Ухвала суду № 137163018, 05.06.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

05 червня 2026 р. Справа № 520/9472/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 09.01.2026 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить суд зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 подати у строк, встановлений судом, звіт про виконання рішення по справі № 520/9472/25 шляхом надання доказів нарахування ОСОБА_1 компенсації втрати доходу за період з 01.01.2020 по 21.03.2025, оскільки відповідний обсяг нарахувань вчинено лише за період з 01.01.2020 по 06.07.2020 та доказів звернення до розпорядника коштів вищого рівня щодо виділення коштів у належному обсязі нарахувань.

В обґрунтування заяви позивач зазначив, що на даний час рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/9472/25 не є виконаним у повному обсязі, тому наявні всі підстави для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

Враховуючи положення частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, заява розглядається в порядку письмового провадження.

Як установлено судом з матеріалів справи, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 у справі №520/9472/25 адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходу згідно з постановою Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», у зв`язку з несвоєчасною сплатою належних сум грошового забезпечення. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату, за несвоєчасну виплату належних сум грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходу за період з 01.01.2020 по 21.03.2025 згідно з постановою Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати».

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.07.2025 у справі №520/9472/25 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 року по справі № 520/9472/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернуто скаржнику.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 по справі № 520/9472/25 - скасовано. Справу №520/9472/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Направляючи дану справу для продовження розгляду до суду першої інстанції Другий апеляційний адміністративний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції, що викладені в оскаржуваній ухвалі, є помилковими та передчасними, оскільки суд першої інстанції не перевірив виконання рішення суду в частині визначеного відповідачем у наданому розрахунку коефіцієнту індексації та не встановив чи дійсно визначений розмір наведених коефіцієнтів був помилково обрахований та за якими підставами.

Відповідно до супровідного листа Другого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2026 справа №520/9472/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернулася до Харківського окружного адміністративного суду 27.05.2026, що підтверджується відтиском штампу канцелярії суду, передана на розгляд судді - 28.05.2026, що підтверджується Реєстром передачі адміністративних справ суддям.

Відповідно до частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

Від заявника не надходило клопотання про розгляд даної заяви в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Враховуючи положення частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, заява розглядається в порядку письмового провадження.

Дослідивши подану заяву та матеріали справи, а також ураховуючи висновки, викладені Другим апеляційним адміністративним судом у постанові від 17.04.2026 у справі №520/9472/25, суд установив таке.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 у справі №520/9472/25 адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходу згідно з постановою Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», у зв`язку з несвоєчасною сплатою належних сум грошового забезпечення. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату, за несвоєчасну виплату належних сум грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходу за період з 01.01.2020 по 21.03.2025 згідно з постановою Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати».

Рішення набрало законної сили 28.07.2025.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті 6.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).

У справі «Сорінг проти Об`єднаного Королівства» від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Згідно з положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини 2 статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зазначеній нормі кореспондують положення пункту 1 частини 6 статті 246 КАС України, згідно з якими у разі необхідності у резолютивній частині рішення вказується про порядок і строк виконання рішення.

Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи.

Тобто, встановлення судового контролю при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог попереджує неналежне виконання відповідачем обов`язків, що виникли внаслідок задоволення позовних вимог позивача.

Як убачається зі змісту постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2026, підставою для скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 слугувало те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки правильності здійсненого відповідачем розрахунку компенсації втрати частини доходу та не з`ясовано, чи підтверджують наявні в матеріалах справи документи належне виконання рішення суду у справі №520/9472/25. Колегія суддів апеляційного суду звернула увагу на те, що при розрахунку відповідачем застосовано коефіцієнт індексації, тоді як пунктом 4 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001, передбачено застосування приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції).

Оцінюючи зазначені висновки, суд зазначає, що використане відповідачем у розрахунку формулювання «коефіцієнт індексації» не свідчить про застосування іншого механізму розрахунку, ніж передбачений Порядком №159, оскільки зазначені у розрахунку показники є результатом обчислення приросту індексу споживчих цін шляхом послідовного множення офіційних щомісячних індексів інфляції за весь період прострочення виплати відповідного доходу.

