Рішення № 137165434, 04.05.2026, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 918/443/24

Номер провадження 2/570/141/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2026 року Рівненський районний суд Рівненської області у складі:

судді Гнатущенко Ю.В.

з участю секретаря судових засідань Іллюк С.Р.,

прокурора Ковальчук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Рівненського районного суду Рівненської області цивільну справу за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади до ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Валентина" про витребування земельної ділянки, -

в с т а н о в и в :

Керівник Рівненської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області із позовом до ОСОБА_2 , Фермерського господарства "Валентина" про витребування земельної ділянки.

У позові прокурор просить витребувати з володіння відповідачів у комунальну власність на користь позивача земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер: 1224533056246).

В обґрунтування позову сторона позивача пояснює, що згідно з п.1.4. Статуту Фермерського господарства «Валентина» (нова редакція), затвердженого головою ФГ «Валентина» Вограліком В.О. 09.12.2009 р., відповідачка ОСОБА_3 є членом фермерського господарства.

Будучи членом ФГ "Валентина", яка не є засновником ФГ "Валентина" та яка не передавала земельну ділянку до цього господарства, ОСОБА_3 безоплатно отримала у власність земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290, яка перебувала у користуванні фермерського господарства. Надання вказаної земельної ділянки для ведення фермерського господарства відбувалося за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебували у постійному користуванні ОСОБА_4 .

Згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_3 11.04.2017 р. зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер: 1224533056246).

У подальшому ОСОБА_3 фермерську діяльність не здійснювала, згадану вище земельну ділянку передала в оренду ФГ "Валентина" за договором оренди землі від 01.11.2019 строком на 10 років. Отже, метою отримання спірної земельної ділянки було не створення та ведення фермерського господарства ОСОБА_3 одноосібно або з членами родини, а отримання її безкоштовно, поза конкурсом, без проведення земельних торгів, за рахунок земель, що були у користуванні ФГ «Валентина».

Зважаючи на наведене, прокурор просить суд витребувати з володіння відповідачів у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер: 1224533056246).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор посилається на ст. 131-1 Конституції України, ст. 2, 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", ст. 203, 215, 216, 257 ЦК України, ст. 3, 8, 12, 13 Закону України "Про фермерське господарство" та інші нормативно-правові акти, а також наводить правові позиції Верховного Суду.

У відзиві, поданому до суду 31.05.2024 р., представник відповідача ФГ "Валентина" Вогралік О.О. просить відмовити в задоволенні позову та застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

В обґрунтування відзиву представник відповідача ФГ «Валентина» вказує, що, не заперечуючи фактичних обставин, наведених в позовній заяві прокурора, він категорично не погоджується із правовою кваліфікацією змісту правовідносин, що виникли між учасниками спору, а також із трактуванням керівником Рівненської окружної прокуратури норм законодавства, яке регулювало діяльність фермерських господарств на час отримання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Посилаючись на ст.ст. 2, 4, 5, 8 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року, який був чинним станом на час створення ФГ «Валентина», представник ФГ «Валентина» зазначає, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Після отримання ОСОБА_4 у встановленому законодавством України порядку в користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства 02 лютого 1993 року створено ФГ «Валентина», що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З моменту державної реєстрації ФГ «Валентина» є фактичним користувачем земельної ділянки, отриманої в користування ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства.

Також, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 р. у справі №320/5724/17 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 р. у справі №179/1043/16-ц, представник ФГ «Валентина» вказує на те, що обов`язки землекористувача здійснювало ФГ «Валентина», а не його засновник. Тому право користування земельною ділянкою належало усьому фермерському господарству, тобто всім його членам у рівній мірі, незалежно від часу набуття такого членства.

В обґрунтування відзиву представник ФГ «Валентина» також посилається на положення ЗК України «Про фермерське господарство», відповідно до яких членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Тобто, членам фермерського господарства надано право на приватизацію земельної ділянки, яка передана в користуванні фермерського господарства. Такими, що надані фермерському господарству, вважаються і земельні ділянки, які передали голові фермерського господарства для його створення. Член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність частину земельної ділянки, що перебуває в користуванні фермерського господарства. Тобто не лише особа, якій раніше була надана в користування земельна ділянка для ведення фермерського господарства, має право на отримання у власність частини чи цілої земельної ділянки, оскільки така земельна ділянка була їй відведена саме з метою створення фермерського господарства, але і інші члени фермерського господарства.

