Рішення № 137161358, 05.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2026 року № 320/19283/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А. Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення №930030846427 від 14.03.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області;

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 02.01.1992 по 28.02.1992, з 05.03.1992 по 20.07.1993, з 26.07.1993 по 03.12.2009, з 14.12.2009 по 02.06.2017, з 22.06.2017 по 22.08.2017, з 01.09.2017 по 31.12.2020, з 01.11.2021 по 31.12.2021, з 07.02.2022 по 07.03.2025 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 та трудової книжки НОМЕР_2 та повторно розглянути заяву про переведення з пенсії по інвалідності (IІІ група) на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 07.03.2025.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він у спірні періоди працював на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області протиправно відмовило у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, оскільки така відмова прийнята на підставі хибних висновків відповідача. При цьому, позивачем зазначено, що він має достатній стаж для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, а доводи відповідача та висновки, зазначені останнім як підстава відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправними та такими, що порушують його права. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, зокрема, що підставою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є, насамперед, наявність професії (посади) та виробництва у відповідному Списку, а також підтвердження шкідливих умов праці працівника за результатами атестації робочих місць за умовами праці впродовж повного робочого дня (не менш як 80%), установленого для такого виробництва. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає права працівникові на пенсію за віком на пільгових умовах.

Довідкою від 07.02.2025 № 81/9/4/02-25 підтверджено пільговий стаж позивача за Списком № 2 з 07.02.2022 по 07.02.2025 (дата видачі довідки) 3 роки, тому цей період не може становити предмета спору у справі.

Відповідач звертає увагу, що решта спірних періодів на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України під час звернення з заявою про перерахунок пенсії від 07.03.2025 не було підтверджено у встановленому законом порядку шляхом надання уточнюючої довідки згідно з вимогами п. 20 Порядку № 637.

Оскільки позивач станом на дату звернення з питанням призначення пенсії за віком на пільгових умовах в порядку, визначеному Законом № 1058, не мав підтвердженого необхідними документами у встановленому порядку пільгового стажу, то відповідач не мав підстав для призначення цього виду пенсії. З урахуванням зазначеного прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в проведенні вищезазначеного перерахунку.

Відповідач зазначає, що підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення здійснюється в суворій відповідності зі списками на підставі записів у трудових книжках працівників та уточнюючих довідок, виданих підприємствами та їх правонаступниками на підставі первинних документів про характер виконуваної роботи та умови праці.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначає, що наявність записів у трудовій книжці є достатнім і основним доказом підтвердження відповідного стажу роботи. Водночас, вказує, що до заяви про перехід на пенсію за віком на пільгових умовах позивачем було додатково надано довідки, що підтверджують пільговий стаж позивача. Таким, чином просить позов задовольнити у повному обсязі.

Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач у лютому 2025 року досягнув 55-річного віку.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.03.2025 позивач через веб-портал електронних послуг звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою щодо призначення пенсії за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, на виконання принципу екстериторіальності, розглянуто вказану заяву позивача та прийнято рішення від 14.03.2025 № 930030846427 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", так як згідно з наданими документами страховий стаж особи - 32 роки 9 місяців 24 дні, з них пільговий стаж роботи за Списком № 2 - 3 роки.

Оскільки відсутній пільговий стаж заявника, прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 за заявою №5247 від 07.03.2025.

Вважаючи протиправним зазначене рішення, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, регламентуються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-VI від 28.12.2007 року (далі - Закон №1058-VI) право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до п. 2 ч. 2. ст. 114 Закону № 1058-VI на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-ІV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах регулюється Порядком застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (36-2003-п) (далі - Списки) при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383 (далі - Порядок № 383).

Відповідно до п. 3 Порядку №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 383, атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.

Згідно із підпунктом 4.1 пункту 4 Порядку № 383, зазначена постанова набула чинності з 21.08.1992. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на таку пенсію, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.1992, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації робочого місця.

Таким чином, пільговий стаж позивача у період до 21.08.1992 має підтверджуватися записами у трудовій книжці. Інших документів для підтвердження пільгового стажу позивача у період до 21.08.1992, законодавством не вимагається.