Суд звертає увагу, що коефіцієнтом індексації (величина приросту) є множенням місячних індексів споживчих цін (індексів інфляції від Держстату) за весь період невиплати. Використання відповідачем, в розрахунку наданому до суду, терміну коефіцієнт індексації замість приросту індексу споживчих цін не свідчить про невиконання рішення суду, невірність такого розрахунку та не звільняє суд від обов`язку перевірити такий розрахунок самостійно. Судом першої інстанції такий розрахунок був перевірений, про що зазначено в ухвалі суду, однак апеляційним судом оцінка цим фактичним обставинам справи не надана.

Зазначені у розрахунку показники 75,20 %, 75,70 %, 74,30 %, 72,90 %, 72,40 %, 72,10 % та 73,10 % не є довільно визначеними коефіцієнтами, а відображають саме приріст індексу споживчих цін, обчислений відповідно до пункту 4 Порядку №159 для кожного місяця виникнення заборгованості за умови її фактичної виплати у березні 2025 року.

При цьому дані щодо щомісячних індексів споживчих цін є офіційними статистичними показниками, перебувають у відкритому доступі та можуть бути перевірені шляхом застосування формули, передбаченої Порядком №159.

Судом першої інстанції перевірено правильність наведених у розрахунку показників шляхом співставлення їх з офіційними індексами споживчих цін за відповідні періоди. За результатами такої перевірки встановлено, що застосований відповідачем показник приросту індексу споживчих цін за заборгованістю, яка виникла у січні 2020 року та була фактично виплачена у березні 2025 року, становить 75,20 %, за лютий 2020 року 75,70 %, за березень 2020 року 74,30 %, за квітень 2020 року 72,90 %, за травень 2020 року 72,40 %, за червень 2020 року 72,10 %, за липень 2020 року 73,10 %.

Отже, наведені у розрахунку відповідача показники відповідають приросту індексу споживчих цін, обчисленому відповідно до вимог пункту 4 Порядку №159, а тому доводи про відсутність належного розрахунку компенсації спростовуються матеріалами справи.

Так, зокрема січень 2020 року: сума грошового доходу нарахована до виплати 2379,44 грн за мінусом - (ПДФО 18%) та (ВЗ 5%) = 2343,75 грн. Індекс споживчих цін за січень 2020 року визначено шляхом множення місячних індексів за період з лютого 2020 року по лютий 2025 року включно (61 місяць) становить: 99,70% * 100,80% * 100,80% * 100,30% * 100,20% * 99,40% * 99,80% * 100,50% * 101,00% * 101,30% * 100,90% * 101,30% * 101,00% * 101,70% * 100,70% * 101,30% * 100,20% * 100,10% * 99,80% * 101,20% * 100,90% * 100,80% * 100,60% * 101,30% * 101,60% * 104,50% * 103,10% * 102,70% * 103,10% * 100,70% * 101,10% * 101,90% * 102,50% * 100,70% * 100,70% * 100,80% * 100,70% * 101,50% * 100,20% * 100,50% * 100,80% * 99,40% * 98,60% * 100,50% * 100,80% * 100,50% * 100,70% * 100,40% * 100,30% * 100,50% * 100,20% * 100,60% * 102,20% * 100,00% * 100,60% * 101,50% * 101,80% * 101,90% * 101,40% * 101,20% * 100,80% = 175,189%. Величина приросту індексу споживчих цін за період лютий 2020 року - лютий 2025 року (61 місяць): 175,189% - 100% = 75,20%. Сума компенсації за січень 2020 року становить: 2343,75 грн * 75,20 : 100 = 1762,50 грн.

Згідно зі статтею 3 Закону України №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Приписами статті 4 Закону України №2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

На подальший розвиток положень Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі за текстом - Закон України №2050-ІІІ) було видано постанову КМУ від 21.02.2001 №159 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати" (далі за текстом - Порядок №159).

Пунктом 4 Порядку №159 установлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Суд зауважує, що у силу прямого застереження ст.3 Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тож, у силу прямої норми названого вище національного закону України інфляція календарного місяця - березень 2025 цілком правомірно не була урахована суб`єктом владних повноважень в арифметичних розрахунках компенсації втрати частини доходу заявника.