Тому, як вважає представник ФГ «Валентина», висновок керівника Рівненської окружної прокуратури про неможливість приватизації земельної ділянки, переданої у користування фермерському господарству, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Таке тлумачення норм законодавства, на думку представника ФГ «Валентина», зумовлює порушення прав членів фермерського господарства і його голови та унеможливлює отримання земельної ділянки у власність осіб, які господарюють на цій землі, що не може переслідувати легітимну мету та не забезпечує дотримання прав особи.

Окрім того, представник ФГ «Валентина» вказує на те, що ОСОБА_3 як член зазначеного фермерського господарства набула право власності на земельну ділянку на законних підставах відповідно до вимог земельного законодавства, натомість, на думку ФГ «Валентина», прокурор не довів факту порушення прав та інтересів держави, а позбавлення ОСОБА_3 права на земельну ділянку є явно непропорційним, оскільки тягне позбавлення особи власності та можливості вести діяльність, яка б забезпечила потреби і її та членів її сім`ї, тому вважає, що позов прокурора задоволенню не підлягає.

Також у відзиві представник ФГ "Валентина" просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності. Завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельної ділянки є передання земельної ділянки у власність, що оформлюється рішенням уповноваженого органу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у цій справі це наказ ГУ Держземагенства у Рівненській області від 06.04.2017 №17-1033/16-17-СГ. Саме з цієї дати прокурор міг дізнатися про порушення прав та інтересів держави. Перебіг позовної давності розпочався 06.04.2017 і, відповідно, мав закінчитися 17.02.2018, а прокурор звернувся до суду із позовом у квітні 2024 року, тобто із пропуском строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України.

У відповіді на відзив від 07.06.2024р. прокурор зазначає, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного ст.32 ЗК України та ст.13 Закону України «Про фермерське господарство», фізична особа майбутній засновник фермерського господарства повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства. Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному статтями 116, 118 ЗК України. Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.

В той же час, 01.11.2019 р. ОСОБА_3 , не створивши фермерське господарство, відповідно до договору оренди землі земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290, передала в оренду ФГ «Валентина», у постійному користуванні якого раніше перебувала оспорювана земельна ділянка, що свідчить про недобросовісність поведінки ОСОБА_3 щодо спірної земельної ділянки.

Також, передаючи у власність ОСОБА_3 у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 без проведення земельних торгів, ГУ Держгеокадастру у Рівненській області не пересвідчилося у спроможності ОСОБА_3 та дійсності її намірів вести фермерське господарство самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, та чи не є така заява штучним використанням процедури отримання земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства поза передбаченим законом обов`язковим проведенням земельних торгів, зокрема для використання цієї ділянки іншими суб`єктами господарювання.

Таким чином, прокурор вважає, що передача спірної земельної ділянки у власність відповідачки ОСОБА_3 із подальшою реєстрацією за нею права власності є незаконними.

Щодо строків позовної давності прокурор зазначає, що йому стало відомо про порушення інтересів держави лише у березні 2024 року, після ознайомлення з інформацією щодо відведення земельних ділянок у власність членам ФГ «Валентина». Адже надана інформація містила документи, що стали підставою для приватизації, в тому числі спірної земельної ділянки та без опрацювання яких неможливо було встановити законність набуття її у власність відповідачем.

У відзиві на позовну заяву від 18.06.2024 р. ОСОБА_1 просить у задоволенні позовних вимог відмовити та зазначає, що підтверджуючих документів щодо належності земельної ділянки до державної власності немає, тому і підстави представляти інтереси держави прокурором також відсутні, тому що законодавець не наділив повноваженнями прокуратуру представництвом інтересів органів місцевого самоврядування.

Жодна норма закону не передбачає конкурсу на приватизацію земельної ділянки через земельні торги, продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності заборонено і по теперішній час, що спростовує припущення прокурора щодо передачі земельної ділянки комунальної власності з грубим порушенням вимог чинного законодавства і щодо необхідності проведення конкурсу і торгів земель сільськогосподарського призначення.

Доказів щодо звернення прокурора до інших органів, які наділені повноваженнями у сфері земельних правовідносин, прокурором до позовної заяви - не надано. У свою чергу, саме до повноважень Держгеокадастру віднесено здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства і використанням земель усіх категорій і форм власності. Органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Отже, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їхні територіальні органи відповідно до зазначеної статті наділені повноваженнями звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень.

Крім того, у відзиві ОСОБА_2 заявила клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності (за аналогічними підставами, викладеними у відзиві ФГ "Валентина").

У відповіді на відзив ОСОБА_1 прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5624682700:01:001:1290 розташована в межах Дядьковицької територіальної громади. Метою вказаного позову є забезпечення введення власника (Дядьковицької територіальної громади) у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. В той же час, ГУ Держгеокадастру у Рівненській області не є ні власником, ні розпорядником спірної земельної ділянки. Суб`єктом владних повноважень, уповноваженим представляти інтереси держави у спірних відносинах, що виникли, є Дядьковицька територіальна громада в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району.

