Рішення № 137165335, 13.01.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 331/1621/25

Провадження № 2/331/309/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2026 року м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючого судді Світлицької В.М.,

за участю секретаря судового засідання Солов`ян О.С.

розглянувши в загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в приміщенні Олександрівського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» (ТОВ «ФК «Аксіліум Фінанс») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФК «Аксіліум Фінанс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №CL-297213 від 22.12.2020 року у сумі 138 674, 06 грн., в тому числі строкове тіло 31 427, 42 грн., прострочене тіло 27680, 50 грн., прострочені відсотки 34594, 69 грн., строкові відсотки 43998, 05 грн., суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22.12.2020 р.між ОСОБА_1 та АТ «Кредобанк» було укладено кредитний договір №CL-297213. Відповідно до умов кредитного договору банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту. Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого за станом на 08.11.2023 заборгованість за кредитним договором складала 94 676,01грн., в тому числі строкове тіло 31 427,42 грн, прострочене тіло 27 680,50 грн, строкові відсотки 973,4 грн, прострочені відсотки 34 594,69 грн. Згідно з п.п. 4.1., 4.2 кредитного договору, за користування кредитом позичальник сплачує банку відсотки, за процентною ставкою 35,00%. Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом «факт/360» (фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), за ставкою, визначеною п. 4.1. кредитного договору, з дня видачі кредиту до дня повернення кредиту в повному обсязі, якщо інше не випливає з умов цього кредитного договору. За період з 09.11.2023 р. по 28.02.2025 р. на суму заборгованості, відповідно до умов кредитного договору нараховане відсотки за користування кредитом, зокрема станом на 28.02.2025 43 998,05грн. Всього сума нарахованих відсотків за наведений вище період становить 43 998,05 грн. Загалом сума заборгованості за кредитним договором складає 138 674,06 грн. 08.11.2023р. у правовідносинах за вказаною заборгованістю була здійснена заміна кредитора у зобов`язанні з АТ «Кредобанк» на ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» на підставі договору факторингу. Боржника було повідомлено про заміну кредитора в зобов`язанні досудовою вимогою щодо виконання договірних зобов`язань та повідомленням про заміну кредитора в зобов`язанні. 12.12.2024 р. рішенням № 12/12/24-1 учасника ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» змінено найменування товариства на ТОВ «ФК «Аксіліум Фінанс». Кредитор належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредиту. Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на дату розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, заборгованість за кредитним договором складає 138674,06 грн.

Ухвалою суду від 21.03.2025 року провадження по справі відкрито та призначено до підготовчого судового засідання.

12.05.2025 р. представником відповідача надано суду відзив на позовну заяву, в якому просили у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі. В обґрунтування зазначено, що ОСОБА_1 протягом 2020-2022 рр. сплатила банку суму у розмірі 273 989, 00 грн., тому добросовісно вважала, що сума боргу перед банком становить суму у розмірі 40 011, 00 грн. Крім того, 08.09.2022 р. зверталась до банку із пропозицією вирішити питання у позасудовому порядку, проте листом банку було відмовлено. На адвокатський запит від 07.08.2023 р., банк АТ АТ «Кредобанк» теж було надано відмову. 3 досудовою вимогою ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» ОСОБА_1 не згодна , оскільки не надано до вимоги доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні, чим порушено ст. 517 ЦК України, не було надано розрахунку заборгованості. Також, з досудовою вимогою «ФК «Аксіліум Фінанс» не згодна, оскільки не були надані копії доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Крім того, діями відповідача допущено порушення п. 2 ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про захист персональних даних», оскільки до передачі її персональних даних АТ «Кредобанк» повинно було спочатку попередити її про свої наміри, отримати згоду на таку передачу персональних даних конкретній третій особі. Таким чином, відповідачем допущено порушення статті 517 ЦК України, пункту 6 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит» від 08.06.2017 р., оскільки за формулою розмір кредиту зменшено на 1 000 грн. Крім цього, до позовної заяви не додано доказу наявності переходу права вимоги від АТ «Кредобанк» до ТОВ «ФК «Аксіліум Фінанс».

