Рішення № 137160712, 05.06.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 червня 2026 року Справа № 280/2886/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області

до Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування вимоги та попередження,-

ВСТАНОВИВ:

02.04.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області (далі позивач) до Управлінння Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати Вимогу Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області про усунення виявлених порушень від 16.03.2026 №040807-15/694-2026 "Про усунення виявлених порушень законодавства";

- визнати протиправним та скасувати Попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства від 18.03.2026 №04-807-15/720;

- стягнути з бюджетних асигнувань Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області на користь Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування позову зазначено, що що відповідачем проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2023 по 30.06.2025, якою встановлено порушення, що відображені в акті ревізії від 16.02.2026 № 040807-20/3. На підставі акту ревізії, відповідачем складено та направлено вимогу про усунення виявлених ревізією порушень чинного законодавства від 16.03.2026 № 040807-15/694-2026 та попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства від 18.03.2026 №04-807-15/720. Позивач не погоджується з встановленими відповідачем під час перевірки порушеннями у повному обсязі. Також вважає, що спірна вимога оформлена з порушенням Закону України "Про адміністративну процедуру та пунктів 52-1-52-6 розділу «Особливості реалізації результатів ревізії в об`єкта контролю - учасника адміністративного провадження» Порядку № 550.

07.04.2026 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/2886/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області позов не визнало. У письмовому відзиві, що надійшов до суду 21.04.2026 за вх.№21366, вказано що під час проведення планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2023 по 30.06.2025, з урахуванням заперечень, виявлено порушення вимог законодавства. З пояснень відповідача стосовно доводів позивача про відсутність таких порушень вбачається, що вони не відповідають дійсності, є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні позивачем норм законодавства. Вважає, що спірна вимога винесена у межах повноважень органів державного фінансового контролю та у спосіб визначений законодавством, спрямована на коригування роботи підконтрольного об`єкта та приведення її відповідно до вимог законодавства, що у цій частині є обов`язковою до виконання. З вищевикладених підстав представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Управлінням Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області на виконання п. 3.2.5.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Східного офісу Держаудитслужби на І квартал 2026 року, проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області за період з 01.01.2023 по 30.06.2025.

Під час ревізії було встановлено наступні порушення законодавства:

1. В порушення вимог ч. 4 ст. 13, ч. 9 ст. 51 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI, п. 20, 22, 23, 28 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, п.п. 4.1 п. 4 Наказу Держпродспоживслужби від 23.05.2022 № 216, Головним управлінням безпідставно (без наявності деталізованих розрахунків по категоріям працівників) включено до кошторису асигнування за спеціальним фондом бюджету за КПКВ ДБ 0412010 на здійснення обов`язкових та інших виплат на суму 2 777 900,00 грн працівникам, що утримуються за рахунок коштів загального фонду бюджету, а не спеціального та протягом січня-квітня 2023 року зайво використано, при достатньому рівні забезпеченості потреби в коштах на оплату праці за загальним фондом бюджету, кошти спеціального фонду кошторису на необов`язкові (матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань) та стимулюючі виплати (надбавка за інтенсивність праці, премія, які не були передбачені розрахунками видатків до спеціального фонду кошторису, та повинні були виплачуватись за рахунок коштів загального фонду) працівникам, що утримуються за рахунок загального фонду бюджету на загальну суму 2 066 229,49 грн та, як наслідок, проведено нарахувань єдиного соціального внеску на вказані виплати на суму 451 201,38 гривень.

2. В порушення підпункту 2 пункту 1, підпункту 3 пункту 1 Постанови № 391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану», ст. 98 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII, за час перебування у відрядженнях у населених пунктах, що не включені до Переліків територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, які затверджені наказами Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309 та Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, окремим державним службовцям Головного управління за період з 26.07.2023 по 30.06.2025 було зайво нараховано та виплачено заробітної плати на загальну суму 176 794,28 гривень. Крім того, внаслідок вказаних порушень зайво нараховано та виплачено заробітної плати, виходячи із її середнього розміру (за час відпустки, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги до відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) на загальну суму 36 054,58 грн. На зайво нараховану та перераховану заробітну плату, Головним управлінням нараховано та перераховано єдиного соціального внеску на загальну суму 42 484,60 гривень.

3. В порушення п.п. 1.1, п.п. 1.4, п. 3.2 договорів про надання послуг від 15.04.2020 № 5, від 01.03.2023 №6, ч. 1 та ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV, ст. 629 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV, Головним управлінням (Орендар) протягом січня-липня 2023 року зайво здійснено відшкодування (проведено компенсацію) витрат ТОВ «Мілтон» (Орендодавець, код ЄДРПОУ 35300444), пов`язаних зі сплатою орендної плати за землю (на якій розташовувалось орендоване Головним управлінням приміщення за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 105-А), які орендодавцем до бюджету м. Запоріжжя не перераховувались, на загальну суму 42 069,30 гривень.

4. В порушення ч. 1 ст. 94 КЗпП, ч. 1 ст. 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці», за відсутності документів, що підтверджують зв`язок відряджень начальника Головного управління Владислава Катченка та водія Головного управління Дмитра Бирилла (12.07.2023, з 27.09.2023 по 28.09.2023 до Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області та до м. Дніпра) з основною діяльністю Головного управління, вказаним працівникам зайво нараховано та виплачено заробітної плати на загальну суму 11 030,32 гривень. Внаслідок вказаних порушень зайво нараховано та виплачено заробітної плати, виходячи із її середнього розміру (за час відпустки, компенсації за невикористану відпустку) на загальну суму 1 605,88 грн. На зайво нараховану та перераховану заробітну плату, Головним управлінням нараховано та перераховано єдиного соціального внеску на загальну суму 1 989,06 гривень.

