Рішення № 137154412, 01.06.2026, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/3162/25

Номер провадження2/173/1112/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

повне

01 червня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі

головуючого - судді Челюбєєва Є.В.,

за участі:

секретаря Салтикової С.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Верхньодніпровський відділ державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про звільнення від сплати аліментів на неповнолітню дитину,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позову зазначає, що з відповідачем по справі мають двох дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після того як вони припинили спільне проживання діти залишилися проживати з матір`ю. Заводським районним судом м. Дніпродзержинська 09.10.2018 року було видано судовий наказ, яким з позивача було стягнуто аліменти на утримання синів на користь відповідача у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу). Пізніше син ОСОБА_7 почав проживати з позивачем. Заводським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області 09.10.2018 року по справі № 208/6865/18-ц, судовий наказ в частині стягнення з позивача аліментів на утримання сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано таким, що не підлягає виконанню та продовжено стягнення аліментів утримання сина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/6 частині з усіх видів заробітку (доходів).

На сьогоднішній день син ОСОБА_8 проживає з позивачем у Німеччині, але відповідач по справі на сьогоднішній день неправомірно отримує стягнені з позивача аліменти на сина, який проживає з ним, що й стало підставою звернення до суду з даним позовом.

24.11.2025 відкрито провадження у справі та постановлено справу розглядати за правилами спрощеного провадження з викликом учасників.

Заочним рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21.01.2026 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою суду від 25.02.2026 було задоволено заяву представника відповідача про перегляд заочного рішення, заочне рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2026 року по справі № 173/3162/25 за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Верхньодніпровський відділ державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення від сплати аліментів на неповнолітню дитину та стягнення аліментів на неповнолітню дитину скасовано та призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 01.06.2026 прийнято відмову представника позивача від позовних вимог про стягнення аліментів на неповнолітню дитину та провадження у справі у цій частині позовних вимог закрито.

У судове засідання позивач не з`явився.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги в частині звільнення позивача від сплати аліментів. Пояснила, що на момент звернення до суду з позовом неповнолітній син сторін ОСОБА_8 проживав разом із позивачем та перебував на його повному утриманні. На теперішній час дитина перебуває у державному закладі, де забезпечується її проживання та утримання, при цьому державний заклад інформує батьків про необхідність здійснення витрат, пов`язаних із забезпеченням потреб дитини.

Відповідач в судове засідання не з`явилася.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог у частині звільнення позивача від сплати аліментів на користь відповідача на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_8 . Пояснила, що хоча дитина наразі тимчасово перебуває у державному закладі, батькам виставляються рахунки за надані послуги, які підлягатимуть оплаті після завершення лікування та перебування дитини у закладі. Також зазначила, що під час спілкування з психологом дитина висловила категоричне небажання після завершення лікування повертатися до місця проживання батька та повідомила про намір проживати разом із матір`ю. Крім того, представник відповідача вказала, що, незважаючи на перебування дитини у державному закладі, мати продовжує нести витрати на її утримання, зокрема забезпечує дитину одягом, предметами першої необхідності, а також оформила їй біометричний паспорт. Також зазначила, що дійсно після переїзду позивача у червні 2025 року до Німеччини відповідач, на його прохання, погодилася на проживання молодшого сина ОСОБА_8 разом із батьком, з яким також проживав старший повнолітній син. Однак потім син потрапив у спеціалізований заклад та наразі тимчасово перебуває у державній установі.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши представників сторін, дослідив матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , батьками якого зазначені: батько ОСОБА_3 , мати ОСОБА_4 .

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20.12.2018 розірвано шлюб між сторонами.

Згідно Судового наказу від 09.10.2018, виданого Заводським районного суду м. Дніпродзержинська з позивача на користь відповідача стягнено аліменти на утримання синів ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 08.10.2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою того ж суду від 23.09.2019 Судовий наказ від 09.10.2018 в частині стягнення аліментів на утримання ОСОБА_5 визнано таким, що не підлягає виконанню у зв`язку з тим, що ОСОБА_5 став проживати з батьком та продовжено стягнення аліментів за вказаним судовим наказом у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття на утримання сина ОСОБА_6 .

Листом Товариства цивільного права Північної Рейн-Вестфалії підтверджено, що з моменту в`їзду позивача до Німеччини 14.06.2025, його син ОСОБА_8 проживає з ним, висловив чітке бажання проживати з позивачем і ні в якому разі не хоче переїжджати до своєї матері.

Згідно повідомлення Університетської клініки ОВЛ від 02.02.2026, ОСОБА_9 перебував на стаціонарному лікуванні в Амбулаторії дитячої та підліткової психіатрії з 03.11.2025 до 10.12.2025.

Згідно повідомлення Служби у справах сім`ї та молоді від 02.02.2026, ОСОБА_8 з 10.12.2025 проживає в житловій групі в рамках стаціонарної допомоги молоді.

Також наявне повідомлення Служби у справах молоді та сім`ї міста Білефельд про те, що підліток ОСОБА_10 з 10.12.2025 проживає в Рольф-Вагнер-Хаус згідно з параграфом 34 Соціального кодексу VIII та 24.04.2026 надана інформація про те, що ОСОБА_6 досі знаходиться АДРЕСА_1 .

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ст. 51 Конституції України дитинство являється об`єктом охорони держави.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно зі?статтею 141 Сімейного кодексу України (далі СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частин першої та другої?статті 179 СК України?аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Отже,?статтею 179 СК України?врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати, спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей (див. постанову Верховного Суду від?14 березня 2018 року у справі № 682/690/16-ц).

Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Відповідно статті 197 СК України, з?урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Згідно з частиною четвертою ?статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Зазначені норми не встановлюють вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати аліментів. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

З урахуванням предмета цього спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини, стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі.

Враховуючи правову природу аліментів (які є власністю дитини), їх цільовий характер, а також передбачені законом підстави їх стягнення на користь того з батьків, з ким проживає дитина, керуючись принципом найкращих інтересів дитини, суд повинен оцінити при вирішенні цього спору наявність підстав для подальшого стягнення аліментів з особи, з яким, за встановленими обставинами справи, проживає дитина.

З аналізу наведених норм права вбачається, що аліменти є коштами, які належать дитині та мають виключно цільове призначення - забезпечення її належного утримання, виховання та розвитку. Обов`язок щодо утримання дитини покладається на обох батьків незалежно від факту перебування у шлюбі чи спільного проживання, а стягнення аліментів на користь одного з батьків обумовлене насамперед тим, що саме з ним проживає дитина та він безпосередньо забезпечує її повсякденні потреби.

Водночас положення частини четвертої статті 273 ЦПК України передбачають право сторони вимагати звільнення від сплати аліментів у разі зміни обставин, які впливають на тривалість чи припинення відповідного обов`язку. При вирішенні такого спору суд повинен виходити насамперед із найкращих інтересів дитини та фактичних обставин її проживання і утримання на момент ухвалення рішення.

Судом встановлено, що з 10 грудня 2025 року неповнолітній ОСОБА_8 перебуває та проживає у державному закладі, де знаходиться і на час розгляду справи. Витрати, пов`язані з його перебуванням у зазначеній установі, покладаються на обох батьків, про що їм надсилаються відповідні рахунки. Також сторона відповідача не заперечувала, що до поміщення у відповідний заклад дитина проживала разом із позивачем.

Отже, на час розгляду справи неповнолітній ОСОБА_8 фактично не проживає разом із відповідачем, на користь якої здійснюється стягнення аліментів за судовим рішенням. При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що дитина повернулася до проживання з матір`ю або перебуває виключно на її утриманні.

Суд критично оцінює доводи сторони відповідача про можливе проживання дитини з матір`ю після завершення лікування та перебування у державному закладі, оскільки такі твердження ґрунтуються на припущеннях щодо майбутніх обставин та не можуть бути покладені в основу судового рішення. Вирішуючи спір, суд виходить із фактичних обставин, які існують на момент його розгляду.

Таким чином, встановлені у справі обставини свідчать про істотну зміну фактичного становища дитини порівняно з тим, яке існувало на час ухвалення рішення про стягнення аліментів. Оскільки неповнолітній ОСОБА_8 тривалий час не проживає разом із відповідачем, а перебуває у державному закладі, відсутні підстави для подальшого стягнення з позивача аліментів на користь відповідача.

У цьому контексті суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 750/10188/20, відповідно до якої вирішальним для вирішення спорів щодо аліментів є встановлення факту фактичного проживання дитини з одним із батьків та реальної участі цього з батьків у її утриманні, а також необхідність оцінки зміни обставин, що відбулися після ухвалення рішення про стягнення аліментів.

За таких обставин, керуючись принципом забезпечення найкращих інтересів дитини, положеннями статей 179, 181 СК України та частини четвертої статті 273 ЦПК України, суд доходить висновку про наявність правових підстав для звільнення позивача від сплати аліментів та задоволення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судовий збір, пов`язаний з розглядом справи, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 263, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ), третя особа: Верхньодніпровський відділ державної виконавчої служби у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (Дніпропетровська область, Кам`янський район, м. Верхньодніпровськ, просп. Шевченка, 5, ЄДРПОУ 34958992), про звільнення від сплати аліментів на неповнолітню дитину - задовольнити.

Звільнити ОСОБА_3 від сплати аліментів, стягнутих судовим наказом від 09.10.2018, виданого Заводським районного суду м. Дніпродзержинська на користь ОСОБА_4 на утримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та стягнення яких продовжено на підставі ухвали Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 23.09.2019.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.

Повне рішення складене 05.06.2026.

Суддя: Є.В. Челюбєєв