Ухвала суду № 137159825, 05.06.2026, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

05 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/5510/26 Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В.І., вивчивши позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області про:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані: - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік; 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік, виходячи з належно визначеного (встановленого) грошового забезпечення, згідно з абзацом 1 пункту 1 постанови КМУ від 11.11.2015 №988;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані: - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 рік; - 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік, виходячи з належно визначеного (встановленого) грошового забезпечення, згідно з абзацом 1 пункту 1 постанови КМУ від 11.11.2015 №988;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні щодо несвоєчасної виплати грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану відпустку, та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022, 2023, 2024 роки;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні: щодо виплати грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану відпустку - в сумі 12114,9 грн., а щодо грошової компенсації за 42 дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій - в сумі, розрахованій з урахуванням фактичних днів затримки з 02.12.2025 і до дати винесення судом рішення по суті даного позову;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, та компенсацією втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати з листопада 2015 року по день її фактичної виплати;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, та компенсацією втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати з листопада 2015 року по день її фактичної виплати;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової доплати в розмірі 50% заробітної плати (грошового забезпечення) за періоди з 17.03.2020 по 30.06.2020 та з 17.02.2021 по 28.07.2023 у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 , з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих у вказаний період днів/діб/змін та нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову доплату в розмірі 50% заробітної плати (грошового забезпечення) за періоди з 17.03.2020 по 30.06.2020 та з 17.02.2021 по 28.07.2023, у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 , з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих у вказаний період днів/діб/ змін та нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення у розмірі 100 відсотків посадового окладу як поліцейському, який проходив службу в поліції особливого призначення та безпосередньо виконував функції із забезпечення громадського порядку та безпеки громадян, за період з 11.11.2024 по 01.12.2025;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення у розмірі 100 відсотків посадового окладу як поліцейському, який проходив службу в поліції особливого призначення та безпосередньо виконував функції із забезпечення громадського порядку та безпеки громадян, за період з 11.11.2024 по 01.12.2025;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час в розмірі 35% посадового окладу за кожну годину служби в нічний час за період з 01.01.2022 по 01.12.2025;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час в розмірі 35% посадового окладу за кожну годину служби в нічний час за період з 01.01.2022 по 01.12.2025;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 15% посадового окладу з 20.02.2017 по 18.04.2017; 10% посадового окладу з 18.04.2017 по 12.05.2020; 15% посадового окладу з 12.05.2020 по 13.10.2020; 10% посадового окладу з 13.10.2020 по 31.12.2021; 10% посадового окладу з 28.07.2023 по 01.12.2025;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 15% посадового окладу з 20.02.2017 по 18.04.2017; 10% посадового окладу з 18.04.2017 по 12.05.2020; 15% посадового окладу з 12.05.2020 по 13.10.2020; 10% посадового окладу з 13.10.2020 по 31.12.2021; 10% посадового окладу з 28.07.2023 по 01.12.2025;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо не включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 підвищення у розмірі 100 відсотків посадового окладу як поліцейському, який проходив службу в поліції особливого призначення та безпосередньо виконував функції із забезпечення громадського порядку та безпеки громадян, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 10% посадового окладу, доплати за службу в нічний час у розмірі 35% посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час, винагороди, встановленої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при розрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, виходячи грошового забезпечення, передбаченого абзацом 1 пункту 1 постанови КМУ від 11.11.2015 №988;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Волинській області включити до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 підвищення у розмірі 100 відсотків посадового окладу як поліцейському, який проходив службу в поліції особливого призначення та безпосередньо виконував функції із забезпечення громадського порядку та безпеки громадян, надбавку за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 10% посадового окладу, доплату за службу в нічний час у розмірі 35% посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час, винагороду, встановлену постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та здійснити належне нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, виходячи з належно визначеного (встановленого) грошового забезпечення, згідно з абзацом 1 пункту 1 постанови КМУ від 11.11.2015 №988, з урахуванням раніше виплачених коштів.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Вказаною ухвалою також зазначено, що питання дотримання строку звернення позивача до суду буде вирішено після отримання відзиву та письмових доказів.

Суд, дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов в частині позовних вимог слід залишити без руху, з огляду на таке.

Згідно з частинами тринадцятою - п`ятнадцятою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).

Приписами частини третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу норм частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.

Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

За змістом статті 234 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Суд зауважує, що позовні вимоги необхідно оцінювати як вимоги про стягнення суми недоплаченого грошового забезпечення, яке охоплюється поняттями «заробітна плата» і «оплата праці» у тому сенсі, яким їх наповнив Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013.

Таким чином, спір про грошове забезпечення набуває ознак трудового спору і, якщо зважити на те, що КАС України не містить норм, які передбачали б строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоотриманої/заборгованої заробітної плати/винагороди, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає стаття 233 КЗпП України, яка містить спеціальні для окреслених правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.

До суду позивач із цим позовом звернувся 03.05.2026 за допомогою підсистеми «Електронний суд».

Тобто на дату звернення позивача до суду стаття 233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.

Із набранням 19.07.2022 чинності Законом №2352-ІХ, частини перша та друга статті 233 КЗпП України діють у новій редакції, й аналізуючи положення цієї статті у часових межах існування її юридичних норм (тобто як у її редакції, чинній до 19.07.2022, так і в чинній її редакції) у зіставленні з нормами пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, згідно із якими під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, та з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в ухвалі від 29.11.2023 в справі №990/233/23, обставини якої є аналогічними до обставин справи № 990/242/23, необхідно зазначити таке:

- норми частини п`ятої статті 122 КАС України є загальними нормами для правовідносин з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, відносно норм іншого закону, які встановлюють інший строк звернення до суду у спорах, що виникають з цих правовідносин (публічної служби);

- стаття 122 КАС України, зокрема частина п`ята цієї статті, не містить норм, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебували (перебувають) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці;

- строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення заробітної плати визначений у статті 233 КЗпП України, норми якої є для цих (спірних) правовідносин спеціальними відносно приписів частини п`ятої статті 122 КАС України, які є загальними і з них не можна прямо зробити висновок стосовно строків звернення до суду для захисту права на заробітну плату;

- з 19.07.2022 для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19.07.2022, тобто з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ;

- відтак тримісячний строк для звернення з цим позовом до адміністративного суду завершився 19.10.2022, проте на підставі пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України був продовжений до 30.06.2023.

З приводу «продовженого» строку до 30.06.2023 для звернення до суду, то необхідно зазначити, що карантин на всій території України був установлений постановою Кабінету Міністрів України № 211, за пунктом 1 якої (у первинній редакції) карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 03 квітня 2020 року. З того часу дія карантину безперервно і неодноразово продовжувалася. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 651 карантин припинив дію з 30.06.2023.

У пункті 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України йдеться саме про продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, й у вимірі обставин цієї справи це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов`язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину, якщо строк, установлений у статті 233 КЗпП України, був «прив`язаний» до нього, закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору. Для його поновлення, як умову для відкриття провадження у справі, заявник має пояснити, обґрунтувати причини його пропуску.

Позивач з даним позовом звернувся до суду 03.05.2026, тобто більше ніж через три місяці після того, як Уряд припинив дію карантину на всій території України.

Відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 19.07.2022 і мав би закінчитися 19.10.2022, якби не положення пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30.06.2023. Протягом усього цього періоду (з 19.07.2022 до 30.06.2023) позивач мав право - у межах строку - звернутися до суду з даним позовом до 30.09.2023.

Наведена позиція суду узгоджується із практикою Верховного суду, зокрема ухвалою від 07.12.2023 по справі № 990/242/23, а також з висновками, викладеними у рішенні від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, а також у постанові Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

Крім того, правовий висновок про необхідність застосування тримісячного строку для звернення колишнього працівника до суду викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) та від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21). Верховний Суд України свого часу також дотримувався цього принципу, про що зазначав у постановах від 26.12.2011 у справі № 6-77цс11, від 24.06.2015 у справі № 6-116цс15, від 06.04.2016 у справі № 6-409цс16, від 11.10.2017 у справі № 311/136/16, від 08.11.2017 у справі № 202/4914/16-ц.

У постанові від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що остаточний розрахунок при звільненні із позивачу проведено 25.07.2023. Отже, відповідно до наведених вище положень статті 233 КЗпП України позивач мав звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у тримісячний строк, тобто до 26.10.2023. Проте позов ним було подано безпосередньо до суду першої інстанції лише 02.11.2023 о 15 год 07 хв, про що на першій сторінці позовної заяви міститься відповідна відмітка суду.

Варто зауважити, що така правова позиція не суперечить висновку Конституційного Суду України у Рішенні № 1-р/2025 від 11.12.2025, яким частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

У випадку ж який склався у цій справі, позивач 01.12.2025 припинив трудову діяльність у відповідача та був звільнений зі служби в поліції.

При цьому визначення моменту звільнення, як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Судом встановлено, що із наказом про звільнення від 01.12.2025 №729 о/с позивач був ознайомлений 06.12.2025, про що свідчить відповідна відмітка про ознайомлення ОСОБА_1 із його особистим підписом.

У вказаному наказі зазначаються компенсаційні виплати, які будуть нараховані та виплачені позивачу, серед яких вказується основна та додаткова відпустка за 2021-2025 роки.

Виходячи із зазначеного ОСОБА_1 було відомо про не включення до таких компенсаційних виплат: додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки виходячи з належно визначеного (встановленого) грошового забезпечення, згідно з абзацом 1 пункту 1 постанови КМУ від 11.11.2015 №988; додаткової доплати в розмірі 50% заробітної плати (грошового забезпечення) за періоди з 17.03.2020 по 30.06.2020 та з 17.02.2021 по 28.07.2023 у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375, з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих у вказаний період днів/діб/змін та нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення; додаткової доплати в розмірі 50% заробітної плати (грошового забезпечення) за періоди з 17.03.2020 по 30.06.2020 та з 17.02.2021 по 28.07.2023 у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 , з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих у вказаний період днів/діб/змін та нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення; підвищення у розмірі 100 відсотків посадового окладу як поліцейському, який проходив службу в поліції особливого призначення та безпосередньо виконував функції із забезпечення громадського порядку та безпеки громадян, за період з 11.11.2024 по 01.12.2025; доплати за службу в нічний час в розмірі 35% посадового окладу за кожну годину служби в нічний час за період з 01.01.2022 по 01.12.2025; надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 15% посадового окладу з 20.02.2017 по 18.04.2017; 10% посадового окладу з 18.04.2017 по 12.05.2020; 15% посадового окладу з 12.05.2020 по 13.10.2020; 10% посадового окладу з 13.10.2020 по 31.12.2021 ; 10% посадового окладу з 28.07.2023 по 01.12.2025 та підвищення у розмірі 100 відсотків посадового окладу як поліцейському, який проходив службу в поліції особливого призначення та безпосередньо виконував функції із забезпечення громадського порядку та безпеки громадян, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень в розмірі 10% посадового окладу, доплати за службу в нічний час у розмірі 35% посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час, винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при розрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, виходячи грошового забезпечення, передбаченого абзацом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988.

Окрім того, пунктом 1 розділу ІХ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністра оборони України від 22.05.2017 №280 передбачено, що у разі переміщення по службі (переведення, відрядження, переходу), а також звільнення поліцейського зі служби в поліції орган поліції, ЗВО, орган, до якого був відряджений поліцейський, зобов`язаний виплатити йому належні види грошового забезпечення, про що зробити відповідні записи в грошовому атестаті за формою, визначеною у додатку 2 до цих Порядку та умов.

Отже, при звільненні позивача зі служби, 23.12.2025 ОСОБА_1 видано грошовий атестат з усіма нарахованими та виплаченими сумами при звільненні, який підписаний особисто позивачем, що свідчить про його ознайомлення із відповідними виплатами.

Водночас варто наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 21.01.2026 по справі № 200/8730/24.

На переконання суду, у позові про поновлення строку звернення до суду жодних поважних причин, які об`єктивно не залежали від позивача та позбавляли його права на звернення до суду протягом тримісячного строку після ознайомлення ОСОБА_1 нарахованими сумами його грошового забезпечення не зазначено.

Відповідно до приписів частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

За правилами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, в частині позовних вимог з 19.07.2022 по 01.12.2025 після закінчення строку, установленого частини другої статті 233 КЗпП України, без подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, чим не виконано приписи частини шостої статті 161 КАС України, тому на підставі частини тринадцятої статті 171 КАС України позовну заяву необхідно залишити без руху, надавши позивачу п`ятиденний строк для усунення зазначених недоліків позовної заяви.

Позивачу у цей строк необхідно усунути вказані недоліки позовної заяви шляхом подання (надіслання) до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, у якій вказати поважні причини пропуску цього строку, навести обставини, які об`єктивно перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до суду, та надати відповідні докази на їх підтвердження.

Керуючись статтями 160-161, 169, 122, 171, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії залишити без руху.

Встановити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви, в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 01.12.2025, шляхом подання (надіслання) до суду заяви про поновлення строку звернення до суду, у якій вказати інші поважні причини пропуску цього строку, навести обставини, які об`єктивно перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до суду, та надати відповідні докази на їх підтвердження п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Роз`яснити, що у випадку не усунення недоліків позовної заяви в частині позовних вимог у встановлений судом строк позовну заяву в частині позовних вимог буде залишено без розгляду на підставі частини п`ятнадцятої статті 171, пункту 7 частини першої статті 240 КАС України.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена окремо від рішення суду.

Суддя В.І. Смокович