Рішення № 137162563, 04.06.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 червня 2026 року м. Рівне№460/5163/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області про визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №172850036944 від 27.02.2026 щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту б частини першої статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23,01,2020 №1-р/2020 з 20 лютого 2026 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що пенсійним органом протиправно відмовлено їй у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з мотивів недосягнення необхідного віку для призначення пільгової пенсії.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження в даній адміністративній справі без повідомлення учасників справи.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, подав відзив на позовну заяву, яким позовні вимоги не визнав повністю. В обґрунтування заперечень відповідач повідомив, що позивач звернулася за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту б частини першої статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 з 20 лютого 2026 року, проте для задоволення такої заяви відсутні правові підстави.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області правом надати відзив на позовну заяву не скористався.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду залучено у якості відповідача по справі Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області правом надати відзив на позовну заяву не скористався.

Згідно з ч.2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач, 28.01.2026, ОСОБА_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою та відповідно доданими документами щодо оформлення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

За результатами розгляду поданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення від 05.02.2026 №2922/03-16 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Як зазначено у спірному рішенні, вік заявниці на дату звернення становив 51 рік 5 місяців. При цьому страховий стаж, визначений органом Пенсійного фонду, склав 32 роки 2 місяці 11 днів, а пільговий стаж роботи за Списком №2 6 років 4 місяці 9 днів.

Під час розгляду заяви відповідачем не було зараховано до страхового стажу період навчання згідно зі свідоцтвом №008858 з підстав відсутності у зазначеному документі дати зарахування на навчання, а також у зв`язку з невідповідністю прізвища, вказаного у свідоцтві, паспортним даним заявниці.

Крім того, до пільгового стажу роботи за Списком №2 не були зараховані періоди роботи з 10.11.1998 по 30.11.2006, підтверджені довідкою №10 від 21.01.2026, оскільки долучені до електронної пенсійної справи копії наказів про результати атестації робочих місць №68 від 10.11.1998 та №455 від 12.09.2003, на думку відповідача, виготовлені не з оригіналів відповідних документів.

Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку про відсутність у позивачки права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах та відмовив у її призначенні, посилаючись на недосягнення заявницею встановленого законодавством пенсійного віку 55 років, а також на відсутність необхідного підтвердженого страхового та пільгового стажу для реалізації права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах.

В подальшому ОСОБА_1 20.02.2026 року знову звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою та відповідно доданими документами щодо оформлення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та прийнято рішення від 27.02.2026 № 172850036944 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

За результатами розгляду поданих документів відповідачем визначено, що на дату звернення вік заявниці становив 51 рік 6 місяців 21 день, страховий стаж 32 роки 2 місяці 18 днів, а стаж роботи в особливо шкідливих і важких умовах праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників 11 років 1 місяць 15 днів.

Під час опрацювання поданих документів відповідачем не зараховано до страхового стажу позивачки період навчання, підтверджений свідоцтвом №008858 від 24.04.1991, з підстав відсутності у зазначеному документі відомостей про дату початку навчання, а також у зв`язку з невідповідністю прізвища, зазначеного у свідоцтві, дошлюбному прізвищу заявниці, яке міститься у поданому свідоцтві про шлюб та підтверджує факт зміни прізвища.

За наслідками розгляду заяви та доданих до неї документів відповідач дійшов висновку, що, незважаючи на наявність у позивачки необхідного страхового стажу та понад половину передбаченого законом спеціального стажу роботи за Списком №2, на дату звернення вона не досягла віку, необхідного для реалізації права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах із застосуванням механізму зменшення пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи наведене, відповідач прийняв рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах, зазначивши, що право на такий вид пенсійного забезпечення виникне у неї лише після досягнення встановленого законом віку, а саме з 30.07.2029, у зв`язку з чим на момент звернення правові підстави для призначення пенсії були відсутні.

Поряд із тим, з матеріалів справи судом встановлено, що 04.03.2026 року ОСОБА_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою та відповідно доданими документами щодо оформлення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області та прийнято рішення від 12.03.2026 №172850036944 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах

За результатами розгляду поданих документів відповідачем встановлено, що на дату звернення вік заявниці становив 51 рік 7 місяців 5 днів, страховий стаж 32 роки 2 місяці 10 днів, а стаж роботи із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників 11 років 6 місяців 27 днів. При цьому до страхового та пільгового стажу відповідачем зараховано усі періоди роботи, підтверджені наданими заявницею документами.

Розглянувши подані документи та оцінивши наявність умов, передбачених пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідач дійшов висновку, що позивачка має необхідний страховий стаж та стаж роботи за Списком №2, однак на дату звернення не досягла віку, з яким закон пов`язує виникнення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

З огляду на викладене, рішенням відповідача позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з відсутністю однієї з визначених законом умов пенсійного забезпечення, а саме недосягненням необхідного пенсійного віку. У спірному рішенні також зазначено, що право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виникне у позивачки з 30.07.2029.

Згідно змісту позовної заяви, позивачка не погоджується з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, вважає його протиправним, що стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом для захисту порушеного права.

Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд враховує наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону №1058-IV від 09.07.2003 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до ч.1 статті 114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Згідно з п. 2 ч. 2 статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з вимогами ст. 62 Закону №1788-XII, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до п. 1.1. Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відтак, на переконання адміністративного суду, саме трудова книжка є документом, який підтверджує трудову діяльність працівника, зокрема і його перебування у трудових відносинах із роботодавцем.

Водночас, суд зауважує, що згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах маютьть жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених 6 роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.

В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017 наведені вище.

Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Правила вказаних законів були повністю уніфікованими. Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII». Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».

Відтак, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» y редакції.

Так, пунктом «б» до набрання чинності Законом України від 02.03.2015 №213-VII передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.

В свою чергу, відповідно до статті 12 даного закону право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Тобто, за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до набрання чинності Законом України від 02.03.2015 №213-VIII (дана норма повинна застосовуватися з 23.01.2020 після рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1- р/2020).

За пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148- VIII позивач має право на пільгову пенсію при досягненні 55 років (60 років мінус 5 років (1 рік за кожні 2 роки пільгового стажу)).

Таким чином, правила означених законів містять розбіжність відносно позивача щодо вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VII та 55 років за п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Судом установлено, що ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , має трудову книжку серії НОМЕР_1 , яка є основним документом, що підтверджує її трудову діяльність та трудовий стаж.

Як убачається із записів трудової книжки, 01.10.1991 позивачку прийнято на роботу учнем телефоніста міжміського телефонного зв`язку цеху міжміського телефонного зв`язку Рівненського міського виробничо-технічного вузла зв`язку на підставі наказу №120 від 30.09.1991.

Відповідно до наказу №49 від 10.07.1992, з 01.07.1992 позивачка переведена на посаду телефоніста міжміського телефонного зв`язку третього класу міжміської телефонної станції цеху міжміського телефонного зв`язку.

Згідно з наказом №240 від 29.12.1994 у зв`язку з проведенням реформи організаційної структури Рівненський міський виробничо-технічний вузол електрозв`язку перейменовано у Рівненський міський вузол електрозв`язку «Рівнеміськтелеком».

Наказом №11 від 12.01.1995 з 01.01.1995 позивачка працювала телефоністом міжміського телефонного зв`язку третього класу, постійно зайнятим з мікротелефонною гарнітурою (пристроєм) на міжміських, замовних та довідкових комутаторах цілодобової дії цеху міжміського телефонного зв`язку.

На підставі наказу №410 від 29.12.1995 31.12.1995 позивачку звільнено з роботи у зв`язку з переведенням до Рівненської міжміської телефонно-телеграфної станції.

Згідно з наказом №1-к від 01.01.1996 з 01.01.1996 її прийнято за переведенням на посаду телефоніста міжміського телефонного зв`язку третього класу міжміської телефонної станції цеху міжміського телефонного зв`язку.