Ухвалою суду від 30.06.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, раніше надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував в повному обсязі, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені у відзиві та додаткових поясненнях, вважає не доведеними вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Суд, вивчивши матеріали справи, вислухавши думку представника відповідача, оцінивши зібрані у справі докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень, викладених у ст.ст.13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 22.12.2020 року між акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №CL-297213 від 22.12.2020, на суму 314 000 грн. 00 коп. на строк 48 місяців терміном до 20.12.2024, з процентною ставкою 35 % річних. Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом «факт/360» (фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), за ставкою, визначеною п. 4.1. Кредитного договору, з дня видачі кредиту до дня повернення кредиту в повному обсязі, якщо інше не випливає з умов цього Кредитного договору. Кредитний договір та його складові містять підпис відповідача ОСОБА_1 в якості позичальника .

Відповідно до умов цього договору банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.

22.12.2020 року відповідач підписала анкету для надання комплексних банківських послуг фізичним особам у ПАТ «Кредобанк». Із змісту такої вбачається, що відповідачем надано свої ідентифікуючі персональні дані.

Згідно п. 2.4 Договору позичальник доручив банкові здійснити переказ кредитних коштів на наступні цілі: на поточні потреби у розмірі 156251, 10 грн. , на погашення (рефінансування) кредитної заборгованості позичальника перед «Ідея Банк» 157 748, 90 грн.

Відповідно до п. 2.5. кредитного договору, для обліку виданих кредитних коштів, банк відкриває позичковий рахунок .

Кредитний договір № CL-297213 від 22.12.2020 та анкета-заява № CL-297213 від 22.12.2020 фізичної особи на отримання готівкового кредиту, підписані відповідачем ОСОБА_1 , що свідчить про те, що відповідач ознайомилася та погодилася з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов щодо суми кредиту, строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, розмір і тип процентної ставки та уклали в належній письмовій формі кредитний договір. Відповідач ОСОБА_1 при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що з умовами надання кредиту, викладеними в пам`ятці клієнта ознайомлена та вся інформація у цій анкеті-заяві та наданих документах є повною, вірною та актуальною на день її подання .

Згідно копій меморіальних ордерів № 69434715 від 22.12.2020 р. та № 69434676 від 22.12.2020 р., АТ «Кредобанк» свої зобов`язання, за кредитним договором № CL-297213 від 22.12.2020 р., по видачі відповідних сум кредиту виконав повністю на загальну суму суму 314 000 грн 00 коп.

Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних відносин), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень частини першої статті 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Як передбачено частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За змістом частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.

Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що просторочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існуванні на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно зі ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № CL-297213 від 22.12.2020 р., укладений між АТ «Кредобанк» та відповідачем містить підпис та анкетні дані відповідача, відтак, слід вважати, що остання ознайомлена з умовами даного договору. Відповідачем не спростовано факту підписання нею договору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Таким чином, у ЦК України як основному регуляторі цивільних (приватних) відносин встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 ЦК України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (тут і далі чинного на момент укладення договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року) фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону про фінансові послуги.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону про фінансові послуги договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Отже, положеннями статей 512, 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, з огляду на частину першу статті 1077 ЦК України, та частину п`яту статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У частинах першій, другій статті 7 цього ж Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Якщо предметом договору факторингу є майбутня вимога, можливе укладення тільки консенсуального договору. Але при виникненні права вимоги (перетворення майбутньої вимоги в наявну) право грошової вимоги за таким договором переходить без підписання сторонами іншого (крім договору) документа. За консенсуальним договором факторингу перехід права грошової вимоги від клієнта до фактора може здійснюватись з настанням певної події.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно із частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

У постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

При цьому, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні й підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 51).

Судом встановлено, що 08 листопада 2023 року між АТ «Кредобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Марин-Фінанс» було укладено договір факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами.