Також суд зважає, що за змістом ст.ст.2, 3 Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація втрати частини доходу підлягає нарахуванню не на загальну суму боргу з оплати праці (заробітної плати, грошового забезпечення) загалом стягнуту з суб`єкта владних повноважень у межах конкретної судової справи, а на кожну частину цього боргу, що виник у межах кожного окремого календарного місяця проходження особою публічної служби.

Згідно з п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Правила застосування п.4 Порядку №159 витлумачені у прикладах розрахунку, котрі є додатком до Порядку №159 (тобто є невід`ємною частиною тексту підзаконного нормативно-правового акту).

Ці правила чітко та безумовно окреслюють характер та сутність необхідних розрахунків, у силу яких: 1) інфляція календарного місяця виникнення боргу з оплати праці та календарного місяця проведення грошового платежу на погашення боргу з оплати праці до алгоритму розрахунків не беруться; 2) із сукупного арифметичного показника індексу споживчих цін, обчислених наростаючим/кумулятивним підсумком підлягає вирахуванню величина в 100 одиниць. (приклад 1 в додатку до Постанови КМУ)

У межах спірних правовідносин відповідач не мав правових підстав для не урахування приписів чинного підзаконного нормативного правового акту - постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159 та Порядку №159, приписи яких не суперечать положенням Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Враховуючи викладене вище суд констатує, що відповідач правомірно застосував механізм розрахунку, визначений пунктом 4 Порядку №159, а саме: 1) базою для розрахунку є сума нарахованого, але невиплаченого доходу після утримання податків і обов`язкових платежів у межах кожного окремого календарного місяця проходження особою публічної служби; 2) індекс споживчих цін (індекс інфляції) визначається шляхом множення щомісячних індексів за період невиплати доходу; 3) з отриманого сукупного індексу інфляції правомірно віднімається 100%, оскільки компенсації підлягає саме приріст індексу, а не повне значення індексу, що прямо передбачено пунктом 4 Порядку №159 та статтею 3 Закону №2050-ІІІ; 4) місяць виникнення заборгованості та місяць її фактичного погашення до розрахунку не включаються, що узгоджується з приписами законодавства.

Здійснення відповідачем окремого розрахунку компенсації за кожен місяць періоду прострочення з подальшим підсумуванням результатів повністю відповідає нормативно визначеній методиці. Нарахована сума компенсації у розмірі 12538,93 грн свідчить про належне виконання рішення суду у даній справі та відсутність обставин які свідчать про ухилення відповідача від дій щодо виконання рішення у даній справі.

Досліджуючи матеріали справи при повторному розгляді зазначеної заяви, суд зазначає що апеляційна скарга позивача містить дані щодо індексу споживчих цін (які є офіційно опубліковані та окремому доказуванню не підлягають) по кожному періоду нарахування та наведений розрахунок, який фактично вводить суд в оману, оскільки в порушення вищезазначених приписів наведений позивачем розрахунок містить додатково індекс інфляції за березень 2025 року, який не підлягає врахуванню, оскільки виплата грошового забезпечення була здійснена в березні 2025 року та твердження про неправомірність віднімання 100 %. Однак судом жодних висновків щодо цих доводів не зроблено.

Отже, доводи позивача про неправильність застосування індексу інфляції, неправомірність віднімання 100% та порушення періоду розрахунку є необґрунтованими, а дії відповідача щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу слід визнати такими, що відповідають вимогам законодавства України.

Окрім того, суд зазначає, що вказані розрахунки також підтверджуються вже виробленими калькуляторами, які враховують відповідну величину приросту індексу інфляцій та розраховують відповідний індекс, на яку множиться сума невиплаченої заробітної плати, якщо виплата була в березні 2025 (1) https://planeta-inform.com.ua/kompensaciya-za-zaderzhku-vyplaty-zarabotnoy-platy-rabotnikam/; 2) https://services.uteka.ua/ua/publication/data-16-indeksy-stavky-96-esli-zadolzhennost-po-zarplate-vyplachivaetsya-v-marte-2025-goda).

Щодо доводів апеляційного суду та заяви позивача, що з розрахунку Військової частини НОМЕР_1 №1200/148/9/66/1038 від 05.08.2025 убачається обсяг нарахувань компенсації втрати частини доходу лише за період з січня 2020 по липень 2020, що становить 12538,93 грн, суд зазначає таке.