Щодо заявленого відповідачкою ОСОБА_1 клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності прокурор у відповіді на відзив та у додаткових поясненнях від 04.07.2024 р. зазначає, що така позовна давність у цьому випадку не пропущена, оскільки про факт порушення інтересів держави прокурор дізнався лише після вивчення матеріалів ГУ Держгеокадастру у Рівненській області щодо розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність членам ФГ «Валентина» в лютому та березні 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16.05.2024 р. провадження у справі було відкрито (а.с. 109-112 т.1).

Ухвалою суду від 17.05.2024 р. позовну заяву було залишено без руху (а.с. 116-117 т.1).

Ухвалою суду від 23.05.2024 р. було виправлено описку, допущену у тексті ухвали Господарського суду Рівненської області від 16.05.2024 р. (а.с. 126-127 т.1).

Ухвалою суду від 24.05.2024 продовжено розгляд справи (а.с.129-130 т.1).

31.05.2024 р. представником ФГ «Валентина» було подано відзив (а.с. 138-145, том 1).

07.06.2024 р. Рівненською окружною прокуратурою подано відповідь на відзив (а.с 150 - 159 т.1).

18.06.2024 р. ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву (а.с. 184-196 т.1).

21.06.2024 р. прокурором була подана відповідь на відзив (а.с. 200-208 т.1).

04.07.2024 р. прокурором були подані додаткові пояснення у справі (а.с. 224-231 том 1).

18.07.2024 р. представником відповідача ФГ ""Валентина " подано письмові пояснення (а.с.245-246 т.1).

Рішенням Господарського суду у Рівненській області від 22.08.2024 р. позов був задоволений (а.с. 254-266 т.1).

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 р. рішення Господарського суду у Рівненській області від 22.08.2024 р. залишене без змін (а.с. 47-54 т. 2).

Постановою ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2025 р. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 р. та рішення Господарського суду Рівненської області від 22.08.2024 у справі№ 918/443/24 скасовано. Провадження у справі № 918/443/24 закрито. Роз`яснено керівнику Рівненської окружної прокуратури та Дядьковицькій сільській раді Рівненського району Рівненської області, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції та що вони мають право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією (а.с. 181-198 т. 2).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.04.2025 р. заяву заступника керівника Рівненської окружної прокуратури про направлення за встановленою юрисдикцією справи №918/443/24 задоволено та справа була передана за встановленою юрисдикцією до Рівненського районного суду Рівненської області для розгляду (а.с. 211 т. 2).

21.04.2025 р. представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Мельничук С.В. подав клопотання про застосування положень ч.4 ст. 177 ЦПК України та зобов`язання позивача внести грошові кошти на депозитний рахунок суду, в якому він просив: 1. Зобов`язати позивача -керівника Рівненської окружної прокуратури - внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі 1519900грн.00коп. як вартість спірного майна; 2.У разі невиконання такої вимоги - застосувати наслідки, передбачені ст.185ЦПК України (а.с. 216 т. 2).

29.04.2025 р. справа була прийнята до розгляду суддею Рівненського районного суду Рівненської області Штогуном О.С. (а.с. 220 т. 2).

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 08.05.2025 р. в особі судді Штогуна О.С. заяву ОСОБА_1 про відвід судді Штогуна О.С. у вказаній цивільній справі визнано необґрунтованою; та передано заяву ОСОБА_1 про відвід судді Штогуна О.С. у вказаній цивільній справі до канцелярії суду для визначення судді для її розгляду (а.с.225 т.2).

Як убачається із копії ухвали Рівненського районного суду Рівненської області у складі судді Гнатущенко Ю.В. від 20.05.2025 р., у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про відвід судді Штогуна О.С. у вказаній цивільній справі відмовлено (а.с.230-231 т.2).

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області в особі судді Штогуна О.С. від 23.05.2025 р. заяву представника відповідача Фермерського господарства "Валентина" - Вограліка О.О. про відвід судді Штогуна О.С. у вказаній цивільній справі задоволено; вказану цивільну справу передано до канцелярії суду (а.с.233-234 т.2).

28.05.2025 р. представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Мельничук С.В. подав клопотання про застосування положень ч.4 ст. 177 ЦПК України та зобов`язання позивача внести грошові кошти на депозитний рахунок суду, в якому він просив: 1. Зобов`язати позивача -керівника Рівненської окружної прокуратури - внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі 1519900грн.00коп. як вартість спірного майна; 2.У разі невиконання такої вимоги - застосувати наслідки, передбачені ст.185ЦПК України.

