Рішення № 137162577, 04.06.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 червня 2026 року м. РівнеСправа №460/11430/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі ГУ ПФУ в Житомирській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач-2), у якому просить:

визнати протиправним рішення відповідача-1 «Про відмову у призначенні пенсії» від 27.06.2025 №172350006676;

зобов`язати відповідача-2 призначити позивачу з 19.06.2025 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка станом на 01.01.1993 проживала в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія). 19.06.2025 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Проте органом Пенсійного фонду відмовлено в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років страхового стажу (26 років). Зарахований органом Пенсійного фонду страховий стаж позивача складає 24 роки 8 місяців 19 днів. Позивач доводить, що відповідач-1 протиправно не зарахував до його страхового стажу період трудової діяльності з 01.07.2000 по 29.03.2004. Зазначає, що в його трудовій книжці наявний запис про роботу у ВАТ "Стир", у тому числі в означеному періоді, а тому з урахуванням статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" підлягає врахування до страхового стажу. Вказує, що надана пенсійному органу трудова книжка належним чином підтверджує його стаж, підстав неврахування якого немає. За наведених обставин, вважає, що відповідач-1 протиправно відмовив в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, внаслідок чого порушив гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою від 09.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено строк для подання відповідачами відзиву.

Відповідач-1 подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зазначив, що позивач має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії. Період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення згідно довідок №548, №549 від 29.04.2029 та станом на 01.01.1993 становить 03 роки 07 місяців 04 дні, загальний період роботи (проживання) у зоні гарантованого добровільного відселення становить 35 років 11 місяців 03 дні, що дає право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 6 років. Період навчання з 03.09.1988 по 12.05.1989 згідно довідки №222 від 23.05.2025 в смт Любешів не зараховано до періоду роботи (проживання) на території гарантованого добровільного відселення (чиста зона). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до 01.01.2004, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, на підставі документів, визначених Порядком, зокрема, трудової книжки. Водночас, на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 (далі постанова № 794), від 08.06.1998 № 832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998 2000 років. Починаючи з 01.07.2000 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови № 794). З урахуванням зазначених норм, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов`язковим. За результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності: - період роботи з 01.08.1992 по 29.03.2004 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.018.1991, оскільки відсутній наказ на звільнення з роботи. Вищезазначений період зараховано згідно довідки про заробітну плату №199 від 16.04.2025 і протоколу опитування свідків №15 від 19.6.2025 з 15.08.1992 по 15.02.1995, з 15.04.1995 по 30.06.2000, оскільки з 01.07.2000 відсутні дані про сплату в індивідуальних відомостей про застраховану особу. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб зараховані всі періоди трудової діяльності з 01.01.2001 по 30.06.2001, з 01.10.2005 по 31.10.2005, з 01.07.2007 по 18.07.2007, з 01.05.2009 по 31.10.2009, з 10.01.2014 по 31.12.2014, з 02.03.2015 по 31.12.2022, з 09.01.2023 по 31.03.2024, з 04.04.2024 по 31.05.2025. За наданими документами та згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку страховий стаж становить 24 роки 08 місяців 19 днів. Позивач матиме право на пенсійну виплату з 29.05.2028. Відповідач-1 вважає, що при прийнятті оспорюваного рішення діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідач-2 подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог з підстав, аналогічних наведених відповідачем-1. Вважає, що при прийнятті оспорюваного рішення відповідач-1 діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та правомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував такі обставини.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Острівськ Зарічненського (нині Вараського) району Рівненської області.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 17.02.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).

Згідно з довідками від 29.04.2025 №548 та №549, виданими Зарічненською селищною радою Рівненської області, позивач був зареєстрований та проживав в с. Острівськ Зарічненського (нині Вараського) району Рівненської області у періоди з 26.04.1986 по 15.06.1988, з 07.09.1988 по 18.09.1988, з 07.06.1991 по 30.09.1991, з 12.11.1991 по даний час.

За змістом диплому від 12.05.1989 серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 у період з 07.09.1988 по 11.05.1989 навчався у Любешівському СПТУ-25 (смт Любешів Любешівського району Волинської області).