Відповідно до наказу №2 від 24.06.1996 у зв`язку з перейменуванням підприємства позивачка продовжила роботу на посаді телефоніста міжміського телефонного зв`язку третього класу міжміської телефонної станції цеху міжміського телефонного зв`язку Рівненської телеграфно-телефонної станції зв`язку.

Наказом №12 від 30.09.1997, у зв`язку з черговим перейменуванням підприємства, з 01.10.1997 позивачка працювала телефоністом міжміського телефонного зв`язку третього класу міжміської телефонної станції цеху міжміського телефонного зв`язку Рівненської телефонно-телеграфної станції зв`язку.

Наказом ОДПЕЗ «Рівнетелеком» №138 від 15.06.1998 Рівненську телефонно-телеграфну станцію реорганізовано у Центр технічної експлуатації міжміського телефонно-телеграфного зв`язку Рівненської дирекції УДПЕЗ «Укртелеком». У зв`язку із зазначеною реорганізацією, згідно з наказом №1-к від 01.07.1998, позивачка продовжила роботу на посаді телефоніста міжміського телефонного зв`язку третього класу міжміської телефонної станції цеху міжміського телефонного зв`язку.

Наказом №40-к від 01.04.1999 позивачку переведено на посаду телефоніста міжміського телефонного зв`язку третього класу дільниці міжміського телефонного зв`язку Центру обслуговування споживачів та продажу послуг за переведенням із Центру технічної експлуатації міжміського телефонного зв`язку.

Наказом Державного комітету зв`язку та інформатизації України №68 від 26.04.2000 Рівненську дирекцію УДПЕЗ «Укртелеком» перетворено у Рівненську дирекцію ВАТ «Укртелеком».

Відповідно до наказу №245-к від 05.10.2000 позивачці присвоєно кваліфікацію телефоніста другого класу міжнародного телефонного зв`язку.

На підставі наказу №41 від 26.01.2001 з 01.02.2001 вона працювала на посаді телефоніста міжміського телефонного зв`язку другого класу дільниці комплексного обслуговування споживачів та продажу послуг.

Наказом №261 від 25.05.2004 Рівненську дирекцію ВАТ «Укртелеком» перейменовано у Рівненську філію ВАТ «Укртелеком» з 01.06.2004.

Наказом №2-к від 06.01.2006, у зв`язку з перетарифікацією робочих місць, позивачку переведено на посаду телефоніста міжміського телефонного зв`язку третього класу дільниці комплексного обслуговування та прийому платежів бригади міжміського телефонного зв`язку Центру обслуговування споживачів та продажу послуг.

Згідно з наказом №534-к від 31.10.2006 з 01.11.2006 її переведено на посаду телефоніста міжміського телефонного зв`язку третього класу бригади міжміського телефонного зв`язку цеху комплексного обслуговування Центру телекомунікаційних послуг.

Відповідно до наказу №590-к від 01.12.2006 з 01.12.2006 позивачку переведено на посаду телефоніста довідкової служби міської телефонної мережі другого класу довідкової групи довідково-інформаційної контактної дільниці Центру телекомунікаційних послуг.

Наказом №1851-к від 31.12.2010 з 01.01.2011 позивачка переведена на посаду телефоніста довідкової служби міської телефонної мережі другого класу довідково-інформаційної контактної дільниці Центру продажу послуг та обслуговування споживачів.

Згідно з протоколом загальних зборів акціонерів №8 від 14.06.2011 ВАТ «Укртелеком» перейменовано у ПАТ «Укртелеком».

22.10.2014 позивачку переведено на посаду спеціаліста контакт-центру довідково-інформаційного контакт-центру (109) відділу обслуговування масового сегменту, а 30.12.2015 звільнено із займаної посади за угодою сторін.

