Рішення № 137167535, 29.05.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 рокуСправа №160/2199/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луговської Г.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВТОРМЕТ до Полтавської митниці про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ВТОРМЕТ (далі ТОВ ВТОРМЕТ, позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Полтавської митниці (далі - відповідач) про коригування митної вартості товарів від 26.04.2024 року №UA806020/2024/000034/2 за результатом розгляду митної декларації №24UA806020003074U0;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови відповідача в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 26.04.2024 року №UA806020/2024/000098.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що з метою митного оформлення товарів подало до митниці митну декларацію. Під час декларування товару за вказаною в електронній митній декларації позивачем обрано основний метод визначення митної вартості товару за ціною контракту та подані документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару відповідно до вимог статті 53 Митного кодексу України. Так позивач вказує, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару митницею не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої декларантом митної вартості товарів. Таким чином, позивач робить висновок, що митний орган не навів доказів того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів.

Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та після усунення недоліків прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін і проведення судового засідання, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Від відповідача засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив, в обґрунтування якого заперечує проти заявлених позовних вимог, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, зазначає, що митницею встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Отже, відповідач вважає, що рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови у митному оформленні товару прийняті митницею відповідно до вимог чинного законодавства.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначено про те, що відповідач не подав будь-якого доказу на спростування зазначених в позовній заяві обставин. Отже висновки, зазначені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими.

Від відповідача до суду надійшло заперечення щодо відповіді на відзив, в якому висловлено правову позицію аналогічну у відзиві на позов.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 04.04.2024 року ТОВ «ВТОРМЕТ» (ЄДРПОУ 30168515) придбало транспортний засіб DAF XF 480 FAR, 2020 року випуску, за 29 000, 00 (двадцять дев`ять тисяч) євро, що підтверджується платіжним дорученням №3JBKL04 від 04.04.2024 (Додаток 2). Оплата здійснювалась в іноземній валюті.

Підставою для придбання транспортного засобу є контракт № 26032024 від 26.03.2024 року, укладений між підприємством «Victoterm Kft.» (Угорщина) та ТОВ «ВТОРМЕТ» та виписаний рахунок-фактура VCTTR-2024-288, щодо оплати товару у грошовій одиниці євро.

Позивачем у позові зазначено, що більше ніяких коштів власнику транспортного засобу сплачено не було, оскільки, відповідно до чинного законодавства України, платежі юридичними особами здійснюються виключно по безготівковому розрахунку.

Придбання та доставка транспортного засобу здійснено через довірену особу ФОП ОСОБА_1 на підставі договору від 09.04.2024 року.

25.04.2024 року ОСОБА_1 подав відповідачу митну декларацію №24UA80602000307400, де зазначено інформацію про транспортний засіб та його вартість.

З метою митного оформлення в режимі імпорту вантажного автомобіля марки DAF, модель XF 480 FAR, бувшого у використанні, 2020 рік виготовлення ідентифікаційний № НОМЕР_1 , ТОВ «ВТОРМЕТ» до МП «Полтава» подано ЕМД №24UA806020003074U0.

Декларантом заявлено митну вартість товару, визначену за основним методом (за ціною договору) на рівні 29427,86 Євро/шт.

Автоматизованою системою аналізу та управління ризиками за ЕМД №24UA806020003074U0згенеровано форми митного контролю, зокрема:

105-2 «Здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів»;

106-2 «Витребування документів, необхідних для підтвердження заявленої митної вартості товарів».

До ЕМД №24UA806020003074U0 декларантом надано наступні документи в електронних копіях: Декларація митної вартості; Контракт від 26.03.2024 № 26032024; Інвойс від 08.04.2024 № VCTTR-2024-288; Сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 від 11.04.2024 № D 0437892; Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 18.12.2020 № НОМЕР_2 ; Платіжна інструкція від 04.04.2024 № 3; Декларація країни експорту від 10.04.2024 № 24HU1600002C68DA82; Автотранспортна накладна від 18.04.2024 № E1341127; Лист щодо вартості перевезення товару від 25.04.2024 № 24/28; Сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу від 24.04.2024 № UA.012.047226-24; Висновок експертного дослідження від 24.04.2024 № 17/5341/1729; витяг по вартості від 25.04.2024 з сайтів: https://autoline.hk/, https://www.mobile.de/ru/; лист декларанта від 26.04.2024 про неможливість надання додаткових документів (напис на повідомленні митного органу).

Під час проведення посадовою особою митного органу у відповідності до ст.337 МКУ перевірки документів, поданих декларантом у підтвердження митної вартості, та відомостей, що містяться в цих документах виявлено наступне:

«Згідно декларації митної вартості до МД №23UA806020003074U0 від 26.04.2024 до митної вартості товару включено вартість транспортування до митного кордону України 18193,00 грн. Правилами заповнення ДМВ, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599, при заповненні гр. 20 ДМВ зазначено: для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:

- акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Транспортування товару здійснювалось безпосередньо отримувачем стороною контракту. До митного оформлення подано довідку про транспортні витрати від 25.04.2024№24/28, надану отримувачем товару ТОВ "ВТОРМЕТ". Згідно даної довідки вартість транспортних витрат становить 18193 грн, але не вказано протяжність маршруту перевезення, у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України. Відсутня тарифна ставка за перевезення за одиницю виміру (вагу).

Враховуючи вищевикладене, документи, подані декларантом для підтвердження митної вартості містять розбіжності та не містять інформації про усі складові митної вартості.

У митниці наявна інформація щодо митного оформлення товару «Вантажний автомобіль, що використовувався, для перевезення вантажів: марка- DAF, модель- XF 480 FAR модельний рік випуску 2020, дизель, робочий об`єм двигуна- 12902 см3, потужність- 355 кВт, тип кузова- контейнеровоз» з рівнем митної вартості 41 212,0 євро/шт.

Надане платіжне доручення не містить відмітки банку про дату прийняття платіжної інструкції та дату її виконання, отже не може підтверджувати факт сплати.

В наданому рахунку-фактурі зазначена ціна 11 496 47 форінтів, а в експортній декларації зазначена ціна 11 462 250 форінтів, що призводить до сумніву в дійсній вартості товару».

Так, з метою здійснення контролю за правильністю та повнотою визначення декларантом митної вартості товару, відповідно до ч.5 ст.54 МКУ, використовуючи право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, з урахуванням ч.3 ст.53 МКУ, в рамках проведення консультацій з метою обґрунтування вибору методу визначення митної вартості, декларанта зобов`язано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1. документи, що підтверджують транспортні витрати;

2. банківський документ, що підтверджує оплату товару;

3. висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару.

Також зазначено, що згідно ч.6 ст.53 МКУ, декларант за власним бажанням може подати додаткові наявні у нього документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товару.

На підтвердження вартості транспортних витрат, зазначених в графі 20 ДМВ в сумі 18 193,00 грн, декларантом надано лист від 25.04.2024 року №24/28 підписаний ОСОБА_2 . У вказаному листі зазначено, що транспортні витрати по доставці транспортного засобу DAF XF 480 FAR по маршруту: Szekesfehervar (Угорщина) Чоп - Полтава (Україна) складає 68 778,00 (шістдесят вісім тисяч сімсот сімдесят вісім грн. 00 коп.) А саме: Szekesfehervar (Угорщина) - Чоп - 18193,00 грн Чоп - Полтава (Україна) - 50 585,00 грн. Вантаж не страхувався.

Як вказує відповідач у відзиві на позовну заяву, листом від 26.04.2024 року №б/н декларант відмовився від надання додаткових документів протягом 10 календарних днів.

У митниці наявна інформація щодо митного оформлення товару №1 за МД від 15.12.2023 № UA408040/2023/010044 на рівні 41212 Євро за од, що має максимально наближений опис та призначення, митна вартість якого визнана митним органом та час митного оформлення товарів максимально наближений.

Митна вартість товарів скоригована за резервним методом визначення митної згідно з положеннями ст.64 МКУ.

У зв`язку з неможливістю застосування митної вартості, заявленої декларантом, з урахуванням вищезазначеного, прийнято рішення про коригування митної вартості від 26.04.2024 року №UА806020/2024/00034/2.

При визначенні числового значення митної вартості за основу взята цінова інформація згідно декларації від 15.12.2023 №UA23408040010044U0, за якою в режимі імпорту оформлено «вантажний автомобіль, що використовувався, для перевезення вантажів: марка- DAF XF 480 FAR, модель рік випуску 2020, календарний рік випуску 2020, тип двигуна дизель, робочий об`єм двигуна 12902 см3, потужність 355 кВт, загальна кількість місць включаючи місце водія 2 шт» з рівнем митної вартості 41212 Євро, визнаною митним органом.

В даному рішенні вказано, що вантажний автомобіль марки DAF, модель XF 480 FAR. Бувший у використанні 2020р. виготовлення Модельний рік 2020. Ідентифікаційний № (номер кузова): НОМЕР_1 . Обладнаний виключно двигуном внутрішнього згорання з запаленням від стиснення (дизель) №436083, з робочим об`ємом циліндрів 12902 см3. Потужність двигуна 355kW. Кількість місць для сидіння, включаючи водія 2. Повна маса: 26000 кг. Вантажопід`ємність: 16900 кг. Колір: синій. Країна виготовлення: Нідерланди. Тип кузова: вантажна платформа для перевезення контейнерів. Автомобіль призначений для перевезення контейнерів по дорогах загального користування. Транспортний засіб не обладнано радіопередавальною апаратурою, відсутня комплектація військового призначення.

Також, 26.04.2024 року посадовою особою митного посту "Полтава" складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 26.04.2024 №UA806020/2024/000098 на підставі рішення про коригування митної вартості товару.

За зверненням декларанта, із застосуванням умов, визначених ч.7 ст.55 МК України, митним органом випущено товару у вільний обіг за ЕМД №24UA806020003123U6.

Не погоджуючись із здійсненим відповідачем коригуванням митної вартості імпортованого товарів, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з ст.49 Митного кодексу України (далі - МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч.1 та п.1 ч.2 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів.

Згідно з вимогами частин 1 та 5 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до ч.2. ст.53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, які підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Цей перелік є виключним і без обґрунтованих підстав митний орган не вправі вимагати інших документів для підтвердження митної вартості товару.

Частиною 3 статті 53 МК України встановлений обов`язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари

Відповідно до ч.1 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але такі повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені виключно розбіжностями в документах що подаються для підтвердження митної вартість товарів, чи наявності в них ознак підробки або якщо вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення про коригування митної вартості товарів, що прийняте митницею фактично обґрунтоване тим, що подані декларантом документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.

Відповідно до ч.2 ст.57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Разом з тим, згідно з ч.2 ст.58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідно до ч.2 ст.55 МК України встановлено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються;

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Таким чином, суд зазначає, що відповідно до пунктів 2, 4 ч.2 ст.55 МК України прийняті митним органом письмові рішення про коригування заявленої митної вартості товарів мають містити, зокрема: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Згідно ч.3 ст.57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Втім, як вбачається зі змісту спірного рішення, митний орган зазначає про неможливість застосування методів визначення митної вартості товарі передбачених п.2 ч.1 ст.57 МК України у зв`язку з відсутністю інформації щодо вартості ідентичних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, однак таке формальне обґрунтування із загальними висновками не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 МК України.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 року по справі №809/278/17, у постанові від 27.07.2018 року по справі №809/1174/17, у постанові від 21.02.2018 року по справі №820/17417/14, у постанові від 01.04.2021 року по справі №260/695/19.

Як визначено у ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

У свою чергу, декларант надав відповідачу всі необхідні документи із поданням митної декларації, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною контракту.

Стосовно зауважень митного органу, що документи надані декларантом не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, банківський платіжний документ без відмітки банку про проведення платежу не є належним доказом щодо ціни, що була фактично сплачена покупцем, суд виходить з наступного.

Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2008 року №216, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2008 року за №910/15601 затверджено Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України (далі - Порядок №216).

Пунктом 2.2 Порядку №216 передбачено, що платник заповнює реквізит «Призначення платежу» в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металів.

Сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №810/2784/18.

Чинним законодавством не встановлено обов`язку здійснювати посилання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі.

Отже, відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару, а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару, дозволяють ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром.

Таким чином, позивач в повній мірі документально підтвердив всі складові витрат на транспортно-експедиційні послуги.

До того ж, позивачем надано довідку про транспортні витрати від 25.04.2024 №24/28, відповідно до якої вартість транспортування становила 18 193 грн.

Той факт, що довідка не містить окремих додаткових відомостей щодо протяжності маршруту чи тарифної ставки, сам по собі не свідчить про недостовірність заявлених транспортних витрат та не є підставою для невизнання митної вартості.

Крім того, митний орган не довів недостовірності транспортних витрат та не встановив невідповідності числових значень складових митної вартості.

Також відповідач посилається на розбіжність між invoice та експортною декларацією.

Однак різниця у вартості є незначною, а митний орган не довів, що така розбіжність впливає на фактичну ціну товару чи свідчить про недостовірність заявленої митної вартості.

Посилання митниці на інформацію щодо митного оформлення іншого транспортного засобу також є безпідставним, оскільки сам по собі інший рівень митної вартості аналогічних або подібних товарів не є достатньою правовою підставою для коригування митної вартості.

Відповідачем не було проведено належного порівняльного аналізу характеристик транспортних засобів, умов поставки, технічного стану, пробігу, комплектації та інших істотних умов.

Відповідно до ч.6 ст.54 МК України рішення про коригування митної вартості може бути прийняте лише за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість.

Однак, у спірному випадку митний орган фактично обмежився припущеннями та формальними зауваженнями, не довівши недостовірності ціни договору.

Правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема: у постанові від від 22.04.2019 у справі №815/6242/17; у постанові від 31.05.2019 у справі №804/16553/14; у постанові від 09.04.2019 у справі №826/10733/15; у постанові від 10.06.2021 року у справі №815/6854/17.

У зазначених рішеннях Верховний Суд дійшов висновку, що:

формальні недоліки документів не є підставою для коригування митної вартості;

митний орган зобов`язаний довести неможливість застосування першого методу;

інформація ЄАІС має допоміжний характер;

сумніви митного органу повинні бути обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

Крім того, положення п.6 ч.2 ст.53 МК України та Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №599, не визначено вичерпного переліку документів, що надаються декларантом на підтвердження розміру витрат на транспортування товарів, відповідно, надані перевізником довідки про транспортно - експедиторські витрати є допустимими доказами розміру таких витрат.

Якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи).

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.09.2019 року по справі №815/2501/18, від 22.08.2019 року по справі №810/2784/18 та від 11.04.2022 року по справі №1.380.2019.006980.

Щодо інших тверджень митного органу, які визначені як підстави для помилковості визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, суд виходить з того, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

Так, Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 року по справі №1140/3242/18 вказав на те, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Отже, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

При цьому, такі посилання митного органу не заслуговують на увагу, оскільки визначаючи зазначені недоліки, відповідач не наводить посилань на розбіжності у числових значеннях складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягала сплаті за ці товари.

Крім того, суд також вважає за необхідне вказати наступне.

Верховним Судом у постанові від 04.09.2018 року по справі №818/1186/17 зазначено, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 27.07.2018 року по справі №809/1174/17 у рішенні про коригування заявленої митної вартості митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 08.02.2019 року по справі №825/648/17, від 26.05.2022 року по справі №560/355/19.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Зважаючи на викладене, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача стосовно неможливості перевірки митної вартості товару за відсутності відомостей про вартість страхування.

Інші підстави, зазначені у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів суд не бере до уваги, оскільки такі підстави не передбачені частинами 2-4 статті 53 МК України.

Відтак, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про непідтвердження числового значення митної вартості, визначеної за основним методом визначення митної вартості, що відповідно до приписів Митного кодексу України є підставою для коригування заявленої декларантом митної вартості.

Суд зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів митний орган повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди (контракту) щодо товару, який імпортується, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, а також, що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Беручи до уваги те, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв`язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об`єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення та здійснення коригування митної вартості.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов до висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів від 26.04.2024 року №UA806020/2024/000034/2 та картка відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 26.04.2024 року №UA806020/2024/000098 - є протиправними, а відтак підлягають скасуванню.

Щодо клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд не находить підстав для його задоволення, оскільки ухвалою суду заяву ТОВ «ВТОРМЕТ» про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду задоволено та поновлено останньому строк звернення до адміністративного суду.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Також, у рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оскільки відповідачем не доведена правомірність своїх дій, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 6356 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 6356 грн. підлягає стягненню з Полтавської митниці за рахунок бюджетних асигнувань.

В той же час суд звертає увагу, що ТОВ ВТОРМЕТ не доплачено судовий збір за подання до суду позовної заяви у сумі 300 грн.

Відповідно до ухвали суду від 04.02.2026, позивачу необхідно доплатити судовий збір у розмірі 3628,00 грн. в установленому порядку.

Втім, позивачем подано до суду підтвердження про сплату судового збору лише у сумі 3328 грн.

Отже, з огляду на приписи ст.139 КАС України слід стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВТОРМЕТ до спеціального фонду Державного бюджету України судові витрати на сплату судового збору за подання до суду позовної заяви в розмірі 300 грн.

Керуючись ст.ст.9, 72-77, 90, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю ВТОРМЕТ до Полтавської митниці про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Полтавської митниці про коригування митної вартості товарів від 26.04.2024 року №UA806020/2024/000034/2 за результатом розгляду митної декларації №24UA806020003074U0.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови Полтавської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 26.04.2024 року №UA806020/2024/000098.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВТОРМЕТ (49124, м.Дніпро, вул. Іларіонівська, 146; код ЄДРПОУ 30168515) за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці (36022, м.Полтава, вул.Героїв "Азову", 28, код ЄДРПОУ 43997576) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 6356 (шість тисяч триста п`ятдесят шість)грн. 00коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВТОРМЕТ (49124, м. Дніпро, вул. Іларіонівська, 146; код ЄДРПОУ 30168515) до спеціального фонду Державного бюджету України судові витрати на сплату судового збору за подання до суду позовної заяви в розмірі 300 (триста)грн. 00коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В. Луговська