19.06.2025 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Вказану заяву відповідно до вимог п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, після реєстрації та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності передано для розгляду ГУ ПФУ в Житомирській області.

Рішенням відповідача-1 від 27.06.2025 №172350006676 відмовлено у призначенні позивачу пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років страхового стажу. Зазначено, що для призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 6 років (у разі підтвердження права на відповідне зниження) необхідний страховий стаж повинен становити не менше 26 років. Страховий стаж позивача становить 24 роки 8 місяців 19 днів. За доданими документами до страхового стажу не враховано - період роботи з 01.08.1992 по 29.03.2004 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.018.1991, оскільки відсутній наказ на звільнення з роботи. Вищезазначений період зараховано згідно довідки про заробітну плату №199 від 16.04.2025 і протоколу опитування свідків №15 від 19.06.2025 з 15.08.1992 по 15.02.1995, з 15.04.1995 по 30.06.2000, оскільки з 01.07.2000 відсутні дані про сплату в індивідуальних відомостей про застраховану особу. Період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення згідно довідок №548, №549 від 29.04.2029 та станом на 01.01.1993 становить 03 роки 07 місяців 04 дні, загальний період роботи (проживання) у зоні гарантованого добровільного відселення становить 35 років 11 місяців 03 дні, що дає право на зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 6 років. Період навчання з 03.09.1988 по 12.05.1989 згідно довідки №222 від 23.05.2025 в смт Любешів не зараховано до періоду роботи (проживання) на території гарантованого добровільного відселення, оскільки територія не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Позивач матиме право на пенсійну виплату з 29.05.2028.

Вважаючи таке рішення органу Пенсійного фонду протиправним, а свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі Закон №796-XII).

Відповідно до абз. 4 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

В примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч. 2 ст. 55 Закону №796-XII).

Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.

Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності у нього права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі Порядок №22-1), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Житомирською або Київською облдержадміністраціями;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).

Для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні (п. 2.22 розділу ІІ Порядку №22-1).

Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч. 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч. 4).

Позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_2 , видане 17.02.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією, відповідно до якого пред`явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.

Згідно з п. 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі Порядок №551), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон), іншими актами законодавства.

Викладене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №551 чітко визначено, що саме посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Відтак, надаючи особі посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.

Велика Палата Верховна Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 зазначила, що: …право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Враховуючи досліджені у справі докази, суд дійшов висновку, що видача позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) надає позивачу право користуватися пільгою на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком, передбаченою ст. 55 Закону №796-XII, за умови проживання станом на 01.01.1993 на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років (абз. 4 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII).

Разом з тим, вищевказане посвідчення не підтверджує факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17, від 10.04.2019 у справі №162/760/17 та постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_2 дає йому право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі і на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до абз. 4 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII, однак не підтверджує факту постійного проживання, постійного працевлаштування чи постійного навчання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року.

Аналізуючи положення абзацу 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 Верховний Суд, зокрема, у постанові від 28.05.2025 у справі № 460/658/24 виснував, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи). Наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII. Відтак, вагомим у цьому випадку є встановлення факту фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Суд встановив, що за змістом довідок від 29.04.2025 №548 та №549 позивач проживав в с. Острівськ Зарічненського (нині Вараського) району Рівненської області у періоди 26.04.1986 по 15.06.1988, з 07.09.1988 по 18.09.1988, з 07.06.1991 по 30.09.1991, з 12.11.1991 по 29.04.2025 (дата видачі довідки).

Крім того, за змістом диплому від 12.05.1989 серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 у період з 07.09.1988 по 11.05.1989 навчався у Любешівському СПТУ-25, яке згідно з довідкою Відокремленого підрозділу «Любешівський технічний фаховий коледж Луцького Національного технічного університету» від 23.05.2025 №222 неодноразово перейменовувалося та розташоване в смт (нині селище) Любешів Волинської області.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 с. Острівськ Зарічненського Вараського району Рівненської області та смт Любешів Любешівського району Волинської області відносяться до 3 зони гарантованого добровільного відселення.

Відтак, твердження відповідача-1, викладене у спірному рішенні, про те, що період навчання з 03.09.1988 по 12.05.1989 згідно довідки №222 від 23.05.2025 в смт Любешів не зараховано до періоду роботи (проживання) на території гарантованого добровільного відселення, оскільки періоди навчання на території, яка не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, є необґрунтованим та безпідставним.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено факт проживання (навчання) позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС (26.04.1986) по 15.06.1988 - 2 роки 1 місяць 21 день; з 07.09.1988 по 11.05.1989 0 років 8 місяців 5 днів; з 07.06.1991 по 30.09.1991 0 років 3 місяці 24 дні; з 12.11.1991 по 29.04.2025 (дата видачі довідки) - 33 роки 5 місяців 18 днів, що в сукупності становить 36 років 7 місяців 8 днів, з яких 4 роки 3 місяці 11 днів проживання станом на 01.01.1993, та дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за повні 2 роки проживання в такій зоні, але не більше 6 років.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 08.06.2022 у справі № 380/7535/21.

Водночас, проживання позивача на території 3 зони гарантованого добровільного відселення у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 (незалежно від часу проживання в цей період) дає їй право на зменшення пенсійного віку на 3 роки (початкова величина) при призначенні пенсії за віком.

Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, довідок органу місцевого самоврядування, диплому про здобуття професійно-технічної освіти, довідки Відокремленого підрозділу «Любешівський технічний фаховий коледж Луцького Національного технічного університету» від 23.05.2025 №222, які підтверджують факт проживання (навчання) позивача в період з моменту аварії на ЧАЕС по 29.04.2025 на території зони гарантованого добровільного відселення (категорія 3) понад 36 років, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ (3 роки початкова величина; 3 роки додатково за повних 6 років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення).

Частиною третьою статті 55 №796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

При цьому, частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ обумовлено, що особам, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №1058-ІV).

Враховуючи вимоги Законів №796-XII та №1058-ІV, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років позивач набуває в 54 роки та за наявності страхового стажу (на момент досягнення 54-го віку) 26 років.

За змістом частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії (19.06.2025) він досяг віку 54 роки 0 місяців 23 дні.

Отже в досліджуваній ситуації позивачем виконано умови щодо проживання на території зони гарантованого добровільного відселення та досягнення необхідного віку з урахуванням його зменшення для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.

При цьому, суд враховує, що факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, як підстава зниження позивачу пенсійного віку при призначенні пенсії за віком, не є спірним в цій судовій справі та за змістом оскарженого рішення не був підставою відмови у призначенні пенсії.

Натомість спірним є питання наявності у позивача необхідної кількості страхового стажу для призначення пенсії.

Перевіряючи наявність у позивача необхідної кількості страхового стажу для призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, суд встановив та врахував таке.

В оскарженому рішенні зазначено, що страховий стаж позивача складає 24 роки 8 місяців 19 днів, при цьому відповідачем-1 не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.08.1992 по 29.03.2004 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 01.018.1991, оскільки відсутній наказ на звільнення з роботи.

Водночас, зазначив, що вищезазначений період зараховано згідно з довідкою про заробітну плату №199 від 16.04.2025 і протоколом опитування свідків №15 від 19.06.2025 з 15.08.1992 по 15.02.1995, з 15.04.1995 по 30.06.2000, оскільки з 01.07.2000 відсутні дані про сплату в індивідуальних відомостей про застраховану особу.

Тобто до страхового стажу позивача не зараховано період його трудової діяльності у ВАТ «Стир» з 01.07.2000 по 29.03.2004.

Крім того, зі змісту розрахунку страхового стажу позивача (форма РС-право) суд встановив, що частина спірного періоду з 01.01.2001 по 30.06.2001 була зарахована відповідачем-1 до страхового стажу позивача.

Таким чином, фактично не зараховано до страхового стажу позивача періоди його трудової діяльності у ВАТ «Стир» з 01.07.2000 по 31.12.2000 та з 01.07.2001 по 29.03.2004 з підстав відсутності даних про сплату в індивідуальних відомостей про застраховану особу.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV врегульовано Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).

Підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку 22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637).

Згідно з п. 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, чи містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Для визначення страхового стажу позивачем при зверненні до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії від 19.06.2025 було надано трудову книжку серії НОМЕР_1 (дата заповнення 01.08.1991), в якій наявні такі записи, зокрема:

- 01.08.1992 прийнятий на роботу в МД «Стир» в Острівський УПД верстатником. Підстава: наказ №29-к від 05.08.1992 (запис №3);

- 09.11.1995 ДПДП «Стир» перейменоване у ВАТ «Стир». Підстава: Рішення №48 від 09.11.1995 (запис №4);

- 29.03.2004 звільнений з роботи за згодою сторін (запис №5).

Суд звертає увагу, що будь-яких виправлень чи неточностей записи №3 - №5 не містять.

Разом з тим, запис №5 трудової книжки не містить покликання в графі 4 на номер та дату наказу про звільнення позивача.

При цьому, інші необхідні реквізити (номер запису; дата; підстава запису; підпис уповноваженої особи; печатка підприємства) такий запис містить.

Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення первинних бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Водночас, за змістом спірного рішення та розрахунку страхового стажу позивача відповідачем-1 зараховані до його страхового стажу періоди роботи у ВАТ «Стир» з 15.08.1992 по 15.02.1995, з 15.04.1995 по 30.06.2000 на підставі довідки про заробітну плату №199 від 16.04.2025 та протоколу опитування свідків №15 від 19.06.2025, відтак відсутність у записі №5 трудової книжки покликання в графі 4 на номер та дату наказу про звільнення позивача не було підставою відмови у призначенні позивачу пенсії.

Натомість підставою для незарахування до загального страхового стажу позивача періодів з 01.07.2000 по 31.12.2000 та з 01.07.2001 по 29.03.2004 слугувало те, що в органу Пенсійного фонду відсутня інформація в індивідуальних відомостях про застраховану особу (позивача).

Відповідно до пп. 2 п. 2.1 розділу ІІ до заяви про призначення пенсії за віком документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).

Тобто орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 1 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794 Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування встановлено, що починаючи з 1 липня 2002 р. обчислення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 р. за даними системи персоніфікованого обліку.

Таким чином, система персоніфікованого обліку була впроваджена з 01.07.2000.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 24 Закону № 1058-IV якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною першою статті 15 Закону №1058-IV визначено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є, зокрема, страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону.

Відповідно до п. 1 ст. 14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є, зокрема, роботодавці.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

За приписами ч. 6 ст. 20 Закону №1058-IV страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч. 12 ст. 20 Закону №1058-IV).

Відповідно до положень ст. 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Частиною першою статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Отже, обов`язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника - роботодавця, оскільки він здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи - працівника.

Крім того, відповідно до п. 9 Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794 (далі Положення №794), роботодавці мають право доповнювати та уточнювати подані до уповноваженого органу відомості про фізичну особу відповідно до законодавства.

Згідно з п. 10 Положення №794 роботодавці зобов`язані: в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них; надавати на вимогу фізичної особи копії документів з відомостями про неї стосовно персоніфікованого обліку.

Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять в установленому порядку від, зокрема, роботодавців (п. 13 Положення №794).

Відтак, застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для незарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 30.09.2019 у справі № 414/736/17 та від 23.07.2019 у справі № 617/927/17.

Таким чином, усі місяці роботи, в тому числі, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі-працівнику заробітну плату та нараховувало відповідні страхові внески з неї, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески чи ні або незалежно від того, чи обліковуються вказані страхові внески відповідачем у реєстрі застрахованих осіб.

Відповідно до п. 1 ст. 12-1 Закону №2464-VI Пенсійний фонд України формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У частині другій статті 20 Закону №2464-VI зазначено, що персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Крім того, згідно з п. 6 Положення №794 уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України "Про інформацію" має право, зокрема: своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цього Положення; проводити у роботодавців перевірку достовірності поданих відомостей про фізичних осіб, зокрема перевірку фінансових та інших документів, що підтверджують зазначені відомості.

Суд звертає увагу на те, що відповідачі не обґрунтовують підстав відсутності в реєстрі застрахованих осіб відомостей про періоди роботи позивача з 01.07.2000 по 31.12.2000 та з 01.07.2001 по 29.03.2004.