Крім того, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 :

- 01.10.1990 він прийнятий на посаду учня електрозварювальника у дослідному цеху у СКТБ інститут електродинаміки АН УРСР (запис № 1);

- з 02.01.1992 по 28.02.1992 позивач працював на посаді електрозварювальника ручного зварювання УР до Інституту електродинаміки АН України(запис № 6);

- з 26.07.1993 по 03.12.2009 позивач працював на посаді електрозварювальника 3, 4 розряду «Київбудтранс» Головкиївміськбуду Автотранспортного підприємства № 1;

- 23.03.1999 на підставі наказу № 90 від 23.03.1999 до трудової книжки було внесено запис №17 про те, що «професія електрозварника ручного зварювання (робоче місце № 1) відповідає за результатом атестації робочих місць на пільгове пенсійне забезпечення по Списку № 2;

- 21.07.2004 до трудової книжки було внесено запис № 18 про те, що «робоче місце №9 професія електрозварника ручного зварювання код по ЕКТД 7212.2 відповідає за результатом атестації робочих місць на пільгове пенсійне забезпечення по Списку № 2;

- 15.06.2009 на підставі наказу № 120 від 15.06.2009 було внесено запис № 19 «робоче місце № 9 професія електрозварника ручного зварювання код по ЕКТД 7212.1 відповідає за результатом атестації робочих місць на пільгове пенсійне забезпечення по Списку № 2;

- з 14.12.2009 по 02.06.2017 позивач працював на посаді електрозварника ручної зварки 4 розряду у ТОВ « Укртунельбуд»(запис № 21);

- з 22.06.2017 по 22.08.2017 позивач працював на посаді електрозварника ручного зварювання 4, 5 розряду у ПАТ «АТП 1».

- з 01.09.2017 по 31.12.2020 позивач працював на посаді електрозварника ручного зварювання 5 розряду до ТОВ « Укртунельбуд»;

- з 01.11.2021 по 31.12.2021 позивач працював на посаді електрозварника ручного зварювання 5 розряду у ТОВ «Навігаторспецбуд».

Також, як вбачається судом із записів дублікату трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 16.06.2017, позивач із 07.02.2022 працює на посаді електрозварника ручного зварювання 6 розряду в цеху по ремонту механічного та насосного обладнання механічного управління технічного департаменту ПрАТ АТ «Київводоканал».

Суд зазначає, що розділом XXXII Загальні професії Списку № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, роботи в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173, передбачались професії газозварювальник, електрозварювальник.

Розділом XXXIII Загальні професії Списку № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, роботи в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10, передбачались професії газозварювальник, електрозварювальник.

Постановами Кабінету Міністрів № 162 від 11.03.1994 та № 36 від 16.01.2003 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» затверджено відповідно списки № 2 виробництв, цехів, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, в якому у розділі XXXIII Загальні професії передбачені професії електрозварники та газозварники.

З урахуванням наведеного, професія електрогазозварювальника (газоелектрозварювальника) передбачена у всіх Списках № 2.

Суд зазначає, що відповідно до єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт та професій робітників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС № 17/2-54 від 16.01.1985, професія зварювальника не визначена, як окрема професія, є загальною професією, яка об`єднує назви професій пов`язаних зі зварюванням металів і є загальним поняттям для електрозварника ручного зварювання, електрогазозварника, газозварника і електрозварника на напівавтоматичних і автоматичних машинах.

Вказаний нормативно-правовий акт дає підстави стверджувати, що професія зварника, електрозварника та газоелектрозварника є тотожною професією, тому не може бути підставою для відмови у зарахуванні до пільгового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 607/1266/17.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що за умови надання позивачем до пенсійного органу трудової книжки, яка підтверджує факт роботи позивача на пільгових умовах за не зараховані періоди, та з урахуванням повноважень пенсійного органу щодо надання допомоги особам у одержанні відсутніх для призначення пенсії документів та проведення перевірок за наданими для призначення пенсії документами, відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у зв`язку із не зарахуванням періодів його роботи на підставі записів трудової книжки, що призвело до обчислення пенсійним органом пільгового стажу в меншому розмірі від фактично наявного.

Суд зазначає, що в оскаржуваному рішенні будь-яких обґрунтувань не врахування спірних періодів роботи позивача до пільгового стажу за Списком № 2 відповідачем не було наведено. У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що у трудовій книжці позивача не зазначені відомості про умови праці, а саме про зайнятість в шкідливих та важких умовах праці повий робочий день, тому для підтвердження спеціального трудового стажу необхідна уточнююча довідка підприємства, яка позивачем надана не була.

Надаючи оцінку вказаним доводам відповідача, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначений Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (далі - Порядок № 637).

Відповідно до п. 1 Порядку №637 Основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Враховуючи вищенаведені норми права, суд зазначає, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Одним із питань в цій справі є можливість визнання пільгового стажу позивача за відсутності уточнюючої довідки на підставі інформації, зазначеній в трудовій книжці.

У трудовій книжці позивача наявна інформація про роботу позивача на посаді електрозварника, яка відноситься до Списку №2.

У свою чергу, підставою для призначення пенсії у відповідності до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058 є не лише робота на посадах, передбачених Списком №2, а і зайнятість на цих роботах повний робочий день та за результатами атестації робочих місць.

Як вбачається з трудової книжки позивача, записи про період роботи з 05.03.1992 по 20.07.1993 та з 26.07.1993 по 03.12.2009 містять інформацію як про характер умов праці (повний робочий день), так і про атестацію робочих місць, що свідчить про безпідставність доводів пенсійного органу про необхідність підтвердження пільгового характеру роботи у вказаний період додатковими документами, зокрема, уточнюючою довідкою підприємства, установи або організації.

При цьому записи у трудовій книжці за період з 14.12.2009 по 02.06.2017, з 22.06.2017 по 22.08.2017, з 01.09.2017 по 31.12.2020 та з 01.11.2021 по 31.12.2021 містять інформацію про характер умов праці (повний робочий день), але в трудовій книжці відсутня інформація про атестацію робочих місць в зазначені періоди.

При цьому, у постановах від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 16.05.2019 у справі №161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Таким чином, уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників не є необхідними, якщо відповідний стаж підтверджується відомостями, зазначеними у трудовій книжці.

При цьому, уточнююча довідка підтверджує саме спеціальний стаж роботи та її характер, а не право особи на пільгову пенсію. Зазначена довідка необхідна для подальшого її надання відповідним органам Пенсійного фонду України, які в свою чергу визначають наявність підстав і права особи на пенсію на пільгових умовах.

Суд враховує, що індивідуальні відомості про застраховану особу за періоди, що наявні в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) станом на 14.03.2025 містять відомості про роботу позивача у роботодавця ТОВ "Укртунельбуд" (ЄДРПОУ 30920263) із усіма звітними відомостями за період з 14.12.2009 по 02.06.2017 та з 01.09.2017 по 31.12.2020.

Робота позивача на пільгових умовах за Списком 2 підтверджена у довідці за формою ОК-5 із позначенням коду підстав для обліку спецстажу - ЗПЗ013Б1, тобто для застрахованих осіб, які є працівниками, що зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.

Зважаючи, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, суд вважає правильними доводи позивача про протиправне невключення вказаних спірних періодів при обчисленні пільгового стажу для вирішення питання про право на призначення пенсії позивачу.

Проте, дані трудової книжки щодо періодів роботи позивача з 22.06.2017 по 22.08.2017 та з 01.11.2021 по 31.12.2021 та наявні в справі матеріали не дозволяють стверджувати про те, що робота позивача на посадах, які зазначені в трудовій книжці, відноситься до пільгового (спеціального) стажу, який дає право на призначення пенсії на умовах п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058. А тому суд не погоджується з доводами позивача про можливість визначення пільгового стажу позивача в ці періоди на підставі інформації, зазначеній в трудовій книжці.

Крім того у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що ним було зараховано до пільгового стажу роботи позивача за Списком № 2 період з 07.02.2022 по 07.02.2025, по дату видачі довідки ПАТ «АТ «Київводоканал» № 81/9/4/02-25. Водночас, відповідачем жодним чином необґрунтовано не зарахування до пільгового стажу роботи позивача період роботи на тій же посаді на тому ж підприємстві з 08.02.2025 по 07.03.2025, по дату звернення з заявою про переведення на пільгову пенсію. А тому, вказаний період підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи позивача за Списком № 2.

У зв`язку з чим вимоги позивача в частині зарахування до пільгового стажу роботи періоду з 07.02.2022 по 07.03.2025 підлягають частковому задоволенню.

Окрім того, позивач просить зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 період роботи позивача з 05.03.1992 по 20.07.1993.

Як вбачається судом з матеріалів справи, з 05.03.1992 по 20.07.1993 позивач працював на посаді учня слюсаря-ремонтника в ОЦ Інституту електродинаміки Академії наук України (записи № 8, 10).

Водночас, суд зазначає, що посада учня слюсаря-ремонтника не передбачена Списками №1 та № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, роботи в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10, яка була чинною в період роботи позивача.

Суд звертає увагу, що зазначені Списки містять вичерпний перелік професій та посад, що визнаються такими, де умови праці є важкими або шкідливими. При цьому вони охоплюють лише основні професійні назви (наприклад, "слюсар-ремонтник"), але не включають посад, що мають статус "учня".

Статус "учня" означає проходження професійного навчання та набуття практичних навичок, а не виконання повного обсягу робіт у важких чи шкідливих умовах, які є підставою для застосування пільгового пенсійного забезпечення. Водночас, право на пенсію на пільгових умовах виникає виключно за умови роботи на посаді, прямо зазначеній у Списках.

Таким чином, робота позивача на посаді учня слюсаря-ремонтника не може бути зарахована до спеціального стажу, що дає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, оскільки така посада не передбачена Списками № 1 та № 2, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10.

У зв`язку з чим, у суду відсутні підстави для зарахування до пільгового стажу позивача період його роботи з 05.03.1992 по 20.07.1993 на посаді учня слюсаря-ремонтника в ОЦ Інституту електродинаміки Академії наук України. А тому позовні вимоги в цій частині не підлягають судом задоволенню.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для зарахування до пільгового стажу роботи позивача за Списком № 2 наступних періодів роботи: з 02.01.1992 по 28.02.1992, з 26.07.1993 по 03.12.2009, з 14.12.2009 по 02.06.2017 та з 01.09.2017 по 31.12.2020, з 08.02.2025 по 07.03.2025.

Водночас, суд зазначає, що в рішенні відповідача від 14.03.2025, яким позивачу відмовлено в переведенні на пенсію за віком на пільгових умовах було зазначено, що пільговий стаж за Списком № 2 становить 3 роки, що не відповідає встановленим судом обставинам.

З огляду на викладене, суд вважає, що рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах від 14.03.2025 № 930030846427 є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 (зі зменшенням пенсійного віку) суд, враховуючи встановлену протиправність спірного рішення, а також беручи до уваги дискреційність повноважень органів Пенсійного фонду з питань призначення громадянам пенсійних виплат, вважає за необхідне також задовольнити позовну заяву в цій частині позовних вимоги та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача від 07.03.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списку №2 та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про залучення до розгляду справи ГУ ПФУ в м. Києві в якості співвідповідача, суд зазначає наступне.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції Постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

При цьому, 30.03.2021 набрала чинності Постанова Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16.03.2021 за №339/35961 (далі - Постанова № 25-1).

Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.

Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.

Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.

За приписами п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

На виконання п. 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами п. 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов`язання повторно розглянути заяву та зарахувати пільговий стаж відповідно до поданої ним заяви є саме ГУ ПФУ в Запорізькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву позивача.

Натомість, ГУ ПФУ в м. Києві не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні йому пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов`язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22, від 24.05.2024 у справі № 460/17257/22, від 19.05.2025 у справі №240/505/24.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про залучення Головного управління ПФУ в м. Києві в якості співвідповідача по справі.

Щодо стягнення на користь позивача судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Частинами 1, 2 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: копію договору про надання правової допомоги від 02.01.2025 №02012501/р, укладений між позивачем та «Центром правової допомоги» (ТОВ «Правова допомога 24/7) та копію акту № 02012501/р від 09.04.2025 приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги/юридичних послуг № 02012501/р від 02.01.2025.

Відповідно до п. 3 договору про надання правової допомоги, розмір оплати за виконання правової допомоги становить 16000 грн.

Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг, виконавець надав, а замовник прийняв правову допомогу/юридичні послуги згідно умов п. 1.2 договору, а саме цифровий перерахунок пенсії, заяви до ПФУ, проект позову.

Також згідно Акту, вартість послуг виконавця за договором становить 16000 грн.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву було подано заперечення щодо стягнення з нього витрат на правову допомогу, в яких зазначає, що подані документи не можуть слугувати достатніми та належними доказами для підтвердження понесених позивачем судових витрат саме у справі № 320/19283/25. Відповідач зазначає, що вартість послуг і робіт правничої допомоги, зазначена у наданих до суду документах, не є співмірною з фактично виконаними послугами та роботами, оскільки відповідно до наданих до матеріалів справи документів витрати на правничу допомогу складаються виключно з підготовки позовної заяви, а вивчення матеріалів клієнта, нормативно-правової бази, судової практики, складення адвокатських запитів тощо, входить у таку дію як складання позовної заяви та окремому відшкодуванню не підлягають. Позивачем документально та нормативно не обґрунтовано кількість витраченого часу щодо надання професійної правничої допомоги.

Дослідивши надані позивачем документи, суд зазначає, що такі види правової допомоги як «цифровий перерахунок пенсії» та «заяви до ПФУ» не пов`язані з наданням правової допомоги в суді, а тому не можуть бути заявлені як витрати на правову допомогу, надану адвокатом у суді.

Також суд враховує ту обставину, що справа є не складною, а спірні правовідносини не новими у судовій практиці. Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви.

З урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає заявлені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для позивача, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 5000,00 грн.

Враховуючи вимоги ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору, сплачених позивачем при зверненні до суду.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про залучення до розгляду справи співвідповідача відмовити.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 930030846427 від 14.03.2025 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (Запорізька область, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 158-б, 69005, код ЄДРПОУ 20490012) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) до стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 періоди роботи з 02.01.1992 по 28.02.1992, з 26.07.1993 по 03.12.2009, з 14.12.2009 по 02.06.2017, з 01.09.2017 по 31.12.2020, з 08.02.2025 по 07.03.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (Запорізька область, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 158-б, 69005, код ЄДРПОУ 20490012) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) від 07.03.2025 про перерахунок пенсії - перехід на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн. та 5000 грн витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (Запорізька область, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 158-б, 69005, код ЄДРПОУ 20490012).

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Діска А.Б.