05.06.2025 р. прокурором подано заперечення на клопотання відповідача про застосування п.4 ст.177 ЦПК України, згідно з якими прокурор убачає, що позовна заява відповідає вимогам ст.177 ЦПК України у редакції чинній на момент пред`явлення позову, підстави для внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в сумі вартості земельної ділянки відсутні.

09.06.2025 р. представник відповідача ФГ «Валентина» Вогралік О.О. подав до суду пояснення щодо заперечення Рівненської окружної прокуратури на клопотання про застосування ч.4 ст.177 ЦПК України, в який просить зобов`язати прокуратуру внести на депозитний рахунок суму вартості спірної земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства. У разі невиконання цієї вимоги застосувати наслідки, передбачені ст.185 ЦПК України.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області в особі судді Гнатущенко Ю.В. від 23.10.2025 р. прийнято до розгляду вказану цивільну справу; призначено цивільну справу до підготовчого судового засідання; в судове засідання викликано учасників справи; копію ухвали надіслано учасникам справи; визначено строк для подання заяв по суті справи.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 24.02.2026 р. підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 02.04.2026 р.

У судовому засіданні прокурор Ковальчук Л.В. позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися, про причини неявки не повідомили. Судом було вжито заходів для належного повідомлення відповідачки ОСОБА_2 про дату, час та місце проведення судового засідання. Окрім того, представнику ОСОБА_2 адвокату Мельничуку С.В. було надіслано ухвалу про призначення справи до судового розгляду по суті на надану ним суду електронну адресу, про що свідчить довідка про доставку електронного листа від 05.03.2026 р. Водночас, клопотань про відкладення судового засідання не заявлено, причин неявки відповідачки ОСОБА_2 не повідомлено.

Відповідач ФГ «Валентина» має електронний кабінет, зареєстроване у системі "Електронний суд", отримало судові повістки, що за умовами ст. 128 ЦПК України вважається належним повідомленням сторони про час і дату судового засідання. У підготовчому судовому засіданні 11.12.2025 р. представник відповідача ФГ "Валентина" Янчук В.В. заявив, що підтримує заяви по суті справи, які подані відповідачами до суду під час розгляду справи судами господарської юрисдикції.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши усі наявні докази, вивчивши пояснення сторін, суд дійшов такого висновку.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 02.02.1993 р. засновником ОСОБА_4 створено Фермерське господарство «Валентина»; відповідні відомості внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців за №160212000000000445.

Згідно з Державним актом на право користування землею серії Б №050063, виданого на підставі рішення Верхівської сільської Ради народних депутатів від 02.02.1993 року за №58, ОСОБА_4 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського ФГ загальною площею 25,7 га на території Верхівської сільської ради Рівненського району (станом на сьогодні - Дядьковицької територіальної громади). Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за №240.

Розпорядженням голови Рівненської районної державної адміністрації від 28.02.1997 № 122 «Про відведення земельних ділянок в постійне користування громадянину ОСОБА_4 для розширення селянського (фермерського) господарства» останньому надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 24,9 га, в тому числі: із земель радгоспу «Маяк» 20,0 га, з них 19,4 га ріллі, 0,6 га лісових площ і з земель запасу Верхівської сільської ради 4,9 га ріллі для розширення селянського (фермерського) господарства.

Згідно з п. 1.4 Статуту Фермерського господарства «Валентина» (нова редакція), затвердженого головою ФГ «Валентина» В.О. Вограліком 09.12.2008 р. (зі змінами від 22.12.2015 р.), членами господарства є: ОСОБА_6 (племінниця сина засновника), ОСОБА_3 (племінниця сина засновника), ОСОБА_7 (племінниця засновника), ОСОБА_8 (донька племінниці засновника).

Пунктом 5.1 Статуту ФГ «Валентина» також передбачено, що до земель господарства належать земельні ділянки, отримані (придбані) засновником господарства у власність, постійне користування та надані господарству в оренду.

14.03.2016 ОСОБА_3 , яка не передавала земельної ділянки до ФГ «Валентина» як його учасниця, звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області із заявою, в якій просила надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 3,50 умовних кадастрових гектара, яка розташована на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області для ведення фермерського господарства.

На підставі вказаної заяви наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 14.04.2016 № 17-1505/16-16-СГ ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення вказаного вище проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) площею 3,50 умовних кадастрових гектара, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні ОСОБА_4 , на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

28.03.2017 р. ОСОБА_3 звернулася до начальника головного обласного Управління Держгеокадастру у Рівненській області із заявою про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 , у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у користуванні ОСОБА_4 на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_3 про затвердження проєкту землеустрою ГУ Держгеокадастру у Рівненській області видало наказ від 06.04.2017 № 17-1033/16-17-СГ, яким було затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290, для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену ФГ «Валентина», за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Згідно з інформацією, наявною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 11.04.2017р. зареєстровано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1224533056246).