За результатами ревізії було складено акт від 16.02.2026 №040807-20/3, який підписаний посадовими особами позивача 18.02.2026 із запереченнями, які отримано 17.02.2025. Висновок на заперечення направлено об`єкту контролю з супровідним листом від 16.03.2026 №040807-15/689-2026.

В подальшому відповідач направив позивачу вимоги, оформлені листом від 16.03.2026 №040807-15/694-2026 та попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства від 18.03.2026 №040807-15/720-2026, в яких в описовій частині зазначені встановлені ревізією ряд порушень законодавства, заявлено вимоги наступного змісту:

1. Опрацювати матеріали ревізії, розглянути питання про притягнення до встановленої законом відповідальності працівників Головного управління, які допустили зазначені порушення.

2. Забезпечити відшкодування відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України шкоди (збитків) з винних осіб, яка завдана спеціальному фонду державного бюджету внаслідок неправомірних дій його посадових осіб щодо фактичного використання коштів спеціального фонду бюджету у сумі 2 066 229,49 грн на здійснення необов`язкових (матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань) та стимулюючих виплат (надбавка за інтенсивність праці, премія, які не були передбачені розрахунками до спеціального фонду кошторису, та повинні були виплачуватись за рахунок коштів загального фонду) працівникам Головного управління, які утримуються за рахунок коштів загального фонду бюджету. Провести коригування єдиного внеску на суму 451 201,38 гривень.

3. Забезпечити відшкодування відповідно до ст. 130-136 Кодексу законів про працю України, на користь державного бюджету зайвих видатків з виплати заробітної плати за час відрядження, внаслідок неврахування здійснення повноважень працівниками поза території можливих бойових дій, на загальну суму 176 794,28 грн, та, як наслідок, виплат заробітної плати, виходячи із її середнього розміру (за час відпустки, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги до відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) на загальну суму 36 054,58 грн. Провести коригування єдиного соціального внеску на суму 42 484,60 гривень.

4. Відповідно ст. 22, 610-625 Цивільного кодексу України, забезпечити відшкодування з ТОВ «Мілтон» на користь Головного управління зайвих видатків по відшкодуванню орендної плати за землю у сумі 42 069,30 гривень. В іншому випадку, зазначені кошти, з урахуванням вимог статей 130136 Кодексу законів про працю України, стягнути з осіб, відповідальних за дане порушення.

5. Забезпечити відшкодування відповідно до ст. 130-136 Кодексу законів про працю України, на користь державного бюджету зайвих видатків з виплати заробітної плати за час відрядження, внаслідок відсутності документів, що підтверджують зв`язок відряджень з основною діяльністю Головного управління, на загальну суму 11 030,32 грн, та, як наслідок, виплат заробітної плати, виходячи із її середнього розміру (за час відпустки, компенсації за невикористану відпустку) на загальну суму 1 605,88 грн. Провести коригування єдиного соціального внеску на суму 1 989,06 гривень.

Позивач не згоден із заявленими вимогами у повному обсязі, у зв`язку з чим звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України (тут і далі нормативно-правові акти наведені у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 1 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні (далі - Закон №2939-ХІІ) передбачає, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України з дотриманням принципів, визначених Законом України «Про адміністративну процедуру».

Відповідно до статті 2 Закону №2939-ХІІ головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі. Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 46 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі - Порядок № 550), якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, та у разі надходження заперечень до нього - не пізніше ніж 10 робочих днів після надсилання висновків на такі заперечення об`єкту контролю надсилається вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування. Про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства цей об`єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний орган державного фінансового контролю з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень.

Відповідно до пункту 50 Порядку № 550, за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю.

Відповідно до пункту 7 статті 10 Закону №2939-ХІІ, органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Згідно пункту 1 частини першої статті 113 Бюджетного кодексу України до повноважень органів державного фінансового контролю з контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю, зокрема, за цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів (включаючи проведення державного фінансового аудита).

Відповідно до пунктів 32, 33 частини 1 статті 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме: включення недостовірних даних до звітів про виконання державного бюджету (місцевого бюджету), річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) а також порушення порядку та термінів подання таких звітів; порушення встановлених вимог щодо ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів.

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 117 Бюджетного кодексу України за порушення бюджетного законодавства до учасників бюджетного процесу можуть застосовуватися такі заходи впливу, зокрема, як: попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою про усунення порушення бюджетного законодавства - застосовується в усіх випадках виявлення порушень бюджетного законодавства; зупинення операцій з бюджетними коштами - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначені пунктами 1-3, 10,11,14-29, 32-36, 38 і 40 частини першої статті 116 цього Кодексу, у порядку встановленому статтею 120 цього Кодексу.

За правилами частини першої статті 118 Бюджетного кодексу України попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства може застосовуватися учасниками бюджетного процесу, уповноваженими цим Кодексом на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Відповідно до пункту 7 статті 10 Закону №2939-ХІІ органу державного фінансового контролю надається право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

У частині другій статті 15 Закону №2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються. Вимога щодо усунення виявлених порушень законодавства, яка складається за результатами інспектування та перевірки закупівель, здійснених суб`єктами господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктами господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також підприємствами, установами та організаціями, які використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, має відповідати змісту і формі адміністративного акта відповідно до вимог Закону України «Про адміністративну процедуру».

