумі 368 480,82 гривень.

Таким чином, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар належним чином не виконав, унаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Cудом установлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу у розмірі 196 710,18 гривень.

Доказів сплати відповідачем вказаної суми боргу на користь позивача матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Приймаючи до уваги, що належними та допустимими доказами підтверджено суму основного боргу у розмірі 196 710,18 гривень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 196 710,18 гривень основного боргу є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 35 516,57 гривень пені, 3 461,60 гривень 3% річних та 8 288,22 гривень інфляційних втрат.

Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями пункту 4.2. договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати покупцем поставленого товару останній сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5 % від вартості поставленого та неоплаченого товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення оплати товару.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Як убачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на залишок суми заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 35 516,57 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що сума пені є арифметично правильною, тому позовні вимоги про стягнення 35 516,57 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат судом враховано таке.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення 3% річних та інфляційні втрати відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що сума 3 % річних нарахована правильно, отже позовні вимоги про стягнення 3 461,60 гривень 3% річних є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що сума нарахованих інфляційних втрат становить 8 281,07 гривень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню частково в сумі 8 281,07 гривень, у задоволенні решти вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 7,15 гривень слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 196 710,18 гривень основного боргу, 35 516,57 гривень пені, 3 461,60 гривень 3% річних та 8 281,07 гривень інфляційних втрат, у задоволенні решти вимог про стягнення 7,15 гривень інфляційних втрат слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжних інструкцій № 1079 від 17.03.2026, № 1082 від 24.03.2026 сплачено судовий збір у розмірі 2 927,72 гривень.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, витрати по сплаті судового збору у сумі 2 927,63 гривень покладаються на відповідача, витрати по сплаті судового збору у сумі 0,09 гривень покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа Трейд Плюс" (21009, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул. Стеценка, будинок 57, ідентифікаційний код юридичної особи 44796564) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТ Евері" (47501, Тернопільська обл., місто Бережани, вулиця Львівська, будинок 102, ідентифікаційний код юридичної особи 44368325) 196 710,18 гривень основного боргу, 35 516,57 гривень пені, 3 461,60 гривень 3% річних, 8 281,07 гривень інфляційних втрат та 2 927,63 гривень судових витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 7,15 гривень інфляційних втрат - відмовити.

5. Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 0,09 гривень покласти на позивача.

6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Примірник судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.

Повне рішення складено 05 червня 2026 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2,3 - сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.