01.11.2019 р. було укладено типовий договір оренди землі між ОСОБА_3 (Орендодавець) та ФГ «Валентина» (Орендар), за яким орендодавець надала, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 3,7483 га з кадастровим номером 5624682700:01:001:1290 для ведення фермерського господарства строком на 10 років. Зазначене право оренди також було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.11.2019 р. за номером запису про речове право 34163872.

Отже, в подальшому ОСОБА_2 земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 передала в оренду ФГ "Валентина".

З урахуванням викладеного, судом встановлено, що між сторонами виникли спірні земельні правовідносини, пов`язані із приватизацією земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства за рахунок земельної ділянки, що перебувала на праві постійного користування у фермерського господарства, з подальшим переданням такої земельної ділянки в оренду іншій юридичній особі, регулювання яких здійснюється Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" тощо.

Згідно із доданою відповідачкою ОСОБА_1 до відзиву на позовну заяву від 18.06.2024 р. копією свідоцтва про шлюб від 12.01.2021 серія НОМЕР_1 , а/з №42 від 12.01.2021 р., прізвище відповідачки « ОСОБА_9 » змінено на « ОСОБА_10 ».

З відповіді ВОМІРМП УДМС України в Рівненській області №5688/11790 від 23.10.2025 на запит суду щодо реєстрації місця проживання відповідачки ОСОБА_1 було встановлено зміну прізвища відповідачки з « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_9 ».

Як зазначає прокурор, метою отримання спірних земельних ділянок було не створення та ведення фермерського господарства ОСОБА_2 одноосібно або з членами її родини, а отримання земельних ділянок безкоштовно, поза конкурсом, без проведення земельних торгів, за рахунок земель, що були в користуванні ФГ «Валентина».

Докази створення ОСОБА_2 фермерського господарства в матеріалах справи відсутні, так само як і докази припинення за фермерським господарством станом на дату набуття ОСОБА_2 спірної земельної ділянки права постійного користування землею.

Отже, між сторонами виникли спірні земельні правовідносини, пов`язані із приватизацією земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства за рахунок земельної ділянки, що перебувала на праві постійного користування у фермерського господарства, з подальшим переданням земельної ділянки в оренду такому фермерському господарству, регулювання яких здійснюється ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство", тощо.

Щодо участі прокурора у справі, оцінка обґрунтованості порушення інтересів держави в особі органу, визначеного прокурором.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 ст. 56 ЦПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ч.4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

За змістом ч.1, ч.3, ч.4 та ч.7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 р. зі справи №806/1000/17).

Належне (законне) розпорядження земельними ділянками державної/комунальної власності, які відповідно до ст. 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави, а право власності на які набувається виключно відповідно до закону, безумовно є складовою питання державного (загального) інтересу.

Так, ст.ст. 13, 14 Конституції України визначається, що земля та інші природні ресурси є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовий режим земельних відносин, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування земельними ділянками визначаються законами.

У цьому випадку вимога про витребування у власність територіальної громади земельної ділянки, приватизованої всупереч вимогам закону, безумовно становить державний інтерес.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 викладено таку правову позицію:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, у спірних правовідносинах судам необхідно дослідити: чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.

При цьому самого лише посилання прокурора про виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов`язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом п.2 ч.4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

У справі, що розглядається, прокурор визначив позивачем Дядьковицьку територіальну громаду в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Відповідно до ст. 80 ЗК України, ст.ст. 2, 170, 326, 374 ЦК України, право власності на землі державної та комунальної власності належать державі Україна, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно п.5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Обов`язок діяти в інтересах територіальної громади є запорукою державного регулювання на певній території.

Так, згідно із даними Публічної кадастрової карти (map.land.gov.ua), які відображають відомості про межі територіальних громад, що визначаються по зовнішніх межах юрисдикції рад територіальних громад, які об`єдналися відповідно до Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад", спірна земельна ділянка із кадастровим номером 5624682700:01:001:1290 розташована в межах Дядьковицької територіальної громади Рівненського району Рівненської області.

Таким чином, прокурором правильно визначено Дядьковицьку територіальну громаду в особі Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області як суб`єкта владних повноважень, уповноваженого представляти інтереси держави у правовідносинах, що виникли між сторонами справи.

Незважаючи на встановлені порушення та тривалість їх існування, Дядьковицька сільська рада будь-яких заходів на усунення цих порушень не вживала.

