Постанова № 13715225, 02.02.2011, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2011 року Справа № 2а/0370/71/11

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Каленюк Ж.В.,

при секретарі Ковальчуку С.В.,

за участю представник позивача Кравчука В.С.,

представника відповідача Бондаренка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Комунального підприємства "Наше місто"до Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень від 30 грудня 2010 року № 0002762301/0 та № 0002752301/0

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Наше місто» (надалі - КП "Наше місто”, позивач, підприємство) звернулося з адміністративним позовом до Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції (надалі Любомльська МДПІ, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішення від 30 грудня 2010 року №0002762301/0 та №0002752301/0.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Любомльською МДПІ проводилася документальна позапланова виїзна перевірка КП "Наше місто” з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» та ТзОВ «Младен груп-ЛТД» за період з 01 жовтня 2008 року по 17 жовтня 2010 року. В ході перевірки відповідачем встановлено порушення ч.1 ст. 203, ч.ч.1, 2 ст.215, ч.1 ст.216, ч.1 ст.207, ст.228 Цивільного кодексу України, п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.4.1 п.7.4., пп.7.2.6 п.7.2, п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», про що складено акт від 27 грудня 2010 року.

На підставі акта перевірки Любомльською МДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення від 30 грудня 2010 року № 0002762301/0, яким позивачу визначено податкові зобовязання з податку на прибуток підприємств у сумі 6 715, 62 грн. (в тому числі, 4 477,08 грн. основного платежу та 2 238,54 грн. штрафних санкцій) та № 0002752301/0, яким позивачу визначено податкові зобовязання з податку на додану вартість (далі ПДВ) у сумі 5372,49 грн. (з них 3581,66 грн. основного платежу та 1 790,83 грн. штрафних санкцій).

КП «Наше місто» вказані повідомлення-рішення вважає незаконними, оскільки порушення, зазначені в акті перевірки, є надуманими та безпідставними, а також такими, що були прийняті без врахування всіх обставин справи.

Перевіркою встановленою, що у жовтні 2007 року між КП «Наше місто» (покупцем) та ТзОВ «С.ДЖ.Р.Групп» (постачальником) укладено письмовий договір поставки електротоварів та проведено одноразову операцію на суму 21489,97 грн. Любомльська МДПІ вважає правочин, вчинений між підприємством та ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп» нікчемним, таким, що суперечить моральним засадам суспільства, оскільки контрагент позивача має ознаки фіктивного підприємства. На цій підставі позивач не має права на включення до складу валових витрат та податкового кредиту витрати, повязані із придбанням товару і сплатою ПДВ у його ціні, у звязку із чим підлягають донарахуванню зобовязання з податку на прибуток підприємств та ПДВ.

З такими висновками позивач не погоджується та зазначає, що у телефонному режимі сторонами було змінено умови поставки товару за письмовим договором. Факт виконання господарських зобовязань сторонами підтверджують первинні документи: видаткова та податкова накладні, платіжне доручення. Чинним законодавством передбачена наявність хоча б одного підтверджуючого первинного документа на здійснення операцій і достатнім документом є видаткова накладна, за якою було здійснено оплату товару на офіційний розрахунковий рахунок підприємства-постачальника разом з ПДВ, сума якого повинна була бути включена постачальником до податкового зобовязання, а покупцем - до податкового кредиту. КП «Наше місто» не здійснювало оплату транспортних послуг з доставки товару, а тому товарно-транспортна накладна відсутня на підприємстві. На момент поставки товару постачальник підтвердив свій статус шляхом предявлення копії свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ. Позивачу не було та не могло бути відомо, що у 2010 році діяльність ТзОВ «С.ДЖ.Р.Групп» буде визнана фіктивною.

Придбаний товар оприбутковано підприємством та використано у його господарській діяльності; всі операції належно відображені в бухгалтерському та податковому обліку. Оскільки підприємство добросовісно виконало вимоги Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість» в частині формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, оплаченого в ціні товару, позивач просив скасувати податкові повідомлення-рішення Любомльської МДПІ від 30 грудня 2010 року № 0002762301/0 та №0002752301/0.

У письмовому запереченні проти адміністративного позову відповідач його вимог не визнав та зазначив, що у періоді, що перевірявся, встановлено факт взаєморозрахунків КП «Наше місто» із ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» із відображенням їх позивачем в податковому та бухгалтерському обліку протягом жовтня 2008 року та 4 кварталу 2008 року: сформовано податковий кредит у сумі 3581,66 грн. внаслідок закупівлі товарно-матеріальних цінностей в жовтні 2008 року та задекларовано за 4 квартал 2008 року у декларації з податку на прибуток підприємств валові витрати у сумі 17908,31 грн. (вартість придбаного товару без врахування ПДВ).