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп).

У пункті 5 рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 вказано, що при визначенні природи правового акта індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Таким чином, вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема обов`язки для свого адресата, а відтак наділена рисами акту індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29 березня 2023 року у справі №160/17775/21.

Першочергово судом досліджено питання правомірності підстав, форми та змісту спірної вимоги, а також зазначені позивачем доводи стосовно порушення відповідачем процедури, та встановлено наступне.

Спірна вимога спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Позивачем не наведено обставин, за яких спірна вимога є незрозумілою в частині її виконання.

Стосовно посилань позивача на порушення під час винесення спірної вимоги положень Закону України «Про адміністративну процедуру» суд зазначає наступне.

Орган державного фінансового контролю з 15 листопада 2024 року керуються вимогами Закону України «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон №2073) щодо прийняття, пред`явлення, набуття чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання, припинення дії вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, що виникають за результатами інспектування та перевірки закупівель, здійснених суб`єктами господарювання державного сектору економіки, у тому числі суб`єктами господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також підприємствами, установами та організаціями, які використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно.

Цим Законом внесені зміни до Закону №2939-XII, зокрема, встановлено, що відносини щодо прийняття, пред`явлення, набуття чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання, припинення дії вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, що виникають за результатами інспектування та перевірки закупівель, здійснених суб`єктами господарювання державного сектору економіки, у тому числі суб`єктами господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також підприємствами, установами та організаціями, які використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, регулюються Законом №2073 з урахуванням особливостей, визначених Законом №2939-XII. Однак зазначена норма не поширюється на відносини, що виникають при здійсненні заходів державного фінансового контролю у інших підконтрольних установах, визначених частиною першою статті 2 Закону України №2939-XII, а саме: міністерствах, інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах, підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Беручи до уваги вищезазначене, суд зазначає, що Головне управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області не підпадає до норм Закону №2073.

Також судом не встановлено порушення процедури проведення ревізії чи вручення її матеріалів, недопустимості використаних відповідачем доказів.

Що стосується суті встановлених під час перевірки порушень законодавства за спірною вимогою, то суд зазначає наступне.

Щодо пункту 1 оскаржуваної вимоги судом встановлено наступне.

Під час перевірки було встановлено, що позивач протягом 2023 року здійснював виплату заробітної плати (надбавки за інтенсивність праці, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова допомога до відпустки) працівникам як за рахунок коштів загального фонду кошторису, так і за рахунок коштів i з спеціального фонду кошторису за КПКВ 0412010 «Керівництво та управління у сфері безпечності харчових продуктів та захисту споживачів» (далі - КПКВК ДБ 0412010).

На переконання відповідача, зазначені розрахунки видатків на оплату праці не підтверджені детальними розрахунками за видами виплат, зокрема не деталізований розрахунок за виплатами працівникам в залежності від нормативного регулювання їх оплати праці. Також штатний розпис не передбачав утримання посад працівників Головного управління за рахунок коштів спеціального фонду, оскільки визначення місячного фонду посадових окладів всіх працівників за штатним розписом здійснено лише за рахунок коштів загального фонду кошторису.

За результатами проведення аналізу нагальної потреби у використанні коштів спеціального фонду на виплату заробітної плати протягом січня-квітня 2023 року встановлено, що при здійснені виплати надбавок за інтенсивність праці всім державним службовцям і при наданні матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за рахунок коштів загального фонду у меншому розмірі (в межах бюджетних асигнувань), потреба для застосування коштів спеціального фонду була відсутня.

Також зазначено про те, що стимулюючі виплати (надбавки: за інтенсивність праці; за виконання особливо важливої роботи), матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, премія понад 20%, не є обов`язковими видами виплат для державних службовців, а тому можуть виплачуватись лише в межах економії фонду оплати праці, та відповідно при розрахунку фонду заробітної плати, до нього не включаються.

Зроблено висновок, що видатки на заробітну плату по спеціальному фонду могли проводитись лише у разі неможливості здійснення обов`язкових виплат в межах наявного фонду оплати праці.

Позивач під час розгляду даної справи та під час проведення перевірки заперечував проти встановленого порушення, на спростування чого зазначив наступне.

По-перше, бюджетні призначення за КПКВК ДБ 0412010 на оплату праці за спеціальним фондом на 2023 рік визначені законом про Державний бюджет України та затверджені розписом на відповідний рік, а тому етапи планування видатків за спеціальним фондом, передбачені Бюджетного кодексу України, дотримані у повному обсязі, що підтверджується включенням відповідних обсягів до проекту Державного бюджету України на відповідний рік, який щорічно схвалювався Кабінетом Міністрів України.

По-друге, виплати які відображені під час планування видатків за спеціальним фондом, у тому числі допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань, передбачені законодавством та можуть здійснюватись, а отже і плануватись за рахунок коштів Державного бюджету України, якими і є кошти спеціального фонду. Це дає підстави відповідним посадовим (службовим) особам Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

По-третє, бюджетним законодавством встановлено, що обов`язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями. Тому, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, допомога для оздоровлення входять до фонду оплати праці, то можна стверджувати, що її планування виплати, як складових заробітної плати, є першочерговими.

По-четверте, Порядком складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228 не передбачені норми про визначення переліку осіб, які беруть участь у наданні платних послуг та затвердженні відповідних розпорядчих документів. Більше того, жодним нормативно-правовим актом не передбачено створення вищезгаданих документів.