Так, Рівненською окружною прокуратурою на адресу Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області скеровано лист від 09.04.2024 №50-56 3203ВИХ-24 про наявні підстави для вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо витребування у комунальну власність спірної земельної ділянки.

У відповідь на лист окружної прокуратури орган місцевого самоврядування листом від 15.04.2024 №5003-24 повідомив, що Дядьковицька сільська рада, в інтересах громади не заперечує щодо звернення Рівненської окружної прокуратури до суду для реалізації повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування, в тому числі, в частині дотримання вимог чинного законодавства при приватизації земель ФГ «Валентина».

У згаданому листі сільська рада не заперечує наявності факту порушень прав територіальної громади та держави; водночас, не вказує про намір самостійно захищати інтереси громади при вирішенні спору у судовому порядку, з чого випливає відсутність такого наміру у сільської ради.

Відтак, суд вважає, що окружною прокуратурою правильно кваліфіковано описану позицію сільської ради як бездіяльність відповідного органу, дотримано вимоги ЦПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а отже встановлено достатні та обґрунтовані підстави для реалізації представницьких повноважень у суді.

Нормативне обґрунтування.

Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Як вказується у ч.1 ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство", право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають, і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту (ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про фермерське господарство").

При цьому, згідно зі ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Отже, з огляду на цитовані норми, створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи.

Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельна ділянка в такому випадку надається саме для створення фермерського господарства, а не для інших цілей. Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.

Подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 26.06.2019 у справі №628/778/18, від 02.10.2019 у справі №922/538/19).

Окрім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/79/19 зазначено, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено - відповідно, не є обов`язковим.

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

Крім того, у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц та від 30.06.2020 у справі №927/79/19).

Частина 1 ст. 32 ЗК України (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачає, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

За правилами ч.ч.1, 3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Приписами ч.ч.1, 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Зважаючи на наведені норми матеріального права, суд робить висновок, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.

Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона повинна звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному ст. 116, 118 ЗК України.

Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.

Отже, член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18).

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 мала право на отримання спірної земельної ділянки лише у загальному порядку після припинення права постійного користування на неї фермерським господарством.

Із встановлених фактичних обставин справи вбачається, що метою отримання спірної земельної ділянки було не створення фермерського господарства ОСОБА_2 одноосібно або з членами родини, а її отримання безкоштовно, за пільговою процедурою без дотримання загальному порядку, встановленого для приватизації земельних ділянок громадянами України.

Відповідно, встановлено, що засновник фермерського господарства і його учасники, в порушення процедури, яка передбачає повернення земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства, її власнику (державі в особі органу місцевого самоврядування), вирішили залишити земельну ділянку у себе, поділивши її на частини, право власності на одну з яких оформлено та зареєстровано ОСОБА_2 .

Водночас, ОСОБА_3 , заперечуючи проти задоволення позову, не надала суду доказів того, що вона мала реальний намір та була спроможна вести фермерське господарство, самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, одноосібно або з членами родини.

З наявних матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не займалася фермерським господарством ані до набуття у власність земельної ділянки, ані після такого набуття. Отримавши спірну земельну ділянку у власність, відповідачка ОСОБА_2 передала її в оренду для фермерського господарства «Валентина».

З наведеного випливає, що поведінка як засновника фермерського господарства, так і, зокрема, одного з його членів ОСОБА_2 не є добросовісною та спрямована на штучне використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного порядку отримання у власність земель державної (комунальної) власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою приватизації земельних ділянок.

Відповідно до вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Ознаками вказаного способу захисту (віндикаційного позову) є: позов подається власником або титульним володільцем; позов подається стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ знаходиться у чужому володінні незаконно.

Володіння нерухомим майном може бути підтверджене фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.

Як вказується у постанові Великої Палати Верхового Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

У постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16 Велика Палата Верхового Суду дійшла висновку, що суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Судом із досліджених доказів, а саме з наказу ГУ Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 № 17-1033/16-17-СГ, інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності про реєстрацію 11.04.2017 р. права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1224533056246), а також інформації із зазначеного реєстру щодо реєстрації права оренди ФГ «Валентина» на вказану земельну ділянку від 13.11.2019 р., встановлено, що ОСОБА_2 здійснює повноваження власника земельної ділянки.

Як вже було зазначено вище, процедура передачі земельної ділянки у власність відповідачки ОСОБА_2 свого часу дотримана не була, а отже остання здійснює правомочності власника щодо неї незаконно.