Таким чином, на підставі досліджених судом записів трудової книжки встановлено, що позивачка у період з 01.10.1991 по 30.12.2015 перебувала у трудових відносинах із підприємствами галузі електрозв`язку, які внаслідок реорганізацій та перейменувань входили до структури УДПЕЗ «Укртелеком», ВАТ «Укртелеком», а в подальшому ПАТ «Укртелеком», та виконувала трудові функції телефоніста міжміського телефонного зв`язку і телефоніста довідкової служби протягом повного робочого дня.

Позивачка вважає, що виконувані нею роботи належать до робіт із шкідливими та важкими умовами праці, які дають право на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162, а саме розділу XXIX «Зв`язок», позицій 23100000-19093 та 23100000-19096.

Судом також встановлено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №172850036944 від 27.02.2026 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що відповідач визнав та зарахував позивачці страховий стаж тривалістю 32 роки 02 місяці 18 днів та пільговий стаж роботи за Списком №2 тривалістю 11 років 01 місяць 15 днів. Водночас підставою для прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії визначено виключно недосягнення позивачкою віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Отже, з аналізу змісту спірного рішення суд дійшов висновку, що обставини щодо наявності у позивачки необхідного страхового стажу та спеціального стажу роботи за Списком №2 відповідачем не заперечуються та фактично визнаються. За таких обставин предметом спору у цій справі є виключно питання правильності застосування відповідачем положень пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» при визначенні віку, з досягненням якого у позивачки виникає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Водночас, суд зауважує, що позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на момент звернення до органу Пенсійного фонду України досягла 51-річного віку. Водночас відповідачем не заперечується та підтверджується матеріалами пенсійної справи наявність у позивачки страхового стажу тривалістю 32 роки 02 місяці 18 днів та пільгового стажу роботи за Списком №2 тривалістю 11 років 01 місяць 15 днів, що перевищує мінімально необхідний спеціальний стаж роботи у шкідливих і важких умовах праці, визначений законодавством для жінок.

При цьому спірне рішення про відмову у призначенні пенсії мотивоване виключно тим, що позивачка не досягла 55-річного віку, який, на думку відповідача, є необхідним для реалізації права на пенсію за віком на пільгових умовах.

Однак суд враховує, що після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, віднесених до Списку №2, підлягають застосуванню положення пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, чинній до внесення змін Законом України №213-VIII від 02.03.2015. Вказаною нормою для жінок передбачено право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах після досягнення 50 років за наявності не менше 20 років загального стажу та не менше 10 років стажу роботи за Списком №2.

Матеріалами справи підтверджено, що весь спеціальний стаж, який відповідачем зараховано позивачці до пільгового стажу, набутий нею до 01.04.2015, а відтак на спірні правовідносини поширюються правові наслідки рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.

Крім того, навіть за правилами пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачка має понад 11 років пільгового стажу за Списком №2, що дає підстави для зменшення пенсійного віку. Водночас застосування до спірних правовідносин двох законів, які по-різному визначають вік виходу на пенсію, породжує колізію правового регулювання.

У постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосовувати підхід, найбільш сприятливий для особи.

За таких обставин суд доходить висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, чинній до внесення змін Законом України №213-VIII, відповідно до яких ОСОБА_1 , маючи понад 32 роки страхового стажу та 11 років 01 місяць 15 днів пільгового стажу за Списком №2, набула право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах після досягнення 50-річного віку.

Отже, висновок відповідача про відсутність у позивачки права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням 55-річного віку ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, а тому спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а порушене право позивачки поновленню шляхом зобов`язання органу Пенсійного фонду України призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах з дати виникнення такого права.

Як встановлено судом, 28.01.2026, 20.02.2026 та 04.03.2026 ОСОБА_1 зверталася до органів Пенсійного фонду України із заявами про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Зазначені заяви були розглянуті за принципом екстериторіальності відповідно Головними управліннями Пенсійного фонду України у Вінницькій, Львівській та Харківській областях, за результатами чого прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 05.02.2026 №2922/03-16, від 27.02.2026 №172850036944 та від 12.03.2026 №172850036944.