При цьому, вказані періоди роботи позивача відображені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 (дата заповнення 01.08.1991), яка в силу приписів чинного законодавства України є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

Крім того, період роботи позивача у ВАТ «Стир» підтверджуються протоколом опитування свідків по встановленню трудового стажу позивача від 19.06.2025 №15, який сформований відповідачем-2, згідно з яким свідки ОСОБА_2 (період роботи з 01.08.1992 по 04.12.2002) та ОСОБА_3 (період роботи з 01.09.1995 по 29.03.2004) підтвердили, що позивач працював з ними у ВАТ «Стир» з 01.08.1992 по 29.03.2004.

Разом з тим, органом Пенсійного фонду на підставі вказаного протоколу, довідки про заробітну плату від 16.04.2025 №199 та відомостей з персоніфікованого обліку зараховано до страхового стажу позивача лише періоди з 15.08.1992 по 15.02.1995, з 15.04.1995 по 30.06.2000 та з 01.01.2001 по 30.06.2001, а інші періоди не зараховані з підстав відсутності в індивідуальних відомостях персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків за позивача.

Таким чином, суд констатує, що внаслідок невиконання роботодавцем позивача обов`язку зі сплати страхових внесків та внесення відомостей про позивача до системи персоніфікованого обліку позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи з 01.07.2000 по 31.12.2000 та з 01.07.2001 по 29.03.2004.

Суд вважає, що позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення таких періодів роботи до страхового стажу за невиконання роботодавцем та страхувальником своїх обов`язків щодо сплати відповідних страхових внесків та щодо внесення до системи персоніфікованого обліку відомостей про застраховану особу, адже згідно з Законом №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе саме такий страхувальник (роботодавець).

Враховуючи викладене, періоди роботи позивача з 01.07.2000 по 31.12.2000 (0 років 6 місяців 0 днів) та з 01.07.2001 по 29.03.2004 (2 роки 8 місяців 29 днів), що в сукупності становить 3 роки 2 місяці 29 днів, безпідставно не враховані до його страхового стажу, а відмова відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивача такі періоди порушує право на соціальний захист, гарантоване Конституцією України та Законом № 1058-IV.

Таким чином, зібраними у справі доказами підтверджується наявність у позивача загалом понад 27 років страхового стажу.

Отже в досліджуваній ситуації позивачем виконано умови щодо необхідної кількості років страхового стажу з урахуванням його зменшення (26 років) для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивач набув право на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 4 та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач-1 протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі його заяви від 19.06.2025.

Відтак, для належного захисту порушеного права суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 від 27.06.2025 №172350006676 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку та зобов`язати орган Пенсійного фонду призначити позивачу пенсію за віком із зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, зарахувавши до страхового стажу періоди його трудової діяльності з 01.07.2000 по 31.12.2000 та з 01.07.2001 по 29.03.2004.

При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідачів, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Визначаючи дату, з якої слід відновити порушені права, свободи та інтереси позивача, суд враховує положення частини першої статті 45 Закону №1058-ІV, згідно з якою пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивач досяг пенсійного віку з урахуванням його зменшення на 6 років відповідно до положень статті 55 Закону №796-ХІІ 28.05.2025, а звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення такої пенсії відбулося 19.06.2025 (тобто в межах трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку), то порушене право ОСОБА_1 слід відновити з 29.05.2025.

При визначенні територіального органу Пенсійного фонду, який має обов`язок поновлення порушеного права позивача, суд враховує положення абз. 1 п. 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), згідно з яким заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (абз. 14 п. 4.2 Порядку №22-1).

Тож дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Житомирській області.

Враховуючи викладене, позовні вимоги до ГУ ПФУ в Рівненській області задоволенню не підлягають.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи результати судового розгляду справи, відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору суд присуджує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1, пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 27.06.2025 №172350006676 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, починаючи 29.05.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди його трудової діяльності з 01.07.2000 по 31.12.2000 та з 01.07.2001 по 29.03.2004.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, Житомирська обл., 10003. ЄДРПОУ/РНОКПП 13559341) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Повний текст рішення складений 04 червня 2026 року.

Суддя Н.О. Дорошенко