У свою чергу, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 ст. 761 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Оскільки суд дійшов висновку про неправомірність набуття ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290, її передання у користування ФГ "Валентина" як орендарю на підставі Договору оренди землі від 01.11.2019 - є також незаконним.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що позовні вимоги прокурора щодо витребування земельної ділянки площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 у відповідачів - є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції). Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) ст. 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), п. 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), п. 68, «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07). ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Водночас, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання вимог законодавства при наданні у власність земельних ділянок комунальної власності.

З огляду на недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах відповідачів втручання у права ОСОБА_2 та Фермерського господарства «Валентина» на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для відповідачів надмірного тягаря.

Щодо застосування наслідків пропущення позивачем строку позовної давності.

ЄСПЛ наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" рішення від 20.09.2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія" Юкос" проти Росії") . Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин (відповідну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №910/2974/18, від 15.01.2019 року у справі №910/296918, від 15.01.2019 року у справі №910/2972/18, від 07.02.2019 року у справі №910/2966/18, від 26.02.2019 року у справі №910/2967/18 та від 21.05.2019 року у справі №910/15457/17, від 11.11.2019 року у справі №904/1038/19 тощо).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення від 20.12.2007 року у справі "Фінікарідов проти Кіпру"). Відтак застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів. Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 року у справі №922/1467/19, від 17.03.2021 року у справі №922/1017/20, від 30.06.2021 року у справі №922/3274/19, від 22.05.2018 року у справі №369/6892/15-ц, від 17.10.2018 року у справі №362/44/17, від 22.05.2018 року у справі №469/1203/15-ц, від 05.07.2018 року у справі №915/826/16, від 23.10.2019 року у справі №359/6456/15, від 07.11.2018 року у справі №372/1036/15-ц, від 31.10.2018 року у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 року у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 року у справі №372/1387/13-ц, від 19.04.2017 року у справі №405/4999/15-ц).

У застосуванні наведених положень законодавства необхідно також враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №907/50/16). Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц).

У постанові від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави. Зазначений висновок конкретизований Великою Палатою Верховного Суду: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки, тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду в разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є передання (надання) земельної ділянки у власність, що оформлюється рішенням уповноваженого органу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у цій справі - накази Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 06.04.2017 року №17-1030/16-17-СГ та №17-1031/16-17-СГ. Про факт порушення інтересів держави прокурор дізнався лише після вивчення інформації та матеріалів ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, а уповноважений у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування лише з листа Рівненської окружної прокуратури в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 09.04.2024, яким повідомлено про виявлені порушення при передачі земельної ділянки у приватну власність. (Вказане угоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/6111/14-ц). Навіть якщо рахувати початок перебігу строку позовної давності 06.04.2017 року, з цією датою пов`язується незаконне набуття у власність відповідачкою ОСОБА_3 спірної земельної ділянки, то такий не минув станом на час звернення прокурора до суду. На той час пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України врегульовано, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Отже, за змістом вказаної норми продовження позовної давності пов`язується із встановленням карантину. У свою чергу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався і був скасований 01.07.2023. Окрім того за п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Таким чином, останні п`ять років мали місце дві норми, які зупиняли строк спливу позовної давності, а саме: - з 02.04.2020 року під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Карантин був припинений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р., але його естафету прийняв воєнний стан; -з 24.02.2022 року у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Але у травні 2025 року ВР України ухвалила Закон України від 14.05.2025 №4434-ІХ «Про внесення змін до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі Закон № 4434). З 4 вересня 2025 року в Україні поновлюється перебіг строків позовної давності. Законотворці вважають, що зупинення строків позовної давності на сьогодні не є актуальним, адже судова система працює і той, хто має бажання, може захищати свої права в суді. Виключення пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» із ЦК України означає, що з дня, наступного від дати набрання чинності Законом №4434 ми продовжимо обраховувати строк позовної давності, який: або ще не закінчився станом на 02.04.2020 року; або ще не почав закінчуватися станом на 02.04.2020 року.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи. Приписами ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки позовна давність не спливла, суд вважає, що підстави для застосування наслідків її пропущення позивачем - відсутні.

Висновки, яких дійшов суд за результатами розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа була вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії.

Обставини справи встановлювалися таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

ЄСПЛ у справах "Серявін та інші проти України" і "Трофимчук проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (довід). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

При розгляді справи встановлено, що всупереч вимогам ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство», ГУ Держгеокадастру у Рівненській області згідно із наказом від 06.04.2017 №17-1033/16-17-СГ «Про затвердження проєкту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність» передало у власність ОСОБА_3 як члена ФГ «Валентина» земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1224533056246) для ведення фермерського господарства, яку остання не отримувала у користування для створення фермерського господарства та здійснення фермерської діяльності, у розмірі земельної частки (паю), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебували у постійному користуванні ОСОБА_4 (засновника господарства), а мала би отримати у власність таку ділянку у передбаченому законом розмірі в загальному порядку, зокрема, із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.