За приписами п.3.1 договору факторингу на умовах цього Договору з дня, наступного за днем, у який Фактором на користь Клієнта буде виконано в повному обсязі у певній відповідності до умов цього Договору грошове зобов`язання щодо оплати (фінансування) ціни відступлення (а щодо прав вимоги, які виникнуть в майбутньому, - з дня їх виникнення) Клієнт відступає Фактору (передає у власність Фактора (Права вимоги у повному обсязі за плату та під фінансування від Фактора, а Фактор, з дня наступного за днем, у яким Фактором на користь Клієнта буде виконано в повному обсязі у повній відповідності до умов цього Договору грошове зобов`язання щодо оплати (фінансування) Ціни відступлення (а щодо Прав вимоги, які виникнуть в майбутньому, - з дня їх виникнення) набуває (приймає у власність) від Клієнта Права Вимоги в повному обсязі та здійснює їх оплату (фінансування) Клієнту.

В пункті 4.1. даного договору зазначено, що за (під) відступлення прав вимоги на умовах цього договору фактор зобов`язаний здійснити оплату (надати фінансування) клієнту в безготівковій формі шляхом переказу коштів на рахунок клієнта в день укладення договору в загальній сумі 4 420 385, 21 грн. Позивачем долучено до матеріалів справи платіжну інструкцію № 1 від 08 листопада 2023 року про перерахунок 4 420 385, 21 грн.

Згідно із додатком №1 до договору факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами від 08.11.2023, до ТОВ «Фінансова компанія «Марин-Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № CL-297213 від 22.12.2020 на загальну суму 138674,06 грн.

Усі ці докази в своїй сукупності свідчать про те, що ТОВ « Фінансова компанія «Марин - Фінанс» набуло статус нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками, в тому числі і до відповідача .

30 січня 2024 року ТОВ «ФК «Марин-Фінанс» надіслало відповідачу досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань, в якою повідомило про заміну кредитора у зобов`язанні за кредитним договором № CL-297213 від 22.12.2020 з АТ «Кредобанк» на ТОВ «ФК «Марин-Фінанс», та про необхідність повернення заборгованості за договором у розмірі 94676,01 грн. протягом 30-ти днів з дня отримання вказаного повідомлення, але в будь-якому випадку, не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання даної вимоги .

Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що право вимоги до відповідача від первісного кредитора АТ «Кредобанк» до ТОВ «Фінансова компанія «Марин-Фінанс» перейшло правомірно, останнє набуло статус нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками, в тому числі і до відповідача , про що в матерілах справи є належні докази.

В подальшому, на підставі рішення № 12/12/24-1 учасника товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Марин-Фінанс» від 12 грудня 2024 року вирішено змінити найменування ТОВ «Фінансова компанія «Марин-Фінанс» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс».

Наведене свідчить, що по своїй суті ТОВ «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» наділене тими ж правами, що і ТОВ «Фінансова компанія «Марин-Фінанс», в тому числі, і правом грошової вимоги до відповідача.

Вирішуючи питання про наявність у позивача права на пред`явлення вимоги до позичальника, як фактора, слід врахувати письмові докази, що надані позивачем на підтвердження переходу до нього, як нового кредитора, права вимоги та положення статей 516-517 ЦК України, а також відсутність доказів стосовно оспорювання договору факторингу, укладеного між банком та позивачем, або визнання його нікчемним на час звернення ТОВ ФК «Аксіліум-Фінанс» до суду з позовом до ОСОБА_1 .

Не виконуючи належним чином зобов`язання за кредитним договором № CL-297213 від 22.12.2020 р. відповідач порушила умови кредитного договору.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Позивачем долучено до матеріалів справи виписки по особовим рахункам відповідача, які підтверджують факт користування останньою кредитними коштами.

Виписки з карткового рахунку, що міститяться в матеріалах справи та є первинним документом, слід вважати належним, допустимим та достатнім доказом підтвердження заборгованості відповідача за кредитом.