По-п`яте, бюджетне законодавство та законодавство про оплату праці не встановлює обмежень та розподілу структури заробітної плати за фондами або заборони щодо здійснення оплати додаткової заробітної плати чи заохочувальних та компенсаційних виплати в межах спеціального фонду.

Позивачем зроблено висновок про можливість використання коштів спеціального фонду державного бюджету (власні надходження), отриманих територіальними органами Держпродспоживслужби як плата за надання послуг, визначених законодавством, на оплату праці працівників територіальних органів Держпродспоживслужби, які безпосередньо задіяні у наданні таких послуг.

З приводу вищезазначеного спірного питання судом враховується наступне.

За змістом частин 1-4 статті 13 Бюджетного кодексу України (далі БК України) бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Складовими частинами загального фонду бюджету є: 1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету; 2) всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету; 3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету); 4) фінансування загального фонду бюджету.

Складовими частинами спеціального фонду бюджету є: 1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування; 2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ); 3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету); 4) фінансування спеціального фонду бюджету.

Частиною 8 ст. 13 БК України означено, що платежі за рахунок спеціального фонду бюджету здійснюються в межах коштів, що фактично надійшли до цього фонду на відповідну мету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу), якщо цим Кодексом та/або законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.

Згідно із статтями 47, 48, 57 Бюджетного кодексу України відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису бюджету. Розпорядники бюджетних коштів забезпечують управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу). На кінець бюджетного періоду Казначейство України зберігає залишки коштів на рахунках спеціального фонду державного бюджету та щодо субвенцій із спеціального фонду державного бюджету на рахунках спеціального фонду місцевих бюджетів для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення. У разі відсутності відповідних бюджетних призначень на наступний бюджетний період залишки коштів спеціального фонду перераховуються до загального фонду державного бюджету.

Частинами 8, 9 ст. 51 Бюджетного кодексу України установлено, що якщо фактичний обсяг власних надходжень за спеціальним фондом кошторису бюджетної установи з урахуванням залишків бюджетних коштів на початок року менший від планових показників, врахованих у спеціальному фонді її кошторису, розпорядник бюджетних коштів зобов`язаний до закінчення бюджетного періоду внести зміни до спеціального фонду кошторису щодо зменшення власних надходжень і видатків з урахуванням очікуваного виконання спеціального фонду кошторису у відповідному бюджетному періоді. Розпорядники бюджетних коштів упорядковують бюджетні зобов`язання з урахуванням внесених змін до спеціального фонду кошторису.

Якщо фактичні обсяги власних надходжень бюджетних установ з урахуванням залишків відповідних бюджетних коштів на початок року перевищують відповідні витрати, затверджені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), розпорядник бюджетних коштів передбачає спрямування таких надпланових обсягів у першу чергу на погашення заборгованості з оплати праці, нарахувань на заробітну плату, стипендій, комунальних послуг та енергоносіїв.

Якщо такої заборгованості немає, розпорядник бюджетних коштів спрямовує 50 відсотків коштів на заходи, що здійснюються за рахунок відповідних надходжень, і 50 відсотків коштів - на заходи, необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою.

У такому разі розпорядник бюджетних коштів здійснює перерозподіл обсягів узятих бюджетних зобов`язань за загальним фондом бюджету для проведення видатків за цими зобов`язаннями із спеціального фонду бюджету.

Пунктом 30 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що основним плановим фінансовим документом бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень - є кошторис.

Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228 (далі - Порядок № 228).

Відповідно до п. 1 Порядку №228, кошторис має такі складові частини:

- загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків бюджету на виконання бюджетною установою (далі - установа) основних функцій або розподіл надання кредитів з бюджету за класифікацією кредитування бюджету;

- спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків бюджету на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов`язаних з виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів з бюджету згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету.

Формування спеціального фонду проекту кошторису в частині власних надходжень бюджетних установ (далі - власні надходження) здійснюється за групами та підгрупами, визначеними Бюджетним кодексом України. (п. 18 Порядку №228)

Розпорядники під час складання проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів та помісячних планів використання бюджетних коштів забезпечують дотримання принципів, на яких ґрунтується бюджетна система, а також дотримання вимог законодавства під час проведення розрахунків до кошторису, розподілу видатків бюджету та надання кредитів з бюджету відповідно до економічної класифікації видатків бюджету та класифікації кредитування бюджету, визначення показників надходжень бюджету в частині доходів, фінансування або повернення кредитів, додержання тарифних ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших показників відповідно до законодавства. (п. 12 Порядку №228)

Згідно з п. 19 Порядку №228, спеціальний фонд проекту кошторису передбачає складення зведення показників спеціального фонду кошторису за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання. Розподіл видатків бюджету та надання кредитів з бюджету спеціального фонду проекту кошторису проводиться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету в зазначеному фонді. Відповідальність за виникнення заборгованості, що склалася за видатками спеціального фонду, несе виключно розпорядник, з вини якого вона утворилась.

Відповідно до п. 20 Порядку №228 під час визначення обсягів видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об`єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності здійснення видатків на охорону праці, погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому бюджетному періоді.

Обов`язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, виплату стипендії, а також на оплату комунальних послуг та енергоносіїв. Під час визначення обсягів видатків у проекті кошторису установи повинен забезпечуватися режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. При цьому видатки на заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, що провадиться за рахунок цих коштів, із застосуванням встановлених законодавством норм, які використовуються установами аналогічного профілю.

Мінфін має право визначати на кожний рік порядок врахування у кошторисах обсягів заборгованості, яка виникла внаслідок непогашення бюджетних зобов`язань установ.

Показники видатків бюджету та надання кредитів з бюджету, що включаються до проекту кошторису, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації видатків бюджету або класифікації кредитування бюджету і деталізовані за видами та кількістю товарів (робіт, послуг) із зазначенням вартості за одиницю (п. 22 Порядку №228).

Видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов`язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов`язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.

При цьому розпорядник здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов`язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків за цими зобов`язаннями із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства. (п. 23 Порядку №228).

Приписами абзаців 1 та 3 пункту 28 Порядку №228 передбачено, що відповідальні виконавці подають головному розпоряднику зведені кошториси та зведені плани асигнувань загального фонду бюджету, зведені плани надання кредитів із загального фонду та зведені плани спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду, зведені плани використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і зведені помісячні плани використання бюджетних коштів за кожною бюджетною програмою, за виконання якої вони відповідають.

Відповідальні виконавці, розпорядники нижчого рівня складають кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, плани використання бюджетних коштів, помісячні плани використання бюджетних коштів, засвідчують підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби і подають їх відповідальним виконавцям або головним розпорядникам для складання зведених кошторисів, зведених планів асигнувань загального фонду бюджету, зведених планів надання кредитів із загального фонду бюджету та зведених планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду, а також зведених планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і зведених помісячних планів використання бюджетних коштів.

Аналіз вищезазначених положень в межах спірних правовідносин дає підстави зробити висновок, що використання коштів спеціального фонду кошторису для оплати праці здійснюється у випадку недостатності передбачених коштів загального фонду кошторису.

Під час ревізії не було встановлено, що використання коштів спеціального фонду зумовлено необхідністю першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуванням.

Так, видатки за спеціальним фондом за КПКВК 0412010 у 2023 році здійснювались на оплату праці, а саме на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги для оздоровлення, та стимулюючі виплати (надбавка за інтенсивність праці, премія).

Виходячи з математичного аналізу, ревізією зроблено висновок про достатність коштів загального фонду у 2023 році на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги для оздоровлення, та стимулюючі виплати (надбавка за інтенсивність праці, премія), що позивачем як в ході перевірки, так і під час розгляду даної справи спростовано не було.

Судом враховується, що відповідно до частини 2 статті 50 Закону України «Про державну службу» заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).

Згідно з частиною другою статті 54 Закону України «Про державну службу» державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Аналогічна норма закріплена в пункті 2 Порядку надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2016 № 500. У відповідності до п. 3 вказаного Порядку рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.

Таким чином, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов`язковим видом виплати для державних службовців, а тому підстави для її виплати зі спеціального фонду у випадку нестачі коштів загального фонду на оплату праці відсутні.

Видатки за спеціальним фондом за КПКВК 0412010 на оплату праці були враховані у розрізі її складових, а саме: інші обов`язкові виплати 277,90 тис. грн; матеріальна допомога 1 000,0 тис. грн; грошова допомога 1 000,0 тис. гривень.

Водночас, у випадку включення до кошторису видатків на оплату праці до спеціального фонду, вони мають бути обліковані за принципом поділу працівників, які отримують основну заробітну плату за рахунок загального фонду, отримують додаткову заробітну плату зі спеціального фонду. Чисельність таких працівників проставляється і по загальному, і спеціальному фондах.

Зазначені вимоги щодо обліку кошторису встановлено п. 4.10 Інструкції з підготовки бюджетних запитів, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 06.06.2012 р. № 687 (далі Інструкція № 687, втратила чинність 09.03.2023 при цьому діяла на час підготовки бюджетних запитів на 2023 рік), згідно якого у пункті 9 бюджетного запиту наводиться чисельність працівників, зайнятих у бюджетних установах, в розрізі переліку категорій працівників згідно з штатним розписом та фактично зайнятими посадами: у графах 3, 5, 7, 9 зазначається кількість затверджених штатних одиниць у штатних розписах; у графах 4, 6, 8, 10 - кількість фактично зайнятих штатних одиниць в попередньому бюджетному періоді, а в поточному бюджетному періоді - станом на 1 червня поточного бюджетного періоду; у графах 11-16 - чисельність працівників бюджетних установ на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди. Кількість штатних одиниць та фактично зайнятих посад, які утримуються за рахунок видатків загального фонду або спеціального фонду, наводиться окремо. У разі якщо згідно з чинним законодавством працівники, що отримують основну заробітну плату за рахунок загального фонду, отримують додаткову заробітну плату зі спеціального фонду або працюють за сумісництвом в підрозділі, що утримується зі спеціального фонду, чисельність таких працівників проставляється і по загальному, і по спеціальному фондах, а також додатково в останньому рядку «штатні одиниці за загальним фондом, що враховані у спеціальному фонді», у графах 5, 6, 9, 10, 12, 14 і 16.

Під час перевірки було вірно встановлено, що позивач вищезазначених вимог не дотримався, що стало наслідком порушення ним вимог ч. 4 ст. 13, ч. 9 ст. 51 БК України, п. 20, 22, 23, 28 Порядку № 228, а саме включено за спеціальним фондом за до кошторису асигнування за спеціальним фондом бюджету за КПКВК 0412010 на здійснення обов`язкових та інших виплат на суму 2 777 900,00 грн працівникам, що утримуються за рахунок коштів загального фонду бюджету, а не спеціального та протягом січня-квітня 2023 року, зайво використано, при достатньому рівні забезпеченості потреби в коштах на оплату праці за загальним фондом бюджету, кошти спеціального фонду кошторису на необов`язкові (матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань) та стимулюючі виплати (надбавка за інтенсивність праці, премія, які не були передбачені розрахунками видатків до спеціального фонду кошторису, та повинні були виплачуватись за рахунок коштів загального фонду) працівникам, що утримуються за рахунок загального фонду бюджету на загальну суму 2 066 229,49 грн та, як наслідок, проведено нарахувань єдиного соціального внеску на вказані виплати на суму 451 201,38 гривень.

