Ухвала суду № 137163065, 05.06.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про повернення позовної заяви

05 червня 2026 року Справа № 520/11949/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Олексій Котеньов, розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про скасування наказу, визнання недійсним (нікчемним) висновку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:

- скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 N61399 від 10.09.2025 як такий, що виданий з порушенням вимог законодавства та прав ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним (нікчемним) висновок військово-лікарської комісії № 2025-0910-1525-1282-7 від 10.09.2025, складений під час незаконного утримання ОСОБА_1 та без його добровільної згоди на медичний огляд.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 позов залишено без руху та надано позивачу п`ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з моменту отримання копії ухвали.

Ухвалу про залишення позовної заяви без руху від 18.05.2026 отримано за допомогою поштового зв`язку АТ "Укрпошта" 25.05.2026, що підтверджується поштовим повідомленням, яке повернулося на адресу суду 26.05.2026 та наявне в матеріалах справи.

Суд повідомляє, що підставами для залишення позовної заяви без руху, слугували несплата судового збору, пропуск строку звернення позивачем до суду, ненадання оскаржуваних документів та копії позовної заяви для відповідача.

01.06.2026 через канцелярію суду надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду позивачем.

В обґрунтування своє позиції позивач зазначив причини пропуску строку, а саме - 1) незаконне позбавлення волі (57 діб); 2) реальна загроза повторного затримання після звільнення; 3) відсутність копій оскаржуваних документів; 4) вичерпання позасудових способів захисту; 5) подання першого позову та процесуальні затримки з вини суду; 6) дія військового стану.

Аналізуючи викладені підстави у клопотанні позивача суд повідомляє наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.121 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України).

Суд зазначає, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути: день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи; день отримання поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує; день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії; день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.

Таке трактування приписів ч. 3 ст. 122 КАС України відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2021 року по справі № 640/25034/19.

Приписами частини 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини 1 статті 4 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Посилання позивача на незаконне позбавлення волі саме по собі не свідчить про наявність об`єктивно непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду. Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що протягом усього періоду пропуску строку він був фактично позбавлений можливості реалізувати право на судовий захист або уповноважити представника на звернення до суду від його імені.

Також суд відхиляє доводи щодо існування загрози повторного затримання після звільнення. Зазначені обставини ґрунтуються переважно на суб`єктивних припущеннях позивача та не підтверджені жодними доказами існування реальної і безпосередньої загрози, яка б унеможливлювала звернення до суду у встановлений законом строк.

Так, в матеріалах справи наявний лист Центральної військово-лікарської комісії від 29.09.2025 №598/9/23547, що свідчить про застосування позивачем процедури досудового (адміністративного) оскарження постанови військово-лікарської комісії, строк звернення до суду становить три місяці з моменту отримання відповіді на скаргу. До суду позивач звернувся 09.05.2026 (згідно дати на поштовому конверті), тобто, з пропуском строку звернення до суду.

Як вбачається із позовної заяви, позивач зокрема оскаржує наказ про призов N61399 від 10.09.2025.

Щодо посилання позивача на відсутність копій оскаржуваних документів, суд зазначає, що відсутність у особи копій відповідних рішень не позбавляє її можливості звернутися до суду за захистом своїх прав та заявити клопотання про витребування необхідних доказів.

Щодо доводів про необхідність попереднього вичерпання позасудових способів захисту, суд зазначає, що реалізація особою права на адміністративне чи інше позасудове оскарження не зупиняє та не поновлює процесуальний строк звернення до суду, якщо інше прямо не передбачено законом. Обрання позивачем певного способу захисту своїх прав є проявом його власної процесуальної поведінки та не може розглядатися як об`єктивна перешкода для своєчасного звернення до суду.

Посилання позивача на необхідність дотримання принципу пропорційності в умовах дії воєнного стану також не є достатньою підставою для поновлення пропущеного строку. Сам факт запровадження воєнного стану не свідчить автоматично про поважність причин пропуску процесуальних строків. Для визнання таких причин поважними особа повинна довести існування конкретних обставин, які унеможливили своєчасне звернення до суду. Натомість позивач не навів належних доказів того, що саме дія воєнного стану перебувала у прямому причинному зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач звертався з листами до відповідних державних органів, що порушеного права, утім до суду за захистом свого порвшеного праваа звернувся

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач звертався з листами до відповідних державних органів щодо захисту, на його думку, порушеного права, утім до суду за захистом свого порушеного права звернувся лише 09.05.2026, тобто після спливу встановленого законом строку звернення до суду.

При цьому вчинення позивачем дій щодо адміністративного оскарження спірних рішень, направлення звернень та запитів до державних органів свідчить про його обізнаність щодо обставин, які він вважає такими, що порушують його права, а також про наявність у нього реальної можливості здійснювати заходи, спрямовані на їх захист.

Суд зазначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Наведені позивачем у клопотанні обставини не підтверджують існування таких перешкод. Доказів того, що протягом усього періоду пропуску строку він був позбавлений можливості звернутися до суду особисто або через представника, матеріали справи не містять.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду у справі №813/3756/17, відповідно до якої встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

У пункті 36 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський суд) від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.

Поряд із цим, ЄСПЛ звертав увагу на те, що "застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007)".

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб`єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення з поважних причин.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у своїй постанові від 13.11.2018 року по справі № 804/958/17.

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі сплином установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Отже, наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду не можуть бути визнані поважними, оскільки не свідчать про наявність об`єктивних та непереборних обставин, які б унеможливлювали своєчасне звернення до суду.

Також позивачем подано до суду клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі статті п. 11 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір".

Суд критично ставиться до посилання позивача на наявність підстав для звільнення останнього від сплати судового збору на підставі п. 11 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір", яким передбачено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, оскільки дана позовна заява та викладений у ній зміст позовних вимог стосуються виключно визнання протиправних рішень, дій та зобов`язання вчинення певних дій суб`єкта владних повноважень з метою відновлення порушених прав позивача, а не відшкодування шкоди заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, що в свою чергу унеможливлює застосування п. 11 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" до спірних правовідносин.

Таким чином, підстави для звільнення позивача від сплати судового збору, передбачені п. 11 ч. 2 ст. 3 та п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір, відсутні.

Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду не буде подано особою в зазначений строк або наведені нею підстави для поновлення строку будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Частиною 6 ст.161 КАС України регламентовано, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, суд дійшов висновку, що наведені позивачем у заяві від 01.06.2026 причини пропуску строку звернення до адміністративного суду не є поважними, оскільки не підтверджують наявності об`єктивних, непереборних та незалежних від волевиявлення позивача обставин, які б унеможливили своєчасне звернення до суду.

Крім того, судом встановлено відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до положень Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо підстави, наведені особою у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 9, 122, 123, 169, 243, 247, 248, 256, 295, 297 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов - повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Олексій КОТЕНЬОВ