Суд погоджується з тим, що право подавати докази, встановлене пунктом 2 частини першої статті 43 ЦПК України, повинно використовуватись учасниками справи добросовісно, у взаємозв`язку з положеннями статті 44 ЦПК України, а не всупереч завданню судочинства, а учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Водночас суд бере до уваги, що первинні документи, а саме виписки по особовим рахункам ОСОБА_1 , а також копія повного тексту договору факторингу від 08.11.2023 та платіжний документ про сплату фінансування за права вимоги, хоча і подані позивачем з порушенням строків, проте мають значення для встановлення дійсних взаємовідносин сторін та підтверджують дійсність кредитних правовідносин. Крім того, суд враховує, що зазначені докази подані до початку розгляду справи по суті, мають виключне значення для правильного вирішення справи, а тому вважає за можливе їх прийняти.

З наданих позивачем розрахунків заборгованості вбачається, що станом на 08.11.2023 заборгованість відповідача за кредитним договором № CL-297213 від 22.12.2020 р. складала 94 676,01 грн., в тому числі строкове тіло - 31 427,42 грн, прострочене тіло - 27 680,50 грн, строкові відсотки - 973,4 грн, прострочені відсотки - 34 594,69 грн.

За період з 09.11.2023 р. по 28.02.2025 р. на суму заборгованості, відповідно до умов кредитного договору № CL-297213 від 22.12.2020 р., позивачем нараховано відсотки за користування кредитом, зокрема станом на 28.02.2025 43 998,05грн. Всього сума нарахованих відсотків за наведений вище період становить 43 998,05 грн.

Таким чином, станом на 28.02.2025 р., загальна сума заборгованості відповідача за кредитним договором складає 138 674,06 грн.

Розмір невиконаних зобов`язань підтверджується даними розрахунку заборгованості за кредитним договором.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаним положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, надана позивачем виписка по особовому рахунку узгоджується із розрахунками заборгованості і в сукупності з іншими доказами дають підстави для висновку, що позивачем надані суду належні та допустимі докази, а саме первинні бухгалтерські документи щодо надання кредитних коштів, отримання таких коштів відповідачем та підтверджує заборгованість останнього за кредитним договором .

За таких обставин, аналізуючи наведені норми матеріального права та встановлені судом обставини справи, слід виснувати, що первісним кредитором виконано свій обов`язок з виплати кредиту позичальнику, внаслідок чого позичальник повинен був належним чином виконувати покладені на нього за умовами договору обов`язки з повернення отриманого кредиту з виплатою процентів за їх користування, які складають 35% річних, шляхом внесення щомісячних платежів відповідно до узгодженого графіку.

Тому доводи представника відповідача в частині відсутності належних доказів на підтвердження виконання первісним кредитом обов`язку з виплати на його користь кредитних коштів та в подальшому наявності у позивача права вимоги до позичальника спростовуються доказами, що надані до суду позивачем та приєднані судом до матеріалів справи, зокрема, копіями меморіальних ордерів № 69434715 та № 69434676 від 22.12.2020 року, а також випискою по особовим рахункам ОСОБА_1 , копією витягу з договору факторингу, укладеного між позивачем та первісним кредитором (до зміни його назви з ТОВ ФК «Марин-Фінанс»).

Щодо нарахування процентів за користування кредитом суд дійшов до наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28.03.2018.

Позивач не надав детального розрахунку заборгованості, який би містив, зокрема, суму заборгованості за тілом кредиту, на яку нараховувалися проценти, розмір процентної ставки та нараховану суму процентів за користування кредитом за кожен день користування кредитом.