Згідно з інформацією Державної податкової адміністрації України у Волинській області (далі - ДПА у Волинській області) від 05 листопада 2010 року № 6973/7/23-211 стосовно директора ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» та інших осіб порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч.5 ст.191, ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України (КК України): заволодіння державними коштами в особливо великих розмірах та фіктивне підприємництво. Дане підприємство фактично фінансово-господарською діяльністю не займалося; його діяльність зводилася до документального оформлення придбання товару (робіт, послуг) за безтоварними операціями.

КП «Наше місто» не підтверджено факт передачі товару від постачальника до покупця, не надано товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі товару. Наявні на підприємстві первинні документи також не містять вказану інформацію.

На думку відповідача, господарські операції між КП «Наше місто» та ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп» носять характер безтоварних, зважаючи на відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів в останнього. З цих підстав правочин є нікчемним в силу ст.228 Цивільного кодексу України: він вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок. Безпідставно сформований в жовтні 2008 року податковий кредит у сумі 3581,66 грн. та в жовтні-грудні 2008 року - валові витрати в сумі 17908,31 грн. за нікчемним правочином спричинили недоплату позивачем податкових зобовязань з податку на прибуток підприємств та ПДВ, а отже, втрату дохідної частини Державного бюджету України.

Відповідач у задоволені позову просив відмовити.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує з підстав, наведених у позовній заяві, та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнає повністю з підстав, викладених у письмовому запереченні, та просить залишити оскаржувані повідомлення-рішення без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, надані сторонами як з власної ініціативи, так і на вимогу суду, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що КП «Наше місто» 04 березня 2004 року зареєстровано як субєкт господарювання рішенням Любомльської районної державної адміністрації Волинської області, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 377 (а.с.32), витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.34). З 05 березня 2004 року підприємство перебуває на обліку в органах державної податкової служби (п.2.4.1. акта перевірки а.с.11). На підставі свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ № 100027096) позивач є платником ПДВ з 07 березня 2007 року (а.с.33).

З 17 по 23 січня 2010 року Любомльською МДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» та ТОВ «Младен груп ЛТД» за період з 01 жовтня 2008 року по 17 жовтня 2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 27 січня 2010 року №74/23/32793429 (а.с.10-20), яким встановлено порушення позивачем ч.1 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ч.1 ст. 216, ч.1 ст.207, ст.208 Цивільного кодексу України в момент вчинення правочину, що не спрямований на реальне настання наслідків, обумовлених ним, при придбанні товару у ТзОВ «С.Дж.Р.Груп». Також встановлено порушення податкового законодавства, зокрема: п.1.32 ст.1, п. 5.1, пп.5.2.1 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі Закон N 334/94-ВР), в результаті чого занижено податкове зобовязання з податку на прибуток за четвертий квартал 2008 року на загальну суму 4 477,08 грн.; та порушення пп.7.4.1 п.7.4., пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України від 03 квітня 1997 року N 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі Закон №168/97-ВР): підприємством занижено податкове зобовязання з ПДВ за жовтень 2008 року в сумі 3 581,66 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 30 грудня 2010 року № 0002762301/0, яким визначено податкове зобовязання з податку на прибуток в сумі 6 715,62 грн., де 4 477,08 грн. - основний платіж та 2 238,54 грн. - штрафні санкції (а.с.8), та № 0002752301/0, яким визначено податкове зобовязання з ПДВ в сумі 5 372,49 грн., з них 3 581,66 грн. - основний платіж та 1 790,83 грн. штрафні санкції (а.с.9).

Судом встановлено, що виявлені відповідачем порушення норм цивільного та податкового законодавства стосуються господарських зобовязань, що випливають із договору поставки ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» товарно-матеріальних цінностей на замовлення КП «Наше місто». Між сторонами укладено письмовий договір від 17 жовтня 2008 року шляхом передачі його факсимільним звязком (а.с.77). З пояснень представника позивача у судовому засіданні відомо, що умови договору змінено у телефонному режимі та поставка відбулася за адресою діяльності позивача за рахунок постачальника 30 жовтня 2008 року. Передача товару оформлена видатковою накладною із видачею податкової накладної від 30 жовтня 2008 року № 1587 на суму 21489,97 грн., у тому числі ПДВ у сумі 3581,66 грн. (а.с.27-28), а оплату за товар покупцем проведено на розрахунковий рахунок постачальника згідно з рахункомфактурою від 30 жовтня 2008 року (а.с.26), про що свідчить платіжні доручення від 30 жовтня 2008 року №11 на суму 19211,00 грн. та від 31 жовтня 2008 року на суму 2278,97 грн. (а.с.29-30).

Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначеного правочину з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України (ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. На підставі ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 Цивільного кодексу України (ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути встановлений вироком суду в кримінальній справі чи постановою про припинення провадження у кримінальній справі з підстав, що не реабілітують обвинуваченого.

Доводи відповідача щодо нікчемності правочину, повязаного з поставкою товарно-матеріальних цінностей, ґрунтуються на підставі інформації, викладеної в листі Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 19 жовтня 2010 року № 27987/7/23-1010 (а.с.62), акта документальної невиїзної перевірки ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 серпня 2008 року по 31 травня 2010 року (а.с.63-70), постанови про порушення кримінальної справи від 27 вересня 2010 року відносно ОСОБА_3 за фактом створення фіктивного підприємства ТзОВ «С.Дж.Р.Групп» (а.с.71-72), протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 18 серпня 2010 року (а.с.73-75).

Разом з тим, суд звертає увагу, що дані докази не є належними в розумінні ст.70 КАС України, для встановлення умислу контрагента позивача порушити публічний порядок. Докази наявності умислу в ухиленні від сплати податків (навмисному заниженні податкових зобовязань) зі сторони КП «Наше місто» також відсутні.

Згідно зі ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.

Посилання відповідача на відсутність цивільної правосубєктності ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп» не знайшло підтвердження у судовому засіданні належними доказами, якими не є протокол допиту свідка ОСОБА_3 та постанова про порушення кримінальної справи щодо нього.

Відповідно до ст.91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з ч.3 ст.92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Як вбачається із реєстраційних даних ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп» (а.с.98), підприємство зареєстроване як юридична особа і щодо нього в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відсутній запис про припинення, що означало б втрату цивільної правоздатності такої юридичної особи. Запис щодо запиту на встановлення місцезнаходження юридичної особи не свідчить про її припинення у встановленому порядку, так само як і акт перевірки відповідності юридичної адреси фактичному місцезнаходженню субєкта підприємницької діяльності від 04 жовтня 2010 року № 220/36-1118 (а.с.63-70); запис був внесений у 2010 році, господарські відносини між сторонами договору поставки виникли у жовтні 2008 року.

Згідно зі ст.18 Закону України від 15 травня 2003 року N 755-IV«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Наведене означає, що на час виникнення правовідносин із КП «Наше місто» ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп» мало необхідний обсяг правосубєктності і офіційні відомості вважаються достовірними.

Угода, укладена між позивачем та ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп» є двосторонньою, а за змістом - договором поставки. Згідно зі ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У судовому засіданні встановлено, що товар вручений покупцеві КП «Наше місто» - за його місцезнаходженням. Відповідно до ч.1 ст.664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар. Відповідно до п.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Матеріалами справи (накладними на товар, платіжними дорученнями, які є первинними документами згідно з ч.2 ст.3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні") стверджується факт здійснення господарських операцій. Податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, чи ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом, а тому дані документи є підставою для бухгалтерського обліку. Наявність у покупця інших документів (товарно-транспортних накладних тощо) не є необхідним для оприбуткування товару та відображення операцій у його податковому обліку.

Крім того, суд звертає увагу, що актом перевірки від 27 грудня 2010 року (а.с.14) вказано, що у четвертому кварталі 2009 року (відповідно до розрахунку комунального податку) на ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп» працювало девять чоловік. З огляду на кількість та асортимент товару (всього на суму 21 489, 97 грн. десять найменувань товару), що поставлявся в межах видів діяльності, вказаних стосовно ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп (а.с.64 п.2.7 акта від 14 жовтня 2010 року), та незначну віддаленість сторін договору поставки (між м. Київ та м. Любомль містами, де знаходяться ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп» та КП «Наше місто») вбачається реальним виконання умов договору протягом робочого дня без значних транспортних зусиль та великогабаритних транспортних засобів чи використання спеціальної техніки.

Дана продукція (кабель, лічильник, світильник, таймер, пускач), придбана позивачем, не є обмеженою в цивільному обороті, отриманою внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з поставки також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

У протоколі допиту ОСОБА_3, на який посилається відповідач, відсутні показання стосовно обставин укладення та виконання договору між ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп» та КП «Наше місто» (а.с.73-75).

Про оприбуткування позивачем придбаного товару свідчать картки складського обліку матеріалів, а про його використання у господарській діяльності акти виконаних підрядних робіт за жовтень-листопад 208 року за договором між Любомльською міською радою та КП «Наше місто», звіти про витрати основних матеріалів у будівництві, акти на списання матеріальних цінностей, письмові пояснення стосовно використаних матеріалів, які надійшли за накладною від 30 жовтня 2008 року № 1587 (а.с.35-55; 83-92). Дані матеріали використані в діяльності позивача, на ведення якої йому видано ліцензію серії АВ №343868 (а.с.93-94).

На час розгляду даної справи не було встановлено в порядку кримінального судочинства наявність умислу у засновника (посадових осіб) ТзОВ «С.Дж.Р.Груп» на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Отже, висновки Любомльської МДПІ про нікчемність правочину, вчиненого між ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп» та КП «Наше місто» не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами, не дивлячись на те, що судом оголошувалася перерва в судовому засіданні для надання можливості надати додаткові докази.

Судом на підставі пояснень представників сторін та згідно з даними акта перевірки від 27 грудня 2008 року також встановлено, що позивач на підставі отриманих від ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп» видаткової та податкової накладної від 30 жовтня 2008 року № 1587 (а.с.27-28) відніс витрати, понесені при придбанні товару, до складу валових у сумі 17908,31 грн. (без ПДВ), а ПДВ у сумі 3581,66 грн. - до податкового кредиту.

Згідно з п.5.1. ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Факт використання придбаного товару у господарській діяльності було встановлено у судовому засіданні. Дана діяльність позивача є господарською у розумінні п.1.32 Закону № 334/94-ВР.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У діях позивача відсутні порушення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР: не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. У позивача наявна видаткова та податкова накладні від 30 жовтня 2008 року №1587, на підставі яких визначено суму валових витрат, датою збільшення яких позивачем визначено дату списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів відповідно до пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону № 334/94-ВР.

Визначаючи позивачу податкові зобовязання з ПДВ, відповідач вказував на порушення з боку останнього пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.2.6 п.7.2 та пп.7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону N 168/97-ВР.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.4 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як уже зазначалося, факт сплати позивачем ПДВ у ціні товару підтверджується платіжними дорученнями від 30-31 жовтня 2008 року (а.с.29-30).

Згідно з пп.7.2.6 п.7.2. ст.7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Актом документальної невиїзної перевірки ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп» від 14 жовтня 2010 року (а.с.63 - п.2.4.1) підтверджується, що дане підприємство є платником ПДВ на підставі свідоцтва від 08 травня 2007 року № 100039671.

Підпункт 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону №168/97-ВР у даних податкових та господарських відносинах не застосовується до позивача, оскільки встановлює момент виникнення податкових зобовязань з поставки товарів (робіт, послуг) у постачальника, а не покупця, яким є КП «Наше місто».

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР право на податковий кредит у позивача виникло з дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд зауважує, що ст.10 вказаного Закону передбачено індивідуальну відповідальність платників податків за визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Вказане означає, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно його формування та має необхідні документальні підтвердження його розміру і не може свідчити про наявність умислу уникнути від сплати податків.

Крім того, в акті документальної невиїзної перевірки ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп» від 14 жовтня 2010 року № 823/23-10/34981754 (а.с.66) вказано, що у періоді, коли виникли взаємовідносини із позивачем (жовтень 2008 року) ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп» декларувало податкові зобовязання з ПДВ; відповідачем не доведено, що сума ПДВ, сплачена позивачем у ціні товару згідно з податковою накладною від 30 жовтня 2008 року № 1587 не відображена у складі податкових зобовязань контрагента.

Згідно зі ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Повідомлення-рішення, прийняті відповідачем, про скасування яких просить позивач, перевірялися судом на відповідність критеріям, визначених у ч.3 ст.2 КАС України. Так прийняття рішення обґрунтовано зобовязує субєкта владних повноважень врахувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації, уникаючи висновків, що базуються на припущеннях. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду належних і допустимих доказів у розумінні ст.70 КАС України, які б вказували на нікчемність правочину, вчиненого позивачем та ТзОВ «С.ДЖ.Р.Груп» та не довів наявність в діях позивача порушень при формуванні податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями із таким контрагентом. І навпаки, на думку суду, позивачем підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами виконання договору поставки товарно-матеріальних цінностей, повне відображення господарської операції в бухгалтерському та податковому обліку та використання придбаного в господарській діяльності позивача. Таким чином, нарахування позивачу податкових зобовязань з податку на прибуток підприємств у сумі 6715,62 грн. та з ПДВ у сумі на 5372,49 грн. (основного платежу і штрафних санкцій) є безпідставним, а висновки щодо нікчемності вказаного вище правочину необґрунтованими та передчасними з огляду на відсутність вироку суду у кримінальній справі або постанови про припинення провадження у кримінальній справі з підстав, що не реабілітують обвинуваченого, якими встановлено умисел діяти всупереч інтересам держави і суспільства на момент виникнення господарського зобов'язання.

Виходячи з наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню повністю.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених ч.2 ст.162 КАС України, де передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про скасування рішення, попередньо визнавши його протиправним. Тому адміністративний позов слід задовольнити шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування повідомлень-рішень Любомльської МДПІ від 30 грудня 2010 року № 0002762301/0 та № 0002752301/0.

Керуючись ст.ст.2, 71, 160 ч.3, 162, 163 КАС України, на підставі Законів України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції від 30 грудня 2010 року № 0002762301/0 та № 0002752301/0.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст.186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі 07 лютого 2011 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

СуддяЖ.В. Каленюк