Після передачі їй у приватну власність земельної ділянки площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 ОСОБА_2 фермерську діяльність не здійснювала, а передала земельну ділянку в оренду тому ж фермерському господарству, у постійному користуванні якого була вказана земельна ділянка до отримання її у власність ОСОБА_2 .

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 52 ЗК України). Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17). Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зокрема, згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Частиною 3 ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову і про витребування з володіння відповідачів у комунальну власність на користь Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області земельної ділянки площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер: 1224533056246).

Щодо застосування положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» в частині умов та порядку компенсації органом державної влади добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна.

Суд враховує, що зазначеним Законом доповнено статтю 390 ЦК України частиною п`ятою наступного змісту:

«Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади».

Також цим Законом внесено зміни до ЦПК України, а саме частину четверту статті 177 ЦПК України доповнено абзацом другим такого змісту:

"У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви".

У розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» згаданого Закону вказано, що його положення мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна. За змістом наведених норм вбачається, що механізм компенсації вартості майна, яке незаконно вибуло з володіння держави чи територіальної громади, застосовується виключно у разі, якщо відповідачем за позовом прокурора є добросовісний набувач. Стаття 388 ЦК України розкриває поняття добросовісного набувача це особа, яка придбала майно за відплатним договором в іншої особи, що не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.

За результатами розгляду справи судом було встановлено, що метою отримання ОСОБА_2 земельної ділянки було не створення фермерського господарства та здійснення відповідної підприємницької діяльності ОСОБА_2 одноосібно або з членами родини, а її отримання безкоштовно, за пільговою процедурою з уникненням дотримання загального порядку, встановленого законодавством, що свідчить про недобросовісність поведінки ОСОБА_2 . Невнесення прокурором вартості майна виключає можливість постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, але не виключає можливість розгляду справи за позовом прокурора та ухвалення судом рішення про витребування майна у недобросовісного набувача. Вирішення питання щодо добросовісності / недобросовісності відповідачів у спірних правовідносинах було здійснено судом на стадії ухвалення рішення.

Згідно із постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.01.2026 року у справі № 354/160/25 внесення вартості нерухомого майна на депозитний рахунок суду є обов`язковою передумовою для задоволення позову про витребування майна в добросовісного набувача. При витребуванні майна в недобросовісного набувача положення ч. 5 ст. 390 ЦК України не застосовуються. Питання про добросовісність набувача вирішується судом після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення, а не при прийнятті позову до розгляду. У разі встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі ст. 387 ЦК України без застосування приписів ч. 5 ст. 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві. Натомість, у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє в задоволенні позову, зокрема на підставі ч. 5 ст. 390 ЦК України, якщо позивач попередньо не вніс вартість майна на депозитний рахунок суду.

Суд дійшов висновку про витребування майна в недобросовісного набувача, тому положення ч. 5 ст. 390 ЦК України, ч.4 ст.177 ЦПК України - не застосовуються.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно із ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Прокуратурою сплачено судовий збір у розмірі 6056 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №749 від 23.04.2024 р., який підлягає стягненню з відповідачів відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громадидо ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Валентина" про витребування земельної ділянки - задоволити повністю.

Витребувати від ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та Фермерського господарства "Валентина" (вул. Рибацька, 14а, с.Кривичі, Рівненський р-н, Рівненська обл., 35336, код ЄДРПОУ 21085978) у комунальну власність на користь Дядьковицької територіальної громади в особі Дядьковицької сільської ради земельну ділянку площею 3,7483 га, кадастровий номер 5624682700:01:001:1290 (реєстраційний номер: 1224533056246).

Стягнути з ( ОСОБА_1 на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м.Рівне, 33028, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м.Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) кошти, витрачені на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в сумі 3028,00 гривень.

Стягнути з Фермерського господарства "Валентина" на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м.Рівне, 33028, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м.Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) кошти, витрачені на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в сумі 3028,00 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другійстатті 358 ЦПК України.

Сторони справи:

Позивач: керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дядьковицької територіальної громади, код ЄДРПОУ 02910077, адреса: вул. Гарна, буд. 29, м. Рівне, Рівненський район Рівненська область.

Відповідачі: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Фермерське господарство "Валентина", код ЄДРПОУ 21085978, адреса: вул. Рибацька, 14а, с.Кривичі, Рівненський район, Рівненська область.

Повний текст рішення суду складено 07.05.2026 р.

Суддя Гнатущенко Ю.В.