Також, судом враховується, що наявний в матеріалах справи лист Міністерства фінансів України від 16.03.2026 №08010-05-5/7460, отриманий на запит позивача, в якому роз`яснено питання можливості використання коштів спеціального фонду державного бюджету, не може розглядатися судом як відповідне джерело права для вирішення спірних правовідносин, оскільки він не містить ознак нормативно-правового акта.

За таких обставин суд вважає обґрунтованим пункт 1 оскаржуваної вимоги.

Щодо пункту 2 оскаржуваної вимоги судом встановлено наступне.

Під час ревізії було встановлено, що позивач в період з 26.07.2023 по 30.06.2025 зайво нараховував та виплачував окремим державним службовцям заробітну плату у збільшеному на коефіцієнт 1,5 розмірі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану» від 25.04.2023 № 391 (далі Постанова №391) під час перебування у відрядженнях у населених пунктах, що не включені до Переліків територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

На переконання відповідача, чинним на момент виникнення законодавством спірних відносин, за періоди роботи державних службовців на територіях, які не включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, а саме: на територіях можливих бойових дій, розміри посадових окладів визначаються без урахування коефіцієнта 1,5.

В період з 26.07.2023 по 30.06.2025 у відповідача був наявний штатний розпис, який розповсюджувався на працівників, які здійснювали свої повноваження не на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, та зміни до штатних розписів, дія яких розповсюджувалась на працівників, які здійснювали свої повноваження безпосередньо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, з урахуванням коефіцієнту 1,5, та з урахуванням фактично відпрацьованого часу протягом місяця на таких територіях.

Таким чином працівникам, направлених у відрядження на територію, на якій не ведуться (велися) бойові дії (до яких відносяться території можливих бойових дій), безпідставно враховано до посадового окладу коефіцієнт 1,5 відповідно до Постанови №391.

Позивач під час розгляду даної справи та під час проведення перевірки заперечував проти встановленого порушення, на спростування чого зазначив наступне.

Державним службовцям за весь період відрядження оплата праці проводиться відповідно до статті 42 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу». На працівника, який знаходиться у відрядженні, розповсюджуються всі гарантії передбачені законодавством України, а саме: збереження посади, місця роботи, повноважень, передбачених у посадовій інструкції, заробітна плата тощо. Тобто, заробітна плата, частина якої складається в тому числі з посадового окладу, згідно затвердженого діючого штатного розпису (зі змінами) з урахуванням коефіцієнту 1,5. Головне управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області розташовано у м. Запоріжжя, територію якого віднесено до категорії можливих бойових дій.

З приводу вищезазначеного спірного питання судом враховується наступне.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 98 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі Закон №889-VIII), визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства.

Відповідно до статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону №889-VIII державний службовець може бути направлений у службове відрядження для виконання своїх посадових обов`язків поза межами постійного місця служби, у тому числі на роботу до секретаріатів міжнародних організацій, представництв міжнародних організацій в інших країнах або органів влади іноземних держав у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 5 ст. 42 Закону №889-VIII за державним службовцем на весь період відрядження зберігаються його посада та заробітна плата.

Як визначено частинами першою, другою статті 50 Закону №889-VIII, держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).

25.04.2023 прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 391 "Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану", яка набрала чинності з дня її опублікування в Урядовому кур`єрі, тобто з 28.04.2023.

Абзацом третім підпункту 1 пункту 1 Постанови №391, установлювалось, що на період воєнного стану для працівників державних органів, які безпосередньо здійснюють свої повноваження на територіях можливих бойових дій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата припинення можливості бойових дій, посадові оклади визначаються з урахуванням коефіцієнта 1,5.

З 30.12.2023 абзац третій підпункту 1 пункту 1 Постанови №391 став абзацом 4 підпункту 1 пункту 1 Постанови №391 (на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 №1414).

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2024 №99 були внесені зміни по абзацу 4 підпункту 1 пункту 1 Постанови №391 відповідно до яких з 01.01.2024 цей абзац мав наступну редакцію:

на період воєнного стану для працівників державних органів (крім працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами; військовослужбовців; осіб рядового і начальницького складу та поліцейських), які безпосередньо здійснюють свої повноваження: … на територіях можливих бойових дій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата припинення можливості бойових дій, посадові оклади, визначені Кабінетом Міністрів України у відповідних схемах посадових окладів, визначаються з урахуванням коефіцієнта 1,5.

Відповідно підпункту 2 п. 1 Постанови №391, підвищення розмірів посадових окладів з урахуванням коефіцієнтів, передбачених підпунктом 1 цього пункту, здійснюється з урахуванням фактично відпрацьованого часу протягом місяця; заробітна плата працівникам державних органів нараховується відповідно до абзацу першого цього підпункту з урахуванням підвищених розмірів посадових окладів, передбачених підпунктом 1 пункту 1 цієї постанови, які визначені та затверджені у штатному розписі відповідного державного органу.

Згідно з підпунктом 3 пункту 1 Постанови №391 для цілей цієї постанови розташування робочого місця працівника визначається керівником державного органу (керівником державної служби, суб`єктом призначення) шляхом затвердження відповідного переліку працівників, які здійснюють свої повноваження безпосередньо на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії; працівникам державних органів, які включені до переліку, передбаченого абзацом першим цього підпункту, за періоди роботи на територіях, які не включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, нарахування заробітної плати проводиться виходячи з посадових окладів, визначених законодавством.

Судом також враховується, що територія Запорізької міської територіальної громади (включає територію м. Запоріжжя) та території Вільнянської міської та Новомиколаївської селищної територіальних громад з 01.02.2023 відноситься до території можливих бойових дій згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, які затверджені наказами Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 № 309, та Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376.

Враховуючи вищезазначене регулювання порядку нарахування державним службовцям до їх посадового окладу коефіцієнта 1,5 відповідно до Постанови №391, судом зроблено висновки.

Коефіцієнт 1,5 відповідно до Постанови №391 застосовується до посадових окладів державних службовців, які здійснюють свої повноваження на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії (до яких відносяться території можливих бойових дій), з урахуванням фактично відпрацьованого часу протягом місяця на таких територіях.

Направлення державного службовця у відрядження до населених пунктів, територія яких не була віднесена до території на яких ведуться (велися) бойові дії, надає підстави для нарахування заробітної плати проводиться виходячи з посадових окладів, визначених законодавством, без урахування коефіцієнту 1,5 відповідно до Постанови №391.

Посилання позивача на підставу для збереження нарахування до посадового окладу державного службовця коефіцієнту 1,5 відповідно до Постанови №391 положень ч. 5 ст. 42 Закону №889-VIII суд відхиляє, оскільки підпункт 3 пункту 1 Постанови №391 прямо передбачає, що працівникам державних органів, за періоди роботи на територіях на яких не ведуться (велися) бойові дії, нарахування заробітної плати проводиться виходячи з посадових окладів, визначених законодавством.

Позивач в ході ревізії та розгляду даної справи не заперечував, що в період з 26.07.2023 по 30.06.2025 окремим державним службовцям здійснювалась виплата заробітної плати у збільшеному на коефіцієнт 1,5 розмірі відповідно до Постанови № 391 під час перебування у відрядженнях у населених пунктах, що не включені до Переліків територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Враховуюче викладене, відповідачем вірно встановлено порушення позивачем вимог підпункту 2 пункту 1, підпункту 3 пункту 1 Постанови № 391 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану», ст. 98 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII, що призвело до зайвого нарахування та виплати окремим державним службовцям заробітної плати в період з 26.07.2023 по 30.06.2025 на загальну суму 176 794,28 грн (а також сплати єдиного соціального внеску на загальну суму 42 484,60 грн), а також зайвого нарахування та виплати заробітної плати, виходячи із її середнього розміру (за час відпустки, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги до відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) на загальну суму 36 054,58 грн та відповідно зайвої сплати єдиного внеску на суму 6 412,81 грн.

За таких обставин суд вважає обґрунтованим пункт 3 оскаржуваної вимоги.

Щодо пункту 4 оскаржуваної вимоги судом встановлено наступне.

Під час ревізії було встановлено, що між позивачем (як орендарем) та ТОВ «Мілтон» (як орендодавцем, код ЄДРПОУ 35300444) укладено договір оренди від 15.04.2020 №4, від 01.03.2023 №5 (діяв до 31.07.2023), згідно якого позивач на праві оренди користувався нежитловим приміщенням, розташованим за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 105-А (загальна площа 1003,3 кв. м). Відповідно до умов договору, позивач зобов`язувався оплачувати житлово-комунальні послуг та інші послуги, які включають, окрім іншого, компенсацію орендної плати за користування земельною ділянкою. Перевіркою встановлено, що у січні-липні 2023 року позивач здійснював відшкодування ТОВ «Мілтон» витрат, пов`язаних зі сплатою орендної плати за землю, загальна сума склала 164 600,66 грн (або 23 514,38 грн щомісячно). Згідно податкової декларації з плати за землю, отриманої відповідно до ІКС «Податковий блок» ГУ ДПС у Запорізькій області, за земельну ділянку нараховано орендної плати на загальну суму 122 531,36 грн (або 17 504,48 грн щомісячно). Зроблено висновок, що фактично ТОВ «Мілтон» за січень-липень 2023 року лінню виставлялися обсяги відшкодування плати за землю (які останнім сплачувалися в повному обсязі) у розмірах, які фактично ТОВ «Мілтон» до бюджету м. Запоріжжя не спрямовувались. Розмір відшкодованої позивачем орендної плати за землю та не нарахованої та не сплаченої ТОВ «Мілтон» до бюджету м. Запоріжжя склав 42 069,30 грн.

Відповідачем зазначено, що актом ревізії відповідальним за вказане порушення визначено ТОВ «Мілтон».

Позивач вважає, що актом планової ревізії не встановлено жодного порушення законодавства з боку Головного управління в цій частині, не визначено норму законодавства, яку порушено, та не встановлені винні особи.

Суд відхиляє вищезазначені обґрунтування позивача та зазначає, що за змістом акту ревізії вбачаються, що позивачем було за договірними зобов`язаннями відшкодовано орендну плату за землю, яку ТОВ «Мілтон» зобов`язувалось сплачувати до бюджету м. Запоріжжя, однак таких дій останнім вчинено не було. Відповідно ст. 22, 610-625 Цивільного кодексу України, відповідачем у спірній вимозі зазначено про необхідність забезпечення відшкодування з ТОВ «Мілтон» на користь позивача зайвих видатків по відшкодуванню орендної плати за землю у сумі 42 069,30 гривень, або стягнути зазначені кошти, з урахуванням вимог статей 130136 Кодексу законів про працю України, з осіб, відповідальних за дане порушення.

За таких обставин суд вважає обґрунтованим пункт 4 оскаржуваної вимоги.

Щодо пункту 5 оскаржуваної вимоги судом встановлено наступне.

Під час ревізії було встановлено, що позивачем здійснено направлення окремих посадових осіб у відрядження без документів, що підтверджують зв`язок таких відряджень з основною діяльністю позивача, внаслідок чого було зайво здійснено нарахування заробітної плати.

На переконання відповідача, зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства має бути підтверджено відповідними документами, а саме: запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника. Подібних документів у спірному випадку позивач під час перевірки не надавав.

Позивач під час розгляду даної справи та під час проведення перевірки заперечував проти встановленого порушення, на спростування чого зазначив наступне.

12.07.2023 Начальника Головного управління Катченка В.Є. та водія автотранспортних засобів відділу господарського забезпечення управління організаційно-господарського забезпечення Головного управління Бирилла Д.О. з метою обміні досвідом в Головному управлінні Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області направлено до м. Дніпро, що оформлено наказом від 12.07.2023 № 13-ВД "Про відрядження Катченка В.Є., Бирилла Д.О."

З 27.09.2023 по 28.09.2023 Начальника Головного управління Катченко В.Є. та водія автотранспортних засобів відділу господарського забезпечення управління організаційно-господарського забезпечення Головного управління ОСОБА_1 направлено до м. Дніпро, що оформлено наказами від 26.09.2023 № 46-ВД "Про відрядження ОСОБА_2 " та № 45-ВД "Про відрядження ОСОБА_1 "

Звертає увагу, що зі змісту цих наказів вбачається, що відрядження зазначених посадових осіб до м. Дніпра обумовлено службовою необхідністю, зокрема обміном досвідом з Головному управлінні Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області. Зазначені накази є чинними.

Вважає необґрунтованими висновки відповідача стосовно необхідності посилання у наказі на відрядження на документи, що підтверджують зв`язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, оскільки приписи діючого законодавства що регулюють зазначене питання, не містять таких вимог.

З приводу вищезазначеного спірного питання судом враховується наступне.

Відповідно до частин першої та третьої статті 94 Кодексу законів України про працю заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Як вже було зазначено судом, відповідно ч.1 та ч.5 ст. 42 Закону №889-VIII державний службовець може бути направлений у службове відрядження для виконання своїх посадових обов`язків поза межами постійного місця служби, у тому числі на роботу до секретаріатів міжнародних організацій, представництв міжнародних організацій в інших країнах або органів влади іноземних держав у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За державним службовцем на весь період відрядження зберігаються його посада та заробітна плата.

Згідно п. 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Документами, що підтверджують зв`язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

З наказів Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області від 12.07.2023 № 13-ВД, від 26.09.2023 № 46-ВД вбачається, що начальник Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області 12.07.2023 та 27.09.2023 по 28.09.2023 був направлений у відрядження до Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області з метою обміну досвідом, а водій Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області для вирішення технічних питань.

На підставі вищезазначених наказів посадовим особам нараховано заробітну плату: начальнику Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області за 12.07.2023, з 27.09.2023 по 28.09.2023 на загальну суму 8 084,76 грн (єдиний соціальний внесок 1 301,98 гривень); водію Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області за 12.07.2023, з 27.09.2023 по 28.09.2023 на загальну суму 2945,56 грн (єдиний соціальний внесок 648,02 гривень).

Водночас, до перевірки не було надано документів, які б підтвердили участь начальника в організованих заходах по обміну досвіду з Головним управлінням Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області (запрошень на нараду, конференцію тощо, доказів участі зазначеної посадової особи у заходах, які проводилися Головним управлінням Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області за тематикою, що збігається з діяльністю Держпродспоживслужби). Аналогічні обставини вбачаються стосовно службового відрядження водія Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області для вирішення технічних питань.

Враховуюче викладене, відповідачем вірно встановлено порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 94 КЗпП, ч. 1 ст. 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці», що призвело до зайвого нарахування та виплати окремим державним службовцям заробітної плати 12.07.2023, з 27.09.2023 по 28.09.2023 на загальну суму 11 030,32 грн (а також сплати єдиного соціального внеску на загальну суму 1 605,88 грн), а також зайвого нарахування та виплати заробітної плати, виходячи із її середнього розміру (за час відпустки, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги до відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) на загальну суму 1 605,88грн та відповідно зайвої сплати єдиного внеску на суму 1 989,06 грн.

За таких обставин суд вважає обґрунтованим пункт 5 оскаржуваної вимоги.

З огляду на вказане, висновки відповідача щодо наявності порушень у діяльності позивача є обґрунтованими та відповідають положенням нормативно-правових актів та дослідженим в ході ревізії документам.

З викладеного суд виснує, що відсутні підстави для визнання протиправними та скасування вимоги від 27.11.2025 №040817-15/3144 «Про усунення виявлених порушень законодавства» та попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства від 18.03.2026 №04-807-15/720.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області (69036, м. Запоріжжя, бульв. М. Примаченко, буд. 20-А; код ЄДРПОУ 40311343) до Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 129; код ЄДРПОУ 40477689) про визнання протиправними та скасування вимоги та попередження - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 05.06.2026.

Суддя М.С. Лазаренко