Рішення № 137158827, 05.06.2026, Здолбунівський районний суд Рівненської області

Справа № 562/1031/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2026 р. Здолбунівський районний суд Рівненської області в складі головуючого судді Ковалика Ю.А., секретаря судових засідань Камінник В.С., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача Петриченка О.Р., представника відповідача Яковчук О.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Здолбунів справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги та середнього розрахунку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі - відповідач), просив стягнути з відповідача на його користь 181217 грн. 37 коп. невиплачених своєчасно розрахункових коштів та 235347 грн. 24коп. компенсації за прострочення виплати розрахункових коштів.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначив, що згідно наказу (розпорядження) № 122/ос від 11.07.2025 по виробничому структурному підрозділу «Локомотивне депо Здолбунів» регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» його звільнено з роботи 31.07.2025. Звільнення проведено на підставі поданої заяви за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію за ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до вказаного наказу йому повинні були виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітків та додаткову одноразову допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі 32 роки 00 місяців 02 дні.

Всупереч вимогам ст. 116 КЗпП України йому не було виплачено всіх розрахункових коштів. Звернення до адміністрації з вимогами виплати розрахункових коштів не дали позитивних результатів, тому змушений звертатися до суду.

Ухвалою суду від 08.04.2026 відкрито провадження у вказаній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзиві на позовну заяву від 28.04.2026 представник відповідача - адвокат Яковчук О.Д. просила відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень зазначила, що під час вирішення питання про виплату вказаних сум при виході на пенсію повинні бути враховані нижчезазначені заходи залізниці, прийняті в зв`язку з запровадженням в країні правового режиму воєнного стану та заходи щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності АТ«Укрзалізниця».

В АТ «Укрзалізниця» відповідно до пункту 1.1.4 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану призупинено додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема виплата матеріальної допомоги, у тому числі одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників з роботи вперше у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, одноразової премії за багаторічну сумлінну працю до ювілейних дат, а також у зв`язку із звільненням вперше на пенсію, виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

Статтею 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану (в редакції станом на 15.03.2022) передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Також, спільним листом АТ «Укрзалізниця» та Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України № Ц/З-91/1459/ЦПроф/30-22 від 06.09.2022 повідомляється, що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити зазначене рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить.

Отже, призупинені виплати будуть виплачені за окремим рішенням правління АТ«Укрзалізниця».

Під час формування позиції про компенсаторний характер відповідальності роботодавця за ст. 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц здійснила аналіз цивільно-правової відповідальності на підставі застосування до таких правовідносин положень ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» за 9 місяців 2025 року отримало чистий збиток 7,3 млрд. грн.

Позивачем пропущено встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України термін позовної давності на звернення до суду із вказаними вимогами.

У відповіді на відзив від 15.05.2026 представник позивача - адвокат ПетриченкоО.Р. зазначив, що дія положень колективного договору може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору. Строк звернення до суду пропущено з вини відповідача, оскільки адміністрація структурного підрозділу відповідача своїми обіцянками щодо проведення виплат фактично ввела в оману ОСОБА_2 , який вимушений звертатися з клопотанням щодо поновлення строку звернення до суду.

В письмових запереченнях від 25.05.2026 представник відповідача Яковчук О.Д. зазначила, що позивачем пропущений 3-місячний строк для звернення до суду з вимогами про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, який минув 01.11.2025, що є окремою та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Позивач працював на керівних посадах Локомотивного депо Здолбунів. Цей факт дає можливість стверджувати що позивач достеменно обізнаний із веденням ділового листування.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 , представник позивача - адвокат Петриченко О.Р. підтримали позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача - адвокат Яковчук О.О. в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позову за безпідставністю вимог з підстав викладений у відзиві на позов.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно витягу із протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ«Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Наказом (розпорядженням) № 122/ос від 11.07.2025 «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_2 звільнено 31.07.2025 за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Крім того, вказаним наказом постановлено виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітків та додаткову одноразову допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі 32 роки 00 місяців 02 дні в розмірі три середньомісячних заробітків згідно Колективного договору. Виплату здійснити після окремого розпорядження правління АТ «Укрзалізниця».

Станом на день звільнення позивача ОСОБА_2 , відповідач не провів виплату позивачеві всіх належних сум, а саме не виплатив одноразову грошову допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітків та додаткову одноразову допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі 32 роки 00 місяців 02 дні в розмірі три середньомісячних заробітків згідно Колективного договору у розмірі 181217 грн. 37 коп., що підтверджується розрахунком заробітної плати позивача за липень 2025 року та не оспорювалося представниками сторін в судовому засіданні.

Згідно розрахунку оплати середньої зарплати ОСОБА_2 за травень - червень 2025 року становила 39224 грн. 54 коп.

Статтею 43 Конституції України установлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Право на отримання позивачем спірних матеріальних допомог, їх розмір відповідач не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час спірних, було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Відповідач посилався на те, що виплата спірних матеріальних допомог, передбачених колективним договором була призупинена на підставі підпункту 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця».

Водночас Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому відповідно до вимог статті 58 Конституції України його положення не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).

Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

За змістом відомостей ЄДРСР у справі № 211/7338/23 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог.

Відтак, зазначене рішення не може бути підставою для невиплати працівникові всіх належних йому сум у день звільнення.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що при прийнятті вказаного рішення відповідач ініціював внесення змін чи доповнень до діючих колективних договорів у частині призупинення або зміни строків виплати матеріальної допомоги на оздоровлення.

Відповідно до вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» такі зміни можуть вноситися виключно за взаємною згодою сторін колективного договору, а не в односторонньому порядку роботодавцем (див. постанову ВС у справі № 211/7338/23).

Отже, посилання відповідача на положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» як на підставу для правомірності призупинення виплат є безпідставними, оскільки надане роботодавцю право зупиняти дію окремих положень колективного договору не звільняє його від обов`язку дотримуватися встановленої законом процедури внесення змін до такого договору та не може тлумачитися як право на односторонню відмову від виконання вже набутих працівником прав.

Як установлено судом та не спростовано відповідачем, зміни до колективного договору у встановленому порядку, зокрема за погодженням із профспілковою стороною, внесені не були, що виключає можливість правомірного призупинення відповідних виплат.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 Кодексу законів про працю України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці указана норма не містить.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Викладений висновок суду відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.

З 19 липня 2022 року статтю 117 КЗпП України викладено у наступній редакції «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

У цій справі ОСОБА_2 заявив позовну вимогу про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах 6 місяців у розмірі 235347 грн. 24коп. (39224 грн. 54 коп. х 6 міс.)

26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №761/9584/15-ц в якій зазначила, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Велика Палата Верховного Суду вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2025 - 2026 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Оскільки за даними Національного банку України, на протязі 2025 року середні процентні ставки за новими кредитами банків для населення в національній валюті перебували на високому рівні та складали близько 35,7%-35,9% річних, таким чином, за умови отримання кредиту Позивачем у розмірі 181217,37 грн (невиплачена матеріальна допомога) за його користування протягом з 01.08.2025 до 31.01.2026 (шість місяців) він сплатив би орієнтовно 31713 грн. відсотків.

Зважаючи на вказане, суд уважає стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 31713 грн. Суд уважає цей розмір справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат. Зазначена сума є достатньою орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Приписами частини другої статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Справа, яка переглядається, належить до трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.

Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з моментом, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач виконав обов`язок, передбачений статтею 116 КЗпП України, а саме письмово повідомив позивача про нараховані та виплачені йому суми при звільненні.

Сам по собі факт видання наказу про звільнення чи проведення окремих нарахувань не свідчить про належне виконання роботодавцем обов`язку щодо письмового повідомлення працівника у розумінні вимог статті 116 КЗпП України.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що перебіг строку звернення до суду розпочався, а відтак і висновок про його пропуск є безпідставним.

Крім того, суд враховує, що зміст протокольного рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31 Ком.т. не містив чіткого та однозначного врегулювання питання виплати матеріальної допомоги, а передбачав надання додаткових роз`яснень щодо порядку її нарахування та виплати.

За таких обставин у працівника були об`єктивні підстави очікувати відповідних роз`яснень та фактичного здійснення виплат, а його звернення до роботодавця з цього приводу свідчать про вжиття заходів для реалізації свого права, а не про бездіяльність.

Невизначеність правового регулювання та відсутність належного інформування працівника з боку роботодавця виключають можливість покладення на позивача негативних наслідків у вигляді пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню сума судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 2129,31 грн. (212930,37 грн. х 4165,65 грн./416564,61 грн.).

Керуючись ст.ст. 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) про стягнення матеріальної допомоги та середнього розрахунку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_2 невиплачену матеріальну допомогу в розмірі 181217 (сто вісімдесят одна тисяча двісті сімнадцять) грн. 37 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 31713 (тридцять одна тисяча сімсот тринадцять) грн., а всього на загальну суму 212930 (двісті дванадцять тисяч дев`ятсот тридцять) грн. 37 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на користь держави судовий збір у розмірі 2129 грн. 31 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05 червня 2026 року.

Суддя: Ю.А. Ковалик