Натомість, в наданому розрахунку заборгованості за період з 02.11.2020 р. по 28.02.2025 р. загальна сума заборгованості позичальника ОСОБА_1 становить 138 674,06 грн . При цьому, загальна сума заборгованості станом на 08.11.2023 вказана 94 676,01 грн., в тому числі строкове тіло - 31 427,42 грн, прострочене тіло - 27 680,50 грн, строкові відсотки - 973,4 грн, прострочені відсотки - 34 594,69 грн. Сума нарахованих відсотків за період з 09.11.2023 р. по 28.02.2025 р. станом на 28.02.2025 - 43 998,05 грн .

Суд не погоджується з таким розрахунком, виходячи з наступного .

Термін кредитування відповідно до п. 2.3 кредитного договору встановлено до 20.12.2024 р., тобто строк кредитування фактично дорівнює 48 місяцям.

У наданому розрахунку позивача загальна сума відсотків за довший період (до 28.02.2025) становить 43 998,05 грн. це відсотки, нараховані вже після закінчення строку дії договору, які, згідно з практикою Верховного Суду, не підлягають стягненню за договірною ставкою.

Отже, шляхом арифметичних вирахувань, відповідно до кредитного договору , суд дійшов до наступного.

Так, сума заборгованості, на яку нараховуються відсотки (станом на дату відступлення права вимоги 08.11.2023) - 94 676,01 грн. , процентна ставка - 35% річних, метод нарахування: «факт/360» (враховується фактична кількість днів у місяці, але в році приймається 360 днів), кількість днів у періоді (з 09.11.2023 по 20.12.2024) - 408 днів (з урахуванням фактичної кількості днів у кожному місяці), тому формула нарахування: (сума боргу ? ставка % ? кількість днів) / 360 днів (94 676,01 грн. ? 35% ? 408 днів) / 360 = 37 554,82 грн. За таких обставин, сума процентів за користування кредитом за період з 09.11.2023 по 20.12.2024 становить 37 554,82 грн., яка підлягає стягненню з відповідача. Нарахування процентів після закінчення строку кредитування є неправомірними та не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно зі частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження сплати судового збору суду надана платіжна інструкція про сплату 2422,40 грн судового збору.

У зв`язку з частковим задоволенням позову з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір, пропорційно частці задоволених позовних вимог, розмірі 2405,39 грн.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та адвокатом Альховською І. Б. укладено договір про надання правничої допомоги № 24/01/25 від 24 січня 2025 року.

В розділі 4 договору визначено порядок оплати послуг клієнтом.

Зокрема, в п. 4.1. такого зазначено, що клієнт зобов`язаний провести повну оплату за отримані послуги за цим Договором згідно рахунку та звіту про надання правничої допомоги, наданої адвокатом.

В акті наданих послуг № 1 до договору про надання правничої допомоги № 24/01/25 від 24 січня 2025 року зазначено, що адвокатом надано такі послуги: вивчення та підготовка позовної заяви - 3 години - 6 000 грн. Вартість однієї години 2 000 грн.

Кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59 Конституції України).

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховують складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям.

Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Чинне цивільне-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Однак, з огляду на складність справи та виконані роботи, ціну позову, оскільки матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, на збирання б яких було витрачено значний час, крім того у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а тому суд вважає, що заявлена до стягнення з відповідача на користь позивача сума витрат на професійну правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн. не відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності, а тому дійшов висновку про необхідність стягнення таких витрат у розмірі 3 000,00 грн., що буде відповідати критеріям розумності, справедливості та співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 11, 15, 16, 525, 526, 530, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» (ЄДРПОУ 43231894) заборгованість за кредитним договором № CL-297213 від 22.12.2020 року в розмірі 137 700 (сто тридцять сім тисяч сімсот) гривень 66 копійок, яка складається з: строкове тіло - 31 427, 42 грн., прострочене тіло - 27 680, 50 грн., прострочені відсотки 34 594, 69 грн., строкові відсотки 37 554,82 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» (ЄДРПОУ 43231894) судовий збір у розмірі 2405 гривень 39 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аксіліум Фінанс» (ЄДРПОУ 43231894) суму витрат на правову допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23.01.2026 року.

Суддя Світлицька В.М.