Рішення № 137159711, 05.06.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

05 червня 2026 р. Справа № 120/12794/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправними дій та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.08.2025 року №615-М про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу військової частини ОСОБА_1 .

Ухвалою від 16.09.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою від 26.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою витребувано у відповідачів додаткові докази.

У встановлений судом строк відповідачами відзиви на позовну заяву подано не було, хоча копія ухвали про відкриття провадження від 26.09.2025 доставлена до їх електронних кабінетів в підсистемі "Електронний суд" 27.09.2025, що підтверджується відповідними довідками.

Відтак, оскільки відповідачі зареєстровані в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, самостійно визначивши адресу електронної пошти для листування із ними, суд доходить висновку, що ухвала від 26.09.202 вважається врученою відповідачам 27.09.2025 в електронній формі шляхом її направлення на офіційну електронну адресу.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 25.05.2026 повторно витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 наказ від 18.08.2025 року №615-М про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, а також усі інші докази, які слугували підставою для мобілізації позивача та у Військової частини НОМЕР_1 наказ про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

02.06.2026 від Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про виконання вимог ухвали суду від 25.05.2026, в якій останній надав оскаржуваний наказ №242 від 19.08.2025, а також відповідач вказав, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.10.2025 №305 солдат ОСОБА_1 вибув для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 .

Від ІНФОРМАЦІЯ_2 витребувані судом докази не надходили.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Згідно тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_3 від 22.02.2024 року, позивача ОСОБА_1 22.02.2024 виключено з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно пп. 6 п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину).

Як зазначає представник позивача, 18.08.2025 року працівниками поліції разом із працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 позивача затримано та доставлено до ТЦК та СП.

Відповідно до довідки позаштатної військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 №2025-0818-1154-1381-8 від 18.08.2025 ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби.

Також, в матеріалах справи наявний лист ІНФОРМАЦІЯ_4 , надісланий на адвокатський запит, №1047/6 від 05.09.2025, з якого слідує, що 18.08.2025 ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 разом із представниками Національної поліції України.

Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №615-М від 18.08.2025, ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період, і направлений до військової частини НОМЕР_1 . Надати копію вищезазначеного мобілізаційного розпорядження (наказу про призов) не має можливості, оскільки в ньому містяться персональні дані інших військовозобов`язаних, призваних на військову службу у зазначений період.

Судом враховано, що на виконання вимог ухвали ІНФОРМАЦІЯ_6 не надано наказ про призов ОСОБА_1 , водночас, ІНФОРМАЦІЯ_6 підтвердив факт мобілізації ОСОБА_1 відповідно до наказу № 615-М від 18.08.2025 року.

Вподальшому, Військова частина НОМЕР_1 наказом №242 від 19.08.2025 зарахувала позивача, направленого з ІНФОРМАЦІЯ_4 до списків особового складу для проходження базової та фахової підготовки, поставила його на всі види забезпечення та призначила на посаду курсанта.

Вважаючи дії відповідачів щодо мобілізації протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згідно із згаданим Указом мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання ним чинності. Такі строки неодноразово продовжувалися аналогічними указами Президента України та тривають і надалі.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, у редакції від 20.06.2024, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно із частиною другою статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частина третя статті 1 Закону № 2232-XII визначає, що військовий обов`язок включає:

підготовку громадян до військової служби;

взяття громадян на військовий облік;

прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу;

проходження військової служби;

виконання військового обов`язку в запасі;

проходження служби у військовому резерві;

дотримання правил військового обліку.

Частина дев`ята статті 1 Закону № 2232-XII визначає, що у контексті військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

призовники - особи, які взяті на військовий облік;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Як встановив суд, позивач став на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_9 ( АДРЕСА_6 ), пройшов військово-лікарську комісію 25.04.2023 та виключений з військового обліку у зв`язку із тим, що був раніше засуджений за вчинення тяжкого злочину, згідно з пп.6 п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Згідно із частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (в редакції від 24.05.2000) виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягали громадяни:

а) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;

б) які досягли граничного віку перебування в запасі;

в) які припинили громадянство України;

г) які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів;

д) які не отримали до 36-річного віку військово-облікової спеціальності або спорідненої з нею;

е) які померли.

Відповідно до частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції до 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які:

1) призвані чи прийняті на військову службу;

2) проходять військову службу (навчання) у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;

3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) припинили громадянство України;

6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;

7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;

8) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими.

Водночас, до Закону №2233-XII внесено зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, який набрав чинності 18.05.2024, відповідно до яких статтю 37 Закону № 2233-XII викладено у новій редакції.

Зокрема, частина 6 статті 37 №2233-XII установлює, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Отже, підстава «громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину» була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку.

Окрім того, згідно з пунктом 4 розділу Загальні питання Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 №560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:

особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;

засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Такий принцип закріплений у частині першій ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правових актів в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З викладеного можна зробити висновок, що з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку призовників і були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх виключено з військового обліку.

Отже, суд звертає увагу сторін, що відповідач мав достатні повноваження для взяття позивача на військовий облік військовозобов`язаних після 18.05.2024.

Як встановив суд, 18.08.2025 в ході проведення заходів оповіщення перевірено військово-облікові документи ОСОБА_1

ВІ свою чергу, позивача ОСОБА_1 взято на військовий та скеровано для проходження медичного огляду стану здоров`я позаштатною постійно діючою військово-лікарською комісією.

Відповідно до довідки позаштатної військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_5 №2025-0818-1154-1381-8 від 18.08.2025 ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби.

Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №615-М від 18.08.2025 ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та направлений до військової частини НОМЕР_1 . Дане мобілізаційне розпорядження (наказ про призов) відповідач не має можливості надати суду, оскільки в ньому містяться персональні дані інших військовозобов`язаних, призваних на військову службу у зазначений період.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.10.2025 №305 солдат ОСОБА_1 вибув для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 .

Суд вказує на те, що єдиною підставою для визнання протиправними і скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.08.2025 року №615-М про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, позивач зазначає протиправність його постановлення на військовий облік.

Як вже встановив суд, постановлення позивача на військовий облік військовозобов`язаних є правомірним, а тому, у частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.08.2025 року № 615-М про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації необхідно відмовити.

Щодо позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії, суд зазначає, що оскаржений наказ, прийнятий на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.08.2025 року №615-М в частині призову ОСОБА_1 на військову службу у зв`язку з мобілізацією, який, у свою чергу, суд визнав правомірним. У позовній заяві представник позивача не зазначив самостійних підстав для визнання його протиправним та скасування, а також для зобов`язання вчинити дії.

Крім того, судом враховано, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.10.2025 №305 солдат ОСОБА_1 вибув для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 .

У зв`язку з викладеним, суд вважає, що у частині позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії необхідно відмовити.

Крім того, представник позивача вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_6 протиправно взяв на облік позивача, не зважаючи на те, що місце реєстрації позивача ), АДРЕСА_1 . Жодних доказів стосовно того, що позивач змінив місце проживання та фактично проживає у Могилів-Подільському районі Вінницької області немає.

Доводи позивача про протиправність взяття його на військовий облік є необґрунтованими. Сам факт реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не свідчить про відсутність у відповідача повноважень щодо ведення його військового обліку.

Позивач помилково ототожнює зареєстроване місце проживання з місцем перебування на військовому обліку. Законодавство у сфері військового обов`язку та військового обліку передбачає ведення військового обліку не лише за зареєстрованим місцем проживання, а й з урахуванням фактичного місця проживання, перебування або інших відомостей, отриманих уповноваженими органами.

При цьому відсутність у матеріалах справи доказів зміни реєстрації місця проживання не є доказом незаконності дій відповідача. Для доведення протиправності взяття на військовий облік позивач повинен підтвердити, що відповідач діяв усупереч конкретним вимогам законодавства та не мав жодних законних підстав для здійснення відповідних облікових заходів.

Крім того, взяття на військовий облік є обліковою дією, спрямованою на виконання завдань військового обліку, і саме по собі не порушує прав позивача. Позивач не навів належних доказів того, що перебування на обліку у відповідача спричинило порушення його прав чи законних інтересів.

Щодо приписів ч. 1 ст. 58 Конституції України в контексті спірних правовідносин суд зазначає таке.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є не чинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абз. 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 р. №5-р/2018).

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст.58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.

Однак у даному випадку, йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.

Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.

Таким чином, у зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.

Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Інші доводи учасників справи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський Суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до приписів статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність своїх дій.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат, передбачені статтею 139 КАС України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )

Суддя підпис Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар: