Рішення № 137167143, 01.06.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 932/18209/25

Номер провадження2/205/2141/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання Пєтіної К.М., розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФК «Гелексі»» 18.11.2025 року звернулось до Шевченківського районного суду міста Дніпра з вищезазначеним позовом, у якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 101237 від 05.09.2019 року в розмірі 25 249,50 грн. та судові витрати по справі.

Позов мотивований тим, що 05.09.2019 року між ТОВ «ФК «Гелексі» та відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики № 101237 в електронній формі. ТОВ «ФК «Гелексі» було фінансовою установою, яке здійснювало діяльність на ринку фінансових послуг. З цією метою, позивачем було організовано сервіс з надання онлайн позик, який забезпечував надання грошових коштів у позику з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем шляхом укладення з клієнтами електронних договорів позики. Надання клієнтом-позичальником відповіді про прийняття (акцепт) пропозиції, тобто пропозиції ТОВ «ФК «Гелексі» укласти електронний договір позики (оферти), здійснюється в декілька кроків шляхом вчинення певних дій. Так, зміст пропозиції чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій її розміщено, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею, зокрема: проставляння клієнтом чек-боксу «з умовами договору позики згоден»; підтвердження даних банківської картки; натискання кнопки «Підтвердити заявку»; введення клієнтом коду-підпису у відповідне вікно на сторінці сервісу. Введення клієнтом коду-підпису у відповідне вікно на сторінці сервісу являє собою підписання договору клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, як це визначено статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до положень укладеного договору позики позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці гривні, в сумі та строк встановлений цим договором. Зазначено, що позивач не відкриває рахунки споживачам фінансових послуг та не здійснює їх обслуговування. Тому з метою перерахування коштів позичальникам, позивач уклав договір з надавачем платіжних послуг ТОВ «ФК «Елаєнс». ТОВ «ФК «Елаєнс» (ТМ «ФОНДІ») є компанією, що мала право на надання платіжних послуг. На підставі договору № 04/08-17-ПК від 04.08.2017 року ТОВ «ФК «Елаєнс» (ТМ «ФОНДІ») надавало ТОВ ФК «Гелексі» послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку. Відповідно до змісту довідки наданої платіжним оператором, у результаті платіжної операції на картковий рахунок позичальника було успішно перераховано кошти у сумі 5 000,00 грн. Позивач зазначає, що відповідач не виконує свої грошові зобов`язання належним чином, довготривалий строк, а його заборгованість на дату подання позову становить 25 249,50 грн., з яких: 5 000,00 грн. заборгованість за позикою; 20 249,50 грн. заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Дніпра від 02.12.2025 року цивільну справу передано за підсудністю до Новокодацького районного суду міста Дніпра.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 23.01.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

06.02.2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначив, що відсутні докази надання кредиту. Крім того, позивачем незаконно нараховані відсотки після закінчення строку кредитування. Також наявні підстави для зменшення розміру процентів до тіла кредиту. Витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. є завищеними, необґрунтованими та неспівмірними зі складністю справи.

09.02.2026 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій просив позов задовольнити, посилаючись на те, що грошові кошти було перераховано на картковий рахунок відповідача. У випадку якщо відповідач заперечує належність йому карти/рахунку чи призначення платежу, це є питанням доказування, яке відповідач має підтвердити документально. Відповідач у відзиві не надав жодного документа, який би доводив, що карта з наведеним у довідці маскуванням належить іншій особі або що перерахування здійснено з інших підстав.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, письмово просив розглядати справу без його участі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, письмово просив розглядати справу без його участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 05.09.2019 року між ТОВ «ФК «Гелексі»» та відповідачем укладено договір позики № 101237, відповідно до умов якого позичальнику надана сума позики в розмірі 5 000,00 грн., строком повернення позики 04.10.2019 року, платою за користування позикою у вигляді: процентів 0,01 % в день від поточного залишку позики, комісії 1,5 % в день від початкового розміру, графіком платежів, паспортом споживчого кредиту. Договір позики укладено в письмовій електронній формі, шляхом підписання електронним підписом у вигляді одноразового електронного ідентифікатора.

Відповідно до розрахунку заборгованості у відповідача перед ТОВ «ФК «Гелексі»» за договором позики № 101237 від 05.09.2019 року становить 25 249,50 грн., з яких: 5 000,00 грн. заборгованість за позикою; 20 249,50 грн. заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

Листом за вих. № 101237 від 01.09.2025 року ТОВ «ФК «Елаєнс»» повідомило ТОВ «ФК «Гелексі»» про те, що згідно договору, укладеного між товариствами № 04/08-17 ПК про надання послуг з переказу грошових коштів від 04.08.2017 року, ТОВ «ФК «Елаєнс»» надавало ТОВ «ФК «Гелексі»» послуги з переказу грошових коштів фізичним особам, без відкриття рахунку. ТОВ «ФК «Елаєнс»» 05.09.2019 року успішно перераховано грошові кошти в розмірі 5 000,00 грн. на картковий рахунок отримувача на банківську картку НОМЕР_1 .

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з вимогами статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень частини першої статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, а також права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, який надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).

Порядок отримання, використання електронного підпису та накладення його на документи в Україні регулюється Законом України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Основні положення про правовий статус електронних документів та підписів також закріплені в Законі України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі логін-пароль, або СМС-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.01.2021 року у справі № 524/5556/19. До аналогічних висновків також дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19) та від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Отже, за змістом норми ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» при використанні одноразового ідентифікатора в якості підпису при укладенні договору у електронній формі позивач має довести в суді, що цей підпис належить (був узгоджено отриманий відповідачем) перед підписанням договору кредиту.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, у тому числі кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов, оформлених однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Звертаючись до суду із цим позовом, ТОВ «ФК «Гелексі» зазначало про те, що 05.09.2019 року між ним та відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики № 101237 в електронній формі. На підтвердження своїх позовних вимог позивачем додано договір позики № 101237 від 05.09.2019 року, графік платежів до договору позики № 101237 від 05.09.2019 року, паспорт позики та розрахунок заборгованості.

У позовній заяві позивач описав детальний порядок укладення кредитного договору, Так, надання клієнтом-позичальником відповіді про прийняття (акцепт) пропозиції, тобто пропозиції ТОВ «ФК «Гелексі» укласти електронний договір позики (оферти), здійснюється в декілька кроків шляхом вчинення певних дій. Зокрема, зміст пропозиції чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій її розміщено, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею, зокрема: проставляння клієнтом чек-боксу «з умовами договору позики згоден»; підтвердження даних банківської картки; натискання кнопки «Підтвердити заявку»; введення клієнтом коду-підпису у відповідне вікно на сторінці сервісу. Зазначено, що введення клієнтом коду-підпису у відповідне вікно на сторінці сервісу являє собою підписання договору клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, як це визначено статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Разом із тим, позивачем не надано належних доказів, на підтвердження того, що саме відповідач як клієнт-позичальник надав відповідь про прийняття (акцепт) пропозиції. У матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу та введення саме ним одноразового ідентифікатора 38g1gf57, за допомогою якого було підписано договір позики. Відповідно, із цих причин не можна визнати належно підтвердженим факт укладення кредитного договору електронним способом саме за участю відповідача.

При цьому, суд відхиляє доводи позивача про підтвердження факту укладення кредитного договору, які полягають у тому, що відповідач здійснив чіткі послідовні дії щодо акцептування пропозиції укласти електронний договір, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вказаних доводів.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що долучені позивачем до позовної заяви докази не підтверджують факту надсилання позичальнику оферти про укладення кредитного договору та її акцепту, а також не містять доказів того, що сторони обмінялися відповідними електронними документами та що такі документи були підписані у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Разом з тим, позивач всупереч своєму процесуальному обов`язку, передбаченому у ст. ст. 12, 81 ЦПК України, не надав до суду належних доказів на підтвердження заявлених підстав позову щодо: проходження ідентифікації та верифікації відповідача при укладенні договору; наявності у відповідача особистого кабінету на сайті кредитодавця; входу відповідача до свого електронного кабінету; надсилання відповідачем своєї відповіді на електронне повідомлення про акцепт оферти; фактичного використання відповідачем при підписанні електронного документу електронного підпису одноразового ідентифікатору, який перед цим був сторонами узгоджений.

Крім того, суд констатує, що саме по собі зазначення у тексті договору особистих даних відповідача (ПІБ, паспортні дані, РНОКПП) за недоведеності дотримання визначеного у законі порядку укладення договору у електронній формі не є належними і достатніми доказами цих обставин.

Таким чином, саме зазначення персональних даних відповідача у письмових доказах, які містяться в матеріалах справи, є недостатнім для ідентифікації особи відповідача для підтвердження укладення договору відповідно до зазначених умов кредитного договору.

Обґрунтовуючи свої позовні вимог позивач, зокрема, вказував, що відповідачу було здійснено грошовий переказ у розмірі 5 000,00 грн. 05.09.2019 року, вказана сума позики була перерахована на платіжну картку відповідача

Таким чином, з наявних у матеріалах справи доказів неможливо встановити, яке відношення переказ у розмірі 5 000,00 грн. на картку № НОМЕР_1 , який було вчинено 05.09.2019 року, має до відповідача.

Ані в кредитному договорі № 101237 від 05.09.2019 року, ані в паспорті споживчого кредиту, ані в інших будь-яких доказах не вказана картка № НОМЕР_1 як така, на яку відповідач просив би перерахувати йому кредитні кошти, а тому неналежними є докази, що стосуються підтвердження перерахування коштів на таку картку, особливо в розрізі стягнення коштів із відповідача.

Враховуючи вищезазначене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений, своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими і достатніми доказами обставини, на які він посилається, отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

При цьому суд ураховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (п. 30 рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» від 27.09.2001 року).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 УПК України суд приймає до уваги те, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Гелексі»» задоволенню не підлягають, тому судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 6, 15-16, 509, 525-526, 530, 625-626, 628, 631, 633, 1048, 1050, 1054-1055 ЦК України, ст. ст. 3, 11-12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 4, 12-13, 19, 81, 133, 137, 141, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 258-259, 263-266, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі»» (код ЄДРПОУ: 41229318; місцезнаходження: м. Київ, вул. В`ячеслава Липинського, буд. 10/1) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Басова