Суд вважає за необхідне зазначити, що предметом звернення позивачки у всіх трьох випадках було одне й те саме матеріально-правове питання, а саме реалізація права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

При цьому аналіз змісту зазначених рішень свідчить, що всі вони стосуються одних і тих самих пенсійних правовідносин, прийняті щодо однієї особи та за результатами розгляду заяв про призначення одного й того самого виду пенсії. Фактично кожним із зазначених рішень органи Пенсійного фонду України надавали оцінку тим самим обставинам та вирішували питання наявності чи відсутності у позивачки права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Більше того, з матеріалів справи вбачається, що під час кожного наступного розгляду заяви позивачки органами Пенсійного фонду здійснювалася додаткова оцінка поданих документів, а окремі висновки попередніх рішень фактично переглядалися. Так, якщо рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 05.02.2026 №2922/03-16 позивачці не було зараховано окремі періоди навчання та роботи за Списком №2, то під час подальших розглядів заяв рішеннями від 27.02.2026 та 12.03.2026 такі обставини були переоцінені, а необхідний страховий та пільговий стаж відповідачами фактично визнано. Водночас незмінною залишилася лише правова позиція органів Пенсійного фонду щодо відсутності у позивачки права на пенсію у зв`язку з недосягненням відповідного пенсійного віку.

За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 05.02.2026 №2922/03-16 не підлягає окремому скасуванню, оскільки після його прийняття позивачка повторно зверталася із заявами про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, за результатами розгляду яких органами Пенсійного фонду України були прийняті нові рішення від 27.02.2026 та 12.03.2026 з того самого питання.

Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 05.02.2026 №2922/03-16 фактично вичерпало свою дію внаслідок подальшого повторного розгляду заяв позивачки та прийняття нових рішень з аналогічного питання. На час вирішення даної справи зазначене рішення не породжує для позивачки самостійних правових наслідків та не є тим актом, який безпосередньо визначає її поточний правовий статус у спірних правовідносинах.

Водночас суд враховує, що після прийняття оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 27.02.2026 №172850036944 органом Пенсійного фонду України було повторно розглянуто заяву позивачки та прийнято нове рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 12.03.2026 №172850036944, яким знову відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 12.03.2026 №172850036944 є похідним від спірних правовідносин, прийняте з того самого питання, ґрунтується на тих самих фактичних обставинах та містить аналогічний висновок про відсутність у позивачки права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Суд враховує, що залишення вказаного рішення чинним за умови скасування лише рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 27.02.2026 №172850036944 не призведе до повного та ефективного відновлення порушених прав позивачки, оскільки рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 12.03.2026 №172850036944 і надалі міститиме висновок про відсутність у неї права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах та залишатиметься чинним індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи.

З огляду на викладене, з метою повного, належного та ефективного захисту порушених прав позивачки, усунення правової невизначеності та недопущення існування чинного рішення, яким фактично повторно відмовлено у реалізації того самого права, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та, поряд із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 27.02.2026 №172850036944, визнати протиправним та скасувати також рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 12.03.2026 №172850036944.

Водночас ефективний судовий захист має забезпечувати реальне поновлення порушеного права особи. Враховуючи встановлену судом протиправність оскаржуваних рішень, а також надану судом правову оцінку спірним правовідносинам щодо застосування до позивачки положень пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, що підлягає застосуванню відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивачки є саме зобов`язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах із урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

За таких обставин суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивачки є саме зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з 20 лютого 2026 року.

Згідно з ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності їх поведінки у спірних правовідносинах.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю.

Суд присуджує на користь позивача документально підтверджені витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 27.02.2026 №172850036944 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 12.03.2026 №172850036944 щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з 20 лютого 2026 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331,20 грн пропорційно за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у розмірі 665,60 грн; Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 04 червня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10,м. Львів,Львівська обл.,79016, ЄДРПОУ/РНОКПП 13814885) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3, під.2,м. Харків,Харківська обл.,61022, ЄДРПОУ/РНОКПП 14099344)

Суддя Н.В. Друзенко