Рішення № 137160797, 05.06.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 червня 2026 року (16:30)Справа № 280/2219/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (вул.Антоновича, буд.51, м.Київ, 03150; код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

16.03.2026 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі позивач) до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі відповідач), в якій позивач просить: визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ОПШ 020983 від 24.02.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, спірна постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки позивач не виступав в якості автомобільного перевізника при спірних правовідносинах. Таким чином позивач вважає, що він не може бути належним суб`єктом правопорушення, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 20.03.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

31.03.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №17215), в якому останній зазначає, що керуючись Законом України «Про автомобільний транспорт», Порядком №1567, - 29.01.2026 посадовими особами Управління державного нагляду (контролю) Запорізькій області Укртрансбезпеки проводилася рейдова перевірка в м.Запоріжжя, вул. Південне шосе, де був зупинений транспортний засіб марки RENAULT, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . Водій транспортного засобу ОСОБА_2 пред`явив для перевірки посадовій особі Укртрансбезпеки: свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки RENAULT, номерний знак НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 ; посвідчення водія НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_2 . Зазначає, що під час перевезення вантажів перевізник не забезпечив водія товарно-транспортною накладною або іншим документом на вантаж. Зауважує, що надані до позову матеріали відносно оренди транспортного засобу не є юридично значимими документами для цілей визначення перевізника, оскільки були відсутні на міст події, а фактичні обставини зафіксовані в акті, який і є первинним носієм доказової інформації. Надання матеріалів щодо оренди (найму) згодом, навіть не у зв`язку з розглядом справи Укртрансбезпекою, жодним чином не спростовує та не змінює встановлених на місці події фактичних обставин, зафіксованих в акті проведення перевірки. З урахуванням вищезазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За приписами ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Суд, оцінивши повідомлені учасниками справи обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

29.01.2026 співробітниками Управління державного нагляду (контролю) Запорізькій області проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за результатами якої складено Акт №021283.

24.02.2026 Управлінням державного нагляду (контролю) Запорізькій області прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ОПШ020983, якою за порушення ст.34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі 17000,00 грн.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду із позовом про її скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наведене нижче.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Частиною 1 статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Згідно зі статті 50 Закону України «Про автомобільний транспорт», договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Як зазначено у ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Непред`явлення під час проведення перевірки, зазначених у ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

При цьому, Законом України «Про автомобільний транспорт» передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу саме до автомобільних перевізників.

Суд констатує, що положення ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовуються виключно до автомобільного перевізника і не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

Висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка є сталою та послідовною і неодноразово зазначалась у його постановах в справах цієї категорії, зокрема, у постанові від 01.02.2024 у справі №600/3906/22-а.

Виходячи зі змісту Акту проведення рейдової перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 29.01.2026 за №021283, на підставі висновків якого була прийнята спірна постанова, підставою для застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00 грн стало порушення під час перевезення транспортним засобом марки RENAULT, номерний знак НОМЕР_2 , - відсутність товарно-транспортної накладної на вантаж.

Так, судом встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу позивач є його власником.

Разом з тим, 19.08.2024, між позивачем, в якості орендодавця, та ТОВ «Торус-Буд» (код ЄДРПОУ 44972615), в якості орендаря, украдено нотаріально посвідчений Договір оренди транспортного засобу реєстр. №2020, згідно пункту 1 якого транспортний засіб марки RENAULT, номерний знак НОМЕР_2 , було передано в оренду ТОВ «Торус-Буд». Передання у користування цього автомобіля було зафіксовано Актом прийому-передачі транспортного засобу від 01.09.2024. Згідно положень пункту 9 вказаного Договору оренди, строк оренди складає 7 (сім) років (а.с.13-15).

Таким чином, на час складання Акту рейдерної перевірки №021283 від 29.01.2026 не виконував функції перевізника транспортним засобом марки RENAULT, номерний знак НОМЕР_2 , у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідач не надав суду жодних доказів того, що позивач був перевізником, який використовув транспортний засіб марки RENAULT, номерний знак НОМЕР_2 .

Суд зауважує, що на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не можливо визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону (постанова Верховного Суду від 21.12.2023 у справі №280/2150/23).

Враховуючи те, що у даній справі судом встановлено, що автомобільного перевізника у цій справі органом контролю було встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, суд дійшов висновку, що спірна постанова прийнята необґрунтовано та без врахування всіх обставин у справі.

Така ж правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі №380/13118/23.

Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи, відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті рішення дотримано не було. Суду не надано доказів того, що позивач виконував функції перевізника транспортним RENAULT, номерний знак НОМЕР_2 .

З урахуванням приписів ч.2 ст.2 КАС України суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ОПШ 020983 від 24.02.2026 відповідачем прийнято не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не розсудливо, а отже вона є не правомірною.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач відзив на позов не надав, доводи позивача не спростував, правомірність винесення спірної постанови не довів.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору у розмірі 1064,96 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 139, 143, 243-246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті (вул.Антоновича, буд.51, м.Київ, 03150; код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови, задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ОПШ 020983 від 24.02.2026, винесену Управлінням державного нагляду (контролю) у Запорізькій області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 05.06.2026.

Суддя Ю.В. Калашник