Рішення № 137167615, 28.05.2026, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

ЄУН 932/16628/25

Провадження № 2/932/5152/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого судді Петуніна І. В.,

за участю секретаря Тимощук К. А.

позивач: ТОВ «ІННОВА-НОВА»,

представник позивача: адвокат Андрущенко М. В.

відповідач: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-НОВА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого вказав, що 15.07.2024 між сторонами було укладено Договір про надання грошових коштів у позику № 4649630724, шляхом обміну електронними повідомленями, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора. Відповідно до вказаного Договору позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 14000 грн, перерахувавши їх на картковий рахунок відповідача, строк кредиту 360 днів зі стандартною ставкою 1,5% в день, знижена ставка 1,05% в день.

Однак відповідач порушила умови Договору та не виконувала покладені на неї зобов`язання належним чином у зв`язку з чим станом на дату підготовки заяви сума заборгованості відповідача за Договором про надання грошових коштів у позику № 4649630724 від 15.07.2024 становить 49715,40 грн, з яких 12460,00 грн тіло кредиту, 37255,40 грн відсотки за користування кредитом, відсотки нараховані з 15.07.2024 по 10.07.2025.

Враховуючи вищевикладене, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за Договором про надання грошових коштів у позику № 4649630724 від 15.07.2024 в сумі 49715,40 грн та судові витрати.

Відповідачем наданий відзив на позовну заяву, де зазначено, що позивач не довів факту підписання нею договору, немає доказів що фактично їй перерахували кошти. Звертає увагу, що розмір нарахованих відсотків перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, що є очевидно несправедливим. З урахуванням наведеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків за кредитом, нарахованих внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань, задоволенню не підлягають. Сума заборгованості за користування кредитними коштами нарахована поза межами користування кредитом, тому є безпідставною. Таким чином просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи

Позивачем наданий відповідь на відзив та зазначено прохання розглядати справу без їх участі.

Відповідачем надана заява про розгляд справи без її участі.

Сторони до судового засідання не з`явилися.

За клопотанням позивача у АТ «КБ «ПриватБанк» витребувана інформація про зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача.

Інших клопотань в порядку ст. 222 ЦПК України учасниками справи суду не надано, підстави для вирішення справи шляхом укладення мирової угоди відсутні.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Дніпра від 18.11.2025 відкрито провадження по справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Сторонам встановлено строк на подання заяв по суті справи.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Дніпра від 09.02.2026 від АТ «КБ «ПриватБанк» витребувано відомості про зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що між сторонами укладено Договір про надання грошових коштів у позику № 4649630724 від 15.07.2024 за яким відповідачу надається кредит у сумі 14000 грн, строк кредиту 360 днів зі стандартною ставкою 1,5% в день, знижена ставка 1,05% в день (п.п. 2.3, 2,5, 2.6.1, 2.6.2 Договору).

За наданим розрахунком заборгованості, відповідач частково погашала заборгованість за вищевказаним договором, 14.08.2024 4410,00 грн, 13.09.2024 6300,00 грн, загальна сума погашення 10710,00 грн.

Згідно квитанції ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» від 15.07.2024, позивачем була перерахована сума 14000 грн на картку № НОМЕР_1 , призначення платежу: кредитні кошти.

Згідно інформації АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» від 16.02.2026, 15.07.2024 на платіжну картку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 був зарахований платіж у сумі 14000 грн.

08.09.2025 позивач змінив назву з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА ФІНАНС» на Товариство з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-НОВА».

V. Оцінка суду

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, підписанням договорів сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов`язків.

Як унормоване в ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зміст статей 610, 612 ЦК України, регламентує, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму та укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що Договір про надання грошових коштів у позику № 4649630724 від 15.07.2024 підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджене укладання між сторонами спірного правочину.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09.09.2020 у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20).

Оскільки відповідачем порушені зобов`язання з повернення грошових коштів, що встановлені умовами Договору, у неї виникла заборгованість, яка обрахована позивачем у відповідних розрахунках, наданих суду.

Доводи відповідача що їй не перераховалися позивачем кредитні кошти у сумі 14000 грн. спростовуються квитанцією ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» від 15.07.2024 та довідкою АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» від 16.02.2026, де співпадають номери банківської карти відповідача.

Змістом вказаного Договору спростовуються доводи відповідача про нарахування відсотків поза строком Договору, оскільки строк дії Договору 360 днів, заборгованість по відсоткам розрахована по 10.07.2025.

Відповідно до ст.ст. 1054-1055 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 10561 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За матеріалами справи, усі істотні умови кредитного договору були чітко визначені та доведені до відома відповідача до моменту укладення договору. Вони містили розмір кредиту, порядок його надання, строки повернення, розмір процентної ставки, комісій та інші платежі.

Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «ІННОВА НОВА», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Отже, суд частково погоджується з доводами відзиву та враховує, що вимога про сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Кредитодавець, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Також, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до п. 8.38 зазначеної постанови, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 37255,40 грн не є співрозмірною сумі заборгованості за кредитом у 12460,00 грн за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів після закінчення пільгового періоду кредитування, суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру заборгованості за кредитом.

Таким чином, враховуючи спірні цивільно-правові відносини між учасниками справи, оцінивши достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вимоги норм матеріального та процесуального права, суд доходить висновку про стягнення з відповідача заборгованість за Договором про надання грошових коштів у позику № 4649630724 від 15.07.2024 у сумі 24920,00 грн, оскільки невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань порушує права та інтереси позивача.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задовольняються судом частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений останнім при пред`явленні позову судовий збір в сумі 1211,20 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 141, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-НОВА», ЄДРПОУ 44127243, місцезнаходження за адресою: вул. Верхній Вал, буд. 10, поверх 2, офіс 5, м. Київ, 04071 до ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІННОВА-НОВА» заборгованість за Договором про надання грошових коштів у позику № 4649630724 від 15.07.2024 у сумі 24920 (двадцять чотири тисячі дев`ятсот двадцять),00 грн, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (тисяча двісті одинадцять),20 грн, всього 26131,20 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складене 02.06.2026.

Суддя І. В. Петунін