Так, із розрахунку №1200/148/9/66/1038 від 05.08.2025 убачається, що сума компенсації втрати частини доходу за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення розрахована за період з 01.01.2020 по 21.03.2025 ОСОБА_1 , нарахованої згідно з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 у справі №520/9472/25 та складає 12538,93 грн.

Зі змісту рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2025 у справі №520/9472/25 убачається, що компенсація втрати частини доходу підлягала нарахуванню у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум грошового забезпечення, право на які виникло у позивача за період з 01.01.2020 по 06.07.2020 та які були фактично виплачені лише 21.03.2025 на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2024 у справі №520/34265/23.

Отже, зазначення у розрахунку місяців січень 2020 року липень 2020 року відображає не період проведення компенсації, а період виникнення заборгованості за відповідними сумами грошового забезпечення. Позивач був звільнений з військової служби в липні 2020 року, відповідно з серпня 2020 року у позивача відсутнє грошове забезпечення, яке не було виплачено своєчасно, про що зазначено в рішенні суду по справі № 520/9472/25.

Саме для кожної окремої суми заборгованості, яка виникла у конкретному місяці, відповідно до пункту 4 Порядку №159 визначається індивідуальний приріст індексу споживчих цін за весь період її невиплати до моменту фактичного погашення заборгованості у березні 2025 року.

Таким чином, сума заборгованості за січень 2020 року множиться на приріст індексу споживчих цін за період з лютого 2020 року до лютого 2025 року включно, сума заборгованості за лютий 2020 року на приріст індексу споживчих цін за період з березня 2020 року до лютого 2025 року включно, і так далі.

Компенсація втрати частини доходу нараховується саме на суму доходу, яка підлягала виплаті у відповідному місяці, але фактично була виплачена лише 21.03.2025. Відтак для кожної окремої суми заборгованості визначається власний приріст індексу споживчих цін за весь період її невиплати.

Так, сума заборгованості за січень 2020 року у розмірі 2343,75 грн підлягала виплаті у січні 2020 року, однак фактично була виплачена лише у березні 2025 року, у зв`язку із чим до неї застосовано приріст індексу споживчих цін у розмірі 75,20 %, що становить 1762,50 грн компенсації.

Аналогічно окремо визначено компенсацію щодо заборгованості за лютий 2020 року із застосуванням показника 75,70 %, за березень 2020 року 74,30 %, за квітень 2020 року 72,90 %, за травень 2020 року 72,40 %, за червень 2020 року 72,10 %, за липень 2020 року 73,10 %.

Отже, загальна сума заборгованості 17291,22 грн не могла бути множена на кожен із зазначених показників, оскільки така сума не існувала як єдина заборгованість станом на січень 2020 року, а формувалася поступово внаслідок виникнення окремих щомісячних сум невиплаченого грошового забезпечення.

Саме такий спосіб розрахунку відповідає правовій природі компенсації втрати частини доходу та положенням пункту 4 Порядку №159.

Судом установлено, що відповідач здійснив нарахування компенсації втрати частини доходу за всіма сумами заборгованості, визначеними рішенням суду, та визначив загальний розмір такої компенсації у сумі 12538,93 грн.

Доказів того, що відповідач відмовився від виконання рішення суду, не здійснив нарахування компенсації або ухиляється від виконання рішення, матеріали справи не містять.

Отже, обставин, які б свідчили про невиконання рішення суду в частині нарахування компенсації втрати частини доходу або про необхідність застосування додаткових заходів судового контролю, судом не встановлено та заява позивача таких даних також не містить.

Крім того, суд звертає увагу на те, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Саме по собі застосування судового контролю виконання судових рішень за відсутності очевидної необхідності не є виправданим.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28.04.2021 у справі № 806/2594/16.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, під час нового розгляду заяви судом повторно перевірено правильність застосованих відповідачем показників та встановлено, що матеріали справи підтверджують вчинення відповідачем дій щодо виконання рішення суду шляхом здійснення нарахування компенсації втрати частини доходу.

За таких обставин, з огляду на відсутність наведених позивачем належних та обґрунтованих підстав для встановлення судового контролю, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви представника заявника щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку статті 382 КАС України у справі №520/9472/25.

Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН