Рішення № 137160816, 05.06.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2026 р. справа № 300/2782/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Медведєва Т.П., в інтересах ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, відповідач 2), в якому просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 під час призначення пенсії всіх періодів роботи згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 23.03.1981;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 всі періоди роботи згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 23.03.1981 та призначити пенсію за віком з 01.04.2026.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що Після звернення позивача за призначенням пенсії, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області рішенням від 09.04.2026 №023830035401 відмовило у призначенні пенсії за віком, аргументуючи відсутністю страхового стажу. При цьому, відповідач не зарахував всі періоди роботи згідно із записами трудової книжки НОМЕР_2 від 23.03.1981, оскільки титульна сторінка заповнена з порушенням п. 2.2 та 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58, а саме: стертий запис про прізвище заявниці. Представник відповідача зазначає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Відтак, вважає, що винесене ГУ ПФУ в Івано-Франківській області рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.05.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

18.05.2026 Головне управління ПФУ у Вінницькій області подало суду через систему «Електронний суд» відзив на позов, за змістом якого представник заперечує щодо задоволення позовних вимог. Так, зазначено, що Головне управління не приймало жодного розпорядчого акта за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії. Оскільки Головним управлінням право позивача на отримання пенсії не порушувалось, підстави для визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності Головного управління, а так само зобов`язання Головного управління призначити пенсію відсутні. Щодо спірного рішення, прийнятого ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, відповідачем 1 зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано всі періоди роботи згідно із записами трудової книжки НОМЕР_2 від 23.03.1981, оскільки титульна сторінка заповнена з порушенням п. 2.2. та 2.13 Інструкції №58, а саме: стертий запис про прізвище позивача. Враховуючи наведене, Головним управлінням правомірно відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 статті 26 Закону №1058, у зв`язку недостатньою кількістю страхового стажу З огляду на зазначене, представник відповідача 1 просила у задоволенні позову відмовити.

20.05.2026 від ГУ ПФУ в Івано-Франківській області на адресу суду також надійшов відзив на позов, згідно з яким представник заперечує проти задоволення позовних вимог фактично із аналогічних мотивів, наведених у відзиві ГУ ПФУ у Вінницькій області.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 , відповідно до матеріалів справи, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 16).

Згідно зі Свідоцтвом про розірвання шлюбу від 19.07.2000, серія НОМЕР_3 , шлюб між громадянином ОСОБА_2 та громадянкою ОСОБА_3 розірвано, про що складено актовий запис №67. Після державної реєстрації розірвання шлюбу Позивачці присвоєно прізвище ОСОБА_4 (а.с. 19).

Згідно зі Свідоцтвом про розірвання шлюбу від 13.08.2025, серія НОМЕР_4 , шлюб між громадянином ОСОБА_5 та громадянкою ОСОБА_6 розірвано, про що складено актовий запис №187. Після державної реєстрації розірвання шлюбу позивачу присвоєно прізвище ОСОБА_4 .

Окрім того, суд встановив згідно з повним витягом з ДРАЦС щодо актового запису про шлюб, сформованого 15.08.2025, що позивач змінила прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_7 (актовий запис про зміну імені №2860 від 25.11.1997). Надалі відповідно до актового запису про зміну імені №108 від 04.04.2000, позивач змінила прізвище з ОСОБА_7 на ОСОБА_4 ; відповідно до актового запису про зміну імені №117 від 10.04.2000, позивач змінила прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_8 ; відповідно до актового запису про зміну імені №88 від 11.03.2001, позивач змінила прізвище з ОСОБА_8 на ОСОБА_4 відповідно до актового запису про зміну імені №91 від 11.03.2001, позивач змінила прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_9 ; відповідно до актового запису про зміну імені №219 від 24.07.2001, позивач змінила прізвище з ОСОБА_9 на ОСОБА_10 (а.с. 23-25).

01.04.2026 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 22).

За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення від 09.04.2026 №023830035401 про відмову у призначенні пенсії позивачу у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с. 21). У вказаному рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 8 років 17 днів. При цьому, за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано всі періоди роботи згідно із записами трудової книжки НОМЕР_2 від 23.03.1981, оскільки титульна сторінка заповнена з порушенням п. 2.2 та 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58, а саме: стертий запис про прізвище заявниці.

Вважаючи протиправним таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 09.04.2026 про відмову у призначенні пенсії, представник позивача звернулася до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).

Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Умови призначення пенсії за віком, зокрема вік та необхідний страховий стаж передбачено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, вказаною статтею передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 32 років.

Частиною 2 статті 26 Закону №1058-IV передбачено що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Як слідує із матеріалів справи, вік позивача в даному випадку не є спірним. Водночас, спірним є кількість здобутого позивачем страхового стажу.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністретсва праці України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Окрім цього, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58).

Згідно пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Так, судом встановлено, що у позивача наявна трудова книжка НОМЕР_2 від 23.03.1981 (а.с. 7-14), у якій містяться записи про її роботу, а саме:

з 07.07.1980 по 20.03.1981 позивач працювала у Вінницькій фабриці індпошиву одягу на посадах: учениці портного по пошиву та ремонту легких жіночих суконь, портного по пошиву та ремонту легких жіночих суконь 3-го розряду (записи 1-3);

з 30.03.1981 по 20.06.1981 позивач тимчасово працювала у Вінницькому педінституті на посаді бібліотекаря (записи 4-5);

з 20.07.1981 по 06.04.1984 позивач працювала у Вінницькому педінституті на посаді контролера 2-го розряду (записи 6-8);

з 11.05.1984 по 08.10.1984 позивач працювала у Вінницькому заводі ім. 60-річчя жовтня виробничого об`єднання «Жовтень» в дитсадку №2 на посаді прибиральниці-няні (записи 9-10);

з 15.04.1985 по 01.04.1992 позивач працювала у Центральному конструкторському бюро інформаційної техніки на посаді укладальника- пакувальника 2-го розряду (записи 11-20);

з 02.04.1992 по 10.02.1998 позивач працювала у Міжрайонній міжгосподарській пересувній механізованій колоні №3 у Вінницькому Облагробуді в м. Вінниця на посаді диспетчера (записи 21-22).

Суд констатує, що згадані записи виконані ручкою, накази скріплені підписом відповідальної особи та печаткою підприємства, тобто у відповідності до Інструкції №58.

Отже, позивач має трудову книжку, у якій містяться відповідні записи про періоди його роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Водночас, щодо доводів пенсійного органу про те, що на титульній сторінці стерто запис про прізвище заявниці, то суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 18 постанови ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців», яка діяла на період заповнення спірних записів роботи позивача, відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Аналогічно, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 «Про трудові книжки», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Також, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, а також внесення виправлення до запису в трудовій книжці працівником підприємства, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, тобто позбавляти позивача його право на належне пенсійне забезпечення у відповідності до вимог Конституції України та Законів.

Також у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 також вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії.

Такі правові позиції Верховного Суду відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 КАС України мають враховуватись судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Таким чином, з огляду на викладене, всі періоди роботи згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 23.03.1981 мають бути зараховані пенсійним органом до страхового стажу ОСОБА_1 .

Водночас, щодо позовної вимоги про зобов`язання пенсійний орган призначити позивачу пенсію, суд зазначає таке.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.

Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.

Так, у межах цих спірних правовідносин судом надана оцінка правомірності рішення про відмову у призначенні пенсії у частині не зарахування до стажу позивача спірних періодів її роботи.

При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб`єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку пенсійного органу) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.

Так, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача від 01.04.2026 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Окрім цього, визначаючи відповідача, який має виконувати рішення зобов`язального характеру, суд виходить із такого.

Статтею 44 Закону України №1058 врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України №1058, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Відповідно до п. 1.1 Порядку 22-1 в редакції, що діяла на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі сервісний центр).

Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1, створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

Сторонами не заперечується, що заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, відтак на останнього й має бути покладено й обов`язок відновлення порушених прав позивача, оскільки саме відповідач 2 не виконав свого обов`язку щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то в силу вимог частини 3 статті 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яке винесло спірне рішення, на користь позивача підлягає стягненню частина сплаченого нею судового збору у розмірі 665,60 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення дій задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 під час призначення пенсії всіх періодів роботи згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 23.03.1981 та скасувати рішення від 09.04.2026 №023830035401.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) всі періоди роботи згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 23.03.1981 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.04.2026 про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Представнику позивача та відповідачам рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.